Латинський статут, прийнятий на Соборі в Труа в 1128 році під час правління Папи Гонорія II для Ордену Тамплієрів

Пролог

Перш за все мова наша спрямована на те, щоб всі, хто зневажає власні бажання і хоче в чистоті духовної битися у лавах Істинного і Великого Царя, забажали б приєднати до послуху славну зброю, виконуючи це старанно, і в постійній завзятості. Отже, ми перестерігаємо тих, хто аж до цього дня перебував у війську тимчасовому, для якого причина не Христос, і прагнув всього лише до людської похвали, щоб ви стали навіки союзниками тих, кого Господь вибрав з безлічі гинучих(massa perditionis) і поставив по даній їм благодаті захисниками святої Церкви. Але перш за все, ким би ти не був, Христовий воїн, що звернувся до такої святої справи, належить, щоб відносно твоєї обітниці (circa professionem tuam) ти проявляв щиру старанність і тверду постійність. І оскільки Бог вважає ці якості гідними, священними і високими, то якщо служитимеш щиро і з постійністю, то будеш гідний долі тих воїнів, які віддали за Христа душу свою. Адже саме так знову розквітнув і заблищав військовий стан, який раніше, знехтувавши ревне служіння в імя справедливісті, перестав захищати бідних і церкви, що було його обов’язком, але звернувся до грабунку, розбою, вбивства. Отже, благо нам, яким Господь і Спаситель наш Ісус Хрістос направив своїх друзів зі Святої землі в межі Франції і Бургундії, які ради нашого спасіння (salus) і проповіді істинної віри не забарилися принести свої душі в жертву Богу. І ось ми зі спільною радістю і братським благочестям, молитвами магістра Гуго, від якого згадане вище воїнство прийняло настанову, по благодаті Святого Духу, з різних місць Ультрамонтанської провінції, зібравшись разом на святі св. Гиларія в рік 1128 від воплочення Бога Сина, від настанови згаданого вище воїнства в рік дев’ятий, в Труа, з Божою допомогою, сподобилися почути окремі розділи статуту, а також і про образ лицарського ордену з вуст самого магістра Гуго, і згідно з нікчемністю нашого знання те, що здалося нам безглуздим (absurdum), і все, що на цьому соборі ми не могли дізнатися і розібрати, не по легковажності, але обдумано, рішенням Загального Капітулу доручили ми одностайно чину і міркуванню поважного Отця нашого Гонорія і достославного патріарха Єрусалимського Стефана через достаток і необхідность не неосвіченого східного обряду, а бідних воїнів Христа. Взагалі ж нашим словам може надати ваги велике число благочестивих отців, які прибули на цей собор по божественному натхненню: не повинні ми обійти мовчанням тих, хто розглядав і пропонував істинні рішення, і ради кого я, Іоанн Міхеленській, сподобився Божою милістю, за рішенням Собору і поважного абата Клервоського, кому це було доручено і увірено, стати покірливим писарем цієї сторінки.

Імена отців, що брали участь у Соборі в Труа

Першим сидів Матвій, єпископ Альбанській, Божою милістю легат святої Римської Церкви, потім Ренальд, архієпископ Реймський, третім Генрік, архієпископ Сенонській, з іншого боку - їх со-єпископи, Ранкед Карнотенській єпископ, Гозлен, Свессинській єпископ, єпископ Паризький, єпископ Труа, предстоятель Авреліанській, єпископ Антісиодорській, єпископ Мелденській, єпископ Каталонський, єпископ Лаудунській, єпископ Бельваченській, абат Везеліаченській, який трохи пізніше став Лугдунським архієпископом і легатом святої Римської Церкви, абат Цистерціанський, абат Понтініаченській, абат Трьох джерел, абат св. Діонісія з Ремі, абата св. Стефана з Дівіона, абат Молісценській не був відсутній і названий вище абат Бернард Клервоський, з думками якого перераховані вище при голосуванні (libera voce) погоджувалися. Були також і магістр Альберік Реймський і магістр Фульгерій, і багато інших, яких було б довго перераховувати. Крім того, здається нам належним, щоб як свідки тут були згадані також і неосвічені любителі істини. Граф Теобавд і граф Нівернейській і Андреас де Бандіненто, із усердним старанням вишукували найкраще та виправляли те, що їм здавалося невідповідним, і таким чином допомагали на соборі. І зрозуміло, сам магістр воїнства, що прозивається Гуго, не був відсутній, і мав при собі деяких з своєї братії, наприклад, брата Готфріда, брата Роралла, брата Гофріда, Бісола, брата Пагана з гори Дезідерії, Архембавда з св. Аману. І ось цей-то магістр Гуго з своїми учнями повідомили вище названим отцям, узгоджуючи зі своєю пам’яттю, статут і образ малого почину свого лицарського ордена, який прийняв початок від Того, Хто говорить: «Я початок, Який і говорить це вам». Отже, собору було необхідно, щоб рішення, прийняте згідно Божественних Писань, з’єднане з промислом Папи Римського і Патріарха Єрусалимського та з ухвалою Капітулу бідних лицарів Храму, що в Єрусалимі, було записано, да не буде забуте і поплутане, щоб вірною дорогою лицарі удостоїлися повернутися до свого творця, чия ласка перевершує мед так само, як ласка останнього абсинф, за допомогою того, за кого вони б’ються, отже воюють вони без кінця вовіки віків. Амінь.

