Дух Оpus Dei
Opus Dei допомагає віднайти Христа в роботі, в родинному житті та інших щоденних заняттях.
Оpus Dei поширює звістку про те, що для всіх християн професійна робота та щоденні обов’язки — це дорога до святості. “Головним для Оpus Dei є те, що вона жодну людину не відриває від її світських занять. Навпаки, вона закликає людей виконувати їхні громадські та церковні обов’язки максимально старанно. “У Справі Божій мирський (світський) за суттю дух: Оpus Dei служить Церкві та суспільству, закликаючи християн до святості й особистого апостольства саме там, де триває їхнє життя.”
Отже, головні властивості цього духу:
Богосинівство. Християнин — син Божий в силу свого хрещення. Для розуміння духу Оpus Dei ця велика істина християнства винятково важлива. “Богосинівство, — зі слів засновника Opus Dei, — це підвалини, на яких ґрунтується дух Оpus Dei”. Підготовка, що її здійснює Прелатура, зароджує в людях живе почуття богосинівства та дає їм сили поводитись, як належить дітям Божим. Вона допомагає довіритися Божественному Провидінню, відчути простоту в спілкуванні з Богом, істинну любов до світу, вселяє витривалість і оптимізм. Вона допомагає знайти щире почуття власної гідності та братерства між людьми.
Щоденне життя. Хто розуміє велике значення щоденного життя, той усвідомлює й неминущу цінність малих діл, що наповнюють буття звичайного християнина. “Велика святість — в щохвилинному виконанні малих обов’язків”, — навчає засновник Оpus Dei. Прикладами таких дрібниць є незначні вчинки, в яких проявляються повага до інших, бажання служити ближньому, чуйність і тактовність, прагнення впорядкованості та пунктуальності. Такі скромні вчинки, якщо вони здійснені в ім’я Боже, мають величезне значення для християнського життя. Для більшості людей подружнє та сімейне життя — одна з цих щоденних реальностей, що відкриває дорогу до святості.
Освячувати роботу. Освячення щоденної праці — це підвалини, на яких ґрунтується духовне життя кожного християнина. Освячувати свою працю — значить, прагнути досконалості в роботі: за людською міркою доводити почате до довершеності, тобто бути професійно компетентним, та вміти працювати, прагнучи досконалості в християнському значенні, тобто з любові до волі Божої та заради служіння ближньому.
Любов до свободи. Члени Оpus Dei мають такі самі права й обов’язки, як усі інші громадяни. Йдеться про політику, економіку, культуру і т.і., вони діють вільно й несуть відповідальність за свої дії. Вирішуючи життєві питання, вони не переховуються за авторитетом Церкві або Opus Dei та не наполягають на тому, що лише їхні рішення сумісні з християнською вірою. Така поведінка вимагає поваги до іншої думки і свободи іншої людини.
Молитовне та жертвенне життя. Дух Оpus Dei закликає до життя, наповненого молитвою та покаянням, що підтримує в членах Прелатури палке бажання освячувати свої буденні заняття. Тому, у членів Оpus Dei є свої побожні правила: духовні розважання, щоденна участь у Святій Месі, часта сповідь, читання й роздуми над Євангелієм і т.і. Почитання Божої Матері посідає важливе місце в житті членів Оpus Dei. Щоб уподібнитися Христу, вони складають пожертви, особливо такі, які допомагають повною мірою виконувати свій обов’язок і приносять радість до життя інших — відмова від дрібних задоволень, піст, милостиня і т.і.
Любов і апостольське служіння. Члени Оpus Dei прагнуть свідчити свою християнську віру. Засновник пише: “Виконуючи наші щоденні обов’язки, працюючи пліч о пліч із нашими товаришами, друзями, рідними, розділяючи з ними наші інтереси, ми можемо допомогти їм наблизитися до Христа.” Християнин здійснює своє апостольське служіння спочатку на прикладі свого життя, і лише після того, вдаючись до слів. Це - прагнення відкрити Христа іншим, невід’ємне від бажання сприяти вирішенню соціальних та матеріальних проблем тих, хто живе поруч з нами.
Цілісність життя. Близькість до Бога, освячення земної праці та апостольська ревність гармонійно поєднуються в “простій і твердій цілісності життя “. Цими словами св. Хосемарія Ескрива підсумовує сенс християнського буття. “Цілісність життя, — навчає св. Хосемарія Ескрива, — необхідна умова, без якої неможливо освячувати себе в повсякденні, в роботі, в родині та в суспільстві “. Християнину, що працює в миру, личить уникати “спокуси подвійного життя, поширеного як тоді, так і тепер: по один бік - життя внутрішнє, зв’язок із Богом, по інший, зовсім окремий — професійне, соціальне, сімейне, де юрмляться й кишать дріб’язкові земні справи. Ні, діти мої! Ми так жити не можемо! Ми — християне, а не шизофреники. Життя — одне, його ми й повинні освятити, наповнити Богом і плоть, і дух”.
