Провідник ВО “Тризуб” ім. С. Бандери
Василь Іванишин

Україна переживає глибоку державотворчу кризу. Вона почалася давно, на різних етапах розвитку незалежної України вона проявлялася по-різному, але незмінними ознаками її було неухильне відсторонення українців від влади, зростання прірви між владою і народом та між багатими і бідними, деградація суспільної моралі, криміналізація економіки, всероз’їдаюча корупція державного апарату. І – абсолютна відсутність будь-якої історичної перспективи, окрім перспективи нової залежності: від багатших і сильніших держав, від транснаціональних монополій, тепер – ще й від „українських" олігархів, яких вожді „помаранчевої революції" обіцяли посадити в тюрми, а привели до влади.

Україна живе тільки днем нинішнім. Перспективної та привабливої для більшості народу програми державотворення наші лідери ніколи не мали і не мають. Керівництво державою здійснюється „у ручному режимі", соціально-економічна політика зводиться до латання бюджетних дір за допомогою податкового преса для бідних та розпродажу народного майна, вибори спримітивізовані до брутального компромату, до гризні за посади і мандати, до фальшивих обіцянок і безвідповідальних зобов’язань. Майбутнє народу і держави узалежнюється виключно від перемоги тої чи іншої особи або створеної знову ж таки під певну особу кланово-політичної шайки, яка присвоює собі горде ім’я партії чи навіть блоку і виступає виразником інтересів, але тільки власних, що кожного разу гранично увиразнюється відразу ж після переможних для неї виборів.

А найгірше – цілковита відсутність в „українських" політиків і політичного, і державницького, а тим більше – українського національного мислення. На відміну від них, у нас є вивірені, надійні і тверді ідейно-світоглядові засади.

НАШІ ЗАСАДИ:

Наше основне і визначальне триєдине гасло: “Бог! Україна! Свобода!”

Бог: Метою людського існування є наближення до Бога – інакше людина, суспільство, держава деградують, вироджуються і занепадають. Інший шлях людству проклали гуманісти. Свою боротьбу з християнством гуманісти почали із зрівняння людини з Богом, продовжили запереченням Бога й обожненням людини: “Людині гімн! Людині, а не Богу!” (П.Тичина). Через якобінство, соціалізм і соціал-демократію вони закономірно дійшли до націонал-соціалізму, який перетворював людину в звіра, і до комунізму, який творив безтямного раба і мільйонами винищував власні народи. Нинішні гуманісти через демолібералізм, космополітизм і глобалізацію ведуть не тільки окремих людей, а вже цілі країни шляхом атеїзму і денаціоналізації, наркоманії та культивування гомосексуалізму. Останнє – обов’язкова ознака „демократичності" країн, що готові продати свою самобутність і суверенність за сите рабство.

Боротьба гуманістів-демолібералів “за добробут народу” – це насправді боротьба за матеріальне рабство людини і народу, а не за духовні пріоритети в поведінці людей. Їхня боротьба за “свободу совісті” – це боротьба з совістю та духовністю людини і народу. Їхні заклики до людей “бути самими собою” в практиці життя завжди трансформуються в одне: бути свинею, хамом і рабом своїх недоліків і слабостей. Їхня боротьба за “права людини”, але без прав націй – це боротьба за поневолення і знищення націй. Їхня демократія – це право ситої меншості вибирати собі в керівники тих, що допомагатимуть новоімперським і транснаціональним хижакам безкарно висмоктувати кров зі свого народу. Їхнє протиставлення християнським і національним цінностям “загальнолюдського” – це боротьба за створення всесвітнього концтабору й утвердження себе в ролі диктаторів світу.

“Дорога до Бога лежить через Батьківщину” (Ю.Вассиян). Саме віра в Бога стимулює нас до боротьби за Свободу та національну державність України. Бо поневолений, обездуховлений, деморалізований і бездержавний народ приречений виконувати не Божу волю, а волю тих “вовків в овечих шкурах”, які паразитують на його крові та поті, формують не національно-релігійну, а рабську свідомість та мораль і ведуть цей народ до виродження і небуття. Без утвердження і культивування християнської свідомості та моралі неможливе національно-духовне відродження, розвиток і гарантоване майбутнє української нації. Той, хто пропонує українцям щось інше, – це або політичний невіглас, або політичний шахрай, але неодмінно – мимовільний чи свідомий, явний чи замаскований слуга сатани.

Україна: Всемогутній Господь створив нас українцями, українською нацією, і хай святиться воля Його на віки віків. А слуги сатани століттями намагаються протидіяти Божій волі і або знищити нас на нашій же землі, або перетворити на росіян, поляків, мадярів, румунів тощо, на імперсько-“інтернаціональне” стадо “совєтський народ” чи на таке ж безлике, безтямне і звиродніле космополітичне бидло під назвою “політична нація”. Тільки у власній національній державі українці можуть зберегтися українцями і християнами, а Україна – Україною. І тому Україна для нас – понад усе! Захищаючи Україну, прагнучи створити українську національну державу, ми відстоюємо не тільки свої національні права, а передусім – Божу волю. І тому – з нами Бог!

