РЕВОЛЮЦІЯ, ВИБОРИ, “ПРАВИЙ СЕКТОР”

Для чого український народ вийшов на майдани, боровся на барикадах, проливав кров? Для того, аби нічого не змінилося в цій країні? Чи, все ж за те, аби досягти якісних змін у власному і державному житті? Гадаю, задля останнього з переліку.

А що бачимо? Аналізуючи передвиборчі настрої, спостерігаємо все ті ж старі мисленнєві штампи: “А що робити, коли серед “прохідних” кращих немає? Обиратимемо з того, що є, бо “з двох лих — обирають менше... Звісно, є серед кандидатів у президенти люди варті довіри, але ж вони “не пройдуть” — марна трата зусиль, мовляв, і сподівань”. І такі настрої активно підігріваються новими-старими політичними пройдисвітами, котрі, до слова, вже мали неодноразові можливості проявити себе. Правда, їм завжди щось заважало. Чи цього разу буде інакше?

А може годі чекати поки прийде “хтось” і ощасливить “усіх”? Коли не піклуватимешся про себе сам, ніхто за тебе нічого не вирішить. Це аксіома. І, наче, очевидність, але так не хочеться самому нести відповідальність за власну долю. Правда? Легше чекати чиєїсь ласки і нарікати.

Чи може бути інакше? Може!

Представниками “Правого сектору” неодноразово наголошувалося зі сцени майдану про необхідність і можливість революційних змін. Не тільки усунення одіозних фігур антинародного внутрішньо-окупаційного режиму (занадто мало тільки “протирежимного резистансу”, як наголошував С. Бандера), а й про нагальність революції в свідомості українців.

Починаючи з 19 січня 2014 року “Правий сектор” власним прикладом показав, що перемагає той, хто сам творить дійсність, а не той хто хто плететься за обозом наявних обставин.
Після довгих місяців тупцювання, співанок, гнівних, але безрезультатних ультиматумів із вуст опозиційних лідерів, коли, серед загальної зневіри, лише одиниці щиро вірили в швидке падіння режиму януковича —  очолюваний Дмитром Ярошем “Правий сектор” рішучою дією довів можливість здійснення “неможливого”. І таке до снаги кожному, хто справді хоче змінити цю країну на краще.

Отож, годі бути заручниками штучних рейтингів як засобу маніпуляцій масовою свідомістю, годі розводити руками примовляючи “хіба від нас щось залежить?”. Час брати сьогодення в свої руки і творити своє майбуття з позиції: “буде так, як я захочу”, а не з позиції: “так склалося”. Тоді жертви зимових днів 2013-14 років будуть немарними. Тоді житимемо в новій Україні — країні вільних і мислячих, а головне — вольових людей.

З Вірою, до перемоги!