Чин Святого Василія Великого
Отці Василіяни – Чин Святого Василія Великого (лат. Ordo Sancti Basilii Magni), Василіянський Чин святого Йосафата – український католицький монаший орден східного обряду. Один з основних монаших чинів Української Греко-Католицької Церкви.
Традиційна назва Чину – Чин святого Василія Великого. Офіційна, хоча менш відома і рідковживана, є назва, прийнята на одній з Генеральних Капітул Чину в 1931 році для підкреслення ролі святого священномученика Йосафата (Кунцевича) у формуванні сучасної моделі василіянського життя: Василіянський Чин святого Йосафата; назва ця фігурує в офіційних церковних документах.
У Східних Католицьких Церквах існує кілька чинів, які походять з традиції св. Василія Великого. Це: Василіяни з Ґроттаферати біля Риму в Італії (італогреки), Василіяни Найсвятішого Спасителя, Василіяни св. Івана Хрестителя (соарити), Василіяни-Алепінці – ці три належать до Мелхітської Церкви. Існує також Згромадження св. Василія латинського обряду. В Україні відомим є тільки Василіянський Чин св. Йосафата.
Коротка історія Чину
Основоположником Чину вважається св. Василій Великий (329-379), один з найвизначніших Отців Східної Церкви. По сьогодні його Правила (Ширші і Коротші) разом з іншими аскетичними творами становлять основу Конституцій Чину, хоч в понад тисячолітній історії спосіб життя василіянських монахів підлягав певним змінам. До найбільш відомих реформаторів василіянського життя належать: св. Теодор Студит (760-826), св. Теодосій Печерський (†1074), св. Йосафат Кунцевич (1580-1623) разом з київським митрополитом Йосифом Велямином Рутським (1574-1637).
Митрополит Рутський – головний реформатор Василіянського Чину.
Монаше життя в Україні, в типовій для Сходу формі, своїм корінням сягає до часів князя Володимира Великого (980-1015), коли в печерах на околицях Києва поселилися перші монахи. Найбільший вплив на розвиток цього життя мали св. Антоній Печерський (†1073) і його послідовник – св. Теодосій Печерський (†1074). Після татарських наїздів, що в середині ХІІІ століття знищили Київську Русь, монахи шукали собі місця на північних і західних теренах краю, закладаючи нові монастирі. Таким чином вони дісталися до Галицько-Волинського князівства, яке увійшло в границі Польського Королівства і Великого Князівства Литовського.
Велику роль у формуванні василіянського життя в Київській Митрополії, після відновлення єдності з Католицькою Церквою, відіграли Київський Митрополит Йосиф Велямин Рутський і св. Йосафат Кунцевич, що на початку XVII століття провели ґрунтовну реформу тогочасного монашого життя, надаючи йому структуру сучасних чинів, впроваджуючи централізацію монастирів. Таким чином з взаємно незалежних перед тим василіянських монастирів, підлеглих владі місцевого єпископа, створено Чин в сьогоднішньому розумінні даного слова. Тому Митрополита Рутського і св. Йосафата можна вважати справжніми засновниками сьогоднішнього Василіянського Чину.
Священномученик Йосафат (Кунцевич).
Так сформований Чин Отців Василіян динамічно розвивався в XVII і XVIII століттях, про що свідчить хоча б той факт, що після заборони діяльності Ордену Єзуїтів в Польщі в другій половині XVIII ст. василіяни перебрали провід численних єзуїтських шкіл і гімназій.
Василіянський Чин значно потерпів після поділів Польщі. На російській території був цілковито і остаточно ліквідований, натомість, не без труднощів, перетривав в межах австрійських. Однак у другій половині XIX ст. стало необхідним його оновлення. Реформу провели Отці Єзуїти. Започатковано її в монастирі в Добромилі в 1882 році, звідти й її назва – Добромильська реформа. Після реформи василіяни знову широко розвинули діяльність місійну і реколекційну, душпастирську і видавничу, а також наукову.
Після I світової війни більшість василіянських монастирів опинилися в межах тодішньої Польщі. В країнах соціалістичного блоку офіційна діяльність Чину була перервана. Всюди, за винятком Польщі, Чин змушений був зійти в підпілля. Протягом багатьох років василіяни виховувалися, молилися і діяли як світські люди. Багато ченців засуджено на заслання і до в’язниць. Багато василіян в Україні, в Чехословаччині, в Румунії і Угорщині загинули за свої релігійні переконання. У 2001 році п’ять Василіян були беатифіковані – проголошені блаженними. Зараз проводиться беатифікаційний процес ще ряду василіян.
Мета діяльності Чину
Метою ЧСВВ, згідно з його Конституціями, є плекання спільнотного життя задля власного освячення через виконання обітів й заповідей любові та задля спасіння ближніх за посередництвом благовістування через проведення місій і реколекцій, наукову та видавничу діяльність, душпастирство і працю з молоддю.
Герб Василіянського Чину
Герб Чину
Герб Василіянського Чину святого Йосафата складається з обрамленого дугою вогняного стовпа, що символізує полум’я любові, як постійний дороговказ у служінні Богові й ближнім; вогняний стовп також є символом св. Василія Великого; над вогняним стовпом зображено сонце – символ самого Спасителя-Життєдавця; у сонці вміщена монограма Ісуса Христа, над якою є хрест, як знак слідування за Ним. Увесь герб оточує вінок з двох галузок: дубової і лаврової. Дубова галузка символізує постійність і міць у духовному рості і працях, а лаврова – есхатологічну, вічну нагороду для переможців.