Свобода: Бездержавний і підневільний народ не може діяти ні за законами Божими, ні за власними: він приречений жити так, як диктує йому той, хто його поневолив. А тому боротьба за Свободу людини, нації, України – це наш християнський і національний обов’язок. Немає для людини і народу перспективи самоутвердження без всебічного вдосконалення, немає вдосконалення і розвитку без Свободи, немає Свободи без обов’язків перед Богом і нацією.

Досягти Свободи український народ може тільки шляхом довершення української національно-визвольної революції – у власній національній державі. Зважаючи на те, що ті, хто зазіхає на Україну, хочуть не просто експлуатувати і грабувати, але й знищити нас як народ, – для української нації гасло “Свобода – або смерть!” було і залишається абсолютним національним імперативом.

Наш найвищий національний обов’язок: культивування і реалізація української національної ідеї – ідеї державного самоутвердження української нації, створення української національної держави з національною владою і дієвою системою українського національного народовладдя.

Національна ідея – це ідеологічна формула, яка виводиться не тільки з актуальних проблем суспільства, але й із постійних інтересів народу, націлює його на найбільш загальну, головну і визначальну проблему, від вирішення якої залежить і розв’язання поточних проблем, і здійснення всіх прагнень та задумів народу, і саме його буття в часі. Усі українські біди мають насправді одну причину – бездержавність української нації. Ключ до вирішення на користь народу всіх українських проблем один: створення української національної держави. Геніальне поетичне формулювання української національної ідеї дав Т.Шевченко: “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”. Будь-яка підміна цієї ідеї чимось іншим – це свідомий чи несвідомий злочин проти українського народу.

Національна держава – це суспільно-політична система, створена корінним народом для розв’язання своїх поточних проблем, реалізації своїх інтересів і забезпечення собі гарантованого майбутнього. Національною державою керує обрана народом національна влада.

Національна влада – це влада (усі її гілки, структури та люди), яка є носієм національної ідеї народу і діє не в інтересах тільки якогось класу чи соціальної групи, а в ім’я цілої нації та всіх громадян національної держави.

Національне народовладдя – це узаконена система визначальної ролі корінного народу в державному будівництві та функціонуванні держави, за якої творити закони, керувати суспільством і судити громадян можуть тільки обранці народу – із числа носіїв національної ідеї цього народу.

Наша ідеологія: український націоналізм – перевірена часом ідеологія захисту, збереження і державного самоутвердження української нації; це Ідея та Чин в ім’я України.

Наша політика: боротьба за українську Україну, а не за можливість панувати над власним народом.

Наша боротьба: за владу народу, а не за владу над народом.

Наша позиція: ідейно-політична опозиція – ми завжди з народом, а з владою – тільки доти, доки вона діє в інтересах нації.

Наш метод: на диявола – хрест, на ворога – меч!

Наш принцип: Як не я – то хто? Як не тепер – то коли? Як потрібно – то можливо!

Наше поле діяльності: в усіх регіонах України, у громадах і колективах, на вулицях і майданах, у всіх місцях розселення українців, а не тільки в сесійних залах, кабінетах і коридорах влади.

Наше ставлення до неукраїнців:

  • побратимське – до тих, хто разом з нами бореться за українську національну державу;
  • толерантне – до тих, хто позитивно ставиться до нашої боротьби за право бути господарями своєї долі на своїй землі: “Нам усім тут вистачить місця” (С.Бандера);
  • вороже – до тих, хто протидіє процесам українського національного відродження і державотворення.

Наші вороги: імперіалізм і шовінізм, комунізм і нацизм, демолібералізм і космополітизм, глобалізм і псевдонаціоналізм і всяка інша нечисть, що прагне паразитувати на крові і поті українців чи звести їх із магістрального шляху до своєї національної держави.

Наше двоєдине завдання: провести якісні, революційні перетворення в інтересах української нації, але при цьому не ослабити і не поставити під загрозу саме існування української державності та незалежності. Зробити це цілком реально через поєднання державотворчих зусиль українського політикуму та народу, об’єднаних українською національною ідеєю.

Наше переконання: Доки український народ не розв’яже своєї головної проблеми – не створить власної національної держави, не узаконить свого права творити державу, формувати і контролювати владу, – доти жодна його проблема (політична, соціальна, економічна, міжнаціональна, військова, релігійно-конфесійна, освітня, культурна, екологічна тощо) так і не буде вирішена на його користь, доти над українцями на їхній землі пануватимуть чужі правди, чужі сили, чужа воля.

Сповідуючи ці ідеали, і людина, і ціла нація перестає блукати життєвими манівцями, її не засліплюють болотні вогні чужих правд, вона нормально сприймає світ – таким, яким він є, а не таким, яким його показують зацікавлені в людській сліпоті сили. А звідси – і наші питання до людей влади і політики.

