Мавр свою справу зробить?
Шлях перемоги На пульсі
МАВР СВОЮ СПРАВУ ЗРОБИТЬ?
Думки з приводу
Після певного травневого затишшя, коли українські політичні діячі й спостерігачі переварювали результати всенародного обговорення конституційних змін, червень ознаменувався новим спалахом активності охочих взяти участь у недалекому головному політичному «таїнстві» держави - виборах її “гаранта”…
Володимир ТИЛІЩАК
Здається, що всі “небайдужі"прагнуть встигнути до літніх відпусток закинути вудочки у мутні води української політики. Щоби на осінь здобути певний вилов: хто у рейтингах, хто у впливах, хто у «батьківському благословенні», я хто банально — у грошах. І в тих закиданнях вудочок відчуваються тривожні відблиски майбутніх нечистих технологій.
Головна лінія протистояння у майбутніх президентських перегонах проходитиме між суспільством, що бажає змін, та довколавладними олігархічними кланами (яких сукупно називають «владою»). Хоча між кланами і немає взаємодовіри, та страх перед поразкою, найімовірніше, змусить основні політико-бізнесові групи знайти точки дотику. І висунути одну кандидатуру (або знайти механізми, які б дозволили оминути вибори).
Але чи знайде у собі сили суспільство протиставити владі у боротьбі за найвищу державну посаду єдиного опонента, сьогодні сказати, мабуть, не зможе ніхто.
Готуючись до виборчих перегонів, «влада» надзвичайно зацікавлена у зменшенні, розмиванні електорату опонентів. Найбільш “небезпечним” для влади є В.Ющенко, за якого вже сьогодні готові проголосувати близько чверті українських виборців (нагадаю, рейтинги представників влади недотягують і до 10 відсотків).
Базовим електоральним регіоном для Віктора Ющенка с західноукраїнський, де його рейтинг далеко перевалює за 50-відсотковий показник. До того ж у Галичині традиційно спостерігається доволі висока явка виборців на виборчі дільниці.
Отже, серед цілей конкурентів В.Ющенка є (чи повинно бути) зменшення рівня підтримки “месії” у Західнії Україні, і не лише там. А для цього всі засоби придатні, бо “на війні, як на війні”. І в цьому можуть прислужитись “націоналісти” (саме так у липках). Активна критика “справа повинна зменшити кількість прихильників Ющенка в традиційно націоналістично зорієнтованих західноукраїнських областях. Із наближенням президентських виборів активізуються і спроби певних політичних гравців використати у передвиборних технологіях і схемах націоналістичні гасла та структури. Попередній дослід, зокрема, виборчі кампанії 1999 та 2002 років засвідчують реальність маніпуляції націоналістичною фразеологією.
Завдяки монополії на ЗМІ владно-олігархічні кола можуть доносити до масової свідомості потрібну інформацію. Щоправда, українське суспільство ще не розучилось читати поміж рядків. І офіційним каналам “дозованої інформації” не спішить довіряти. А тому повинен знайтись (бо, як відомо, «бабло побіждає ЗЛО») «один козак із мільйона свинопасів» (а краще, якщо не один), що розповість народу «всю правду» і навіть, більше про “месію”, чи то пак «бухгалтера», «з яким не хотілось би, щоби намучилась Україна». І козаки, чи точніше козачки (чи не заслані?), потроху виринають.
Наприклад, нещодавно про своє бажання представити “третій шлях” і «попсуватись» у майбутньому президентському виборчому бюлетені, з метою «окреслення власної електоральної ніші», заявив Богдан Бойко. І для цього спільно із ВО «Тризуб» задекларував утворення “національно-демократичного” блоку Народний рух України - Державницька опозиція”, про що «Шлях Перемоги» вже писав.
Також активізувалась ще одна «свідома партія» - «ОУНвУ», яка, за словами Романа Козака, успішно пройшла переєстрацію в Мінюсті і вже півроку активно розбудовує по областях «Національний блок України».
Перспективи таких утворень під час виборів звичайно примарні. Той же «без п’яти хвилин» кандидат Бойко говорить про три проценти, як про «крупну перемогу». Зате «мавр зробить свою справу» у дискредитації В. Ющенка, як реального опонента провладній олігархії.
Як полюбляв говорити Геббельс, навіть найбільша неправда, повторена десять разів, починає сприйматись як правда. А якщо це лише напівнеправда… В основі дискредитації Ющенка стане вип’ячування непривабливих рис, і особистих, і діяльності блоку загалом. Тим паче, що Віктора Андрійовича справді є за що критикувати.
Серед основних «меседжів» (інформаційних послань, гасел) дискредитації можна припускати такі — «нерішучий», «бухгалтер», «дружить з червоними», «в програмі немає місця національній ідеї», «бореться за владу для себе, а не задля України» і взагалі «клан Порошенка нічим не кращий за клан Суркіса» тощо. Зокрема, такими і подібними до них перлами рясніла мова Богдана Бойка під час прес-конференції в УНІАНі 11 червня. Тоді ж головний «об’єднувач» рухів однозначно заявив, що «з такою політикою, яку проводить Ющенко, ми його підтримати не можемо».
Ця «критика» буде щедро замішуватись на антикомунізмі та патріотичній риториці. Звичайно, українська нація не займає в державі стану, що їй має належати, і «права та свободи корінної нації не тільки не відстоюються, а з кожним днем все більше принижуються». Та треба бути свідомим і того, що навіть найправильніші речі, сказані у непотрібному місці чи у невідповідний час, стають провокацією…
Р.S. Як говориться у заяві «Тризуба» з приводу створення блоку НРУ-ДО, в 2002 році фінансові труднощі змусили «Рух за єдність» «зійти з дистанції вже на початку виборчої кампанії». І далі «Тризуб» стверджує, ЩО Рух(є) тепер “зміцнив своє становище”. Ви никає питання, хто ж допоміг зміцнити його. Бо, як відомо, “хто платить гроші, той замовляє музику”…