Так далі жити не можна

15-04-2003

Так далі жити не можна

Наші громадяни, мабуть, найбільш одностайні в одному: так далі жити не можна. І до такого висновку їх підштовхують реалії життя (для більшості населення -животіння) і відсутність видимої перспективи.

1. Для дрібного і середнього власника - це надто ненормальні умови їхньої діяльності: абсурдна податкова система, надміру складна та настільки заплутана, що важко в ній розібратись і до того здирницька, що породжує умови для масового пошуку ухилення від сплати податків і повного або часткового переходу в тіньову сферу діяльності. Свавілля чиновництва, адміністративний тиск, бюрократична тяганина і широко розповсюджене хабарництво. Все це можна назвати одним терміном: державний рекет, а поряд з ним широко розповсюджений кримінальний рекет, який, хоч самостійно не існує, але пов’язаний і діє під прикриттям корумпованих державних структур. Всі ці стресові умови спричиняються до низької прибутковості суб’єктів господарської діяльності, повільного накопичення капіталу (корумповане чиновництво через здирство і побори відтягує значну частину прибутків у власні кишені, тобто теж в тінь), сповільнює розширення виробництва і звужує здорові джерела формування великого національного капіталу. А це вже зачіпає велику державну політику, бо без великого національного капіталу держава не може відігравати роль повноцінного суб’єкта політики в міждержавних відносинах. Ненормальний політико-правовий клімат в державі породжує причини для відтоку капіталу за кордон і високу ступінь тінізації економіки.

Якщо для більшості суб’єктів господарської діяльності тінізація часто небажана, а вимушена, як альтернатива банкрутству чи добровільному припиненню діяльності, то для корумпованого рекетуючого чиновництва такий стан дуже бажаний, бо це джерело їх легких і не зароблених прибутків. Тому ця ганебна система така живуча і держава не квапиться її усувати, бо ступінь корупції, яка є найбільшим гальмом розвитку і загрозою національній безпеці і, в решті решт, існуванню держави, занадто високий. В кримінальній державі не може успішно розвиватися приватний бізнес. Кримінальні олігархи теж не зацікавлені в розвитку непідконтрольного їм середнього бізнесу і зростанні середнього класу, бо вбачають у ньому економічного конкурента і потенційного політичного могильника. Середній клас і його капітал - це матеріальна основа Свободи, утвердження демократії і розвитку громадянського суспільства, а в прозорій правовій системі кримінальні олігархи втратять можливість приватизувати і монополізувати в своїх руках економічну і політичну владу.

Така ситуація влаштовує і найвище керівництво держави, яке породило цю систему, бо вона штучно перетворює більшість активного населення в порушників закону. І це дозволяє існуючому кримінальному режимові тримати в залежності і покорі своїх громадян (як кажуть на гачках). Але ж така ситуація позбавляє перспективи саму державу.

2. Для чесних некорумпованих державних службовців кримінальна держава теж безвихідь, бо вона позбавляє їх можливості робити нормальну кар’єру і реалізувати свої професійні потенційні здібності та чесною працею заробляти на гідне життя. Справді, система продумано створила нестерпні умови для таких чесних службовців, аби змусити їх прийняти аморальні правила поведінки кримінальної вищої влади або вижити зі служби. На це цілеспрямовано працює комплекс заходів: принизливо низькі розміри зарплати, кадрова політика, яка базується не на професійній придатності (кваліфікації), сумлінній праці і моральній поведінці, а на відданості (підлабузництві) начальству, хабарництві, доносительстві, примушуванні виконувати протизаконні і аморальні накази і розпорядження тощо.

3. Для молоді - невтішна перспектива безробіття, незацікавленості держави у створенні умов для зростання професійного, інтелектуального і морального потенціалу молоді та використанні його для служіння вітчизні.

4. Для інтелігенції - відчуття зневажливого ставлення до неї держави та постійні намагання використовувати її для прислуговування кримінальній владі, а не для праці на користь суспільству.

5. Для людей похилого віку - відчуття ставлення влади до них, як до непотрібного суспільного баласту.

У більшості всіх соціальних груп аналогічні відчуття. Влада демонструє своє зневажливе ставлення до народу, поводиться так, ніби держава -це власність тих, хто при владі, а народ - їхній слуга. Звичайно, такий стан не може задовольнити абсолютну більшість людей. Від жорстокої, брехливої, аморальної влади народ нічого доброго не очікує. Народ владі не вірить і її не поважає.