МИ ЗАПИТУВАЛИ:

Чому вже п’ятнадцять років нашими політиками і державотворцями ігноруюються проблеми відродження і розвитку української нації, яка пережила 650 років фактичної бездержавності, численних багатосотлітніх окупацій, грабежів, геноциду, репресій, терору, багатомільйонних депортацій, денаціоналізації, різних асиміляцій, обездуховлення та деморалізації?

Чому й досі ніхто не був покараний чи хоч осуджений за імперкомуністичні злочини проти українського народу?

Чому й досі ті, що боролися за українську незалежність і державність, вважаються владою злочинцями, а кати українського народу користуються всіма можливими благами і пільгами?

Чому українці на рідній землі і в державі, що називається „українська", позбавлені права мати власну державу, яка б гарантувала, узаконила і забезпечила їхнє право господарів країни на формування влади, участь у владі, постійний контроль за владою і дострокову зміну дескредитованої влади?

Чому в державній політиці досі не розмежовано законні права національних меншин – і нахабні, незаконні та каригідні претензій колишніх окупантів і колонізаторів?

Чому основний кадровий резерв кожної, а особливо нинішньої влади складають нацменшини?

Чому всі ключові, системотворчі посади в Державі Україна займають виключно неукраїнці?

Чому українці, яких у державі коло 80 %, представлені у Верховній Раді лише кількома українцями і кого саме представляє решта депутатів?

Чому в апараті всіх державних структур (міністерств і відомств) фактично немає українців?

Чому внаслідок „помаранчевої революції" був сформований уряд без українців?

Чому весь інформаційний простір України відданий неукраїнцям?

Чому в Україні є тільки два види бізнесу: багатий і український?

Чому всі партії, блоки, коаліції, влади, прламенти в нас демократичні, а демократія підмінена сваволею чиновників, олігархів і криміналу?

Чому „народний Президент" мириться зі звуженням демократії до критичного рівня, з обмеженням сфер виборності, змішуванням виборів рад усіх рівнів, зі злочинною пропорційною системою виборів, із шахрайською політреформа?

Чому – при всіх балачках про демократію – народне волевиявлення зведене тільки до шахрайських виборів раз на п’ять років, усі посади в державі заповнюються не шляхом елекції (виборів), а шляхом номінації (призначення)?

Чому право формувати владу було відбране в народу і за які заслуги передано партіям, які відстоюють тільки свої власні, а не народні інтереси?

Чому кожні вибори в нас перетворюються мало не в громадянську війну і завжди загрожують розколом України?

Чому нинішня економіка працює виключно на збагачення людей влади і криміналу, а не є економічною базою розвитку суспільства, передусім української нації?

Чому залишається безкарною економічна політика влади, внаслідок якої українці мільйонами покидають Україну в пошуках наймитського заробітку?

Чому з України мусять тікати від злиднів тільки українці?

Чому програма розвитку України творилася не до виборів, де її міг би оцінити і схвалити чи відкинути народ, а після виборів, коли народові нав’язується те, про що він навіть не підозріває?

Чому обман О.Морозом партнерів по коаліції вважається зрадою, а обман „помаранчевою коаліцією" народу на Майдані і проведення нею діаметрально протилежної до голошеної там політики – виявом демократизму, патріотизму і державної мудрості?

Чому в українській політичній практиці використовуються чужі ідеї комунізму, соціалізму, соціал-демократії, імпершовіністичного інтернаціоналізму, космополітичного демолібералізму, новоімперського глобалізму, політичної нації тощо, а народорятівна ідеологія українського націоналізму, який у надзвичайно складний для української нації час довів свою націозахисну, консолідуючу, конструктивно-державотворчу сутність, відкидається і паплюжиться?

Чому…

МИ ПОПЕРЕДЖАЛИ

Владу: Безідейне державотворення – згубне для суспільства, нації, держави. Безідейні реформи – це тільки прикриття антиукраїнської суті, державотворчої безпорадності влади і перерозподілу державних посад і власності між „своїми". Безідейна зовнішня і внутрішня політика – згубні для України.

Опозиції: Свою боротьбу за владу треба поєднувати з боротьбою за державність української нації. Обіцянки ощасливити народ без реальних механізмів щоденної участі народу в процесах державотворення і контролю за владою – це політичний обман.

Політикум: Безідейне політикування – це вияв політичного ідіотизму. Безідейна структуризація політикуму і суспільства – це марна трата часу. Наміри вирішити соціально-економічні проблеми народу без вирішення основного питання – державності української нації, – це або дурість, або свідомий обман народу.

Суспільство: Безідейні вибори – це політичне шахрайство. Орієнтація не на ідеї та програми, а виключно на особу чи осіб – це політична школярщина, вигідна тільки політичним пройдисвітам. „Хорошою" є не та влада, яка складається з хороших людей, а та, яка перебуває під постійним контролем і тиском народу.

Українську діаспору: Не давайте обманювати себе усіляким політичним шахраям: ваші гроші або розкрадаються, або використовуються на антиукраїнські справи. Жодна копійка, пожертвувана діаспорою, не пішла на національне відродження і наближення українців до власної державності.