СТАТУТ БІДНИХ ВОЇНІВ СВЯТОГО ГРАДУ

I

Про те, як слід слухати божественну службу

Ви, що зріклися власних бажань, і ті, що до кінця б’ються разом з вами пліч-о-пліч заради спасіння душ своїх у рядах Великого Царя на конях і зі зброєю, намагайтеся завжди з чистим і благочестивим почуттям слухати Утрені, і всяке священне (integrum) богослужіння, згідно канонічних настанов і звичаю вчителів права (regularium doctorum) Святого Граду. Тому вам, поважні брати, вельми необхідно, знехтувавши блиск справжнього життя і страждання вашої плоті, навіки нехтувати цим бурхливим світом ради любові до Бога: отже, хай ніхто після божественної служби не побоїться йти на битву, але готується до вінця, причастившись божественої трапези і нею наситившись, навчившись божественним правдам і в них зміцнившись.

II

Про те, щоб читали молитву Господню, якщо не можуть слухати божественну службу

Втім, якщо який брат, віддалившись від східного християнства (negotio orientalis Christianitatis) (що, ми не сумніваємося, траплятиметься все частіше), внаслідок його відсутності не почує божественну службу, то хай замість Утрені він читає 13 молитов Господніх, і кожну годину - по сім; замість же Вечірні ми наказуємо дев’ять і одностайно затверджуємо вільним голосуванням (libera voce). Адже оскільки ці брати були направлені для рятівної справи, не можуть вони в призначену годину прибути до божественної служби. Але, якщо тільки можливо, хай вони не нехтують призначеною годиною.

III

Що слід здійснювати про покійних братів

Коли ж хто з постійних воїнів ордена (militum remanentium) стане перед (що неминуче) смертю, яка нікого не щадить, то капеланам і клірикам разом з вами ми повеліваємо, з любов’ю здійснюючи службу Вищому Первосвященику (summo sacerdoti), піднести урочисто і в чистоті духу належну службу і месу за його душу Христу. Брати ж, що стоять там і проводять ночі в молитвах за порятунок померлого брата, хай підносять за померлого брата по сто молитов Господніх аж до сьомого дня; з того дня, в який була сповіщена кончина брата, і до сьомого дня хай сто чоловік братолюбиво дотримують (habeat) довершену чистоту (perfectionis integritatem). Ще ж заклинаємо божеським і людським милосердям і наказуємо пасторською владою, щоби щодня, все, що належало загиблому брату розподіляти між братами для задоволення потреб цього життя в харчуванні і їжі, приділялося кожному жебраку до сорокового дня. Все ж інші приношення, які добровільна убогість бідних воїнів Христа звикла давати Господові на честь успіння брата, з нагоди пасхального Святкування і інших Свят, ми взагалі забороняємо.

IV

Про те, щоб капелани мали кошти тільки для існування і одяг

Інші ж приношення і всі види милостині, якого б роду вони не були, ми наказуємо приносити капеланам або особам, що заміщають їх на якийсь час (aliis ad tempus manentibus), в загальну скарбницю ордена (unitati capituli communis). Отже, хай церковні служителі мають тільки кошти і плащ, відповідно до їх влади, і хай вони не жадають не мати нічого понад те, якщо тільки магістри на свій розсуд їм цього не нададуть.

V

Про покійних воїнів, які перебували на тимчасовій службі

Є в Божественному Ордені (in domo Dei) Храму Соломона воїни,що по милосердю [нашому] тимчасово (ad terminum) з нами перебувають. Тому ми просимо вас з невимовним співчуттям, велимо і, зрештою, суворо наказуємо, щоб, якщо яка жахлива сила в цей час підведе когось до останнього його дня, кожен бідний Христовий воїн з божественної любові і братського благочестя, наклав на себе семиденну стриманість заради душі його.

VI

Щоб жоден з постійних братів ордена не робив приношення

Ми наказуємо, як було сказано вище, щоб ніхто з постійних братів не здійснював іншого приношення, окрім того, як вдень і вночі з чистим серцем слідувати своїй обітниці, щоб міг він в цьому порівнятися з мудрішим з пророків: “Чашу порятунку прийму і в смерті своїй наслідуватиму смерть Господа: бо як Христос за мене поклав душу свою, так і я за братів моїх готовий покласти душу”. Ось дійсне приношення; ось жертва жива і Богу угодна!

VII

Про непомірне пильнування

Те ж, що нашому вуху повідав вірний свідок, а саме, що ви слухаєте божественну службу в непомірному пильнуванні і не дотримуючись міри в стоянні, ми не тільки не наказуємо, але навіть засуджуємо: після закінчення псалма “Пріїдіте, воскликнем Господеві” з прокіменом (invitatorio) і гімном, ми наказуємо, щоб сіли всі - як сильні, так і немічні, щоб уникнути спокуси. Коли ж ви сядете, то після закінчення кожного псалма, при виголошуванні “Слава Отцю…”, ми наказуємо вам вставати для молитви до вівтаря за для шани до Святої Трійці, а немічним - схиляти голову. Також наказуємо стояти при читанні Євангелія і “Тебе, Господи, хвалимо…” і на всіх “Хваліте” (Laudes), поки не кінчиться “Благословим Господа…” і слідувати тому ж правилу на Утрені Святої Марії.

VIII

Про трапезу зібрання (conventus)

Ми вважаємо, що ви споживатимете їжу разом в одному палаці або, краще сказати, їдальні, і якщо буде потрібно щось необхідне, то замість нікчемних жестів (pro signorum ignorantia), слід попросити це тихо, не привертаючи загальної уваги. Так, кожного разу (omni tempore) те, що вам необхідне за трапезою, просіть зі смиренням і шанобливою покірністю, як говорить Апостол: “Вкушай хліб твій в мовчанні” і псаломщик повинен вас надихнути, коли він говорить: “Поклав я печатку на вуста мої, тобто я постановив не грішити словом, тобто запечатав свої вуста, щоб не сказати нічого негожого”.