Тобто розуміння, що ця влада є негідною і було б добре, якби вона змінилася на кращу, в суспільстві виразно спостерігається. Водночас досить широко розповсюджений міф про силу влади і неможливість її змінити. А це, в свою чергу, породжує страх перед владою і апатію в людей. Звичайно, влада все це добре розуміє і всіляко намагається такий стан зберегти, розповсюджуючи згадані міфи. Апатичне суспільство - це найбільший дарунок для кримінальної влади. Тому вона (влада) демонструє з одного боку своє нахабство, безсоромність, вседозволеність і безвідповідальність, а з другого -цинічно бреше, що нібито у нашій державі розвивається демократія і, як каже Кучма, що з цього шляху ми (тобто вони) не зійдемо, бо, мовляв, Україна зробила свій європейський вибір. Якби це було художньо оформлено, то було б смішно. А так -гидко. Але не така вже наївна ця кримінальна шпана з компанії Кучми, аби так примітивно і нахабно брехати. Це робиться свідомо, демонструючи: так, ми безсоромно брешемо, а що ви нам зробите?! Ми кажемо, що зробили європейський вибір, але першого президента радянської, ой, Незалежної України з другим і, “так сказать”, неповторним Леонідом, став героєм матінки України. І не тільки багато змінилося в порівнянні з тими совітськими часами. І тепер зміни на очах проходять.

Наприклад, коли хлопці з УНА-УНСО на пустирях чи в Придністров’ї верещали до посиніння: “УНСО - до штурму, УНА - до влади!”, ніхто їх не рухав. Але, коли вони здуру разом з іншими почали вештатися по вулицях Києва і горлати: “Геть Кучму!”, то тепер їх вожаки проходять курс політосвіти в установі СБУ (тобто те, що називалося КГБ). Не треба ображати гаранта нашої найнезалежнішої держави. Ось патріотичні хлопці з “Тризуба ім. С. Бандери” теж колись мали неприємності. А тепер, коли зрозуміли, що справжнім батьком нації, нашим гарантом від всіх можливих небезпек, гарантом суверенітету України є Л. Кучма, то відразу мають змогу марширувати навіть по Хрещатику в новенькій уніформі.

Тобто, зміни величезні.

І як розтлумачує нам президент: нам нічого йти до Європи, бо ми вже там. І правильно він каже, хоч і трохи скромно, бо, мабуть, не хотів засмутити тих європейців зі старої гнилої Європи, де тепер багато наших громадян поїхало передавати їм наш досвід і показувати красу нашого жіноцтва.

А міг би президент відверто зізнатися європейцям, що ми ще й обігнали Європу і демократії у нас більше і до такого розмаїття, як у нас, в Європі ніколи не додумались би. Куди їм гнилим до нас. Яка ще партія в Європі так піклується про майбутнє нації - дітей, як наша СДПУ(о). У них таких благодійників навіть близько немає. Тож якщо хтось ще посміє гавкнути на нашого президента, який стільки зробив і безперестанку робить для розвитку демократії, мало язика вирвати, краще футбольними м’ячами затовкти.

А тепер запитання: так що і надалі будемо жити в такій ідилії і розбудовувати демократію під проводом Кучми? Чи, може, перестанемо грати роль клоунів на купі смердючого гною? Якось же треба вибиратися з цієї купи. Як? Але про це вже треба говорити не віртуальною мовою, а по-справжньому.

Україна опинилася перед вибором: гнити далі, але вже до кінця, чи нарешті встати на весь зріст і почати наводити лад у власному домі.

Україна зараз перебуває на рубежі, на якому вона або зробить різкий поворот в сторону будівництва нормальної демократичної правової держави українського народу, або остаточно впаде до ніг космополітичної мафії і буде здобиччю всіляких покидьків- бандитів, авантюристів-пройдисвітів, а народові українському буде відведена роль принизливого прислужника чужих панів та право на виродження і вимирання. Кримінальні олігархи, їх зовсім не багато (всього десятки), всі ці медведчуки, суркіси, пінчуки, волкови, рабіновичі, януковичі, деркачі, франчуки, ахметови, боделани та деякі інші, меншого калібру, захопили значну частину національних багатств і сьогодні поставили перед собою два головних завдання: надійно закріпити за собою вже відрізаємо голови небажаним і надокучливим журналістам, особливо тим, які демонструють свою відважність і небажання нам продатися або організовуємо побиття до смерті.