Український бізнес: Успішно розвиватися український бізнес зможе тільки в українській національній державі. Якби український бізнес пожертвува на боротьбу за українську національну державу хоч десяту частину того, що зараз витрачає на хабарі владоможцям і криміналу, то вже за кілька років він мав би надійний державний захист своїх інтересів, визначав би характер розвитку української економіки і від нього в першу чергу залежала б оцінка економічної політики і практики влади.

Національні меншини: Легітимною, законною в Україні може бути тільки українська влада – влада української нації в українській державі на українській землі. Відмежовуйтесь від антиукраїнських дій своїх одноплемінників, від витіснення ними українців на задвірки суспільного життя, від грабежу народу і держави, бо розділите з ними відповідальність за їхні злочини.

Національно-патріотичні об’єднання: Наважтеся на політичну боротьбу і консолідацію під прапором української національної ідеї, якої чекають від вас мільйони українців. Безідейні блокування – це політична безпринципність. Ваші тактичні союзи з „червоними" – це плювок у кров усіх борців за волю України, це зрада своєї нації, вони вигідні тільки „червоним". Якщо будете продовжувати політику власного розчинення в чужих блоках за вигоду для своїх лідерів та лідерчуків, то скоро втратите довіру своїх виборців і станете політичними трупами.

Українців: Якщо українці не здобудуть усієї повноти влади – втратять державу. Якщо українці будуть боротися тільки за КОГОСЬ чи за ЩОСЬ, за якісь крихти з панського столу, а не за ВСЕ – за українську національну державу з національним народовладдям і всю повноту влади в ній, то не здобудуть НІЧОГО і далі будуть наймитувати на рідній землі і по чужих країнах. Стабільною в Україні може бути тільки або майбутня українська, або знову чужа, окупаційна влада.

МИ ПРОПОНУВАЛИ:

Владі: Підняти прапор української національної ідеї. Визначити й узаконити ідею-мету державотворення – створення української національної держави. Покінчити зі згубною „багатовекторністю" і зробити конституційною нормою концепцію розвитку держави з опорою на власні сили українського народу. Випрацювати всеохопну ідеологію національного державотворення. Намітити основні напрямні та пріоритети національного державотворення. Створити дієву систему українського національного народовладдя і постійно розширювати сферу виборності у формуванні влади. Шукати опори в українському народі, а не в чужих країнах і блоках.

Опозиціям: Вимагати від влади всього, що перераховане вище, а якщо вона не хоче або не може здійснити це, то пропонувати суспільству власні шляхи і методи вирішення проблем, доленосних для суспільства, нації, держави. Тільки тоді ваша боротьба за владу стане боротьбою за кращу долю народу, тльки така боротьба буде постійно зміцнювати і всебічно розвивати Україну. Усяка інша опозиція, навіть дуже радикальна, – це тільки боротьба з грабіжниками держави за право самим грабувати державу.

Політикуму: Не зводьте українську політику до примітивного політиканства. Політика – це постійне узагальнення народних проблем, інтересів та прагнень до рівня ідей, постійне випрацювання та вдосконалення політичних програм та механізмів реалізації цих ідей, постійна робота для політичної просвіти народу, поширення своїх напрацювань у суспільстві й об’єднання якомога більшої кількості людей для втілення своєї програми в життя. Якщо ж уся політика зводиться тільки до принагідного і показного реагування на промахи влади і до гризні за доступ до владного корита, то кому, крім самих політиків, вона потрібна? Тільки боротьба за відродження, розвиток і державне самоутвердження української нації зробить вас справді політиками і творцями історії народу, а вашу діяльність – справді національною і необхідною народові політикою. Інакше ви й надалі будете тільки попихачами у великих і чужих грошових мішків, і надалі будете позичати в Сірка очі після кожних виборів.

Українцям: Згадайте, що ви – господарі своєї землі і країни. Перестаньте аплодувати всіляким політичним пройдисвітам і голосувати за них. Женіть від себе тих, що обіцяють вам ощасливити вас без вашої участі. Не вірте тим, що обіцяють вам економічне чудо: українці бідують і тікають світ за очі не тому, що не вміють працювати і господарювати, а тому що нашу владу та економіку захопили зайди-пройдисвіти і злодії. Віддайте по заслугах тим місцевим політичним захребетникам, які на кожних виборах переконують вас, що черговий злодій, якого вони нав’язують вам, – це святий і чудотворець. Не просіть, а вимагайте, не терпіть, а протиставляйтесь, не чекайте, а боріться. Неправда, що гроші вирішують усе: якби це було так, то наші кровопивці не витрачали б на кожних виборах свої накрадені мільйони доларів на підкуп продажних ЗМІ, чиновників та політиків і на обман народу. Об’єднуйтеся тільки під прапором української національної ідеї і тільки довкола тих, що виборюють право українців на власну державу: „В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля" (Т.Шевченко).

