Табір "Тризуба" в урочищі Вовчак...

“Віче”, 1 серпня 1996 р.

Скандал!

ТАБІР “ТРИЗУБА” В УРОЧИЩі ВОВЧАК

ТРИ ДНІ ЗНАХОДИВСЯ В ОБЛОЗІ “БЕРКУТА”

12 - 14 липня 1996 року громадська спортивно-патріотична організація “Тризуб” імені Степана Бандери запланувала провести в урочищі Вовчак на Турійщині табірний збір, в програму якого були включені спеціальні вправи військового вишколу. Попередньо отримавши на цю акцію усний дозвіл районної влади, керівництво “Тризуба” офіційно звернулося до обласної влади з проханням допомогти в проведенні цього заходу. Натомість табір “Тризуба” оточили численні наряди міліції в бронежилетах, загони “Беркута”, з’явилися представники Служби безпеки України в цивільних костюмах. Трьох “тризубівців” заарештували, двох - судили…

З приводу цього скандального таборування “тризубівців” в урочищі Вовчак керівники спортивно-патріотичної організації “Тризуб” ім. С. Бендери минулого четверга провели прес-конференцію для журналістів. Бажання бути присутніми на ній, окрім місцевих журналістів, виявили ряд громадсько-політичних лідерів області, декілька депутатів місьюго та обласного рівнів. На запитання журналістів відповідали голова проводу Луцька! міськрайонної організації “Тризуб” Василь Кушнір та лідер горохівських “тризубівців” Богдан Климчук. Обидва нещодавно “по справі урочища Вовчак” змушені були відстоювати свої права в Турійському районному суді.

Урочище Вовчак для свого табірного збору “Трузуб” обрав не випадково. Як стверджують фахівці-історики, саме тут в роки ІІ-ї світової зародилося УПА. А “Тризуб” в своїх програмних документах декларує, що для виховання молоді братиме кращі традиції запорізького козацтва, січових стрільців, Українськеї Повстанської Армії… Табори по місцях бойової слави УПА для “Тризуба” є однією з форм виконання статутних завдань — виховання нацонально-свідомих і фізично загартованих патріотів України.

Як тільки загони “Тризуба” розпочали свій похід від стін Новозагорівського монастиря до урочища Вовчак, то, за словами Богдана Климчука, відразу ж потрапили під пильне око правоохоронців. Під цією “опікою” горохівчани і прибули на Турійщину, де їх вже чекали лучани. Опісля виявилося, що деякі відділки “Тризуба” так і не змогли дістатися урочища Вовчак. Коли тризубівці розбили намети і стали табором, до них підійшли представники обласної міліції. Вони поставили керівників табору до відома, що залишають на місці табору правоохоронців, які слідкуватимуть за порядком і охоронятимуть табір “у дикому лісі”. Особливих заперечень ні в кого це не викликало, і тризубівці змогли спокійно провести відкриття табору, запалити святкову “ватру”…

Однак вже наступного ранку, 13 липня, між першими і другими почалися непорозуміння, якщо не сказати більше. До табору прибув посилений наряд міліції, табір оточив спецпідрозділ “Беркут”. Нам наказали негайно забиратися з урочища, — розповів журналістам Богдан Климчук.

—Казали, що зібрання наше незаконне, оскільки ми не маємо на нього дозволу місцевої влади". Далі пан Богдан Климчук звернув увагу на таке. Письмового дозволу на таборування, який почали вимагати стражі порядку, у “Тризуба” справді не було, оскільки, згідно з чинним законодавством, його в таких випадках і не треба. На організацію спортивно-оздоровчого табору в урочищі Вовчак “Тризуб” повинен був мати усний дозвіл районної влади, і він його отримав ще за місяць до початку акції. Однак правоохоронці відповіли, що їм краще знати, що треба мати згідно з діючим законодавством…

“Дискусія” в урочищі Вовчак згодом взагалі дійшла до парадоксу. В таборі тризубівців з’явився голова Турійської районної Ради народних депутатів і Турійської райдержадміністрації Богдан Шиба, який підтвердив, що дозвіл на таборування “Тризуба” дійсно надав. Усний, як того вимагає закон (стаття 39 Конституції України). Словом, навіть аргументи найвищого керівника районного масштабу, що був повним господарем на “своїй” території, правоохоронців не переконали, і ті облоги табору не зняли.

