Північно-Східне Полісся (Білорусь)

ПІВНІЧНО-СХІДНЕ ПОЛІССЯ

Полісся ділили за належністю земель до тієї чи іншої губернії й повіту: Волинське, Київське, Чернігівське, Брянсько-Жиздринське, Мінське, Могилівське, Гродненське. За сучасним адміністративним поділом вирізняємо Полісся українське, білоруське та брянсько-жиздринське (російське).На півночі обмежується горбкувато-рівнинними просторами центральної частини Білорусі, на півдні - Українським Поліссям. Займає значну частину Берестейської, Гомельської, невелику частину на півдні Мінської і південно-західну Могильовської областей. Простирається із заходу на схід на 500 км, з півночі на південь майже на 200 км, площа більше 60 тис. кв. км. Фізико-географічні райони (по В. А. Дементьєву): Берестейське Полісся, Загороддя, Мозирське Полісся, Прип’ятське Полісся, Гомельське Полісся.

Населення Полісся

Відомо, що, населення Полісся складають представники різних етносів. Зокрема, його етнографічну особливість репрезентувала у минулому традиційна культура сільського населення, тоді як міста на території регіону були загалом поліетнічними. Посилення зв’язків села з містом у ході історичного розвитку відповідно позначилося і на культурі та побуті сільського населення, особливо в останні десятиріччя ХІХ і поч. ХХ ст.

Згідно з археологічними даними, Полісся ще до V—VI ст. н. е. було зоною взаємодії слов’янської і балтійської культур, орієнтовна межа між якими проходила по лінії Ясельда — Прип’ять — Горинь (за рядом лінгвістичних даних такий поділ зберігся аж до ХІХ — ХХ ст.). У цьому немає нічого дивного, адже Полісся з давніх-давен було зоною творення праслов’янської культури, територією міжетнічних контактів слов’ян із балтами. У час формування й розвитку східнослов’яських ранньофеодальних об’єднань цей край був контактною зоною дреговичів, волинян, радимичів, деревлян, частково полян, сіверян, а також західнобалтських союзів ятвягів, одне з племен якого, за свідченням давніх польських джерел, мало слов’янізовану назву polexiani («полексяни»). У XII—XIII століттях землі Полісся були поділені між кількома великими князівствами: Київським, Чернігово-Сіверським, Володимиро-Волинським (пізніше — Галицько-Волинським).

Основну етнічну групу складають українці.

Культура

Загальновизнаною в науці характерною прикметою етнографії цього регіону є значна збереженість у побуті й культурі його населения архаїчних явищ i рис. Вони виявляють етногенетичне східнослов’янське коріння українських поліщуків, а також їx етнокультурну спільність з yciм українським народом.

Народні культурні традиції у різних частинах території українського Полісся відзначаються місцевою своєрідністю, що походить, мабуть, з часу розселення тут давніх племен (волинян, древлян, дреговичів та ін.), приналежності після давньоруського періоду до різних державно-політичних утворень (Великого князівства Литовського, Польщі, Pociї), а також зумовлене певною природною ізольованістю краю. Освоєння ділянок землі між болотами, піщаними дюнами, у заплавах piк, на лісових зрубах, характер ґрунтів вирізняють поліське хліборобство, його знаряддя, агротехніку. Залежно від місцевих кліматичних умов склався відповідний сільськогосподарський календар. Особливостями позначені тваринницьке господарство, організація відгінного випасання худоби, заготівля сіна на болотах та ін.

Поширеними видами занять поліщуків були мисливство i рибальство з використанням своєрідних ловецьких способів i знарядь. Багатий досвід i специфічне знаряддя накопичено у поліському бджільництві.

Ще в недалекому минулому основними для Полісся були водні шляхи сполучення i транспортні засоби (плоти, пароми, piзні типи човнів). У будівництві добре збереглися архаїчні риси планування житла i садиби; широко відома неповторна поліська глинобитна піч. Чимало давніх мотивів знаходимо i сьогодні у традиційному поліському вбранні (тунікоподібні жіночі сорочки, плетене з деревної кори i шкіри взуття, саморобні прикраси тощо).

На громадському побуті жителів Полісся більше, ніж в інших регіонах України, позначився i зберігся вплив общинних відносин i устрою: розподіл громадою земельних угідь, організація спільного використання пасовищ, лісів, лук, рибних виловів, трудова взаємодопомога (толока). У сімейному житті домінуючими були засади патріархального устрою — підпорядкування всіх членів сім’ї батькові.

Реліктовими елементами слов’янської обрядовості насичені поліські звичаї і обряди: проводи зими і зустрічі весни, русальні, купальські, колядні, весільні, пов’язані з народженням чи смертю людини. Регіональна специфіка простежується у різних народних знаннях поліщуків щодо самолікування, прогнозування погоди за місцевими прикметами, у словесному і музичному фольклорі, прикладному декоративному мистецтві, зокрема в ткацтві, неповторній поліській вишивці та ін.

Присяга представників влади Пінщини Українській державі Богдана Хмельницького

20 червня 1657 року

Присяга їх милості панів обивателів Пинських, віддана гетьманові Богдану Хмельницькому, р. 1657

В ім’я Найсвятішої Трійці, Отця, Сина і Духа Святого. Амінь.

