Влада і громадські організації

ВЛАДА І ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Цілий ряд політичних і громадських організацій, зареєстрованих і незареєстрованих, проводять відкриту антиукраїнську, антидержавну, антиконституційну підривну діяльність, але за шість років незалежності не відомо жодного випадку притягнення до відповідальності за такі дії. Ні разу не було застосовано до таких діячів статтю 62 Карного Кодексу України. Невідомо тільки чим займається управління «Т» СБУ? За останні роки все частіше трапляються випадки руйнування і осквернення національних пам’ятників і святинь, вбивства і напади на громадських і політичних діячів, журналістів і ще жоден з цих злочинів не було розкрито, а винних не притягнуто до відповідальності.

З особистого досвіду можу стверджувати, що сам президент не зацікавлений, аби зупинити цю хвилю антиукраїнської діяльності, бо на неодноразові звертання до нього з цього приводу реакції не було.

Для прикладу наведу лише один з таких фактів. Так, 5 травня 1996 року я звернувся з депутатським запитом до президента з приводу зустрічі« (антиукраїнського шабашу) у Феодосійському будинку офіцерів (тепер він переданий російському ЧФ за угодою від 29.05.1997р.) Російської общини Феодосії з головою виконкому «Конгресса русскіх общін» Д. Рогозіним (м.Мос-ква) і головою «Гражданского конгресса України» О. Базелюком (м. Донецьк). В цьому запиті я подавав достовірну інформацію про те, як Рогозін закликав до постійних антиукраїнських антидержавних дій з метою відриву Криму від України, а тов. Базелюк договорився до того, що «Украина не имеет права на сущес-твование, как самостоятельное государство». Ці два діячі: один - закордонний емісар, другий - один з лідерів п’ятої колони в Україні, розперезано лили бруд і образи на адресу українського народу, закликали до боротьби за повалення Української держави. І з боку влади - жодних перешкод, жодної реакції. Так само не було реакції на мій запит президенту. Таких випадків безліч, за повної відсутності найменшої реакції влади з метою припинення антидержавної підривної діяльності іноземних емісарів і їх ставлеників в Україні.

Але Кучма і його сатрапи зовсім по-іншому реагують на діяльність українських патріотичних організацій. Крім бандитських нападів, терористичних актів проти українських патріотів при сприянні владних структур, про що вже згадувалось вище, відбуваються цілком офіційні кримінальні переслідування з політичних мотивів членів патріотичних організацій з метою ліквідації цих організацій.

З особливою запопадливістю переслідується молодіжна громадська спортивно-патріотична організація «Тризуб» ім. С.Бандери.

Так, в Тернополі 23 липня цього року засуд-жено до 2-х років ув’язнення (покарання вважається умовним із іспитовим терміном на 1 рік) одного з керівників «Тризуба» Івана Суту, 3 липня був заарештований і два місяці утримувався під вартою голова Тернопільської організації «Тризуба» (Євген Філь, під арештом знаходиться голова Донецької організації Віталій Применко. Проти членів організації «Тризуб» постійно влаштовуються провокації так званими правоохоронними органами. Формальний привід для переслідувань влада висуває, кваліфікуючи цю молодіжну організацію як нібито незаконне воєнізоване формування, що абсолютно не від-повідає дійсності. Стаття 17 Конституції України чітко визначає, що забороняється створення і функціонування «збройних формувань, не передбачених законом». «Тризуб» нічого спільного і близько не має зі збройними формуваннями.

Мета цієї громадської спортивно-патріотичної організації полягає у :

• культивуванні здорового способу життя; національно-патріотичному вихованні молоді через заняття фізкультурою і спортом;

• створенні умов для національного самоутвердження і самовиявлення молоді, пробудження її до активного національно-патріотичного чину;

• формуванні у суспільстві, передусім - в молодіжному середовищі, високої поваги до захисників України;

• залученні до національно-патріотичних та фізкультурно-спортивних заходів якомога більше дітей та юнацтва;

• ідейно-політичному та фізично-спортивному вишколі членів Організації, служінні нації, захисті честі, гідності і людських прав громадян та обороні України за будь-яких умов;

• сприянні згуртуванню громадян України в напрямку українського національного відродження і державотворення.

У Статуті Організації зазначено, що вона діє згідно Конституції і законів України.

Варто нагадати, що в статті 11 Конституції України проголошується, що «держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури». Але на практиці виходить, що для нинішньої владної олігархії положення Конституції такий же порожній звук, як для колишнього колоніально-компартійного тоталітарного режиму, коли, наприклад, тільки за згадку конституційного права «суверенної» республіки на вихід з СССР було гарантоване тюремне ув’язнення.

