Найбільше покарання у "Тризубі" - підвищення по службі

Найбільше покарання у “Тризубі” - підвищення по службі

Так стверджує молодий полковник праворадикальної організації Дмитро Ярош

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ журналіст, газета “Хрещатик”

Карколомній кар’єрі Дмитра Яроша сьогодні міг би позаздрити будь-який кадровий офіцер: у неповних 25 років цей хлопець зміг отримати звання полковника, щоправда, не по лінії Міністерства оборони, а від суспільно-патріотичної організації “Тризуб” імені Степана Бандери.

— Дмитре, поділися секретом: як тобі вдалося за декілька років стати власником “зірок” полковника?

— Так це ж не військове, а скоріше організаційне звання. Його присвоюють в залежності від посади, що обіймаю, і кількості підлеглих. Щоб стати полковником, я пройшов шлях від сотника (капітана) Дніпродзержинського загону до командира (підполковника) Дніпровського коша. Коли мене вибрали керівником “Тризуба”, в нашій організації нараховувалося близько тисячі членів, а сьогодні — понад чотири тисячі.

— Що ж змусило тебе добровільно відмовитися від керівництва у “Тризубі”? Невже “запаморочення від успіхів”?

— Відверто кажучи, в моєму віці дуже важко командувати підлеглими, які набагато старші від мене. З кожним із них доводиться ча’сто сперечатися, доводити їхню неправоту… Я вже від цього дуже стомився. У нас навіть з’явився такий жарт: найбільшим покаранням у “Тризубі” є підвищення по службі.

— Кажуть, що за рівнем боєздатності ваша організація більше нагадує “потішні війська”?

— Я так не вважаю. Досить сказати, що троє наших хлопців змогли за лічені секунди обеззброїти варту автоматників і захопити вертолітний полк у Харкові. Таким чином вони хотіли показати слабкість українського війська. Проте правоохоронні органи їх “неправильно зрозуміли” і відправили у тюрму.

— Де ж це ваші хлопці навчилися такого “ремесла”?

— Майже щомісяця ми організовуємо польові навчання, в яких відпрацьовуємо не лише елементи політичної підготовки, а й прийоми рукопашного бою. Скажімо, на Тернопільщині пройшов збір-похід командного складу “Тризуба”, під час якого наші хлопці вивчали “бойовий гопак” та методи виживання в екстремальних умовах з урахуванням досвіду ще княжих дружинників і запорозьких козаків.

— А чому б вашому “Тризубу” не об’єднатися з іншими національно-патріотичними організаціями, такими як УНА-УНСО чи “Державна самостійність України”?

— На мій погляд, УНА-УНСО створена з ініціативи “компетентних органів” для боротьби з ідеологічними нащадками Степана Бандери. Унсовці не вболівають за долю країни, а лише вишукують “ворогів народу”. “Державна самостійність України” також є псевдонаціоналістичною організацією, яка під виглядом боротьби за “праве діло” намагається звести рахунки з представниками національних меншин. Це не лише недалекоглядний, але й небезпечний крок.

— Членство в “Тризубі” вимагає не тільки часу, а й нервів. Який найбільший стрес тобі довелося пережити?

— Найбільше потрясіння я пережив тоді, коли отруїли керівника Волинського куреня “Тризуба”, мого друга Богдана Пи-липчука. Гадаю, що без участі спецслужб тут не обійшлося…

— Цікаво, а як юна дружина ставиться до твоїх занять?