IX

Про читання

Під час сніданку і обіду хай читається Св. Писання. Якщо ми любимо Господа то повинні уважним чином слухати Його спасенні слова і повеління. Чтець же писання хай вимагає від вас тиші.

X

Про вживання в їжу м’яса

У продовж тижня, якщо не трапляється Різдво Господнє, або Великодень, або свято Св. Марії, або Всіх Святих, хай буде вам достатньо тричі куштувати м’ясо, оскільки вживання м’яса в їжу вважається дозволеним способом (honorosa) розбещення плоті. Якщо ж в середу (die Martis) трапиться піст такий, що вживання м’яса заборонене, то наступного дня хай вам буде додано його стільки ж. В неділю ж всім постійним воїнам, а також капеланам хай буде додано по дві страви на честь Святої Неділі, благої і корисної. Інші ж, тобто зброєносці і клієнти, зійшовшись разом, хай перебувають в подяці (cum gratiarum actione permaneant).

XI

Як слід трапезувати воїнам

Воїнам слід взагалі трапезувати по двоє (duos et duos), щоб один всіляко піклувався про другого, щоб суворість життя або таємна стриманість не домішувалися (ne… intermisceatur) до спільної трапези. А також справедливо наказуємо, щоб кожен воїн або брат мав для себе одну і ту ж міру вина однієї і тієї ж міцності.

XII

Щоб в інші дні подавалися дві або три страви з бобів

У інші ж дні, тобто на другий і четвертий день тижня (secunda et quarta feria), а також у суботу, ми вважаємо, всім буде досить двох-трьох страв з бобів або іншої їжі, або, наприклад, печених приправ; і наказуємо вестися так, щоб той, хто не може наїстися одним, наситився б іншим.

XIII

Якою їжею слід харчуватися у п’ятницю

Ми вважаємо, що у п’ятницю для всієї конгрегації буде досить одноразової пісної їжі на спогад Страстей Господніх, за винятком хворих, ради їх немочі, від свята всіх Святих до Великодня, якщо тільки не трапиться Різдво Господнє або свято Св. Марії або апостолів. У інший час, якщо тільки не трапиться Великий піст, хай трапезують двічі.

XIV

Про те, щоб після трапези завжди підносили подячні молитви

Суворо наказуємо завжди після сніданку і обіду в церкві, якщо вона є неподалік, якщо ж її немає, то в тому ж місці, з покірливим серцем, як годиться, приносити подяку нашому вищому правителю, яким є Христос. Ми наказуємо, щоб по братській любові між слугами і жебраками були розподілені залишки з незайманих хлібів.

XV

Про те, щоб десята частина хліба завжди приділялася в милостиню

Убогість заслуговує нагороди, яка є Царство Небесне, жебракам воно, без сумніву уготоване. Вам же, яким християнська віра про них істину сповістила, ми наказуємо десяту частину всього хліба щодня віддавати як милостиню.

XVI

Про те, щоб збір був відданий на розсуд магістра

Коли ж сонце покине Схід і спуститься до Іберії, ви повинні, почувши умовний знак, такий звичай тієї місцини, всі прийти на Всеношну (Completa), але до цього ми дуже радимо влаштувати загальний збір. Цей збір ми доручаємо на розпорядження і розсуд магістра, щоб, коли він захоче, пили воду, а коли прихильно накаже - неміцне вино. Тільки це не повинно приводити до зайвого пересичення та надмірності, але достатньо помірно. Оскільки ми бачимо, що ті що наситилися стають навіть відступниками.

XVII

Про те, щоб після закінчення Влсеношної (Completa) дотримувалася тиша

Отже, коли кінчиться Всеношна, слід йти на вулицю. Братам же, що йдуть зі Всеношної, хай не буде дозволено звертатися до всіх, якщо тільки хто не буде змушений; те ж, що він захоче сказати своєму зброєносцю, хай говорить тихо. Але оскільки можливо, що в той час, як ви йдете зі Всеношною, виникне найбільша необхідність обговорити військову справу, або стан нашого ордену (domus), і оскільки, виявилось, що дня вам для цього не вистачило, то належить говорити або самому магістру з якоюсь частиною братів, або тому, кому тимчасово дана магістерська влада. Так нам наказано поступати; до того ж сказано: “У багатослівності не уникнути гріха”, і у іншому місці: “Життя і смерть залежать від язика”. Під час же цієї розмови ми взагалі забороняємо теревені, марнослів’я і жарти; а коли ви відходите до сну, також наказуємо з упокоренням і благоговінням в чистоті читати молитву Господню, якщо хто-небудь скаже якусь дурницю.

XVIII

Про те, щоб натруджені не вставали до Утрені

Натрудженим же воїнам ми велимо вставати на Утреню не так, як вам було оголошено, але хай вони відпочивають (acquiescere) з дозволу магістра, або того, кому це буде доручено магістром, і 13 разів проспівають встановлені молитви так, щоб розум був згоден з вустами, згідно слів Пророка: “Співайте Господеві розумно” і іншим: “Перед очима ангелів заспіваю Тобі”. Це ми вам одностайно велимо. Це ж нехай буде завжди на розсуд магістра.

XIX

Про те, щоб серед братів зберігалася спільність майна

На Святим Духом натхненній сторінці читаємо: “Дано кожному, скільки було треба”. Тому ми наполягаємо на тому, щоб не було особистого майна, крім особливих випадків. Якщо хто має меншу потребу, хай підносить подяку Богу і не журиться, хто ж має потребу, хай упокорюється ради своєї немочі і не чваниться своїм приниженням; і так всі члени перебуватимуть у мирі. Але ми забороняємо, щоб кому-небудь було дозволено дотримувати непомірну стриманість, але хай всі постійно ведуть сумісне життя.