Місце Opus Dei в Католицький Церкві
Духовна підготовка, що її здійснює Opus Dei доповнює роботу помісних церков. Приєднання до Opus Dei не змінює життєвого статусу вірних.
Прелатура Оpus Dei є інституцією, що входить до пастирської та ієрархічної структури Церкви. Вона має, нарівні з єпархіями, територіальними Прелатурами, вікаріатами, ординаріатами для військових і т.п. — власну автономність і звичайні повноваження для здійснення своєї місії в служінні Церкві. Тому вона прямо і безпосередньо залежить від Римського Первосвященика, через Конгрегацію у справах Єпископів.
Прелатура Оpus Dei, так само як і ординаріати для військових, є структурою персонального (не територіального) типу для здійснення особливого пастирського завдання.
Влада прелата поширюється на всі справи, що стосуються особливої місії Прелатури і такими справами обмежується. Влада прелата сполучена з владою єпархіального єпископа, яка поширюється на звичайну пастирську опіку над вірними єпархії:
а) Миряни Прелатури повністю підпорядковуються прелату у всьому, що стосується місії Прелатури, та конкретно, в тому, що належить до особливих зобов’язань — аскетичних, освітніх та апостольських, — прийнятими на себе в формальній декларації договірного типу о приєднанні до Прелатури. Ці зобов’язання, за своєю сутністю, не належать до компетенції єпархіального єпископа. Миряни Оpus Dei не втрачають положення звичайних вірних своїх єпархій, отже, продовжують підпорядковуватися єпархіальному єпископові з тих самих питань, що й інші миряни.
б) Згідно з положенням загального церковного права та власного права Оpus Dei, диякони і пресвітери, інкардиновані до Прелатури, належать до секулярного духовенства та повністю підпорядковуються прелату. Вони повинні підтримувати братерські відносини з членами єпархіального кліру, ревно дотримуватися загальної дисципліни священнослужителів та мати право активного й пасивного голосу при заснуванні Ради священиків єпархії. Єпархіальні єпископи, з дозволу прелата або, в разі необхідності, його вікарія, можуть делегувати священикам, що належать до пресвітерію Прелатури, церковні посади (посади настоятеля, судді і т.п.), які ті повинні виконувати, дотримуючись директив єпархіального єпископа, і при їх виконанні повинні звітувати тільки перед ним.
Статут Оpus Dei (розділ IV, глава V) затверджує критерії встановлення гармонійної співпраці між Прелатурою та єпархіями, в територіальних межах яких Прелатура здійснює свою особливу місію. Прелатура підтримує належні відносини з єпархіальним керівництвом.
Єпархіальні єпископи дізнаються про діяльність Прелатури, отримуючи докладну інформацію:
а) Оpus Dei ніколи не починає свою апостольську діяльність і не засновує центри Прелатури в єпархії без попереднього узгодження з єпархіальним єпископом, якому керівництво Оpus Dei передає один примірник Статуту Прелатури.
б) Для спорудження церков Прелатури або передачі Прелатурі пастирського завдання церков або парафій, що вже існують, укладається договір між єпархіальним єпископом та прелатом або його регіональним вікарієм. В таких храмах дотримуються загальних положень єпархії про церкві під проводом секулярного духовенства.
в) Регіональне керівництво Прелатури підтримує постійні стосунки з єпископами єпархій, де Прелатура здійснює свою пастирську й апостольську працю. Воно також підтримує стосунки з єпископами, що посідають керівні посади на Конференціях Єпископів та у відповідних організаціях.
Діяльність Оpus Dei обмежується підготовкою вірних Прелатури, щоб вони як в Церкві, так і в миру, здійснювали, кожний в свій спосіб, апостольське служіння, при тому допомагаючи своїм пастирям нести євангельське світло людям та сприяючи поширенню ідеї загального покликання до святості.
Плоди апостольської праці членів Прелатури — це осяяне ласкою Божою насічене духовне життя, що пануює в парафіях та помісних церквах: навернення душ до Бога, рішення брати участь в Божественній Літургії та приступати до інших Таїнств, поширення Євангелії серед людей, що далекі від віри, починання, що свідчать про солідарність з нужденними, допомога в катехизації та іншій парафіяльній діяльності, співпраця з єпархіальними організаціями. Це апостольське служіння членів Оpus Dei здійснюється в дусі харизми Прелатури — освячення в професійній роботі та в щоденному житті.
