(23.03.1944 - 08.05.2007)
Народився 23 березня 1944 року у селі Зелений Гай (до перейменування – Угерці Винявські) Городецького району у родині столяра. Батько – Іванишин Петро Васильович (1905 р.н.) цеховий столяр, керівник кущового відділу служби безпеки ОУН-р. Мати – Іванишин Катерина Миколаївна (1917 р.н.) зв’язкова ОУН-р.
У 1958 р. із відзнакою закінчив Мильчицьку семирічну школу. Згодом закінчив вечірню школу у м. Рудки. З 14 років працював будівельником у Львові. Три роки служив в армії, закінчив службу у званні старший сержант.
З 1968 по 1972 рр. – навчання на українському відділенні філологічного факультету Дрогобицького державного педагогічного інституту ім. І.Франка. Закінчив інститут із відзнакою. З 1973 року – працює спочатку лаборантом та редактором інститутської газети, згодом викладачем кафедри української мови, ще пізніше і до смерті – викладачем (потім – доцентом) української літератури Дрогобицького педінституту (з 1997 р. – університет). Спеціалізувався у викладанні української літератури ХХ ст. та теорії літератури. Якийсь час працював кореспондентом газети “Ленінська молодь”. Був активним літературним критиком.
У 1974 році одружився (дружина Світлана 1954 р. н.). У 1975 році народився син Петро, у 1976 – донька Тетяна, у 1980 – син Андрій. (Має три внучки: Катрусю (2000 р.н.), Галинку та Юстинку (2004 р.н.)).
З кінця 80-х – активно включився у національно-визвольну боротьбу, зокрема виступав за відновлення Української Греко-Католицької Церкви та за утвердження української мови. Короткотривало був членом Руху. Утверджував і розвивав ідеї українського націоналізму.
В 1990р. був співзасновником видавничої фірми «Відродження» на посаді головний редактор, а потім Президент фірми.
У 1993 році створив націоналістичну організацію орденського типу – “Тризуб” імені С.Бандери. Перший головний командир у званні полковника, а також довічний Провідник цієї всеукраїнської організації.
Автор більше трьох сотень публіцистичних, наукових, філософських, політологічних, ідеологічних, аналітичних, художніх тощо робіт. Найбільш резонансні серед них наступні книжки – “Українська Церква і процес національного відродження” (1990), “Мова і нація” (у співавторстві із Я.Радевичем-Винницьким; вийшло 5 видань: 1990, 1991, 1992, 1994, 2004), “Нація. Державність. Націоналізм” (1992), “Українська ідея і перспективи націоналістичного руху” (2000), “Непрочитаний Шевченко” (2001), “Вибір нації-2002” (2002), “На розпутті велелюднім” (2003), “Жерці імпрези” (2003), “Пізнання літературного твору” (у співавторстві із П.Іванишиним; 2003), “Тезаурус до курсу «Теорія літератури»” (2007). У 2003 році створив “Програму реалізації української національної ідеї у процесі державотворення”. У сфері гуманітаристики – основоположник національно-екзистенціальної методології. За його науковою розвідкою “Непрочитаний Шевченко” відомий український актор Тарас Жирко створив виставу “Код Шевченка”, блискуча прем’єра якої відбулась у березні 2007р.
Помер від аневризми аорти 8 травня 2007 року у міській лікарні м. Дрогобича.