XX

Про якість і вид одягу

Ми наказуємо, щоб одяг завжди був одного кольору, наприклад, білого, або чорного, або, скажімо, бурого (burella). Отже, всім воїнам, що дали обітницю (professis), ми велимо білий одяг і влітку, і, якщо тільки можна, взимку, оскільки ті, хто залишили темне життя позаду, повинні через чисте і світле життя повернутися до свого Творця. Бо що є біліше, ніж незаймана чистота? Це чистота, спокій духу, здоров’я тіла. Якщо який воїн не збереже чистоту, то не зможе він ні вічного спокою досягти, ні Бога побачити, за свідченням апостола Павла: “Мир майте зі всіма і чистоту, без якої ніхто не побачить Господа”. Але оскільки одяг такого роду не повинен мати надмірної цінності, що призводить до гордовитості, то ми наказуємо мати всім такий одяг, щоб кожен міг спокійно сам одягатися і роздягатися, взуватися і роззуватися. І нехай відповідальний за це розпорядження (ministerium) у невсипущій турботі прагне уникати того, щоб роздавати дуже довгу одежу, або дуже коротку, але хай роздає відповідну одежу тим, хто буде нею користуватися, відповідно до розмірів кожного. Отже, кожен, одержавши нову одежу, хай відразу (in praesenti) здає стару, яке повинна бути розміщена в сховищі, чи ж, якщо вирішить брат, якому це доручено, нехай віддає зброєносцям або клієнтам, а іноді і на користь жебраків (pro pauperibus).

XXI

Про те, щоб слуги не мали білого, тобто світлого, вбрання

Все, що відбувалося в Божественному ордені і серед воїнів Храму, що належать до нього, без розпорядження (sine discretione) і постанови Загального Капітулу, ми категорично забороняємо, і взагалі наказуємо рахувати це як би особливим пороком. Адже колись мали слуги і зброєносці білий одяг, чому відбулися великі нещастя. Бо з’явилися по той бік гір якісь лжебраття, одружені (conjugati), та інші, такі, що говорять, що вони від Храму, тоді як вони від світу. Вони таке безчестя і стільки збитку заподіяли лицарському ордену, і клієнти, що були там (remanentes), зробили так, що вибухнуло багато скандалів через гордовитість. Тож нехай постійно носять вони чорне: але якщо таке вбрання вони не зможуть знайти, то хай носять те, що можна знайти в тій провінції, де вони проживають, або одноколірне, що порівняно дешевше, а саме буре (burella).

XXII

Про те, щоб тільки постійні воїни мали біле

Отже, нікому не дозволено носити блискучі плащі, або мати білі камзоли, окрім визнаних (nominati) воїнами Христа.

XXIII

Про те, щоб користувалися шерстю агнців

Велимо загальним указом (communi consilio), щоб жоден постійний брат (frater remanens) ніколи не мав хутряного одягу або ковдр, зроблених не з овечого або баранячого хутра.

XXIV

Про те, щоб старе розподілялося між зброєносцями

Хай опікун або розподільник тканин з усілякою турботою і уважно відноситься до того, щоб чесно і порівну роздавати зброєносцям, клієнтам, а іноді і жебракам старі речі.

XXV

Про те, щоб той, хто бажає краще, одержував гірше

Якщо який постійний брат через посаду (ex debito) або з відчуття гордині забажає красивого або кращого, хай за таке бажання він неодмінно одержить найдешевше.

XXVI

Про те, щоб зберігалося розмір і якість вбрання

Слід стежити, щоб розмір вбрання відповідав розмірам і довжині тіла. Хай за це буде відповідальним розподільник тканин.

XXVII

Про те, щоб розподільник тканин в першу чергу стежив за однаковою довжиною одягу

Нехай опікун з братською увагою дивиться за тим, щоб довжина одягу, як було сказано вище, була однакова, щоби не угледіло чогось око наклепників і ворогів. Хай також у всьому вищезгаданому зі смиренням пам’ятає про Божу подяку.

XXVIII

Про зайве волосся

Всім братам, і в першу чергу постійним (remanentes), слід мати волосся що причесане так, щоб вони завжди могли їх правильно укласти і спереду, і ззаду. І хай ті ж правила неухильно дотримуються відносно бороди і grenniоnibus, щоб не було в цьому надмірності або приводу для жартів.

XXIX

Про прикраси (laqueis) і (rostris)

Про прикраси і rostris відомо, що вони - ознака язичнецтва. І якщо це всіма визнається мерзенним, ми забороняємо їх і накладаємо вето, так що хто їх не має, хай і надалі буде їх позбавлений. Іншим же ж тимчасовим службовцям, ми не дозволяємо мати rostra, прикраси, зайве волосся і непомірну довжину одягу, однак абсолютно забороняємо це. Адже слугам Вищого Творця зовні і зсередини необхідний захист, як свідчить Той, Хто сказав: “Будьте чисті, оскільки Я чистий”.

XXX

Про число коней і зброєносців

Кожному з ваших воїнів дозволено мати трьох коней, оскільки велика бідність Божественного Ордена Храму Соломона не дозволяє зараз мати більше, якщо тільки не з дозволу магістра.

XXXI

Про те, щоб ніхто не бив вірного зброєносця

З тієї ж причини кожному воїну дозволяємо мати лише одного зброєносця. Але якщо вірний і шанобливий буде цей зброєносець по відношенню до воїна, не дозволено останньому бити його, навіть якщо той в чому-небудь провиниться.