МИ КОНСТАТУЄМО:

В Україні так і не довершена досі національно-визвольна революція, тобто не створена українська національна держава. Українська нація в “українській” державі на українській землі залишається бездержавною, грабованою і безправною, проблеми її духовно-культурного відродження, збереження та розвитку ігноруються і владою, і політикумом. Україна стала ареною безкарних дій внутрішніх і зовнішніх антинародних, антиукраїнських сил, а українська нація – роз’єднаним численними партіями, а тому безпорадним об’єктом нещадного грабежу і брутального нищення. Українці живуть у своїй країні в умовах внутрішньої окупації.

Бездержавність української нації унеможливлює вирішення на користь народу будь-яких проблем: політичних, економічних, соціальних, аграрних, культурних, освітніх, релігійних тощо. У той же час лідери наших політичних об’єднань уже півтора десятиліття вперто пропонують народові на роль спасителів або себе особисто, або запозичені “з чужого поля” політичні доктрини: і ті, реалізація яких уже коштувала українцям мільйони жертв, як, наприклад, соціалізм, соціал-демократія, комунізм, і ті, через які понад сім мільйонів українців змушені були покинути свою країну і сім’ї в пошуках шматка хліба, як лібералізм, глобалізм і бандитський капіталізм, і ті, які зробили два корінних народи в Україні – українців і кримських татарів – безправними рабами на рідній землі, як космополітизм, колонізаторська „політична нація", безлике „громадянське суспільство" і псевдодемократія американського зразка.

Починаючи з виборів-2002, наші національно-демократичні і навіть “дуже націоналістичні” об’єднання щоразу штучно створюють ситуацію, за якої навіть національно свідомі українці приречені голосувати не за рятівну і перспективну для народу національну ідею, а за випадкову особу чи клан, обирати тих, хто навіть не збирається давати відсіч ворогам українського народу і держави чи діяти в ім’я державності української нації.

Зараз можна навести сотні аргументів, що нинішня влада погана, але немає жодного, який би переконав, що майбутня буде краща. Бо безглуздо сподіватися змін на краще від самої механічної зміни людей чи структур влади, коли такі заходи суперечать інтересам української нації (майже 80 % населення!), не супроводжуються перспективними змінами системи влади і не тільки не передбачають, але й протидіють участі народу у владі.

Усі роки незалежності в Україні цілеспрямовано, планомірно і наполегливо реалізуються виразно антиукраїнські проекти: програма неоколонізації України, програма внутрішньої окупації України, програма знелюднення України, програма федералізації України, програма внутрішнього розчленування народу, програма денаціоналізації та русифікації українців, програма знищення української нації через „політичну націю" (аналог „радянського народу"), програма обездуховлення та деморалізації українців, програма ліквідації українського села, програма розпродажу та розкрадання держави, програма грабежу народу через „законні" надприбутки олігархічно-мафіозних кланів, через штучно занижені зарплати і пенсії, через постійне зростання цін і тарифів…

Окрім Всеукраїнської організації „Тризуб" імені Степана Бандери („Програма реалізації української національної ідеї у процесі державотворення", 2001, 2003, 2005) та партії Богдана Бойка Народний Рух України за єдність („Програма блоку „Рух за націю", 2003, „Українська Патріотична Альтернатива", 2005), жодне інше політичне середовище ще не запропонувало і не підтримало таких програм, які б і протидіяли цим злочинним проектам, і мобілізували українців на боротьбу за створення власної національної держави. Навіть ті з них, що на останніх виборах будували свою агітацію на переліку українських кривд і включили у свої програми ідею створення української національної держави, – або не запропонували механізму її реалізації, або розчинили її в антисемітизмі, або просто начхали на цю ідею та свою ж програму і пішли в безідейні лідерські блоки – вижебрувати собі панську ласку та хлібні місця у владі.

Українців дурили всі роки незалежності. Але найбільшими були два обмани.

Перший – коли на зорі незалежності тодішніми лідерами нібито з тактичних міркувань національно-революційну боротьбу за українську національну державу було в шахрайський спосіб підмінено парламентською „боротьбою" за космополітичну демократію, внаслідок чого українці вибороли собі чергову „свинську конституцію" (І.Франко), яка позбавила їх будь-яких надій на національне відродження, на власну державність і державний захист своїх національних прав.

Другим і воістину грандіозним обманом була „помаранчева революція", коли пристрасний революційний порив мільйонів національно пробуджених українців був спрямований не на боротьбу за українську національну державу, а, як виявилося, на виборювання влади для жменьки політичних пройдисвітів, шахраїв і „кидал", внаслідок чого лідер цієї „революції" потрапив у космополітичне „оточення", з якого не може (чи не хоче?) вирватися й досі, а українці одержали уряд без українців (а також без совісті, без честі, без будь-якої гідності і, звичайно ж, без будь-яких зобов’язань перед народом, якому було стільки обіцяно).