Керівництво Оpus Dei опікується єднанням усіх вірних Прелатури з пастирями єпархій, допомагаючи своїм членам зрозуміти та засвоїти зміст положень і директив, що виходять від єпархіальних єпископів (Конференції Єпископів), щоб кожен втілював їх в життя виходячи зі свого особистого, родинного та професійного стану.
Члени
До Opus Dei належить більше 85.000 осіб. 98% членів - миряни. Решта 2% - священики. Opus Dei налічує приблизно 50% жінок і 50% чоловіків.
Оpus Dei складається з прелата, пресвітерія (або власного духовенства) і мирян (жінок та чоловіків).
Божественне покликання — необхідна умова, без чого неможливо стати членом Оpus Dei. Цей Божественний заклик визначає й наділяє особливими відтінками покликання до християнського життя, яке було отримано в хрещенні: це заклик прагнути святості та брати участь в здійсненні місії Церкві так, як вказав Бог отцю Ескриві.
Формальний вступ до Оpus Dei здійснюється через договір (двосторонню угоду), що укладається з Прелатурою, який містить в собі перелік взаємних зобов’язань.
Члени Оpus Dei не можуть належати до різних категорій: покликання одне й теж у всіх, і тому вони рівною мірою відчувають себе членами певної частини Народу Божого (“portio populi Dei”) та дійсно такими є. В Оpus Dei розрізняються лише шляхи втілення християнського покликання — все залежить від особистих обставин кожного (одружений чи ні, здоровий чи хворий і т.і.)
Членів супернумераріїв — більше за всіх (зараз близько 70%). Частіше за все це жінки або чоловіки, що перебувають у шлюбі. Освячення сімейних обов’язків для них — це найважливіше завдання християнського життя.
Решта членів Оpus Dei — це чоловіки або жінки, що взяли на себе зобов’язання апостольської безшлюбності (в Оpus Dei немає обітів). Деякі з них (асоційовані члени) живуть зі своєю сім’єю або там, де вони працюють. Інші (члени нумерарії) можуть повною мірою брати участь в апостольських заходах та навчанні інших членів Оpus Dei. Зазвичай вони живуть в центрах Прелатури. Деякі жінки (нумерарії-помічниці) обирають своєю професією хатню працю в центрах Прелатури.
Священиками Прелатури стають неодружені члени Оpus Dei (нумерарії та асоційовані члени), що вільно виявили свою готовність до священства, якщо будуть покликані до нього прелатом. Свою пастирську працю вони присвячують, передусім, служінню вірним Прелатури та апостольським заходам Оpus Dei.
Важлива властивість Оpus Dei — це дух християнської родини. Цей сімейний настрій притаманний людським стосункам його членів, він помітний також в усіх справах, що їх здійснює Прелатура. Він панує в теплій атмосфері її центрів, він помітний в тому, з якою простотою та довірою люди спілкуються один з одним. Він виявляє себе в готовності послужитися ближньому, зрозуміти та полюбити його в щоденному житті.
На сьогодні кількість членів Opus Dei на різних континентах така (приблизно):
Африка: 1.600
Азія и Океанія: 4.700
Америка: 29.000
Європа: 48.700
Приєднання (вступ)
Ті, що вступають до Оpus Dei, зобов’язуються приймати духовну підготовку від Opus Dei та брати участь в її місії.
Для вступу до Оpus Dei, крім особистого переконання зацікавленої особи в своєму Божественному покликанні, необхідно вільне подане прохання та згода керівництва Прелатури.
Той, що бажає приєднатися до Оpus Dei має подати письмове прохання.
— Після закінчення терміну, тривалістю не менш шості місяців, його можуть прийняти до Оpus Dei.
— Після закінчення терміну, тривалістю не менш року, він може тимчасово приєднатися до Прелатури шляхом формальної декларації договірного типу, що поновлюється щорічно.
— Після закінчення терміну, тривалістю не менш п’яти років після першого тимчасового приєднання, він може остаточно вступити до Прелатури.
Згідно норм канонічного права, неповнолітні особи не можуть юридично приєднатися до Оpus Dei (мінімальний вік для вступу до Оpus Dei — 18 років).
Вступ до Оpus Dei веде до таких зобов’язань:
— З боку Прелатури: забезпечити зацікавлену особу інтенсивною освітою з Католицького віровчення й духа Opus Dei, а також пастирською опікою священиків Прелатури.
— З боку кандидата: перебувати в юрисдикції прелата в тому, що стосується цілей Прелатури; дотримуватися юридичних норм Прелатури та виконувати інші обов’язки членів Оpus Dei.