XXXII

Про те, як слід приймати лицарів на тимчасову службу

Всім воїнам, охочим з чистим серцем до певного терміну служити Ісусу Хрісту в тому ж Ордені, ми наказуємо чесно купувати і коней, які їм необхідні в щоденній праці, і зброю і те, що їм взагалі буде необхідно. Потім же, зберігаючи інтереси обох сторін, ми наказали добре і по достоїнствах (utile) оцінювати коней. Отже, хай ціна значиться в записі, щоб її не забути; і те, що воїну, або його коням, або його зброєносцю буде необхідно, включаючи і збрую коней, хай з братської любові буде сплачено за рахунок Ордена, враховуючи можливості Ордена. Якщо тим часом воїн втратить своїх коней під час якої-небудь події, пов’язаної зі службою, то магістр, враховуючи можливості Ордена, хай дасть інших. Коли ж підійде термін повернення на батьківщину, хай воїн ради божественної любові половину пожертвує, іншу ж, якщо захоче, візьме з братської общини.

XXXIII

Про те, щоб ніхто не чинив (incedat) за власним бажанням

Личить тим лицарям, які вважають, що для них немає нічого дорогоціннішого, ніж Христос, беззаперечно дотримуватись покори магістру ради своєї служби, оскільки вони принесли обітницю, ради слави вищого блаженства, або страху перед Геєною. Слід же так дотримувати цю обітницю, щоб коли що-небудь буде наказано магістром, тут же це було виконано без зволікання тим, кому наказав магістр, а якщо Divinitus imperaretur, хай вони не знають зволікання у виконанні. Адже про таких Сама Істина сказала: “Від слуху вух підкоряв мені мене”.

XXXIV

Про те, чи дозволено йти через селище без наказу магістра

Отже, тимчасових (hospitales) воїнів, що залишили власну волю, і інших, що тимчасово служать, ми просимо і суворо їм наказуємо, щоб без дозволу магістра, або того, кому це довірено, не насмілювалися йти в селища, окрім як вночі на могилу, і до стоянок, які знаходяться в стінах Святого Граду.

XXXV

Про те, чи дозволено кому ходити одному

Подорожні хай не осмілюються починати шлях без охорони, тобто без воїна або постійного брата (remanente), ні вдень, ні вночі. У війську ж, після того, як вони прийняті на тимчасову службу, хай жоден воїн, або зброєносець, або хто інший, не входить в чужий намет ні для того, щоб побачити приміщення інших воїнів, ні для того, щоб з ким-небудь поговорити, без наказу, як сказано було вище. Отже, ми підтверджуємо рішенням, щоб в цьому Ордені, затвердженому вище, ніхто не воював і не відпочивав за власним бажанням. Але згідно волі магістра хай завжди чинить так, щоб завжди наслідувати Господові, який говорить: “Я прийшов виконати не Мою волю, але Того, Хто Мене послав”.

XXXVI

Про те, щоб ніхто не вимагав для себе того, що йому необхідно

Цей звичай ми особливо наказуємо записати серед іншого і з усілякою розсудливістю наказуємо утримуватися від гріха жебрацтва (quaerendi). Отже, жоден постійний брат не винен відкрито або приватно (assignanter et nominatim) вимагати коня або збрую (equitaturam) чи зброю. Але як же тоді? Якщо його неміч, або неміч його коней, або тяжкість його зброї дійсно буде визнана такою, що вона завдає спільної шкоди, то нехай він підійде магістра, або до того, кому довірено управління (ministerium) замість магістра, і з істинною і чистою довірою доведе це йому. І лиш тоді, на розсуд магістра, або опікуна (procuratoris), хай справа і розв’язується.

XXXVII

Про вуздечки і шпори

Ми не хочемо, щоб хоч яке-небудь золото або срібло, яке є приватною власністю, з’являлося на вуздечках і нагрудниках, ні на шпорах, ні на стременах, і хай не буде це дозволено жодному постійному брату (remanenti). Якщо ж через прихильності (caritative) буде збережене старе спорядження, золото і срібло слід зафарбувати так, щоб блискучий колір не здавався іншим проявом гордовитості. Якщо ж таким виявиться нове спорядження, хай магістр робить з такими те, що визнає потрібним.

XXXVIII

Про те, щоб не було чохлів (tegimen) у списів і щитів

Та не буде чохлів (tegimen) на списах і щитах і furelli на піках, оскільки ми вважаємо, що це не тільки не корисно, але навіть і шкідливо.

XXXIX

Про дозвіл магістра

Магістру дозволено давати коней, або зброю кому завгодно, і взагалі кому завгодно яку завгодно річ.

XL

Про волосяницю і сумку

Капшук і волосяниця не пасують до лат (firmatura); хай же буде наказано, щоб воїни не мали їх без дозволу магістра, або того, кому будуть доручені справи Ордена замість нього. У цій статті не маються на увазі опікуни і ті, хто живуть в різних провінціях, не мається на увазі і сам магістр.

XLI

Про читання листів

Нехай не буде дозволено жодним чином ніякому брату від батьків своїх, ні від кого іншого, ні одержувати, ні, у свою чергу, посилати листи без дозволу магістра або опікуна (procuratoris). Після ж того, як брат одержить дозвіл, нехай лист буде прочитано у присутності магістра, якщо тому це буде бажане. Якщо ж від батьків йому буде що-небудь прислано, хай не сміє брати це, перш, ніж про це буде повідомлено магістру. Ця стаття не стосується магістра і опікунів Ордена.

XLII

Про бесіду про власні гріхи

Оскільки всяке марне слово визнано таким, що народжує гріх, то що скажуть грішники про власні гріхи, ставши перед суворим суддею? Вірно вказує пророк, що, якщо від хороших слів слід стримуватися ради мовчання, то тим більше слід уникати поганих слів через покарання за гріх. Отже, ми проклинаємо і з гнівом забороняємо, щоб який-небудь постійний брат осмілиться згадувати з братом своїм або ким-небудь іншим ті, краще всього сказати, дурощі, які він в непомірній кількості вимовляв у миру під час військової служби, і потішання плоті з нікчемними жінками; і, якщо раптом почує, що хтось говорить таке, то хай примусить його замовкнути, чи ж хай якнайскоріше слухняною стопою йде звідти і не віддає зраднику дорогоцінне миро свого серця.