Великі війни попускаються до держави з двояким наслідком: або щоб по малім кровопролиттю принести спокій на довгі людські (віки), або для повного знищення і викорінення, на випадок, коли завзявшися не схаменуться. Такого попущення дізнало і кн. Литовське, і через вороже бушування різних військ ледве вирятувалось з повного і жалісного знищення — мабуть даючи заплату за гріхи свої. Повітові Пинському теж не мала частина тої кари мусіла дістатися в тім пожарі… Але за порадою висланих з-поміж себе шановних людей, щоб утекти видимої і близької вже божої кари, таку намовили ми приязнь з й. м.п. гетьманом запорозьким і всим військом, котру ми заприсягаємо в таких словах:

Ми, урядники Пинського повіту — Лукаш Єльський, маршалок, і Адам Спитек Джеський, стольник, — як вислані посли іменем своїм і всеї братії повіту нашого, присягаємось богові в трійці єдиному, найсвятішій діві і всім святим, згідно з обрядом і вірою нашою, через апостолів нам переданою і визнаною:

Все, в чому ми іменем всієї братії і за її дорученням договорилися з й. м.п. гетьманом військ запорозьких в справі вічної і нерозривної приязні, –те ми самі і ті, іменем котрих ми це постановляємо, все дотримаємо в усіх належних до тої приязні кондиціях і пунктах, і потомки наші будуть обов’язані дотримувати силою присяги, тепер нами даної. Обіцяємо, що не будемо ніколи думати про .якусь зраду і розірвання зв’язку нашого з Військом Запорозьким, як і потайки не підійматимемо на нього сторонніх неприятелів, ані фракцій ніяких не будемо чинити на його шкоду. Навпаки на усяких неприятелів того війська ми повинні стати, не вимовляючись ніякою близькістю й своятцтвом — хоч би то були й найближч нам люди. Іменем своєї братії зобов’язуємось своєчасно давать знати про всякі неприязні наміри, які будуть відомі на наши пограничі, остерігати про все, що могло б заноситись на шкоду України і всього війська і в нічому не ухибити приятельській вірності.

Одностайно з військом нашим Запорозьким ми і потомки наші будемо боронити віру православну грецьку так само як і римську, свободи і границі наші спільні, коли який-небудь неприя-тель мав би на них наступати.

Старшинства, гідності і начальства, як земські, так і військові, мають залежати від й.м.п. гетьмана запорозького, і з рук його одержуватись, з тим одначе, що для всіх урядів, які заміщались здавна вибором, зістається вибір вільний усім обивателям Пинського повіту, а після вибору має проситись конфірмація у й.м. Уряду, і власті військові будуть належати тільки до нього, і коли буде в тім потреба, ми чекатимемо наказу від нього або від того, кого він схоче настановити над нашими військовими урядами, і без його відомості ніхто не може проголошувати війни, ані не може нападати на які-небудь краї без його дозволу. Через нього ж, (будучи) при Війську Запорозькому, ми маємо признавати себе в вічнім підданстві цареві й.м., і в нічому не допомагати його неприятелям, ні радою, ні якими-небудь підмогами, явними чи потайними.

Узагалі, наскільки й.м.п. гетьман заховав нас при давніх, наданих від королів польських правах, прерогативах, вільностях, судах і зверхностях, ні в чому не порушуючи їх ваги, і відібрать тільки королівщини, належні до Пинського староста, недавно роздані, і не порушив навіть ленних і довічних надань, наданих здавна, тільки поставив умову, що до живоття по смерті особи, яка має на нього право, мають бути прилучені до Пинського староства, то і ми, і нащадки наші будемо заховувати до п. гетьмана теперішнього і наступного, і до всього Війська Запорозького таку саму вірну приязнь і зичливість, як до попередніх панів наших — в щасті і нещасті обопільне, на вічні часи, не піддаючись на лукаві чужі намови. Навпаки, коли б ми (довідались) про когось у сусідстві, в карях Польських чи Литовських, що вони уперто не хочуть горнутись до приязні й сполучення з й.м.п. гетьманом і всім Військом Запорозьким, ми обіцяємо відводити їх від тієї упертості нашою намовою, і взагалі пильнувати всього, що належить до обопільної приязні. І всім ми повинні залежати тільки від й.м.п. гетьмана запорозького — теперішнього і наступного, і не присвоювати собі ніяких урядів без його волі: не видумувати собі соймиків для нарад, не збирати хоругов без окремого сповіщення й.м.п. гетьмана — хіба в наглому і гарячому випадку.

Унію і інші чужі віри, обом сторонам неприязні й противні ми повинні викорінювати одностайно з усією братією, не даючи місця і припади в своїм повіті такій заразі душ християнських Але коли б хтось з духовних перепросив належного київського митрополита і одержав від нього свідоцтво покути за відступство і за нього гаряче прохало духовенство, такий має право на панську увагу й.м.п. гетьмана.

Нарешті, всі взагалі обов’язки приязні, хоч би й не названі тут, ми зобов’язані виконувати вічно.

Так допоможи нам, боже і невинна мука Христова.

А по виконанню присяги їх м.п.п. посли - й.м.п. Лукаш Єльський, маршалок, і п. Адам Спитек — Бжевський, стольник Пинського повіту, з тими браттями, що при них, для ґрунтовнішого скріплення підписалися при печаттях своїми власними руками, обіцяючи, що те ж саме без одволоки зроблять усі їх м. обивателі пинські.

Діялось у Чигрині 20 червня 1657 р. За В.Сергійчук, “Етнічні межі і державвний кордон України”