Володимир Мартинець

(15.7.1899 – 10.12.1960)

Український політичний діяч, журналіст і публіцист. Народився у Львові. Здобув гімназійну освіту. 1918 Мартинець вступив добровольцем до Корпусу Січових Стрільців у Києві, згодом працював секретарем губернського комісара Холмщини, Осяння та Підлящщя С. Скоропис-Йолтуховського. Під час українсько-польської війни 1918-19 старшина Холмське-Городельського коша ім. С. Петлюри. Деякий час утримувався в польських таборах для інтернованих. 1920-23 вивчав правознавство на юридичному факультеті Львівського університету. 1923-26 - економіку у Високій торговельній школі в Празі, 1927-29 – політичні науки і журналістику в Берліні та 1934-36 – філософію у Сорбонському унів. В Парижі, 1936-27 – заступник голови ЦЕСУСу. Мартинець був одним з керівників Української військової організації та співзасновником ОУН, редакторов провідних націоналістичних видань – «Національна думка» (1926-27), «Сурма» (1927-33), «Розбудова нації» (1928-34), «Українське слово» в Празі. 1929-41 працював в секретаріаті ПУН у відділі преси і пропаганди. Мартинець був в’язнем більшовицьких (Лук’янівка, 1919), польських (Каліш, Щеп’юрно, 1919), а пізніше і німецьких (Брец, 1944) тюрем і концтаборів. Після розколу в ОУН належав до ОУН(М). в 1941-42 крайовий провідник ОУН(М). 1941-44 очолював Союз українських націоналістів. У повоєнний час жив Німеччині. З 1949 у Вінніпезі (Канада), де був редактором «Нового шляху». Помер у Вінніпезі. Автор праць: «Зазуби і пазурі нації» (1937), «Українське підпілля, від УВО до ОУН. Спогади і матеріали» (1949) та ін.