Кореспондент районної газети “Народне слово” Микола Стець, що виявився на місці події, так описує подальший розвиток конфліктної ситуації: “Неприємності на цьому не закінчилися. З військової частини, звідки бралися кухня і палатки, приїздять представники та

?????????????????????????????????

назад. На щастя, разом з “Посвгтом” на концерт їхав депутат облради… А на вечір, як стверджує Василь Кушнір, весь ліс навколо урочища Вовчак був охоплений посиленим нарядом міліції. На його думку, правоохоронцю було не менше півтори сотні, тоді як табір “Тризуба” нараховував до 60 осіб, в тому числі дітей та підлітків, одного з яких ви бачите на любительському фото. Кожен рух таборитів знімався на кінокамеру.

“Пообіді наступного дня, — продовжує розповідь Василь Кушнір, — ми почали збирати табір, щоб вийти походом на Луцьк та Горохів. По прибутті в Луцьк мали намір покласти квіти до пам’ятника генералу Алмазову та ялиновий вінок до місця розстрілу жертв Луцької тюрми. Я послав двох наших хлопців піти в ліс і зрубати туристичними лопатками кілька хвойних гілок для вінка. У визначений час хлопці не з’явилися, а дисципліна в нас — залізна. Я зрозумів: щось скоїлося, і пішов їх шукати…”.

Що було далі — важко розібратися без детального розслідування. Пан Василь Кушнір стверджує, що він намагався порятувати хлопців, яких невідомо за що заарештували (один з них — Козілевич Анатолій — неповнолітній, 17 років, другий — Іван Клекоцюк — щойно повернувся зі служби в Збройних Силах України). Наставник хотів забрати з міліцейської машини конфісковані у хлопців лопатки.

Йому не дали. Зав’язалась бійка. В результаті зі скрученими за спину руками, в наручниках лідер луцького “Тризуба” разом з тими, кого намагався визволити, опинився а районному відділенні міліції. З протоколу рішення Турійського районного суду Волинської області від 15 липня 1996 року: “…розглянувши матеріали, які надійшли від Турійського РВ УМВС України про притягнення до адміністративної відповідальності Кушніра Василя Григоровича, 1939 року народження, жителя села Піддубці Луцького району Волинської області, працює в Піддубцівській середній школі керівником допризовної підготовки, раніше до адмінвідповідальності не притягувався, за статтею 185 КпАП України встановив: 14 липня 1996 року о 9 год. 00 хв. Кушнір В. Г. знаходився у рочищі “Вовчак”, вчинив злісну непокору працівникам міліції, яка виразилася в невиконанні законної вимоги працівника міліції, а також у відштовхуванні від себе руками працівника міліції, що свідчило про явну неповагу до правоохоронних органів…”.

Гурійські правоохоронники спрацювали оперативно: 14 липня Кушніра В. Г. заарештували, а вже 15 липня над ним відбувся суд. “Після проведення медичної експертизи фахівці дійшли висновку, що затримані не перебували в нетверезому стані. Двоє з них в цей же день відпущені…” (“Н. с”, 20.07,96 р., ст. 2). А Василя Кушніра, до речі, майора запасу, посадили в камеру-одиночку. “Тут я гросидів десь із 6-ї години вечора до 9-ї ранку. — відповів на запитання

?????????????????????????????

Чи була така вказівка насправді — стверджувати не будемо, при потребі нехай це вирішують компетентні органи. Тим більше, що автора цих слів лідер луцького “Тризуба” не назвав — той не представився. А от на запитання адвоката Олега Максимовича, що теж був присутній на прес-конференції, чи має намір лідер “Тризуба” подати в суд на працівників міліції за протизаконні дії по розгону спортивно-юнацького табору з вимогою відшкодування моральних збитків, Василь Кушнір відповів ствердно. Тож, очевидно, справа матиме продовження.