Вірні Прелатури зобов’язуються прагнути святості й здійснювати апостольське служіння згідно з духом Оpus Dei. Це значить, передусім, зростати в духовному житті шляхом молитви, жертви та прийняття Таїнств; далі — користатися з засобів і відвідувати заходи, що пропонує Прелатура для здобуття безперервної та серйозної освіти з церковної доктрини й духа Оpus Dei; крім того — кожен посильно має допомагати Прелатурі нести Євангельську звістку у світ.
Юридичний зв’язок із Прелатурою припиняється після закінчення терміну дії укладеного договору або достроково, за бажанням зацікавленої особи та зі згоди керівництва Прелатури.
Законний вихід з Прелатури веде до припинення взаємних прав та зобов’язань.
Вступ до Прелатури не змінює життєвого статусу членів Оpus Dei: їхні права й обов’язки щодо суспільства та Церкви залишаються незмінними.
“Теологічний або канонічний статус мирян, що приєдналися до Прелатури, не зазнає змін, так що їхня поведінка як звичайних мирян не змінюється.”
З огляду на винятково духовний характер своєї місії, Прелатура не втручається в земні питання, даючи право вирішувати їх самим членам Opus Dei. Особиста відповідальність і свобода визначають дії кожного: Оpus Dei ніколи не диктує своїм членам, як їм вчиняти в тій чи інший ситуації. Статут стверджує: “У всьому, що стосується їхньої професійної, суспільної, політичної і т.п. діяльності або переконань, усі члени Прелатури, в межах Католицького вчення про віру і мораль, вільні так само, як і всі інші члени Католицької Церкви. В земних питаннях керівництво Оpus Dei повинно відмовитися від втручання в життя своїх членів на практичному та словесному рівні”.
Персональні прелатури
С юридичної точки зору Opus Dei - це персональна прелатура Католицької Церкви.
Персональні прелатури
Юридичний статус персональної Прелатури був запроваджений в церковне право Другим Ватиканським Собором. Соборний Декрет о служінні та житті священиків (Presbyterorum ordinis, 7-XII-1965), стаття 10, говорить, що “для здійснення особливих пастирських починань на користь різних соціальних груп в межах певної області, країни або цілої частини світу”, в майбутньому можна створювати “особливі єпархії або персональні Прелатури й інші подібні заклади”.
Собор намагався напрацювати нову й придатну у всіх випадках юридичну форму, щоб полегшити повсюдне поширення християнської вісті та способу життя. Таким чином, інституційний устрій Церкви відповідає вимогам її місії, невід’ємній складовій людської історії.
Церковне право встановлює, що кожна персональна Прелатура має керуватися загальним церковним правом та власним статутом.
Більшість існуючих церковних юрисдикцій має територіальний характер, позаяк вони базуються на принципі належності вірних до певної території за місцем проживання. Єпархія – типовий приклад територіальної юрисдикції. В інших випадках, зв’язок між вірними та певною церковною юрисдикцією не встановлюється за місцем проживання, тут більш значущі інші чинники – фах, релігійний обряд, статус емігранта, договір, укладений з церковною юрисдикцією і т.і. До цієї системи належать, наприклад, ординаріати для військових та персональні Прелатури.
Прелатуру очолює Пастир (прелат, котрий може бути єпископом і котрого призначає Папа). Також є пресвітерій (власне духовенство), що складається з секулярних священиків, та вірні миряни (чоловіки та жінки).
Персональні Прелатури – це інституції, що входять до пастирського та ієрархічного строю Церкви. Персональні Прелатури – це новий спосіб самоорганізації Церкви: вірні Прелатури належать не тільки до Прелатури, але й до помісних церков або єпархій за місцем проживання.
З вищенаведеного ми бачимо, що персональні Прелатури принципово відрізняються від чернечих орденів та взагалі від інститутів посвяченого життя, а також від рухів та об’єднань вірних.
6 серпня 1966 року своїм motu proprio “Ecclesiae sanctae” Папа Павло VI надав чинності рішенню Собору щодо створення персональних Прелатур. За цим документом миряни можуть вступати до майбутніх персональних Прелатур шляхом договору або двосторонньої угоди між мирянином та Прелатурою.
Роком пізніше, 15 серпня 1967 року, Павло VI уточнив в апостольській Конституції “Regimini Ecclesiae universae” (49.1), що персональні Прелатури підпорядковуватимуться Конгрегації зі справ Єпископів та мають засновуватися Папою Римським, після попередньої наради з зацікавленими Єпископами.
Прелатура Оpus Dei
Вже тоді Оpus Dei становила єдине ціле; вона складалася з мирян та священиків, котрі разом здійснювали конкретну місію, брали участь в пастирській та апостольській справі всесвітнього масштабу. Ця місія виявлялася в поширенні ідеалу святості в світі, в професійній роботі та щоденному житті.
