Добжинський орден

Герб Добжинського Ордену

Добжи?нський Орден (лат. milites Christi, milites Prucie, fratres de Dobrin, „воїни Христові”, „воїни Пруссії”, „Добринські брати”; пол. Dobrzynscy bracia, „Добжинські брати”) — чернечий лицарський орден заснований у першій половині 13 століття мазовецьким князем Конрадом із німецьких і польських лицарів у ході Північних хрестових походів на території сучасної Польщі. Названий за іменем головної резиденції ордену в замку Добжин. Також відомий як Добринский Орден, Мазовецький Орден або Орден зірки й хреста.

У Галицько-Волинському літописі добжинці виступають під назвами „крижевників (хрестоносців), темпличів (тамплієрів), яких звуть соломоничами”.

Добжинський орден засновано за рішенням мазовецького князя Конрада і єпископів Пруссії, Куявії та Плоку на межі 1227—1228 років для захисту північних кордонів Мазовії від набігів пруссів та ятвягів, а також як противага Тевтонському Ордену. У середині 1228 року на створення ордену було отримано благословення папи римського Григорія IX.

Офіційно Добжинський орден називався „Fratres Militie Christi de Livonia contra Prutenos” — „Брати-воїни Христові Лівонії проти Пруссії”. Він перейняв свій статут від тамплієрів. За герб було взято білий щит з мечем, повернутим руків’ям догори, над яким розміщувалась шестикутна зірка Давида.

До ордену вступило близько 15 німецьких лицарів-меченосців, переважно з Мекленбургу, з супроводу епископа Шверинського, а також чимало представників місцевої шляхти. Першим магістром ордену став сам Конрад Мазовецький, але згодом поступився цією посадою брату Бруно. Головним замком-резиденцією новостворених хрестоносців став Добжин на берігах Вісли. Їм також були передані землі між річками Кам’яниця і Хельмениця до прусського кордону, а також маєтки у Седльці і Куявській землі. Добжинські брати і Мазовія домовлялися поділити землі Пруссії пополам.

В цілому діяльність Ордену була малоефективною. Єдиним успішним боєм, в якому взяли участь добжинці, була битва при Сіргуні 1233 року, де полягло біля повтори тисячі пруссів.

1235 року Добжинський орден був інкорпорований у Тевтонський з благословення Папи та тиску імператора Священної Римської імперії Фрідріха ІІІ. Проте невдовзі добжинців вигнали з його складу за розпалювання ворожнечі між тевтонцями та порушення військової дисципліни. Залишки Ордену з’єдналися з хрестоносцями-йоанітами, але незабаром були розбиті монголами у битві при Легніці у квітні 1241 року, захищаючи лівий фланг лицарського війська.

1237 року Конрад намагався відродити орден, але успіху не мав. Він пожалував добжинцям землі східного сусіда, Галицько-Волинського князівства, з центром у Дорогичині. Хрестоносці захопили місто, але були вибиті з нього у 1238 року військами руського князя Данила Галицького. Магістр Бруно потрапив у полон. 1240 року рештки добжинців очолили дорогичинський бунт проти Данила, але зазнали поразки і були страчені.