XLIII

Про прохання (questu) і отримання подарунків

Якщо яка-небудь річ без жодного прохання (quaestu) буде дарована якому-небудь брату, хай він донесе про це магістру або відповідальному за трапезу (dapifero): якщо його друг або батько не хоче давати інакше, як тільки для його особистого користування, то хай він не бере це, поки не одержить дозволу від свого магістра. І той, кому була дана річ, хай не журиться, якщо ця річ буде передана іншому: більш того, хай він точно знає, що він піде проти Бога, якщо на це розгнівається. Викладене вище правило не стосується службовців, яким ця служба (ministerium) спеціально була доручена і стосується харчування і запасів (conceditur de mala et sacco).

XLIV

Про годівниці для коней

Корисно, щоб всякий невідступно тримався цього нашого розпорядження: жоден брат не повинен оббивати ясла льоном або шерстю, як імператор. Нікому це не дозволено, окрім як profinello.

XLV

Про те, щоб ніхто не насмілювався обмінювати або вимагати

Крім того ми наказуємо, щоб ніхто не намагався обмінювати своє, брат з братом, без дозволу магістра, і що-небудь вимагати, якщо тільки не брат у брата, та й то, якщо це річ мала, дешева, невелика.

XLVI

Про те, щоб ніхто не полював на птахів з ловецьким птахом, і не приходив з ловецьким птахом

Ми одноголосно наказуємо, щоб ніхто надалі не смів полювати на птахів з ловецьким птахом. Бо не личить благочестю (religioni) бути настільки прив’язаним до мирських задоволень, але личить слухати приписи Господа, часто вдаватися до молитви, щоденно сповідати гріхи свої в сльозах і з риданням в молитві до Бога. Отже, хай з людиною, що полює за допомогою яструба або іншого птаха, жоден постійний брат не сміє спілкуватися (ire) вже по одній цій причині (hac principali causa).

XLVII

Про те, щоб ніхто не стріляв звіра луком або балистиною

Личить простувати зі всяким благочестям, просто, без сміху, покірливо і говорити небагато, але розумні слова і не кричати. Особливо додаємо і наказуємо кожному брату, що дав обітницю, щоб він не насмілювався в лісі стріляти з лука або балисти; і хай він не спілкується з тим, хто таке здійснює, хіба що ради захисту його від невірних язичників. Також, хай не сміє кричати і волати з собакою; і не б’є свого коня з бажання зловити дикого звіра.

XLVIII

Про те, щоб завжди вбивати левів

Визначено, що вам спеціально увірено і поставлено в обов’язок покладати душі за братів ваших, а невірних, які завжди загрожують Сину Діви, стирати з лиця землі. Про лева ж читаємо, що він ходить колами, вишукуючи, кого б пожерти; і рука його проти всіх, і руки всіх проти нього.

XLIX

Про те, щоб ви вислуховували рішення про всяку справу, яка стосується вас

Ми знаємо, що переслідувачі Святої Церкви незчислені і що вони постійно і з жорстокою старанністю поспішають збентежити тих, хто не любить судового розгляду (contentio). Отже, хай в результаті розгляду собором буде винесена ясна ухвала про те, що, якщо хто-небудь в країнах східного регіону, або в якому-небудь іншому місці, заведе справу на вас, ми наказуємо вам вислухати рішення вірних і суддів, що люблять істину; і наказуємо неухильно виконати те, що буде визнане справедливим.

L

Про те, щоб цей статут дотримувався у всьому

І ми наказуємо, щоб цей ось статут постійно дотримувався у всіх обставинах, які б вам не випали.

LI

Про те, що всім воїнам, що принесли обітницю, дозволене мати землю і людей

Ми віримо, що по божественному промислу одержав початок в святих землях цей новий рід благочестя (religionis), щоб воїнство приєдналося до благочестя, і, таким чином, релігія, озброєна воїнством, йшла вперед і вражала ворога, будучи безневинною. Отже, ми законним порядком наказуємо, хоча ви і називаєтеся воїнами Христа, щоб за видатні успіхи і особливу чесність (probitatis) ви самі мали будинок, землю, людей і володіли селянами, правлячи ними по справедливості; але особливо слід вам присвячувати себе встановленим обов’язкам.

LII

Про те, щоб про хворих була постійна турбота

Перш за все, постійна турбота повинна бути про хворих братів, щоб їм служили як Христу, щоб євангельське: “Я був немічний, і ви відвідали Мене” постійно було в пам’яті. До них треба ставатися з любов’ю і терпінням, оскільки за це без сумніву слідує вища винагорода.

LIII

Про те, щоб хворим завжди давати необхідне

Опікунам же наказуємо усіляку увагу і постійну турботу про хворих, щоб вони давали їм все, що тільки необхідне для їх харчування, чесно і з любовю, згідно можливостей Ордену, наприклад, м’ясо, дичина (volatilia) і інше, поки ті не стануть здоровими.

LIV

Про те, щоб ніхто не викликав у іншого гнів

Вельми слід остерігатися того, щоб хто-небудь не спробував спонукати іншого до гніву, оскільки вище милосердя любові до ближнього і божественного братерства однаково охоплює як жебраків, так і могутніх.

