Рало не в землю, а в тіло
СІЛЬСЬКІ ВІСТІ З літопису наших днів
Рало не в землю, а в тіло
У такий спосіб обіцяють розправлятися з своїми противниками нові бандерівці.
ось вони - добре вишколені, у добротній військовій формі, під чорно-червоними прапорами, колона за колоною - чітко, по-парадному карбують крок. Поки що бачимо їх на фотознімку в центрі листівки з промовистою назвою “Ми бандерівці. ми йдемо”. Емоційності цим словам, за задумом авторів листівки, додає щось на зразок герба у вигляді мечохреста з написом “Тризуб ім. Степана Бандери”. Отож ясно, хто Йде.
У розпал жнив, коли селяни, протиставляючи свою волю і майстерність негоді, всі сили спрямували на збирання врожаю, раптом з’явилися ці листівки в населених пунктах нашого (а може, й не тільки нашого) району. Отже, люди в поле, на благословенну працю поспішають. А куди ці, що на фото, молодики? У листівці сказано: “… У світ широкий з Богом у серці та мечем при боці”. Бог, думається, тут тільки для годиться. На зразок того, як свого часу гітлерівці творили криваві злочини проти людства прикриваючись блюзнірським гаслом “Бог з нами”. Головне - меч. Сьогодні, правда, це теж лише слово. Але слово незвичайне, воно символ будь-якої зброї, яку ці люди ладні взяти в руки і пустити в хід проти інших неугодних їм людей. Це ж так просто: “Рало не в землю, а в тіло встромити треба”, - роз’яснює та ж листівка. Та швидше, мабуть, з автомата чи з кулемета… По тих, хто заважає спадкоємцям Степана Бандери почуватися “господарями на своїй землі”. Тому нехай ніхто не чекає від них пощади: “платити треба сповна”, - погрожує листівка. Особливо це стосуєтеся вчителів, які виховують дітей не так, як хочеться бандерівським претендентам на владу в Україні. Тому й сказано в листівці: “Зайдемо і до інколи між малі діти… і навчати там будемо любови і посвяти до рідного народу”. Про рідний народ - це теж заради красного слівця, а обіцяна наука - вчителям, це їх обіцяють учити. Яким чином? Збагнути неважко, досить згадати бандерівські уроки, які давалися вчителям, та й всьому населенню Західної України півстоліття тому.
Відтак: “Радуйтеся, українці! Ми йдемо!” - цією патетикою завершується листівка.
Радуйтеся: КУН, УНА-УНСО, всілякі “Тризуби” хочуть нас повернути у ті часи, коли бандерівські упирі, перейнявши досвід у німецько-фашистських зайд, а потім і вдосконаливши його, насаджували свої оунівсько-упівські порядки.
То дарма, що це безумство, яке суперечить не тільки загальнолюдській моралі, а є й викликом Конституції України, в якій сказано, що в країні забороняється створення й функціонування будь-яких воєнізованих формувань, не передбачених законом. Волинські тризубівці, зважаючи на це, заперечують свою причетність до таких формувань. Але ж погляньмо на них: і відповідна муштра, і відповідна військова форма, і, як у війську, система призначення командирів. Немає поки що вогнепальної зброї, замість неї - кийки. Та це сьогодні. Завтра їх можуть замінити пістолети, гвинтівки, автомати і ще чимало чого з смертоносного арсеналу.
Як не дивно, попри все це, такі воєнізовані загони місцевою владою реєструються, узаконюються. Ніби якісь спортивні організації. Хоча досить прочитати листівку “Ми бандерівці. Ми йдемо”, і стане ясно: пахне тут зовсім не спортом, пахне криміналом, адже йдеться про підготовку молоді до повторення того, що творили свого часу під проводом Степана Бандери та інших духовних отців українського націоналізму вояки ОУН-УПА, які мордували, душили, вбивали, кидали в криниці, закопували в землю живцем не тільки тих. хто активно виступав проти них, а й тих, хто стояв осторонь і не встрявав ні в яку боротьбу; смертю карались цілі сім’ї, гинули немічні старики, жінки, діти.
Те, що творять новоявлені бандерівцю, стало можливим тому, що їм потурає, як уже було сказано, влада. Та й навчатися мають у кого.
Один з таких учителів - М. Семенюк, який іменує себе “генерал-хорунжим вояків ОУН-УПА Волині”, хоча навіть колишній його сподвижник, “підполковник” УПА Я. Дмуховський, відмовляє йому у званні вояка, а називає звичайним бандитом. Так от цей “генерал-хорунжий” у березні 1995 року, аби показати свій особливий патріотизм, їдучи в переповненому автобусі, вистрелив з газового пістолета в людину, яка заговорила російською, після чого довелося виносити на повітря кількох непритомних людей, у тому числі двох вагітних жінок. Більше року тягнулося слідство в цій справі.
Та коли призначили суд. до Горохова налетіло кілька національно налаштованих народним депутатів з Києва. І суд було відкладено. Сплив ще рік, доки справу М. Семенюка було нарешті розглянуто - 14 липня нинішнього року. Не наважившись виправдати “генерал-хорунжого” повністю, суд визнав його вчинок дрібним хуліганством і покарав за це штрафом - у 130 гривень.
Для чого пишу в “Сільські вісті” про все це? Хочу, щоб через найвпливовішу газету Україна дізналася, як поводять себе спадкоємці Степана Бандери на Волині. Хочеться вірити, що й народні депутати України, які не втратили совісті, звернуть на це увагу і зроблять щось для того, аби націоналістів-хуліганів було приборкано.
С. Литвинюк, голова ради спілки сільськогосподарських товаровиробників Горохівського району. Волинська область.