Павло VI та наступні римські Первосвященики розглянули можливість надати Оpus Dei юридичного статусу згідно її природи та духу, тобто статусу персональної Прелатури. В 1969 році почалася робота з застосування цього статусу до Оpus Dei. В цій роботі брали участь як представники Святого Престолу, так і Оpus Dei.
Коли роботу було завершено в 1981 році, Святий Престол передав звіт з проекту піднесення Оpus Dei до статусу персональної Прелатури більш ніж 2.000 єпископам єпархій, де працювала Оpus Dei. Святий Престол просив їх надати свої зауваження.
Пізніше, Апостольською Конституцією “Ut sit”, від 28 листопаду 1982 року, Іван Павло II заснував Оpus Dei як персональну Прелатуру міжнародного масштабу (ця Конституція набула чинності 19 березня 1983 р.). Разом з цим документом Римський Первосвященик видав Статут, що є папським власним законом Прелатури Оpus Dei. Йдеться про статут, що був раніше укладений засновником Оpus Dei, з деякими змінами, що були внесені задля відповідності до нового законодавства.
Устрій прелатури
Прелатуру очолює в Римі Єпископ-прелат згідно з церковним правом і власним статутом Opus Dei.
Єпископ-прелат Оpus Dei - о. Хав’єр Ечеваррія. Генеральний вікарій - о. Фернандо Окарис. Вікарій-секретар - о. Мануел Дакал.
Прелатська курія знаходитися в Римі, на Віале Бруно Буоззі, 73.
Прелатура Оpus Dei керується загальним законодавством Церкві, Апостольською Конституцією “Ut sit” та власним Статутом (Кодексом Власного Права Оpus Dei).
Кодекс Канонічного Права 1983 року встановлює загальні норми статусу персональної Прелатури (канони 294-297).
Священики Прелатури повністю залежать від прелата Оpus Dei. Вони отримують від нього завдання, пов’язані з пастирським служінням, і виконують їх в єднанні з місцевим єпископом. Прелатура забезпечує їх матеріально.
Миряни Оpus Dei послухаються прелату у всьому, що стосується місії Прелатури. Вони підлягають світський владі, як усі інші громадяни, а також іншій церковній владі, як інші миряни-католики.
Прелат може розраховувати на допомогу та співпрацю двох рад: ради для жінок (Центральна Асесорія, що складається з жінок) та ради для чоловіків (Генеральна Рада, що складається з чоловіків). Обидві Ради знаходяться в Римі.
Структура
Прелат і його вікарії (тобто намісники, котрі представляють його в регіонах) мають юрисдикцію в Оpus Dei. Він – власний Ординарій Прелатури. Колегіальність – важлива риса управління Opus Dei, тому прелат та його вікарії співпрацюють з відповідними радами, що складаються переважно з мирян.
Генеральні з’їзди Прелатури відбуваються раз на 8 років. Їхні учасники – члени Opus Dei з різних країн. На цих з’їздах обговорюється апостольська праця Прелатури і на розгляд прелата подаються пропозиції з подальших напрямків пастирської діяльності Прелатури. Під час з’їзду прелат оновлює склад рад.
У разі потреби призначення нового прелата скликається виборчий генеральний з’їзд. Прелат обирається з числа священиків пресвітерія Прелатури, що відповідають вимогам щодо віку, давності членства в Оpus Dei, пастирського досвіду і т.п. Папа підтверджує обрання нового прелата та водночас з цим доручає йому цю посаду. Зараз прелатом Оpus Dei є отець Хав’єр Ечеваррія.
Прелатура складається з територіальних округів, так званих регіонаів. Кожний регіон, межі якого не обов’язково співпадають з кордонами однієї країни, очолює регіональний вікарій та дві його ради – Регіональна Асесорія для жінок і Регіональна Комісія для чоловіків.
Деякі регіони складаються з делегацій. Керівні органи делегацій – такі ж самі, що в регіоні: вікарій делегації та дві ради.
Нарешті, на місцевому рівні є центри Оpus Dei, які займаються організацією освітніх заходів та пастирською опікою вірних Прелатури. Є центри для жінок і центри для чоловіків. В кожному з них є місцева рада, яку очолює директор (вони – миряни в центрі для чоловіків і в центрі для жінок). Місцева рада складається, принаймні, з трьох членів Прелатури. Для здійснення пастирської опіки вірних Прелатури, приписаних до кожного центру, прелат призначає одного священика зі свого пресвітерія.
В Прелатурі немає довічного призначення на керівні посади, за винятком призначення на посаду прелата.
Матеріальні аспекти
Усі вірні Прелатури забезпечують себе й свою родину, займаючись щоденною професійною працею.