Ах, кричите, що у нас не розкриваються резонансні вбивства на замовлення? Добре. Будуть в одну мить розкриті. Гонгадзе вбили наркомани, а потім хтось їх повбивав, Александрова - бомж вбив на замовлення якогось базарного анонімного бізнесмена, якого ось-ось спіймають або він втече за кордон, а там його хтось вб’є, але справа розслідується, а таємниця слідства не передбачає розпатякувати про деталі. Або хочете знати, хто замовив вбивство Є. Щербаня і Гетьмана. Знаємо - Лазаренко. Докази теж у наш час не проблема. Як вчить наш гарант і вождь нації, підвісимо за один орган і докази будуть такі, як треба і скільки треба. Благо, в нас є найпринциповіший прокурор, який ніколи не порушить кримінальні справи ні проти Бакая, який обікрав державу на сотні мільйонів доларів, ні проти Волкова, Деркача та інших. Не можна -вони свої “пацани”. Зачепиш - здадуть пахана, бо ж вони не тільки для себе старалися, вони чесно ділилися з паханом.

Тобто, ми знаємо, що брешемо, і що нам зробите. Знайте собі на здоров’я, але робіть вигляд, що вірите у нашу брехню, як у щиру правду.

Совєтський вишкіл марно не пропав. І вся ця перефарбована шпана, яка недавно з абсолютно серйозним виглядом повторювала, що комуністична система найпрогресивніша, совєтський лад - найдемократичніший, а совєтський суд -найгуманніший у світі, і нині розпатякує про демократію. Совєтські люди мали слухати і схвально кивати головами, а чи вірили, чи ні - це вже їх проблеми, вони ж мали проголошене право на свободу совісті і віросповідання. На кухні, не голосно, щоб сусіди не почули (бо це вже розповсюдження завідомо наклепницьких даних, “порочащий” радянський політичний і суспільний лад з метою підриву і ослаблення радянської влади) радянська людина могла сама (бо якщо члени сім’ї слухали, але будучи свідомими громадянами, донесли КГБ, то відповідальність наклепника - невідворотна) на цій же кухні, бажано для підвищення морального духу зі сто грамами “московської” лаяти на чім світ стоїть кого завгодно: від найзасмарканішого комсомольця до генсека КПСС. Совєтська демократія це дозволяла. Наприклад, Кравчук сидів під червоним знаменом, а тепер - під жовто-блакитним! Тоді він був у керівництві КПУ, а тепер -СДПУ(о). Так, що змінилося, Кравчук? Ні. Прапор. Тоді Кравчук клявся, що голодоморів в Україні не було, а тепер клянеться, що тоді він і духом не чув і не відав, що голодомори таки були. Що, змінився Кравчук? Ні! Він тоді брехав і тепер бреше. А як себе поведе, наприклад, Азаров, якщо сяде у найвище крісло? Нічого страшного. Забожиться, що не відав про те, що Г. Суркіс, у якого Кравчук тепер в шістках ходить, торгував не тільки там різним крамом, але й живим товаром. Бо тепер він справді не знає, чим займається Гріша, а тоді неодмінно буде знати.

Така у нього професія - брехати, вам - вірити. А журналістам - неодмінно возвеличувати разом з патріотами із діаспори як великого державотворця. За мужній вчинок дружби награбовані багатства і здійснити повний перерозподіл решти власності на свою користь, для чого їм потрібно надійно і надовго закріпитися при владі. За кримінальною приватизацією власності наступила черга кримінальної прихватизації влади. Цей процес почався раніше при повному сприянні старої комуністичної корумпованої номенклатури, яка зуміла залишитися при владі за допомогою недорослих демократів. Тепер ці процеси наблизилися до кульмінації. В олігархів є достатньо награбованих фінансових ресурсів, сприяння влади і засоби пропаганди, аби зробити рішучий стрибок до остаточного захоплення влади. І здійснити це вони мають намір на наступних парламентських виборах.