Микола Капустянський

(1.2.1879 – 19.2.1969)

Український військовий і політичний діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Брав участь у російсько-японській війні 1904-05. 1912 закінчив Академію Генштабу в Петербурзі. Під час Першої світової війни був полковником Генерального штабу російської армії та начальником штабу дивізії. Влітку 1917 Капустінський став одним з ініціаторів формування українських військових частин у російській армії. В серпні 1917 Капустянський призначений начальником штабу І-ї дивізії І-го українського корпусу під командуванням П. Скоропадського. У січні 1918 – начальник штабу Пн.-Зх. фронту, де йшли запеклі бої з більшовиками. За Директорії УНР виконував обов’язки Головнокомандуючого з військових операцій, а згодом генерал-квартирмейстера штабу Армії УНР. У серпні 1919 під час спільного походу Армії Української Народної Республіки та Української Галицької Армії на Київ і Одесу очолював оперативні відділи об’єднаних армій. Після завершення визвольних змагань 1917-21 був інтернований у польському таборі Ланцуг. Згодом жив у Польщі, з 1923 у Парижі. Брав активну участь у житті української громади у Франції, де 1932 організував громадсько-культурну організацію – Український народний (пізніше - національний) союз, 1932-38 – Голова УНС. Капустянський був одним із засновників і провідних членів Організації українських націоналістів. У січні-лютому 1929 став учасником І-го Конгресу українських націоналістів, на якому обраний заступником голови Президії Конгресу. Увійшов до складу Проводу українських націоналістів, а згодом призначений військовим референтом ПУН (з 1933-го – спів керівник референтуру разом з генералом В. Курмановичем). У 1930-х керував перевишколом колишніх старшин Армії УНР і УГА у станиці ОУН неподалік Данцига (тепер місто Гданськ, Польщі), з 1930 видавав у франції журнал «Військові знання». В серпні 1939 учасник ІІ-го Великого збору ОУН у Римі. З лютого 1940 після розколу в організації належав до ОУН(М). Протягом ІІ-ї світової війни виконував обов’язки заступника голови Української національної ради в Києві. В післявоєнний час жив у Німеччині. В липні 1948 був призначений міністром військових справ уряду УНР в екзилі. Помер і похований у Мюнхені (Німеччина). Автор книги «Похід Українських армій на Київ-Одесу в 1919р.», численних статей на воєнну тематику.