Дмитро Донцов

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

ДОНЦОВ Дмитро Іванович (30.08.1883 — 30.03.1973) — літератор, політик та історіософ, фундатор інтегрального націоналізму. Народився в місті Мелітополі (Запорізької обл.). Фах правника здобув у С.-Петерб. ун-ті, який закінчив 1907 р. Студентом розпочинає інтенсивну політ. діяльність. 1905 р. вступає до Укр. соціал-демократичної робітничої партії, його двічі заарештовують (1905 р. у Петербурзі та 1908 р. у Києві). Після другого арешту емігрує до АвстроУгорщини, де студіює право у Віденському ун-ті, розгортає політ. діяльність у Галичині. З 1913 р. пориває з соп. ідеями, відмежувавшись на 2-му конгресі укр. студентів від УСДРП (“Сучасне політ. положення нації й наші завдання”, 1913), засуджуючи все ще впливові в Галичині москвофільські ідеї (“Модерне москвофільство”, 1913), закликаючи до відокремлення від Росії. З 1914 р. живе у Відні й Берліні, аз 1916 р. — у Швейцарії, активно включається в роботу Союзу Визволення України, який відтак очолює. На початку 1918 р. повертається до Києва, де працює в гетьманських урядових структурах, створює (разом з В. Липинським, В. Шеметом) Партію хліборобів-демократів. З 1919 р. знову в Швейцарії — на чолі Укр. Пресового Бюро. У часи першої світової війни та визвольних змагань видає праці “Укр. державна ідея та війна проти Росії” (1915), “Історія розвитку укр. державної ідеї” (1917), “Укр. державна думка і Європа” (1919), “Підстави нашої політики” (1921). У 1922 р. повертається до Львова, де редагує ЛНВ (1922 — 32) та Вісник (1933 — 39), друкується в німецькій, швейцарській та польській періодиці. У 1926 р. видає книгу “Націоналізм”, яка справила помітний вплив на політ. й інтелектуальні процеси в Галичині. З кінця 1939 р. знову в еміграції (Бухарест, Прага, Німеччина, Париж, США, Канада), з 1947 р. до самої смерті живе в Монреалі, де певний час (1948 — 53) викладає укр. літ-ру в унті. За роки перебування в Канаді опубліковані “Хрест проти диявола” (1948), “Правда прадідів великих” (1952), “Поетка вогненних меж”, “Росія чи Європа” (1955), “Московська отрута” (1955), “Від містики до політики” (1957), “За яку революцію” (1957), “Незримі скрижалі Кобзаря: містика лицарства запорозького” (1961) та ін.