Програма „Десять кроків назустріч людям", яку цілі зграї вроджених та професійних холуїв і шайки політичних авантюристів агресивно нав’язували людям як новітнє „євангеліє", насправді виявилася, по-перше, не програмою, а благими побрехеньками на традиційну для всіх політшахраїв соціально-економічну тематику; по-друге, як пояснив такий „помаранчевий", що мало не „коричневий", Р.Зварич, – тільки „документом для виборів", тобто для баранізації легковірного електорату, а не для втілення в життя. Свою передвиборну (!) програму „помаранчеві" написали через 100 днів після (!) виборів. Їхнім виборцям тепер залишається тільки вірити, що вона хороша…

Політичний обман, безсоромне кумівство, кадрова вакханалія, державотворча неспроможність, хвороблива амбіційність, „свинорила спрямованість вниз" (Є.Маланюк), безпардонна гризня за корито, гучні скандали, незрозумілі відставки, злочинний „кидок" своїх виборців і соратників, різкий сплеск корупції, стрімке подорожчання життя, нахабне нав’язування суспільству своєї капітулянтської щодо Заходу і Москви політики, демонстративний антиукраїнізм російськомовних високопосадовців, партійний шовінізм і чванство, патологічна жадібність і захланність, післявиборний стоденний „дерибан" посад між „помаранчевими", зрада як принцип взаємин між „любими друзями" – це лише дещиця з того, що дотепні східняки охрестили як „помаразм" нової влади. Саме цей „помаразм" і допоміг В.Януковичу не тільки зберегти партію регіонів, яка після президентських виборів катастрофічно танула, але й здобути перше місце на парламентських виборах, створити червоно-олігархічну більшість у Верховній Раді і реставрувати ту виконавчу владу, яку два роки тому народ усунув через Майдан. Тому і нинішня політична криза, і „реанімація" та повернення до влади „червоних", і розвал шахрайської „Демократичної коаліції", і поява такої ж „Антикризової коаліції" – „заслуга" виключно вождів і творців „помаразму".

Пропорційна система виборів в умовах тотальної корупції зумовила появу такого складу Верховної Ради, який є непредставницьким, оскільки представляє не інтереси народу, а тільки інтереси влади, кримінального бізнесу та сил імперкомуністичного реваншу. Практично всі вони потрапили в народні депутати обманом, прикритим партійними (блоковими) списками – інакше за абсолютну більшість із них ніхто б не проголосував. Реваншисти вжили ще й додаткових заходів для маскування: навчені гірким досвідом комуністи на виборах ішли не з ідеєю „побудови комунізму в окремо взятій" Україні, а прикривалися фальшивою риторикою соціального захисту; соціалісти використали в якості троянського коня „помаранчевий" табір і юдину підтримку політики Президента. Найчесніше вчинили кримінальники: вони „чесно" купили собі у продажних політиків місця у списках їхніх об’єднань – щоб тепер свої „поняття" перекладати для нас із фені на мову законів і так легалізувати в Україні злодійство як професію…

Антиукраїнський космополітизм і штучно культивована політична школярщина з її настановою не на національно зорієнтовані і доленосні для народу ідеї та програми, а на ту чи іншу особу, партію, блок (насправді клан якогось лідера) з приписаними їм месіанськими функціми привели до того, що після виборів 2006 року в Україні створилася ситуація, при якій український народ поставлений перед фактом:

  • або він і далі матиме антинародну, неукраїнську, космополітичну та бюрократично-олігархічну владу, яка має його грабувати і денаціоналізувати, і таку ж, але відверто антиукраїнську комуно-кримінальну опозицію, яка має його грабувати і русифікувати;

  • або вони поміняються місцями, що зовсім не важко, оскільки, як вони самі підтверджують, ніякої принципової різниці між ними фактично немає – „яке їхало, таке здибало";

  • або ж ці політичні близнята якось поєднаються, щоб усістися на шию народові разом.

Українським політикам, які своєю безідейністю і безпринципністю самі загнали себе на узбіччя політичного життя, залишається зробити вибір, кого і який із трьох варіантів вибрати, щоб здуру не продешевити і щоб псевдопатріотичною риторикою спонукати своїх виборців битися між собою – із традиційною наполегливістю, пристрастю і здатністю втішатися тим, що переміг „наш" пан…

У рамках нинішньої політичної системи неможливе таке подолання кризи, яке було б на користь суспільства, української нації, держави. Перемога будь-якої коаліції – „демократичної", „антикризової", „широкої" – означатиме збереження антинародної, антиукраїнської та грабіжницької системи влади в Україні. Щоб змінити ситуацію на користь народу, необхідно протиставити їй якісно іншу – систему творення української національної держави з дієвим та всеохопним українським національним нардовладдям.

Пріоритетною і визначальною, рятівною і перспективною, обнадійливою і справді об’єднуючою ідеєю державотворення не може бути ні космополітична демократія, ні такий же ринок, ні “політична нація” (аналог “радянського народу”), ні “європеїзм” (без українства), ні “багатовекторність”, ні антинаціональна “загальнолюдськість”, ні права людини (без будь-яких прав нації!), ні „громадянське суспільство" (сурогатний замінник національного народовладдя), ні якась інша запозичена доктрина – комуністична, соціалістична, соціал-демократична тощо.