Крім того, вони, хто скільки може, допомагають сплачувати видатки на здійснення пастирської місії Прелатури. Ці витрати пов’язані з утриманням та підготовкою священиків Прелатури, з роботою прелатської курії та рад вікаріїв різних округів; з фінансовою підтримкою, що надається Прелатурою батькам або рідним нумераріїв і асоційованих членів на випадок конечної потреби.
Вірні Прелатури також підтримують храми, парафії і т.і.
До того ж, разом з помічниками Оpus Dei та багатьма іншими людьми, вірні Прелатури в ім’я служіння ближнім засновують і підтримують матеріально різні суспільні заходи (благодійні, виховні і т.п., спрямовані не на отримання прибутку, а на надання соціальної допомоги); за їхню духовну орієнтацію й відповідність доктринам Церкви відповідає Прелатура.
Ці апостольські заходи діють в правовому та податковому режимі, що встановлений законодавством кожної країни для подібних закладів. Як було вказано вище, керівництво цими заходами бере на себе не Оpus Dei, а ініціатори таких установ, що несуть повну відповідальність за організаційні, економічні і т.п. аспекти, а також є власниками матеріальної бази. Джерела фінансування таких заходів – ті ж самі, що й для будь-якого подібного заходу: узгоджена сума, що видається тими, хто зацікавлений в проекті, допомога, пожертвування і т.п. Заходи спільного апостольського служіння часто збиткові, в силу самого характеру роботи, що проводиться в них, тому вони, як правило, існують на офіційні субсидії, що виділяються державною владою або надаються приватними фондами та підприємствами.
Священики
Єпархіальні священики можуть вступити до Священичого Товариства Святого Хреста, невід’ємно сполученого з Оpus Dei.
Священиче Товариство Святого Хреста – це асоціація священиків, невід’ємно сполучена з Оpus Dei. Вона складається з священиків Прелатури (вони є її членами ipso facto) та інших єпархіальних дияконів і священиків. Прелат Оpus Dei є президентом товариства.
Єпархіальні священики, що вступають до товариства, прагнуть знайти духовну підтримку в досягненні святості для пастирського служіння згідно з духом Оpus Dei. Вони не належать до пресвітерію Прелатури: кожен з них приписаний до своєї єпархії та підпорядковується лише своєму єпископу.
Підставою для вступу священика до Священичего Товариства Святого Хреста повинно бути його переконання в тому, що Бог закликає його до святості в дусі, яким наповнений Оpus Dei. Умови такого покликання є: любов до єпархії та єднання зо всіма єпархіальними пресвітерами; слухняність та почитання єпископа; глибоке благочестя, вивчення Святого Письма та Передання, апостольська ревність та самопожертва; піклування о душах, що шукають та знаходять своє покликання; прагнення виконувати свій пастирський обов’язок найбільш ретельно.
Товариство надає духовну підтримку усім своїм членам, щоб надихати їх на ревне виконання пастирських обов’язків, а також сприяти єднанню кожного з них зі своїм єпископом та братнім відносинам с іншими священиками. В різних документах (пор. II Ватиканський Собор та Кодекс Канонічного Права) Церква рекомендувала створення подібних священичіх об’єднань.
Заняття духовного характеру та здобуття освіти жодним чином не заважають членам Священичего Товариства Святого Хреста здійснювати своє пастирське служіння під проводом єпископа. Координує такі заняття духовний керівник Прелатури Opus Dei, тобто священик, що не обіймає керівних посад в Прелатурі.
До Священничому Товариства Святого Хреста у всьому світі належить близько 2.000 дияконів та священиків єпархіального духовенства, інкардинованих в різні єпархії.
Помічники
Той, хто хоче допомогти, не вступаючи до Оpus Dei, може стати помічником.
Помічники Оpus Dei – це чоловіки та жінки, що, не вступаючи до Прелатури, підтримують її апостольські заходи в сфері освіти, культури та благодійності разом з членами Оpus Dei.
Помічники підтримують заходи Прелатури, перш за все, своєю молитвою, а також пожертвуваннями або працею. Католицька Церква обдаровує духовними дарами тих, хто допомагає Прелатурі. Крім того, помічники можуть розраховувати на духовну допомогу Прелатури та молитву усіх членів Оpus Dei. За бажанням, вони можуть брати участь в освітніх заходах Прелатури (молитовних усамітненнях, колах і т.д.).
Щоб стати помічником, не потрібне особливе покликання. Помічниками зазвичай стають рідні, друзі або колеги членів Оpus Dei; ними можуть стати ті, хто почитає св. Хосемарію та бере участь в апостольському служінні Прелатури; хто цікавиться виховною та соціальною працею вірних Прелатури. В будь-який країні, на прохання одного з членів Оpus Dei, регіональний вікарій може призначити того, хто бажає, помічником або помічницею.
