Незримий бій майора Тихонова
Незримий бій майора Тихонова
Зеки сиділи за столами, незважаючи на чітко окреслений час сніданку, до їжі не доторкнулися 150 чоловік. Здавалося, повітря над табором засуджених згущувалося, насичуючись вибухонебезпечними зарядами. В будь-яку мить це могло зірватися, як бувало до цього не раз. В обід вже не доторкнулося до хліба 550 чоловік. Саме хліб було обрано приводом. Хліб, який випікався тут же, ними, в Рязанськім Міщері, що в Мордовії, — колишніх сталінських таборах, і який, дійсно, залишав бажати кращого. Було зрозуміло, що зріюча гроза комусь вигідна, і що готуються чиїсь втечі, за що ставитимуться на карту життя інших. «Розрядити обстановку, будь-що розрядити». Тоді вперше пробував себе нині майор міліції О. Д. Тихонов як дипломат. Це саме там, де існувала зеківська адміністрація з усіма відповідними службами — розвідкою, контррозвідкою і т.д., він зрозумів, що робота міліціонера — це набагато тонше… Як потім знадобиться це в його подальшій роботі.
В нинішньому році в Краснопавлівці, де працює він начальником міліції, проводилось незвичне зібрання: приїздили “тризубівці” — обласний загін Громадської Спортивно-Патріотичної організації «Тризуб» які на Макарівському ставку хотіли провести «вчення». Начальник міліції пішов до них. Говорили довго. Інцидент з непроханими для краснопавлівців гостями, який шокував селище, закінчився мирно. Не столі майора Тихонова ластівка «тризубівців». В ній їх заклик, їх ідеологія. Цитую дослівно: «Наше переконання: тільки червоно-чорний прапор боротьби приведе під синьо-жовтий стяг свободи.
Наш метод: на диявола — хрест, на ворога — меч».
Хто ворог? Хто не приймає Степана Бандеру?
— Можна недооцінювати, - констатує начальник міліції. — Тільки навряд чи варто… Небезпечно.
І ось на адресу майора Тихонова надійшов лист.
«До нас, тобто штабу обласного загону «Тризуб» імені Бендери дійшли чутки про Вашу щиру любов до Держави, проте, що Вам ні вдень, ні вночі не дають спати думки про долю і краще майбутнє українського народу. З метою втілення Ваших мрій і прагнень у життя, щоби сумління Ваше було спокійним і чистим, ми пропонуємо Вам надати…» Вислати гроші. При цьому обіцяли не забути майорових заслуг “при подальшій розбудові української держави і гарантувати сприяння у всіх шляхетних справах”. І був підпис: “З глибокою повагою командир Дніпропетровського обласного загону організації «Тризуб» імені Бандери сотник Крук». Що це?
— Тонка гра. Намагаючись вияснити в колег О. Д. Тихонова, який він, майор міліції Тихонов, зрозуміла одне: це людина, яка задихається від непорядності.
— Непорядність — перший щабель до зради. Раз зрадить — зрадить і вдруге. І не дай Боже, щоб зрадником інтересів виявився товариш, тим більше працівник міліції. Адже щоденно йде незримий бій і перемогти можна не «нахрапом», витонченістю.
На його передньому краї очолюваний Тихоновим загін міліцї виглядав пристойно, і не тому, що тут немас злочинів, а тому, що тут найвищий процент їх розкриття — 64, тоді як по Лозовій, — 55.
П’ять скоєних вбивств в Краснопавлівці. На такі події реакція тут, як ніде. Кожне з вбивств — це відкрита рана на тілі селища, і болить вона, викликаючи обурення. Їх викривали тут відразу, по гарячих слідах. І лише з вбивством на робочому місці охоронника КХП довелося попрацювати місяць. І тільки працівники міліції знають про те, що стоїть за його розкриттям: майже ЗО діб неспокою, виснажливої роботи в збиранні по крупинці інформації…
“Майор Тихонов іде, — Кримінал зникає.
Хто вкраде і де подіне.
Наперед все знає”, - веселилося частівками краснопавлівське весілля. І в них теж була исока оцінка його роботи.
— 90 процентів скоєних злочинів — це крадіжки особистого майна, — пояснює Олександр Дмитрович. — В чому секрет більшої розкриваємості? Може, в тому, що я вимагаю небайдужості. Небайдужий працівник перепускає чиюсь біду через себе і тоді виникає негайна, нормальна реакція — допомогти. Не за-втра, не потім, відразу.
…Зона Рязанської Міще-ри. Чаша в долині рік між лісами. З неї доводилось пити і йому знову пригадалася вона, і як доставляв стікаючого кров’ю засудженого до лікарні. Той був для нього не зе-ком, пюдиною. Бачити в людині людину за будь-яких обставин — це залишилося на все ЖИТТЯ.
Трудне щастя вибрав собі майор Тихонов. Ви-брав ще тоді, коли, навчаючись в МДУ, через півтора року кинув його і вступив до юридичного інституту. Вибрав, щоб щоденно йти в незримий бій.
“Куме, шухер, не збирайся, Ти до хлібзаводу. Майор Тихонов посадить На хліб і на воду. Е-ех”