Тим більше, що наостанок пан Василь заявив: “Я зняв побої в Луцькій мед-експертизі, і маю намір представити їх суду. При затриманні побили не тільки мене, підпухлі обличчя були і в обох хлопців. В одного з них я виразно бачив синці на руках. Однак хлопці мовчать. А я не мовчатиму, бо наді мною вчинили фізичну наругу — били в груди навіть тоді, коли я вже лежав зв’язаним в наручниках у їхній машині. Капітан, правда, наказу бити не давав, але й не боронив. А той молодший сержант, що бив, - не мас морального права працювати в правоохоронних органах…”, Впевненості лідеру луцького “Тризуба” в тому, що справі треба “дати хід” і довести її до логічного кінця, додавали, очевидно, останні події навколо “вовчаківського” конфлікту. 23 липня в Турійську відбувся ще один суд по “справі урочища Воачак”. На цей раз в ролі підсудного виявився Богдан Климчук. Права останнього на суді захищав адвокат Олег Максимович.

Протокол судового засідання засвідчує: приводом для притягнення Климчука Богдана Васильовича до адміністративної відповідальності було правопорушення, передбачене - статтею 185 КпАП України — за організацію зборів… без дозволу голови районної державної адміністрації Турійського району.

Рішення суду: адміністративну справу закрити за відсутністю в діях Климчука Б. В. гравопорушення. Протокол датований гз.07.96 р. Суддя - Хвіц Г. Й.

Отже, звернув увагу присутніх на прес-конференції Богдан Климчук, такий же суд і в тому ж складі (правда, за відсутності на першому суді адвоката), за тією ж статтею засудивши одного лідера “Тризуба” на 200 тис. крб. штрафу, іншого цілком виправдав, не вбачаючи в його діях правопорушення. А оскільки дії “тризубівців” суд визнав правомірними, то постає питання: неправомірними були дії тих, хто виявився по другу сторону конфлікту? Саме це й збирається тепер довести відповідним інстанціям Василь Кушнір. Але називати імена винуватців — то вже виключно прерогатива суду.

А журналістів найбільше цікавило все таки питання: хто ж дав вказівку оточити табір “Тризуба”? Якого рівня ті “верхи” на які кивали правоохоронці: районного, обласного чи загальнодержавного? Ствердної відповіді на це питання поки що не відважився дати ніхто. Хоча лідери “Тризуба” переконані: “ниточка” тягнеться до Києва. Те ж “Народне слово” в номері за 20 липня ц.р. зауважує: “…і серед представників правопорядку ходить версія, що інформація якимось чином потрапила в Києві у руки тому, хто дивиться на націоналістичні організації через червоні окуляри з серпом і молотом. Ось звідси і закрутилося досить знайоме, хоч і вже старе колесо оргзаходів за добре завченим сценарієм боротьби з “бандеровщіной”. До честі рядових “беркутівців”, котрі звикли мати справу з небезпечними злочинцями, а не з 14 — 17-річними юнаками та дівчатами, робить висновок автор публікації, вони не захотіли стати сліпими виконавцями досить непристойної справи, і обидві сторони роз’їхалися якщо не дружелюбно, то досить по-мирному.

Інформація про можливість силової “руки Києва” викликала в присутніх на прес-конференції неоднозначну оцінку. Одні вважали, що “кінців” справи все одно не знайти, і найелементарніше для “силовиків” — зіпхнути все на Київ. Інші відразу ж нагодилися встановлювати історичні паралелі: за наказом “верхів” рівно рік тому, 18 липня 1995 року, загони “Беркута” влаштували криваве побоїще під час похорону святійшого патріарха Володимира на Софйвському майдані, історія повторюється? З приводу цього інциденту депутат обласної Ради Мар’ян Качмар пообіцяв зробити депутатський запит, а значна частина присутніх підтримала ідею направити відкрити лист-звернення Президенту України Леоніду Кучмі.

Чим же завинив перед правоохоронцями “Тризуб”? Як стверджує Олег Максимович, адвокат Богдана Климчука на другому турійському суді, в одному з рапортів дільничного до протоколу на подання в районний суд на “Тризуб” ця організація була названа як “угруповання протизаконне і воєнізоване”, і луцька, і горохівська організації “Тризуб” офіційно зареєстровані і мають право легітимно діяти на території області. Отже, видаємо бажане за дійсне?