Серед помічників Оpus Dei є ті, хто не належить до Католицької Церкви, та навіть нехрещені: євреї, мусульмани, буддисти і т.і. Є невіруючі та люди, що не визнають жодної релігії. Помічників об’єднує бажання брати участь у заходах Прелатури на користь суспільства.
Помічники, що беруть участь в освітніх заходах Прелатури, знаходять в них підтримку для свого внутрішнього життя та усвідомлення своєї особистої християнської місії (вони не складають групу). Освіта, що її дає Прелатура, спонукає їх до молитви, до участі в Таїнствах, до почитання Божої Матері, – до послідовного християнського життя. Більш того, Прелатура навчає їх любити Папу та єпископів.
Багато хто відкриває для себе головну властивість духа та вчення св. Хосемарії: освячення щоденної праці, родинного життя та соціальних зобов’язань. Вони прагнуть втілити це в життя та застосувати ці принципи в роботі.
Чернечі спільноти можуть стати помічницями Оpus Dei. Такі спільноти (сьогодні їх налічується декілька сотень) допомагають Прелатурі своєю щоденною молитвою.
Історія
Opus Dei було засновано в 1928 р. в Іспанії. Вона присутня в 64 країнах.
1928. 2 жовтня: під час молитовного усамітнення в Мадриді, св. Хосемарія Ескрива, з натхнення з неба, заснував Оpus Dei – можливість для різних людей пройти дорогу до святості, виконуючи свої щоденні обов’язки християнина та звичайну працю. Назва “Оpus Dei” виникло пізніше: отець Хосемарія Ескрива почав вживати його тільки в 30-х роках, хоча вже з перших днів, в записках та бесідах с людьми, він говорив про Справу Божу.
1930. 14 лютого: В Мадриді, відправляючи Святу Месу, св. Хосемарія Ескрива отримує одкровення, що вістка Оpus Dei звернена як до чоловіків, так і до жінок.
1933. Відкривається перший центр Оpus Dei в Мадриді, Академії DYА, створена, в першу чергу, для студентів. Там читають лекції з права та архітектури.
1934. Академія DYA стає студентською резиденцією. Засновник Opus Dei та перші його члени викладають курс, що базується на християнському вченні, та поширюють вість Оpus Dei серед молоді. Катехизація й догляд за вбогими та хворими в нетрях Мадриду були значною частиною їхньої роботи. Хосемарія Ескрива регулярно повідомляє про свою діяльність Мадридського єпископа, благословенням котрого та підтримкою він заручився с самого початку.
В місті Куенка видані Духовні роздуми, перший варіант Дороги.
1936. Громадянська війна в Іспанії починаються гоніння на Церкву. Хосемарія змушений був переховуватися, переїжджаючи з одного притулку до іншого. Обставини змушують засновника тимчасово відкласти втілення в життя задуму про апостольську працю Оpus Dei в інших країнах.
1937. Засновник з невеличкою групою членів Оpus Dei через Піренеї втікає до Андори. Звідти вони переходять до території, де Церква не переслідується.
1938. Засновник оселяється в Бургосі. Поновлення апостольської діяльності.
1939. Хосемарія Ескрива повертається до Мадриду. Оpus Dei починає діяти в решті міст Іспанії. Початок Другої світової війни перешкоджає поширенню Оpus Dei в інших країнах.
1941. 19 березня: Мадридський Єпископ, Леопольдо Ейхо-і-Гарай, формально визнає Оpus Dei. Це – перше визнання з боку Єпархії.
1943. 14 лютого: Під час Святої Меси, св. Хосемарія, з натхнення з неба , засновує Священниче Товариство Святого Хреста, що уможливлює висвячення священиків Оpus Dei.
1944. 25 червня: Мадридський Єпископ висвячує в священики трьох членів Оpus Dei: Альваро дель Портильо, Хосе Марія Ернандес де Гарника і Хосе Луїс Мускис.
1946. Хосемарія Ескрива оселяється в Римі. В подальші роки він подорожує всією Європою, с метою започаткувати діяльність Opus Dei ще в декількох країнах.
1947. 24 лютого: Святий Престол формально визнає Оpus Dei. Це – перше визнання з боку Папи.
1948. 29 червня: Заснування Римського Коледжу Святого Хреста, де з тих пір багато членів Оpus Dei здобуватимуть серйозну освіту (духовну та пастирську), вивчаючи водночас церковні дисципліни в Римських папських академічних центрах.
1950. 16 червня: Папа Пій XII видає документ про остаточне визнання Оpus Dei. Це визнання віднині дозволяє приймати до Оpus Dei людей, що живуть у шлюбі, та відкриває єпархіальним священикам доступ до Священичого Товариства Святого Хреста.