Нинішній режим не турбує, коли серед молоді поширюється наркоманія, аморальність, пиятика, розпуста та інші вади. Вони, як вогню, бояться організованої, високоморальної, здорової, з почуттям честі і гідності молоді, бо така молодь може протиставитися як організована сила кримінальній сваволі правлячої олігархії. Влада повністю розкриває свою політичну суть через ставлення до цієї молодіжної організації, яка жодним фактом себе не ском-прометувала, а, навпаки, взірцевою поведінкою, національною позицією засвідчила свою любов і відданість Батьківщині, повагу до держави, національних традицій, нашої історичної спад-щини, законопослушність. Я приділив більше уваги цій важливій проблемі, бо вона розкриває справжнє антиукраїнське обличчя нинішнього антинародного режиму, його небезпечні анти-державні наміри.

МІФ ПРО ОПОЗИЦІЙНІСТЬКОМУНІСТІВ ДО ВЛАДИ

Цікаво буде знати громадськості і ті факти, що приховуються від неї владою, але які розвіюють міф, що вона нібито покінчила з своїм комуністичним минулим, а сьогоднішня КПУ є в опозиції до влади. Цей міф дуже небезпечний і спритно використовується владною олігархією для нейтралізації державницьких сил в суспільстві, бо, мовляв, хто посміє критично ставитися до влади, то він заодно з комуністами, які нібито теж виступають проти президентської політики. Насправді влада і комуністи мають полюбовний союз, але який невигідно афішувати. Так ось про що засвідчують факти. 25 грудня 1996р. група депутатів-комуністів (29 чоловік) на чолі з Моісєєнком В. звернулась до президента і генпрокурора з «депутатскім обращенієм», в якому вони вимагають «немедленного розпуска незаконных военизированных организаций «Тризуб», УНА-УНСО и др.),_наказания виновных и пресечения в дальнейшем подобных

действий на территории Украины». Реакція нашого безвольного і безпорадного президента (коли йдеться про діяльність антидержавних, антиукраїнських організацій. таких як Гражданскій конгресс Украіни, КПУ, Славянскій союз, Союз совєтскіх офіцеров, баркашовців, іншої наволочі) на «депутатскоє обращеніє» була блискавичною. Вже 31 грудня 1996 року Кучма дає письмове розпорядження з цього приводу такого змісту;

«Дурдинцю В.В. Ворсінову Г.Т. Радченку В.І Кравченку Ю.Ф. Головатому С.П.

Вимагаю навести порядок, покласти край діяльності структур, які грубо порушують чинне законодавство.

Л.Кучма»

(Розпорядження президента видано українською мовою, хоч його побратими звертались до нього на «общепонятном язике»).

В.Дурдинець, як ретельний «височайшего повелєнія» вже 3 січня 1997 року видає 2 розпорядження:

«Генеральному прокурору України Ворсінову Г.Т. Відповідно до доручення Президента України по домовленості з Вами я готовий взяти участь у нараді за участю керівників Прокуратури, СБ, МВС, Мінюсту щодо вироблення практичних заходів по наведенню порядку і суворому дотриманню чинного законодавства у цьому питанні. Прошу визначити та повідомити мене про день і час цієї наради.

В.Дурдинець»

«Особисто!

Мінюст (Головатому С.П.) - скликання

МВС (Кравченку Ю.Ф.)

СБ (Радченку В.І.)

Прошу за участю Прокуратур.: України ретельно перевірити конкретні факти, зазначені в депутатському зверненні і вжити заходи відповідно чинному законодавству. Внести це питання на обговорення робочої наради у Кабінеті Міністрів до 20.01.1997р.

Прокуратура (Ворсінову Г.Т.)

Пшеничному В.Г., Петрову О.В.,

Михайлюк

В.Дурдинець»

Яка завидна оперативність і організованість на «обращеніє» тих, які кожен день паплюжать державу і виношують плани її ліквідації, які не присягали на вірність Україні згідно з Конституцією (президент теж досі не присягнув на новій Конституції України, тому, напевно, систематично порушує її). З яким запалом «вчорашні» організовують широкомасштабні заходи для переслідування чесних патріотів України! От якби президент і його компанія так хотіли діяти проти тих випробуваних і загартованих його прихильників, що руйнують і розкрадають державу, або проти справді озброєних злочинних груп, які кожен день здійснюють вбивства, розбійні напади, насильства, грабежі. Якби то було так, то сьогодні наш народ мав би не те, що має, а, насамперед, іншу, незлодійську владу, напевно, інші порядки та краще життя.