Тільки реалізація української національної ідеї в усіх сферах життя, тільки вирішення першочергового завдання – створення української національної держави зупинить сповзання України в прірву неоколоніалізму, оздоровить суспільство, започаткує процес перетворення її в розвинуту, правову і процвітаючу країну, гарантує нормальний процес творення і функціонування держави.

МИ ПРОПОНУЄМО:

Перейти від постколоніальної командно-адміністративної системи та нинішньої космополітичної демократії (фактично – бюрократії та клановості) до українського народовладдя у практиці формування всіх гілок і структур влади (законодавчої, виконавчої, судової) та органів самоврядування.

Ввести норму закону, за якою в Україні не може бути депутатом, керівником чи державним службовцем той, хто не визнає за українцями права на власну державу, хто пропонує українцям замість їхньої власної національної держави якесь космополітичне чи новоімперське утворення, хто відверто зневажає український народ, ігноруючи в законодавчій чи службовій практиці інтереси української нації, а в офіційному спілкуванні – державну українську мову.

Розсекретити і зробити публічними відомості про національний склад рад і державних установ усіх рівнів. Національність – предмет гордості нормальної людини, а відступництво від неї – гріх перед Богом і людьми. Приховування чи фальсифікація такої інформації має каратися як важкий антидержавний злочин. Зараз національність засекречена з подвійною метою: щоб прискорити процес денаціоналізації українців та національних меншин і щоб приховати факт внутрішньої окупації України різними пройдисвітами.

Ліквідувати Верховну Раду і створити сутнісно Український Парламент — носія української національної ідеї та послідовного виразника українських національних інтересів як у законотворчій, так і позапарламентській націозахисній діяльності. В українській державі не може бути ні легітимним, ні українським законодавчо-представницький орган будь-якого рівня, у якому не було і немає проукраїнської більшості із депутатів – носіїв української національної ідеї. Український народ не несе відповідальності за дії і рішення різних узурпаторів, які діяли від його імені, але без його волі.

Ввести реальний і конституційний механізм відкликання будь-якої виборної особи, що втратила довір’я виборців.

Ми за те, щоб обмежити депутатську недотор¬канність, бо ніхто не може бути виведений за межі правового поля, але виступаємо проти її відміни, бо це узалежнить депутата не від народу, а від будь-кого, не задоволеного його діяльністю, передусім — від виконавчої влади.

Поширити саме таку — обмежену законом — недоторканність і на народних обранців усіх рівнів (депутатів, голів сіл і міст): для успішної діяльності і захисту інтересів громади їх статус мусить бути узаконено вищим, ніж рядового громадянина, а особливо — чиновника.

Розширити і конституційно закріпити представницькі функції і права депутата будь-якого рівня у відстоюванні інтересів нації, держави, громади — аж до права тимчасового припинення розпорядження чи посадових обов’язків чиновника, що порушує закон.

Утвердити самоврядування як окрему гілку влади, як єдиний кадровий резерв для формування інших гілок влади, як обов’язковий початковий етап у кар’єрі народних депутатів та керівників органів виконавчої влади, як реальний і постійно діючий фактор урівноваження між іншими гілками влади.

Проводити окремі вибори до органів місцевого самоврядування.

Проводити вибори депутатів обласних рад в окремих округах.

Проводити прямі вибори голів обласних і районних адміністрацій.

Ввести пряму виборність суддів на альтернативній основі.

Проводити вибори голів сільських громад (війтів) у всіх населених пунктах, а не лише там, де є сільрада. Села, навіть найменші, творилися нашими предками не для адмінреформи, не для того, щоб чиновникам було легше керувати ними, а для того, щоб у них жити. І пристосовувати треба не села до реформи, а реформу до існуючої системи сіл.

Ввести виборність начальників міліції та дільничних міліціонерів, що є необхідною передумовою давно назрілого перетворення міліції (озброєної структури, яка твориться в кризовий період для захисту влади та встановленого нею режиму) у поліцію (структуру для підтримання правопорядку і захисту прав громадян).

Суттєво розширити виборність в інших сферах суспільного життя, передусім у структурах виконавчої влади – замість формальних, без участі громади і політикуму, конкурсів на заміщення вакантних посад.

Не допускати жодного обмеження державотворчих прав народу (передусім – виборів Президента України не народом, а Верховною Радою та виборів депутатів тільки за партійними списками), а тому відмовитись від нинішньої пропорційної системи, яка мала нібито привести до політичної структуризації суспільства, а привела до криміналізації законодавчо-представницької гілки влади і захоплення влади силами імперкомуністичного реваншу .

Утворити депутатську вертикаль на чолі з депутатом Верховної Ради – для забезпечення ефективної діяльності депутатів місцевих рад у вирішенні регіональних завдань та активної їх участі у вирішенні проблем загальнодержавних і для предметного контролю “знизу” за діяльністю депутата Верховної Ради.