1952. Закладення в Памплоні (Іспанія) “Studium Generale Navarrensis”, що згодом стане Наваррським Університетом.
1953. 12 грудня: Заснування Римського Коледжу Святої Марії, міжнародного центру освіти жінок-членів Оpus Dei зі всіх континентів. З тих пір близько 800 жінок пройшли навчання в Римському Коледжі Святої Марії та здобули доктринально-богословську освіту на університетському рівні.
1957. Святий Престол доручає Оpus Dei Прелатуру Яуйос, в гірському районі Перу.
1965. 21 листопада: В одному з передмість Риму Павло VI очолює церемонію урочистого відкриття центру ЕЛИС та парафії, довірених Оpus Dei Святим Престолом. Центр ЕЛИС ставить перед собою завдання надати молоді професійну освіту.
1969. Надзвичайний Генеральний З’їзд Оpus Dei проходить в Римі, з метою вирішити питання щодо перетворення Оpus Dei на персональну Прелатуру. Цей юридичний статус, що передбачений Другім Ватиканським Собором, цілком та повністю відповідає особливостям пастирської діяльності Оpus Dei.
1970. Засновник Оpus Dei їде до Мексики, де проводить дев’ятиденне молитовне чування: увесь цей час він возносить молитви до Гваделупської Божої Матері. Він зустрічається з величезною кількістю людей та розмовляє з ними про християнське життя. Це перша з його так званих “катехизаторських подорожей “.
1972. Засновник Оpus Dei здійснює двомісячну катехизаторську подорож Іспанією та Португалією.
1974. Катехизаторська подорож засновника Оpus Dei Південною Америкою.
1975. Катехизаторська подорож засновника Оpus Dei Венесуелою та Гватемалою.
26 червня: Хосемарія Ескрива помирає в Римі. В цей час Оpus Dei налічує близько 60.000 членів.
7 липня: Урочисте відкриття Торрес’юдадського храму Пресвятої Богородиці (Уеска, Іспанія).
15 вересня: Альваро дель Портильо обраний наступником засновника Оpus Dei.
1982. 28 листопада: Іван Павло II затверджує Оpus Dei як персональну Прелатуру. Цей юридичний статус відповідає богословської та пастирської суті Оpus Dei. Папа призначає Альваро дель Портильо прелатом.
1983. 19 березня: За Opus Dei офіційно закріплено статус персональної Прелатури.
1985. Відкриття Папського Академічного Центру Святого Хреста, що в 1998 р. стане Папським Університетом Святого Хреста.
1991. 6 січня: Іван Павло II висвячує в єпископи Альваро дель Портильо, прелата Оpus Dei.
1992. 17 травня: Отця Хосемарію Ескриву проголошено блаженним під час Святої Меси, що її правив Папа Римський на площі Святого Петра в Римі.
1994. 23 березня: отець Альваро дель Портильо помирає в Римі, за декілька годин після повернення з паломництва до Святої Землі.
20 квітня: Іван Павло II призначає отця Хав’єра Ечеваррія прелатом Оpus Dei, підтверджуючи таким чином рішення Генерального Виборчого З’їзду, що відбувся в Римі.
1995. 6 січня: Іван Павло II висвячує в єпископи отця Хав’єра Ечеваррія, нового прелата Оpus Dei.
2002. 6 жовтня: Отця Хосемарію Ескриву проголошено святим під час Святої Меси, що її відправив Папа Римський на площі Святого Петра в Римі.
Дати початку праці Оpus Dei в різних країнах:
1945 Португалія
1946 Італія та Велика Британія
1947 Франція та Ірландія
1949 Мексика та Сполучені Штати
1950 Чилі та Аргентина
1951 Колумбія та Венесуела
1952 Німеччина
1953 Гватемала та Перу
1954 Еквадор
1956 Уругвай та Швейцарія
1957 Бразилія, Австрія та Канада
1958 Японія, Кенія та Сальвадор
1959 Коста-Ріка
1960 Голландія
1962 Парагвай
1963 Австралія
1964 Філіппіни
1965 Бельгія та Нігерія
1969 Пуерто-Ріко
1978 Болівія
1980 Заїр, Кот-Д’Івуар та Гондурас
1981 Гонконг
1982 Сінгапур
1983 Тринідад и Тобаго
1984 Швеція
1985 Тайвань
1987 Фінляндія
1988 Камерун та Домініканська Республіка
1989 Макао, Нова Зеландія та Польща
1990 Угорщина та Чеська Республіка
1992 Нікарагуа
1993 Індія та Ізраїль
1994 Литва
1996 Естонія, Уганда, Панама, Словаччина, Ліван
1997 Казахстан
1998 Південна Африка
2003 Словенія та Хорватія
2004 Латвія
2007 Росія?