Новий етап опозиційного руху — похоронний марш режиму Кучми
Новий етап опозиційного руху — похоронний марш режиму Кучми
(Продовження. Початок на стор. 1).
що за кожним з лідерів стоять і політичні партії, і громадські організації, і об’єднання громадян, що намічаються. Принциповим залишається те, що в нове об’єднання не входять ані комуністи, ані представники пропрези-дентських олігархічних партій.
Учасники Форуму національного порятунку, як і раніше, вимагають відставки Кучми, «сило-виків» і прозорого розслідування вбивства Георгія Гонгадзе. Затвердження парламентської або парламентсько-президентської республіки передбачається шляхом поправок до Конституції. Основні цілі руху викладені в ухваленому маніфесті громадянської ініціативи.
Проте, ідеологи режиму Кучми всупереч здоровому глузду продовжують роздмухувати погасле вугілля міфу про «президента-ре-форматора» та «червону загрозу». На цьому грунті розроблявся сценарій надзвичайного стану як останньої спроби зломити рух опозиції. Режисура проявилася таким чином. Спочатку в Жовтневому палаці Києва було проведено Асамблею політичних партій та громадських організацій на підтримку курсу президента. На збори були скликані залежні від Кучми політичні структури: СДПУ(о), НДП, «Трудова Україна», Дем-союз, Партія регіонального відродження та ін. Координація здійснювалася «Новою Україною» на чолі з давнім соратником Кучми Кушнарьовим. Певну підтримку надавав мер Києва Омельчен-ко. Головним в підсумковому документі зборів виглядає наступне. Асамблея виступає проти «екстремізму і радикальних протиправних дій з боку будь-яких політичних сил», а також вимагає від президента «негайно і рішуче прийняти всіх передбачених законом заходів для збереження конституційного ладу, недопущення суспільного протистояння і силового варіанту розвитку подій». Далі за явним сценарієм мала пролитися кров. А також мали статися масові заворушення під час нового етапу акції «Україна без Кучми», коли прибулі з регіонів колони протестуючих приєдналися до столичних активістів. Це мало стати мотивом для рішення РНБО — Марчука рекомендувати президенту ввести надзвичайний стан. НС, як і годиться за законодавством, повинна була ухвалити Верховна Рада. Вірніше, ті самі парламентські фракції, представники яких були зігнані на вищезгадану Асамблею.
Сюжет не склався. Попри старання підготовлених провокаторів. Як провокатори виступили представники праворадикального «Тризубу» імені С. Бандери та комуністи. Тут потрібно пояснити. Ані КПУ, ані «Тризуб» ніколи не входили до координаційної ради акції «Україна без Кучми». Не брали вони участі ані в демонстрації сил протесту, ані в мітингу на Хрещатику, який закінчився спаленням символічного опудала президента в арештантській робі з його незмінною гітарою.
Під час ходу сил протесту вулицями Києва представники і «Тризубу», і Компартії стояли розрізненими групками на тротуарах. Склалося враження, що лідери КПУ просто виставили нічого не підозрюючих пересічних комуністів, як «гарматне м’ясо». «Три-зубівці» кидалися, на компартійців, били, потім палили відібрані чер воні прапори. Для розвитку сюжету, очевидно, було потрібно, щоб багато, тисячна колона, демонстрантів кинулася рознімати бійку. І лише тоді, напевно, в дію мали вступити до пори безмовні представники міліції. Масових заворушень не допустили реальні охоронники та учасники акції — представники проводу УНА-УНСО. А також лідер колони демонстрантів Юрій Луценко, який невпинно повторював в мегафон: «Ми — мирна акція».
Провокації масової бійки повторювалися декілька разів. Примітно, що серед переляканих і немолодих комуністів, що залишилися без партійної символіки, раптом з’являлися деякі особи, діставали складані сталеві прути, прив’язували до них витягнуті з-за пазухи червоні полотнища. Ком-партійці незнайомців за своїх не визнавали. Останні відмовлялися назвати журналістам свої імена, а лише повторювали: «Ми представники Компартії». Але тут вже неупізнаних «комуністів» охороняла міліція.
Крім кулачної акції на представників «Тризубу», вочевидь, покла-далася і попутна місія агітаторів та пропагандистів. Інакше не можна пояснити того, що «тризубівці» з явним задоволенням роз’яснювали і перехожим, і журналістам, що ніякої різниці немає між комуністами, що стоять на тротуарі, і соціалістами, що йдуть в колоні демонстрантів. Всі вони, мовляв, «червоні». «Червоними», за твердженням «тризубівців», виявилися і Олександр Мороз, і Сергій Головатий, і Юлія Тимошенко. А заразом з ними, виявляється, «почервонів» і лідер правої УКРП Степан Хмара. Театр абсурду на цьому не закінчився. Знавцям історії вдалося встановити, що пересічні «тризубівці» елементарно не знайомі з теоретичними викладками Степана Бандери, ім’ям якого називають свою організацію. Не виключено, що більшість представників «Тризубу» також елементарно не розуміли свою роль маріонеток, яку їм відводили кукловоди.
Варто звернути увагу ще на один важливий момент в сценарії провокацій. Аби подвигнути демонстрантів на масову бійку, очевидно, «тризубівцям» було необхідно ввести в оману акцію протесту і постаратися заслужити довіру у її лідерів. Явно з цією метою до сценарію було введено сюжет з нападом молодчиків з чорними прапорами, які видавали себе за анархістів, на наметове містечко. Сталося це саме тоді, коли демонстранти знаходилися біля стін адміністрації президента. А біля наметового табору на Хрещатику (треба ж!) виявилися «тризубівці», які доблесно відбили атаку. Звістку про це «геройство», звісно, поспішили передати лідерам акції протесту. Далі, як ми вже знаємо, демонстрантів на шляху проходження чекали видовища зіткнень комуністів та «тризубівців».
Примітно, що в «анархістах», які крушили намети і кидали в табір пакети з якоюсь хімрідиною, очевидці упізнали переодягнутих міліцейських курсантів. Ясна річ, офіційні представники МВС свою причетність до цієї акції заперечують. Бездарною провокацією називають те, що сталося, і справжні українські анархісти, організація яких проходить зараз акцію реєстрації в Мінюстиції. Організаторам погрому варто було б краще розібратися в реаліях класичних анархістських рухів. Не плутати, наприклад, в символіці жовтий колір з червоним. Або не забувати хоча б один з головних постулатів: справжні анархісти ніколи не нападають на мирних демонстрантів. Та гаразд. Не будемо полегшувати задачу захисникам правлячого режиму.
А тим часом організатори акції проголосили гасла: «Наша сила — в тому, що ми не застосовуємо сили. Безсилля влади — в тому, що їй залишається покладатися тільки на силу, і то — під чорними масками».