LV

Про те, який повинно обходитися з одруженими братами

З одруженими братами так наказуємо вам себе тримати, щоб, якщо вони просять благодіяння і участі вашого братерства, то хай заповідають частину свого майна і все, що придбають після вступу до ордена, після своєї смерті скарбниці Ордена (unitati communis capituli), і тим часом хай ведуть життя чесно, хай прагнуть робити добро братам, але хай носять лише світлий одяг, а не білий плащ. І якщо одружений брат помре раніше дружини, то хай належна частина відійде братам, а інша частина дружині в забезпечення її життя. Адже ми вважаємо несправедливим, щоб такого роду брати залишалися в одному ордені з тими, хто присвятив свою чистоту Богу.

LVI

Про те, щоб не були дуже багато сестер

Приймати дуже багато сестер небезпечно, оскільки за участю жінки стародавній ворог багатьох збив з праведної дороги в Рай. Отже, дорогі брати, щоб квітка невинності завжди була у вас, жодним чином не дозволено зловживати цим звичаєм.

LVII

Про те, щоб брати Храму не спілкувалися з відлученими (excommunicatis)

Брати, слід остерігатися і остерігатися, як би хто з воїнів Христа не захотів яким-небудь чином зв’язатися з відлученою людиною, приватно або публічно, або допустити його до своїх справ, щоб не став він подібно йому проклятим (anathema maranatha). Тільки якщо йому буде наказано увійти з ним до спілкування, і прихильно брати участь в його справах, то в цьому випадку його вчинки будуть виправдані.

LVIII

Про те, який повинно приймати мирських воїнів

Якщо який воїн з безодні погибелі (massa perditionis), або інший мирянин, охочий відректися від світу, захоче вибрати вашу спільноту і ваше життя, хай його прохання задовольняють не відразу, але згідно слів Павла: “Випробовуйте духів, чи від Бога вони”, і хай його прийом відбувається так. Хай в його присутності прочитають статут; і якщо він сам охоче підкорятиметься приписам наданого статуту, тоді, якщо магістру і братам буде угодно, хай він в чистоті душі сповістить своє бажання і прохання всім, коли будуть зібрані брати. Потім, хай випробувальний термін повністю залежить від розпорядження і розуміння магістра, згідно гідності життя того, що просить.

LIX

Про те, щоб не всі брати закликалися на таємну раду

Ми наказуємо, щоб не завжди всіх братів закликали на раду, але тих, яких магістр визнає гідними і корисними раді. Коли ж він захоче торкнутися справ важливіших (de maioribus), як наприклад (ut est) про роздачу загальної землі, або про сам Орден (de ipso ordine), або про прийом брата, тоді, якщо магістр захоче, він може скликати весь збір; і після того, як буде вислухана думка Загального капітулу, хай буде зроблено те, що є кращим і кориснішим на думку магістра.

LX

Про те, що молитися треба в тиші

Ми наказуємо, щоб брати у згоді з нашим загальним рішенням молилися так, як того вимагає стан їх душі і тіла, стоячи або сидячи; але з великим благоговінням, в простоті душевній і не голосно, щоб один не турбував іншого.

LXI

Про те, щоб одержати від сержантів клятву у вірності

Ми дізналися, що дуже багато як клієнтів, так і зброєносців з різних провінцій ради спасіння душі горять бажанням до кінця залишитися в нашому ордені. Корисно ж, щоб ви одержали від них клятву у вірності, щоб старовинний ворог під час їх служіння Богу не посіяв в них чого-небудь таємним і неналежним способом, або не відвернув би їх благого наміру.

LXII

Про те, щоб хлопчики, поки вони ще маленькі, не приймалися в число братів Храму

Хоча правила святих батьків і дозволяють мати хлопчиків в конгрегації, ми зовсім не бажаємо обтяжувати вас такими. Хто ж хоче свого сина, або родича, присвятити навіки лицарському благочестю, хай виховує його до тих років, поки він із зброєю в руці подібно до мужа не зможе стирати з лиця святої землі ворогів Христа; потім, згідно статуту, хай батько або батьки поставлять його серед братів, і всім сповістять своє прохання. Бо краще в дитинстві не давати обітниці, ніж, після того, як він стане мужом, виключати його, порушуючи благочинність.

LXIII

Про те, щоб людей похилого віку завжди шанували

Людей похилого віку ж, по благочестивому розумінню, слід через їх немочі підтримувати і любовно шанувати; і хай благою владою статуту жодним чином не будуть вони суворо позбавлені того, що необхідне для їх тіла.

LXIV

Про братів, які подорожують по різних провінціях

Хай брати, які відправлені по різних провінціях, прагнуть дотримувати статут відносно їжі, пиття і іншого, наскільки вистачить сил, і хай живуть бездоганно, щоб інші добре свідчили про них: та не поганять вони справу благочестя ні словом, ні справою, але подають приклад мудрості і добрих діянь і відраду всім, з ким вони будуть пов’язані. Хай той, у якого вони захочуть зупинитися, буде прикрашений доброю славою, і, якщо тільки можна, хай цей будинок не буде позбавлений світла тієї ночі, щоб, не дай Бог (quod absit), темний ворог не учинив вбивства. Коли ж воїни почують про те, що десь збираються не відлучені, ми радимо, щоб вони йшли туди, піклуючись не стільки про тимчасову користь, скільки про вічне спасіння своїх душ. Тим же братам в заморських областях, що так жадають поповнення (spe subvectionis ita directis), тих, хто захоче навіки приєднатися до військового ордена, ми на цьому соборі (hac conventione) наказуємо приймати за наступним договором: хай і той, і іншій дійдуть єпископа тієї провінції, і хай той вислухає бажання того, що просить. Коли ж це буде виконане, хай брат пошле його до магістра і до братів, які знаходяться в Храмі, який в Єрусалимі; і, якщо життя його чесне і гідне такої долі, хай він прихильно буде прийнятий, якщо магістру і братам це буде бажане. Якщо ж він в цей час помре від праці і втоми, то хай по відношенню до нього буде виявлене все благодіяння /доброта/ і братська любов бідних воїнів Христа, як одному з братів.