А чи достатньо підстав вважати цю організацію воєнізованою? Спробуємо встановити ним же ?????? такою видається. Тим, що “Тризуб” має “свою форму, прапор, відповідні символи і знаки? Але ж усе це було, для прикладу, і в піонерській та комсольській організаціях. Тим, що тут існує чітка структурна ієрархія і висока виконавська дисципліна? Але ж це обов’язкові атрибути будь-якої оріанізації, яка прагне міцно стояти на ногах, а не на папері. Тим, що програма передбачає фізичну підготовку, військовий вишкіл вивчення стройової підготовки? Так ці ж самі завдання ставить перед майбутнім призовниками до служби в армії і школа на уроках ПВП. А може, яскраве вираженою національно-патріотичною ідеєю”. Хотілося б послухати думку самих право-охоронців, які від коментарів вважають за краще утриматись. Газета “Віче” готова надати їм для цього свої шпальти.

Коли ж мова на прес-конферції зайшлі про надмірну підозрілість та деяку упередженість до “Тризуба” з боку обласних керівників силових структур, Василь Кушнір пригадав: “У цьому немає нічого дивного, адже в кабінеті інспектора ВОГП, підпол-ковника міліції Федора Мастила ще до недавнього часу стояв бюст “залізного Фелікса” і висів портрет Леніна…”

З почутого на прес-конференції стосовно скандально-конфліктної пригоди в урочищі Вовчак можна резюмувати з багатьох аспектів: морально-етичних, по літико-правових, національно-державницьких, ціннісно-загальнолюдських. Та обмежимось фактами: думаю, читачі й самі зроблять правильні висновки…

Олександр ПИРОЖИК

Неприємності на цьому не закінчилися. З військової частини, звідки бралися кухня і палатки, приїздять представники та солдати і під обурення місцевих жителів, які прийшли на концерт “Посвіту”, - забирають це все. Офіцер, ховаючи від сорому очі, вибачається, кинувши фразу, з якої можна було зрозуміти, що виконує вказівку “верхів”. (“Н. а”, 20.07.96 р.). Отже, в ніч з суботи на неділю тризубівці, дві третини яких були дітьми 14 — 17 років, а третина від загальної кількості — дівчата, залишилися без даху над головою та гарячої їжі. На щастя, байдужими до таборитів не залишилися місцеві жителі, які запропонували свої послуги, аби юнаки та дівчата не залишилися на сухому пайку.

Навіть в цих екстремальних умовах таборити не покинули урочища і продовжили свою спортивно-концертну програму. Дав концерт для місцевих жителів народний хор “Посвіт” з Луцька, який цього суботнього дня також приїхав до урочища Вовчак. Правда, як заявили на прес-конференції представники хору, при в’їзді в урочище їх також перепинили міліціонери і запропонували повернути посадили в камеру-одиночку. “Тут я просидів десь із 6-ї години вечора до 9-ї ранку, — відповів на запитання журналістів екс-підсудний. — Потім мене викликали до суду… Послугами адвоката я скористатися не встиг…”.

З протоколу рішення суду: “… Вина Кушніра В. Г. доведена матеріаліми 8 справи та показами свідків. Керуючись ст. 185 КпАП України, [суд] постановив: Кушніра Василя Григоровича оштрафувати на 200 000 (двісті тисяч) карбованців. Постанова остаточна, оскарженню не підтягає. 15 липня 1996 р. Суддя Хвіц Г. Й.”

Заслуговує на увагу і ще одна заява Василя Кушніра, зроблена ним на прес-конференції: “Коли я повернувся до Луцька, до мене на вулиці підійшла людина в цивільному і заявила, що я мушу дякувати долі, що так легко відбувся. Мовляв, нас (таборитів — авт.) мали ще в суботу повантажити в машини і вивезти з урочища — така була вказівка. Завадив лише хор “Посвіт”, який в той час перебував в урочищі. Так що, мовляв, радійте, що обійшлися мізерним штрафом і — не “ворушіть” справи…”.