Отже, поведінка влади стосовно спортивно-патріотичної організації «Тризуб» не може не тривожити. Вона показує, що готує українському народові нинішній режим, як він люто ненавидить українських патріотів, бореться проти українського національного відродження. Історія з «Тризубом» підтверджує, що невипадково руйнується національна освіта, культура під виглядом деідеологізації толеруються ідеологічні диверсії проти України, блокується національно-патріотичне виховання, прово-диться відповідна кадрова політика у всіх Державних структурах. Це свідома і цілеспря-мована антиукраїнська політика. Кому після цього ще незрозуміло, що без українського патріотичного виховання підростаючого покоління не може бути Української держави. І нинішня влада вже не може приховати, що вона працює цілеспрямовано проти держави українського народу. Під українськими символами здійснюється антиукраїнський саботаж. Під виглядом ідеологічного і політичного плюралізму здійснюється підступна боротьба з українством, робляться відчайдушні спроби заблокувати процес українського державотворення.

Саме в цьому контексті треба розглядати засилля в засобах масової інформації, зокрема на телебаченні, іноземного антикультурного мотлоху з метою витіснення національної культури, руйнування етнопсихології, ерозії суспільної моралі і національних традицій.

Невипадковою є специфічна політика держави щодо такого важливого суспільного інституту як церква. Нинішня влада, особливо її верхівка, віддає явну перевагу і симпатії російській православній церкві (так званій УПЦ Московського патріархату). УПЦ МП має в Україні понад 6 000 парафій (громад), що є більше від всіх громад українських конфесій, разом взятих. І це є наслідком цілеспрямованої, хоч і не афішованої, державної політики. УПЦ МП виконує роль ідеологічного інституту російського імперіалізму в Україні. Вона проводить відверту антиукраїнську політику, виховує паству в антиукраїнському дусі, є потужним знаряддям русифікації. УПЦ МП тепер перебрала на себе функції, які колись виконував ідеологічний апарат КПСС. Це дуже вагоме джерело загрози для національної безпеки і є всі підстави вважати, що вона збільшуватиметься, якщо політика влади залишатиметься такою, якою вона є в даний час. На жаль, національно-патріотичні сили недооцінюють цієї загрози.

ПІДСУМКИ

1. Враховуючи незбалансованість гілок влади, в нинішніх умовах склалася така ситуація, що реальна влада сконцентрована найбільше в руках президента.

2. Внаслідок особистих якостей Л.Кучми, президент фактично є маріонеткою антиукраїнського оточення і здійснює політику, шкідливу для національних інтересів України.

3. Президент і його оточення проводять політику на встановлення в Україні антиукраїнської авторитарної диктатури, антинародного поліцейського режиму, який відстоює інтереси корумпованої олігархії.

4. Режим Л.Кучми не спроможний ефективно керувати державою і гарантувати її безпеку.

5. Намагаючись втриматись при владі, Л.Кучма і його оточення все більше покладаються на зовнішні сили, виконуючи волю іноземних держав і відстоюючи їх національні інтереси.

6. Політика Л.Кучми орієнтується на корумповані кадри, наслідком діяльності яких є розграбовування національних багатств України, деіндустріалізація і деінтелектуалізація держави, деградація і криміналізація суспільства.

7. Л.Кучма і його владна команда є найбільшою внутрішньою загрозою для національної безпеки і незалежності Української держави.

ВИСНОВКИ І ПРОГНОЗ

1. Без нейтралізації шкідливої діяльності президента Кучми, який став на шлях державної зради, подолання всеосяжної політичної, економічної і морально-психологічної кризи суспільства є неможливе.

2. Критична ситуація потребує негайних і рішучих заходів. При нині існуючих владних повноваженнях президента Кучми змінити ситуацію на краще шляхом виборів не вдасться, бо нормальних умов для демократичних виборів не буде.

3. Порятунок нації і держави можливий при умові усунення Л.Кучми від влади або суттєвого обмеження його конституційних повноважень шляхом імпічменту чи внесенням змін до Конституції, обмежуючих повноваження президента.

Здійснення цього нелегкого, але вкрай необхідного завдання, потребує максимальної консолідації зусиль національно-патріотичних здорових сил суспільства.

Яким би важким не видавалося це завдання, воно є можливим, бо цього вимагає життя, іншого не дано, якщо всі чесні громадяни нашої країни зрозуміють, що без цього немає надії на краще майбутнє.

Нічого неможливого не буває, потрібна лише невтомна праця, воля і витримка!

Київ, 18 серпня 1997 р.

Степан ХМАРА.

Голова Української Консервативної Республіканської партії,

Народний депутат України.