LXV

Про те, щоб матеріальні блага однаково розподілялися між всіма

Також ми вважаємо, що розумно і правильно було б ухвалити (manutenendum), між всіма постійними братам (fratribus remanentibus) матеріальні блага розподілялися порівну, згідно даним можливостям. Адже приватна власність не корисна, і роздум над тлінністю її необхідний.

LXVI

Про те, щоб воїни Храму мали десятину

Ми знаємо, що, залишивши скороминущі багатства, ви піддалися добровільній бідності. І тому ми вказали, що було б справедливо, якби ви, що живуть сумісним життям, мали десятину таким чином. Якщо єпископ церкви, якому по справедливості покладена десятина, з любов’ю захоче вам її дати, то з дозволу Загального Капітулу він винен вам її дати з тієї десятини, яка на той момент буде у церкви, Якщо ж який-небудь мирянин до цього порочним шляхом володів такою десятиною як би по спадку, але розкаявся в цьому, хай він залишить її вам.

LXVII

Про легку і важку провину

Якщо який-небудь брат в розмові або під час військової служби, або абияк інакше, провинився легко, хай краще він сам, ніж хто інший, розповість про свою провину магістру для вибачення. За легку провину, якщо вони не будуть постійними, хай він одержить легке покарання. Якщо ж при тому, що він мовчатиме, про його провину дізнаються через кого-небудь іншого, хай він буде покараний більше і серйозніше задля виправлення. Якщо ж провина буде серйозною, хай буде він відлучений від братської близькості і не їсть з братами за одним і тим же столом, але одержує підсилення наодинці. Лише розумінням і судом магістра визначається, чи буде він врятований в Судний День.

LXVIII

За яку провину брат більш не вважається таким

Перш за все, слід поклопотатися про те, щоб жоден брат, могутній або не могутній, слабкий або сильний, такий, що забажав піднестися і що поступово загордився, виправдовувався в своїй провині, не залишився безкарним; але якщо він не захоче виправитися, хай його спіткає суворіший вирок. Якщо ж він не захоче виправитися не дивлячись на благочестиві напучення і молитви, що підносяться за нього, але буде все більше і більше підноситися в своєї гордині, то хай він буде вивергнутий з благочестивого гурта, згідно Апостолу: “Виганяйте злого з лав ваших”: необхідно, щоб з суспільства вірних братів була видалена хвора вівця. Втім, хай магістр, який повинен тримати в руці палицю і жезл (палиця, якою він підтримував би неміч чужих сил, а також жезл, яким він з ревнощів про праведність вражав би пороки тих, що провинилися), за порадою патріарха і після духовного роздуму прагне чинити так, щоб не трапилося, як говорить блаженний Максим, так, що або зайве потурання відносно покарання того, що погрішив, або непомірна суворість не змогли відвернути того, що провинився від падіння.

LXIX

Про те, що від пасхального торжества до свята всіх святих можна носити одну льняну сорочку

Між іншим, через дуже високу температури в краях Сходу, прихильно вирішуємо, щоб кожному від Пасхального святкування до свята всіх святих не у обов’язковому порядку, а лише за бажанням (sola gratia) дається кожному по одній льняній сорочці, я маю на увазі, тому, хто захоче нею користуватися. У інший же час хай всі носять шерстяні сорочки.

LXX

Скільки і які тканини необхідні для ложа

Ми загальним рішенням наказуємо, щоб кожен спав на окремому ліжку, і не інакше, якщо тільки не трапиться найбільша потреба або необхідність. Хай кожен має постільне приладдя, обмежене розпорядженням магістра; ми вважаємо, що кожному, швидше за все, вистачить ряси (saccum), подушки і ковдри. Хто ж буде позбавлений однієї з цих речей, хай має сarpitam, і йому буде дозволено у будь-який час користуватися льняним покривом, тобто покривалом. Одягнені ж хай сплять в сорочках і хай завжди сплять в штанях. І хай у сплячих братів до самого ранку буде світильник.

LXXI

Про те, що сліду уникати гомону

Ми божественним напученням наказуємо вам уникати суперництва, заздрості, недоброзичливості, гомону, пліткою, лихослів’я і бігти від них як від якоїсь чуми. І хай кожен старається в чуванні духу, як би не звинуватити або не засудити брата, і хай зверне увагу на наступні слова Апостола: “Не будь обвинувачем і донощиком в народі”. Коли ж хто дізнається напевно, що брат в чому-небудь погрішив, хай, згідно розпорядженню Господа в мирному і братському благочесті, він полає його віч-на-віч. Якщо ж той його не послухає, хай він приверне іншого брата. Але якщо той не зверне уваги на обох, хай в зборах він буде публічно вуличний на очах у всіх. Адже велика сліпота тих, хто порочить інших, і вельми велике нещастя тих, які не остерігаються недоброзичливості: тому занурюються вони в стародавню нікчемність ворога, що відвернувся.

LXXII

Про те, щоб уникали поцілунків всіх жінок

Ми вважаємо, що небезпечно для всякої благочестивої людини звертати дуже велику увагу на обличчя жінки; і тому хай ніякий брат не забажає поцілунку ні вдови, ні дівчини, ні матері, ні сестри, ні тітки, ніякої іншої жінки. Отже, хай Христове воїнство уникає жіночих поцілунків, через які часто люди наражаються на небезпеку, щоб змогло воно йти перед очима Господа з чистою совістю і непорочним життям.

Так кінчається статут лицарів Храмовників.