МИ ВИМАГАЄМО:

Негайно розпустити недієздатну Верховну Раду і призначити нові вибори, щоб звільнити законодавчий орган від антидержавних, антинародних та антиукраїнських елементів. Легітимним в Україні може бути тільки такий законодавчий орган, у якому є проукраїнська конституційна більшість.

Визнати за українцями право мати власну державу на рідній землі.

Визнати за необхідне побудову української національної держави із системою українського національного народовладдя.

Повернутися до змішаної (мажоритарно-пропорційної) системи виборів, щоб виборці знали, кого саме обирають, а громади мали своїх представників у найвищому законодавчому і представницькому органі країни.

До участі у виборах не може бути допущена жодна особа чи політична сила, якщо вона заперечує право українців на власну державу.

МИ ЗАКЛИКАЄМО:

Президента:

Не закликати до примирення – невідомо чому, як, на яких засадах і в ім’я чого, а об’єднати суспільство, націю, політикум, народ і владу спільною справою – реалізацією української національної ідеї.

Вийти з нав’язаного політшахраями образу президента „Нашої України", вирватися зі свого одіозного космополітичного „оточення", відмежуватися від скомпрометованого і компрометуючого Президента керівництва „помаранчевої коаліції", повернути собі статус Президента України, діяти як глава Держави Україна і стати не номінальним, а реальним лідером нації.

Започаткувати й очолити процес творення української національної держави з дієвим та всеохопним національним народовладдям.

Запропонувати народові національно зорієнтовані ідею-мету, концепцію, ідеологію, програмні напрямні та пріоритети державотворення.

Подати у Верховну Раду цей документ із вимогою в триденний строк визначитися щодо нього (фракціям і кожному депутату), узаконити його і створити на його основі конституційну більшість. Якщо ж нинішній склад Верховної Ради збирається будувати в Україні не українську, а чиюсь іншу державу, то він не може вважатися законодавчим органом української держави – із відповідними для нього в цілому і для кожного депутата зокрема наслідками.

У такому випадку – звернутися за підтримкою до українського народу та політикуму, розпустити Верховну Раду і призначити нові вибори. Створити й очолити всеукраїнський блок національно-патріотичних сил для реалізації української національної ідеї.

Запропонувати суспільству нову систему виборів, яка б виключала можливість появи в парламенті антинародних, антиукраїнських, антидержавних та кримінальних сил, зробила б цей орган справді представницьким і забезпечила б законотворення виключно в інтересах українського суспільства, нації, держави.

Політикум: Поєднайте свою боротьбу за владу з боротьбою за право українців мати власну державу, за державність української нації, за українську національну державу. Створіть єдиний блок національно-патріотичних сил заходу і сходу України – для реалізації української національної ідеї і протиставлення всім новоімперським, комуно-реваншистським та неоколоніалістським зазіханням на Україну.

Не балакайте про соціально-економічні проблеми, не обіцяйте людям якісь подачки і крихти з панського столу, а висувайте реальні програми перетворення дотеперішньої і нинішньої антинародної соціально-економічної політики на справді народну, а економіки – із засобу грабежу народу на систему забезпечення матеріальних потреб та інтересів суспільства, нації, держави, а не тільки людей влади і кримінального та криміналізованого бізнесу. Досягти цього можна тільки за формулою: „Від створення української національної держави з дієвою та всеохопною системою національного народовладдя – через державний захист економічних інтересів нації – до добробуту кожного громадянина–".

Національні меншини: Допоможіть українцям у їхній боротьбі за власну державу – станете не тільки її повноправними громадянами, але й побратимами українців.

Українців: Не чекайте милостині від чергового обіцяльника чи шайки політичних шахраїв. Боріться за своє право бути господарями своєї долі і держави на рідній землі. Вимагайте від влади і політиків реальної програми створення української національної держави з дієвим і всеохопним національним народовладдям. Об’єднуйтеся тільки під прапором української національної ідеї і вибирайте український шлях у політичній діяльності.

Український шлях – це продовження багатовікової ідейно-політичної боротьби за реалізацію української національної ідеї-мети. Це боротьба за державне самоутвердження українців у всіх сферах життя. Це боротьба за якісно іншу систему влади – за українську національну державу. Це боротьба за українське національне народовладдя, при якому влада формується, контролюється і змінюється тільки народом, згуртованим під прапором української національної ідеї. Це боротьба за те, щоб кожні вибори були змаганням ідей і програм національного державотворення, а не тільки гризнею бажаючих всістися на шию народові. Це боротьба за виконання заповітів наших предків, за достойне життя сучасників, за гідне майбутнє нащадків. Український шлях – це боротьба не за чергового обіцяльника чи зграю обіцяльників, а за українську національну державу – за українську Україну.

Тільки червоно-чорний прапор української національно-визвольної боротьби приведе нас під синьо-жовтий стяг Свободи – до звільнення від внутрішньої окупації України, до державного самоутвердження української нації, до утвердження української Правди, Сили і Волі, до створення укрїнської національної держави з дієвою і всеохопною системою українського національного народовладдя, у якій життя визначатимуть три найвищі ідеали: Бог, Україна, Свобода.