Безсила лють міцнішає у лютому
Низи не хочуть, верхи не можуть…
Безсила лють міцнішає у лютому
(Закінчення. Поч. на 1-й сіор.).
Координатор громадянського комітету “За правду!” львів’янин Андрій Гусак, перебуваючи у гущі мітингуючих, дав інтерв’ю телефоном “Високому Замку” і, зокрема, сказав, що учасники акції із захопленням сприйняли виступ Олександра Мороза. Андрій назвав цей виступ “дуже сильним”. Лідер соціалістів вважає за необхідне терміново розробити пропозиції щодо конституційного забезпечення системи організації влади за прикладом європейської демократи, посиливши роль і функції парламенту і уряду.
У середу, по гарячих слідах, ми взяли коментар - бачення ситуації в країні після вівторкового походу й мітингу і в безпосередніх учасників мітингу, і в політолога - безстороннього спостерігача.
“Учорашній день у моїй душі зрів дуже довго, - сказала професор Української академії образотворчого мистецтва та архітектури, голова Всеукраїнської партії) міжнаціонального порозуміння (цю партію не хочуть реєструвати), голова Міжнародної економічної фундації Лариса Скорих. -Він зрів майже сім років - з того часу, коли дивним чином було виведено на політичну орбіту Леоніда Кучму. У 1992 році, коли він уже став Президентом, я збагнула, що так задумано. Тоді вперше і востаннє у Верховній Раді у мене виступили сльози - від почуття безсилої люті, що нікого ні в чому не можна переконати. Я тоді сказала: “Ну, що ж, дурні, усе, що два роки ми робили, тепер намарне. Треба буде починати все спочатку, але не буде з ким і не буде сил”. Понад сім років у мене було відчуття, що Україна поступово впадає у летаргічний сон. І тому те, що відбулося 6 лютого (незважаючи на тотальну інформаційну блокаду, незважаючи на те, що на телебаченні у нас домінують лапікури) -це все-таки дуже значна хвиля протесту. На тлі гротескних розмов про реформи, демократію, свободу слова, в які вже давно не вірить навколишній цивілізований світ, ця хвиля показала, що в Україні не все приспано.
Прокидаються сили, які розуміють, що так далі жити неможливо, далі для України майбуття немає.
Мене страшенно обурила 6 лютого одна промовиста річ. . Знаю, що стара структура КДБ нікуди не поділася. З’явилася І якась організація з Тернополя, що назвала себе “Тризубом” ім. С.Бандери. Це були добре вгодовані і добре екіпіровані молодики з новенькими шовковими прапорами. Це вже не просто профанація. Якщо організація називає себе “Тризубом” і її представники говорять, що серед лівих єдиний порядний і авторитетний лідер - Вітренко, що треба захищати існуючий режим під проводом Кучми, то це не випадково.
Нас лякають, мовляв: якщо не Кучма, то - хаос. О, Господи милосердний! Було якось і без Кучми. За два роки свого депутатства він не зробив нічого, окрім того, що голосував проти Декларації про державний суверенітет України”.
На мітингу виступила Леся Гонгадзе. У середу в телефонній розмові вона повідомила, що у п’ятницю, 9 лютого, має відбутися суд, на якому буде розглянуто питання про надання їй та Мирославі Гонгадзе статусу потерпілих. Окрім радіо “Свобода”, виступ на мітингу пані Лесі в Україні ніхто не транслював. “Я власноруч привселюдно спалила “опудало” Президента. Визнала, що влада знущається наді мною, - сказала мати Георгія у коментарі для “Високого Замку”. - Я попередила людей: нині так вчинили зі мною, а завтра так вчинять з вами. І ви будете мовчати? До мене підходять сотні людей, у яких діти пропали безвісти і їх ніхто не шукає… Мене охоплює жах, бо я ніколи не думала, що наша міліція така безсовісна і безстидна. Я сказала: якщо не змінимо ситуацію, то вам пропонуватимуть ховати обезголовлені тіла, як зараз пропонують мені”.
Чи можна вважати подію 6 лютого переломною в усій акції “Україна без Кучми”? З таким запитанням ми звернулися до політолога Миколи Томенка.
“На мою думку, йдеться не про революцію, а про нову форму дещо законсервованого конфлікту всередині політичної еліти і всередині суспільства, - вважає директор Інституту політики. - Наші останні опитування чітко фіксують, що фактично суспільство розділилося на три рівновеликі частини, одна третина індиферентно ставиться до того, що відбувається, а третина і третина мають абсолютно різні погляди (одні підтримують вимоги акції “Україна без Кучми”, а інші заперечують їх, вважаючи деструктивними). Звідси мій висновок: ні позиція влади (яка практично ігнорує вимоги опозиції і вимоги значної частини суспільства), ні позиція радикальної частини організаторів акції (у тому сенсі, що їй бракує більш широкої підтримки суспільства) не є правильними. Тому і вівторкову акцію я не розглядаю як переломну. Переломний момент може бути тоді, коли одна зі сторін переконає, що вона політично і суспільно сильніша. Якщо б на вулиці вивели 100 тисяч людей з усіх куточків України і всі вони мали єдину і чітку позицію, що їм робити, тоді я сказав би: це була переломна подія. Вихід зі ситуації - пошук компромісного рішення, коли І одна, і друга сторона йде на поступки. Скажімо, опозиція виносить за дужки проблему негайної відставки Президента (оскільки у правовому полі це абсолютно не реальна вимога), а влада повинна піти на кадрові зміни, оскільки сьогодні є скомпрометовані фігури у керівництві правоохоронних органів, є неадекватні рішення, які слід виправляти. Отака форма дискусії через, скажімо, загальнонаціональний “круглий стіл” політичних партій (за участю опозиції, а не лише прихильників Президента) або своєрідна політична угода - це є вихід із ситуації”. Наступний етап акції “Україна без Кучми”, за словами її організаторів, заплановано на 11 лютого, а потім на 18 лютого. Так виглядає, що “рішучі бої” за владу ще попереду.