БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

Василь Іванишин, доцент Дрогобицького державного педагогічного університету. Літератор, політолог, автор таких резонансних праць, як “Українська Церква і процес національного відродження” (1990), “Мова і нація” у співавторстві з Я.Радевичем-Винницьким (1990, 1991, 1992, 1994, 2004), “Нація. Державність. Націоналізм” (1992), “Українська ідея і перспективи націоналістичного руху” (2000), “Непрочитаний Шевченко” (2001), “Вибір нації-2002” (2002), “На розпутті велелюднім” (2003), “Жерці імпрези” (2003), цілої низки статей національно-суспільної тематики – відповідей на гостро актуальні ідеологічні, політичні та державотворчі проблеми нашого часу. Націологія завдячує В.Іванишину випрацюванням національно-екзистенційної методології гуманітарних досліджень.

Однією з найбільших його заслуг є створення “Тризуба” імені Степана Бандери – дієвої всеукраїнської націоналістичної організації з орденським типом мислення і чину, яка в умовах повної ідейної дезорієнтації суспільства взялася за продовження незавершеної справи української нації – довершення української національної революції для здобуття Української Соборної Самостійної Держави. Ним закладено основні принципи цієї організації – не на основі чиїхось особистих прагнень, не на власному баченні проблеми будь-ким із її керівництва, а на рятівній для української нації основі – ідеології українського націоналізму з його християнським принципом вищості духовного над тлінним.

Враховуючи досвід своїх попередників, В.Іванишин у щоденній боротьбі навчив своїх соратників практичного сприйняття й осмислення будь-якої події, явища чи особи в політиці виключно з позицій добра чи шкоди для української нації, а не за допомогою мірила приватних уподобань та антипатій. Тому створена ним організація вже дванадцять років живе і діє, незважаючи на жодні матеріальні труднощі та політичні перешкоди.

В.Іванишину належить авторство “Програми реалізації української національної ідеї у процесі державотворення” (2003). Усі його праці й практична діяльність витримані в рамках однієї генеральної лінії: “Без вирішення головного політичного питання – створення української національної держави (УССД) – жодна інша (соціальна, економічна, політична, освітня, культурна, релігійна тощо) проблема ніколи не буде вирішуватися на користь народу”.

Іванишин Василь Петрович
(23.03.1944 - 08.05.2007)

Народився 23 березня 1944 року у селі Зелений Гай (до перейменування – Угерці Винявські) Городецького району у родині столяра. Батько – Іванишин Петро Васильович (1905 р.н.) цеховий столяр, керівник кущового відділу служби безпеки ОУН-р. Мати – Іванишин Катерина Миколаївна (1917 р.н.) зв’язкова ОУН-р.

У 1958 р. із відзнакою закінчив Мильчицьку семирічну школу. Згодом закінчив вечірню школу у м. Рудки. З 14 років працював будівельником у Львові. Три роки служив в армії, закінчив службу у званні старший сержант.

З 1968 по 1972 рр. – навчання на українському відділенні філологічного факультету Дрогобицького державного педагогічного інституту ім. І.Франка. Закінчив інститут із відзнакою. З 1973 року – працює спочатку лаборантом та редактором інститутської газети, згодом викладачем кафедри української мови, ще пізніше і до смерті – викладачем (потім – доцентом) української літератури Дрогобицького педінституту (з 1997 р. – університет). Спеціалізувався у викладанні української літератури ХХ ст. та теорії літератури. Якийсь час працював кореспондентом газети “Ленінська молодь”. Був активним літературним критиком.

У 1974 році одружився (дружина Світлана 1954 р. н.). У 1975 році народився син Петро, у 1976 – донька Тетяна, у 1980 – син Андрій. (Має три внучки: Катрусю (2000 р.н.), Галинку та Юстинку (2004 р.н.)).

З кінця 80-х – активно включився у національно-визвольну боротьбу, зокрема виступав за відновлення Української Греко-Католицької Церкви та за утвердження української мови. Короткотривало був членом Руху. Утверджував і розвивав ідеї українського націоналізму.

В 1990р. був співзасновником видавничої фірми «Відродження» на посаді головний редактор, а потім Президент фірми.

У 1993 році створив націоналістичну організацію орденського типу – “Тризуб” імені С.Бандери. Перший головний командир у званні полковника, а також довічний Провідник цієї всеукраїнської організації.

Автор більше трьох сотень публіцистичних, наукових, філософських, політологічних, ідеологічних, аналітичних, художніх тощо робіт. Найбільш резонансні серед них наступні книжки – “Українська Церква і процес національного відродження” (1990), “Мова і нація” (у співавторстві із Я.Радевичем-Винницьким; вийшло 5 видань: 1990, 1991, 1992, 1994, 2004), “Нація. Державність. Націоналізм” (1992), “Українська ідея і перспективи націоналістичного руху” (2000), “Непрочитаний Шевченко” (2001), “Вибір нації-2002” (2002), “На розпутті велелюднім” (2003), “Жерці імпрези” (2003), “Пізнання літературного твору” (у співавторстві із П.Іванишиним; 2003), “Тезаурус до курсу «Теорія літератури»” (2007). У 2003 році створив “Програму реалізації української національної ідеї у процесі державотворення”. У сфері гуманітаристики – основоположник національно-екзистенціальної методології. За його науковою розвідкою “Непрочитаний Шевченко” відомий український актор Тарас Жирко створив виставу “Код Шевченка”, блискуча прем’єра якої відбулась у березні 2007р.

Помер від аневризми аорти 8 травня 2007 року у міській лікарні м. Дрогобича.