Структура Чину
Від 1617 року Василіянський Чин є централізованою організацією, на чолі якої стоїть Протоархимандрит. Монастир, який є осідком Протоархимандрита та чотирьох його дорадників, знаходиться в Римі. Протоархимандрита обирає Генеральна Капітула Чину терміном на 8 років. З липня 2004 року Протоархимандритом Василіянського Чину є о. Василій Ковбич.
Чин поділяється на Провінції, якими управляють Протоігумени. Провінції складаються з монастирів й резиденцій (резиденції – це малі монастирі, які мають менше, ніж 6 ченців), на чолі яких стоять ігумени і настоятелі. Провінції, як правило, знаходяться в межах однієї держави. На 2006 рік існують такі Василіянські Провінції: Найсвятішого Спасителя в Україні (до якої з 1992 р. тимчасово долучена Закарпатська Провінція св. Миколая), яка включає 29 монастирів і резиденцій, Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії в Аргентині (3 монастирі), св. Йосифа у Бразилії (15 монастирів), Пресвятого Серця Ісусового в Канаді (10 монастирів), св. Стефана в Угорщині (5 монастирів), Покрова Пресвятої Богородиці у Польщі (4 монастирів), св. апостолів Петра і Павла у Румунії (3 монастирі), св. Кирила і Методія у Словаччині (6 монастирів) та Успення Пресвятої Богородиці в США (7 монастирів).
З 19 липня 2007 року Протоігуменом української Провінції є о. Йоанікій Чверенчук.
Опис чернечого одягу василіянина
Згідно з Конституціями ЧСВВ, чернечий одяг василіянського ченця складається з ряси (габіта) чорного кольору, що має білий комірець (колорадку), а також пояс, мантію та каптур. У щоденному житті, де ченці св. Василія Великого виступають як спільнота, вживають рясу і пояс, а в урочистих богослужбових відправах, за прийнятим звичаєм, теж – мантію і каптур.
Деякі статистичні дані про Василіянський Чин в Україні та у світі
На 2006 рік Чин нараховує приблизно 600 ченців, не враховуючи кандидатів. Деякі з них належать до інших (не Української) східних католицьких Церков свого права: Румунської, Угорської, Словацької та до Мукачівської єпархії.
Загальна чисельність монашої спільноти Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні – 303, з них громадян України – 297, включаючи тих, які знаходяться за кордоном – 42; іноземців, що працюють в Україні – 12, з них – 6 членів Провінції.
Священиків – 101, студентів – 80, братів – 79, новиків і кандидатів – 43.
Освітній рівень монахів Провінції: з вищою освітою – 125, з незакінченою вищою освітою – 69, зі середньою – 107, з неповно-середньою – 2.
Середній вік Василіян в Україні – 34 роки.
Святі і блаженні Василіянського Чину
Святий священномученик Йосафат Кунцевич – беатифікований папою Урбаном VIII у 1643 році, канонізований папою Пієм IX у 1867 році. День вшанування – 12/25 листопада.
Блаженний священномученик Йосафат Коциловський – беатифікований папою Іваном Павлом II 27 червня 2001 року. День вшанування – 27 червня.
Блаженний священномученик Павло Ґойдич – беатифікований папою Іваном Павлом II 4 листопада 2001 року. День вшанування – 17 липня.
Блаженний преподобномученик Віталій Байрак – беатифікований папою Іваном Павлом II 27 червня 2001 року. День вшанування – 27 червня.
Блаженний преподобномученик Северіян Бараник – беатифікований папою Іваном Павлом II 27 червня 2001 року. День вшанування – 27 червня.
Блаженний преподобномученик Яким Сеньківський – беатифікований папою Іваном Павлом II 27 червня 2001 року. День вшанування – 27 червня.
Посади василіян у церковних інституціях
Єпископи:
Іриней Білик – єпископ-емерит Бучацький, канонік папської базиліки Санта Марія Маджоре.
Діонісій Ляхович – єпископ Курії Верховного Архієпископа УГКЦ.
Василій Медвіт – єпископ Курії Верховного Архієпископа УГКЦ.
†Софрон Дмитерко – єпископ-емерит Івано-Франківський.
Софрон Мудрий – єпископ-емерит Івано-Франківський.
Лаврентій Гуцуляк – архієпископ і митрополит Вінніпезький (Канада).
Корнилій Пасічний – єпископ-емерит єпархії в Торонто (Канада).
Северіян Якимишин – єпископ-емерит Нью-Вестмінстерський (Канада).
Інокентій Лотоцький – єпископ-емерит Чиказький (США).
Павло Хомницький – єпископ Стемфордський (США).
Володимир Ющак – єпископ Вроцлавсько-Ґданський (Польща).
Єфрем Кривий – єпископ-емерит Куритибський (Бразилія),
Володимир Ковбич – єпископ Куритибський (Бразилія).
Мирон Мазур – єпископ-помічник Куритибський (Бразилія).
Ієромонахи:
Дмитро Григорак – апостольський адміністратор Бучацької єпархії УГКЦ.
Тимотей Коцур – директор української секції радіо “Ватикан”.
Генезій Віомар – ректор Папської колегії св. Йосафата.
Матей Гаврилів – ректор колегії Покрова Пресвятої Богородиці (Рим), радник Конґреґації у справах святих.
Прокопій Лотоцький – духівник Папської колегії св. Йосафата.