(07.02.1972 – 10.05.2020)

Народилася Ольга Нікішина (Тихоступ) 7 лютого 1972 року в м. Полтаві.

В 1993 році закінчила Кіровоградський державний педагогічний інститут ім. В.К.Винниченка, факультет фізичного виховання (спеціальність – фізичне виховання).

В 2007 році закінчила Харківську національну академію міського господарства, факультет заочний (спеціальність – економіка підприємства). Отримала диплом з відзнакою.

Почесний донор України, кандидат в майстри спорту з баскетболу, інструктор-методист з оздоровчої фізкультури та коригувальної гімнастики, масажист лікувального та класичного масажу.

Офіцер запасу, лейтенант.

В лютому 2015-го року долучилася до лав Добровольчого Українського Корпусу «Правий Сектор», а саме – була стрільцем в 17-му запасному батальйоні ДУК ПС у Полтавський області, проходила військові вишколи. Брала активну участь в громадський та організаційній роботі.

У «Жіночу Січ» (референтурний підрозділ ВО «Тризуб» ім. С.Бандери) подруга Ольга прийшла у квітні 2015 року. Вона була переконана, що саме там її місце і з енергією та завзяттям бралася до будь-якої організаційної роботи, за що і отримала псевдо «Кіпіш». Збір крові для хворих дітей, організація благодійних концертів і вистав, організація відпочинку та подарунків для дітей бійців-добровольців… Це малий перелік заходів до яких долучалась О.Нікішина. А ще – волонтерська діяльність, плетіння маскувальних сіток, поїздки на фронт до бійців ДУК ПС та у танкову бригаду з гуманітарною допомогою. Так жила і діяла подруга «Кіпіш».

У травні 2016 року на вишкількій базі поблизу с. Слов’ятин Тернопільської області подруга «Кіпіш» прийняла присягу вірності Українській Нації, як член Організації «Тризуб» ім. С.Бандери.

Організаційне звання – стрілець.

Ось, що Оля написала на своїй сторінці у ФБ через тиждень після вишколу:

«Вороги української державності постійно воювали з нашою історією, культурою, традиціями, мовою, вірою, але головним об’єктом завжди були борці за волю України, які символізували нескорений дух української нації. Український народ, послідовно і мужньо, крізь віки йшов до своєї Незалежності. Жага до свободи жила у кожному українському серці і кожному клаптику землі Української, яка полита кров’ю своїх Героїв, встелена могилами борців за незалежність України. У вінку боротьби за волю вплетена стрічка національно-визвольних змагань і героїв України.

Свідком цієї боротьби є музей-криївка, яка знаходиться у глибокому лісі, поблизу села Слов’ятин Тернопільської області. У кінці 1989 року в слов’ятинському лісі на Бережанщині, де знаходилась підстаршинська школа УПА, громада села поставила хрест на честь героїв-повстанців. Вони боролися за незалежну Українську державу, за кращу долю українського народу. Боролися під знаком тризуба і під синьо-жовтим прапором, які сьогодні є символами незалежної Української держави. А вже в 1995 році слов’ятинський ліс приймав спадкоємців боротьби ОУН-УПА – членів організації «Тризуб» ім. Степана Бандери. Тут проходив перший вишкіл тризубівців Подільського куреня. Тут гартувалися дух і тіло молодих українців. Тут кристалізувались тризубівці усіх регіонів України. Кожен член «Тризуба» прагне наслідувати Великого Лицаря нації і з гордістю, як найвищу відзнаку, носить ім’я «Бандерівець».

Мені випала велика честь бути присутньою на вишкільній базі в с. Слов’ятин. Для мене ці дні стали важливими і пам’ятними.

Я – БАНДЕРІВКА! Бо хочу, щоб українці бути господарями своєї долі на своїй землі, мали власну державу. Щоб Україна стала соборною і самостійною! СЛАВА Україні!»

Довгий час Ольга Нікішина оббивала пороги військкоматів, щоб потрапити на фронт і, нарешті, у 2016 році потрапила на службу в ЗСУ за контрактом.

З 2016 по 2018 рік служила у 58-й бригаді заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення (МПЗ).

З 2018 по 2020 рік (до самої смерті) – у 17-й танковій бригаді, заступником командира танкової роти з МПЗ.

Брала участь в бойових діях з 09 липня 2016 року по 23 жовтня 2016 року у м. Авдіївка Донецької області та з 30 червня 2017 року по 27 березня 2018 року на території Луганської області с. Кримське.

Вона вміла мріяти і досягати цілей. Іноді вона навіть говорила: «Я не достойна… він/вона/вони кращі ніж я…» і саме це давало їй сили йти далі.

Подруга Ольга завжди хвилювалась за своїх батьків, сестру, доньку. А також переймалася долею кожного бійця, за яких відповідала на передовій, за їх сім’ї. Для неї все, що оточувало її, було важливим.

Оля дуже любила життя. Любила подорожувати і фотографуватися. Де б вона не була, обов’язково підкріплювала то якоюсь світлиною. Найліпше місце, де вона відпочивала, то була домівка біла коханого чоловіка.

В неї було велике серце, яким вона ділилася з усіма і яке, врешті, не витримало…

Померла Ольга Нікішина від інсульту у Львівському військовому госпіталі 10 травня 2020 року.

Похована на міському кладовищі м. Полтави на Алеї Героїв.