Шлях

Що таємнішим є Орден, то більше в нього амбіцій і наполегливіше він намагається розповсюджувати свої ідеї, впливати на політичну ситуацію країн свого базування, проникати в усі сфери влади, освіти, Церкви, бізнесу. Всі ці властивості можна продемонструвати на одному з найтаємніших Орденів «Опус деї» («Божа справа»), заснованому в 1928 році іспанським священиком Ескривой де Балагером. Ідеологічною основою діяльності Ордену стала книга Балагера «Духовні роздуми» (1934), що становить собою набір цитат, висловлювань та афоризмів. У другому виданні ця книга дістала назву «Шлях», і в ній автор справді вдався до спроби накреслити шлях «релігійної реконкісти», за якої «Опус деї» брала на себе відповідальність за релігійне відродження світу, що повинен жити за заповідями Божими. Цю працю ми пропонуємо нашим читачам. Шлях до цієї «реконкісти» пролягає, на думку його адептів, через вплив на студентську і навіть учнівську молодь; через проникнення не лише в католицький, але й в православний, мусульманський, буддистський та інші релігійні світи.

«Опус деї» старанно приховує імена своїх членів, а самі лицарі Ордену, проникаючи в освітні, владні та інші структури, намагаються не афішувати своєї приналежності до нього. Отож діяльність «Опус деї», структура Ордену, його фінансові та політичні можливості теж залишаються маловідомими. В 1975 році наступником Ескриви де Балагера, тобто генеральним директором «Опус деї», став інженер за фахом Альваро дель Портильо. Кризи влади та ідеології при цьому не відбулося: монсеньйор Портильо став гідним духовним спадкоємцем засновника Ордену, штаб-квартира якого перебуває в Римі. При цьому лицарі «Опус деї» не почуваються незатишно поруч зі Святим Престолом, бо ще в 1947 році Орден цей було визнано Папою Римським в ранзі «першого мирського інституту» Ватикану.

Провідна духовно-організаційна роль в «Опус деї» належить своєрідній церковній касті священиків, які утворюють «Священне Товариство Хреста». За ними йде вищий ступінь лицарів, яка має назву «нумерарії» і до якої можуть належати лише лицарі, котрі здобули вищу теологічну чи філософську освіту. Сягаючи цього ступеню, лицарі зобов’язані прийняти обітницю бідності, цнотливості та послушання. Про високість цього ступеню свідчить той факт, що будь-хто з нумераріїв може отримати сан священика, залишаючись при цьому світською людиною, працюючи за своїм світським фахом. Але такий нумерарій вже переходить до «Священного Товариства Хреста», до касти.

На дещо нижчій сходинці перебувають лицарі «облатос», які дотримуються тих самих обітниць, що й нумерарії, проте не мають вищої теологічної чи філософської освіти.

Нехай нікого не збиває з пантелику назва ще нижчого ступеня лицарів «Опус деї» - «супернумерарії». Насправді цей «супер» виражається лише в тому, що дані нумерарії приймають лише одну чи дві обітниці з трьох і, як правило, всі вони одружені. Проте найпоширенішим і найвпливовішим підрозділом Ордену є найнижчий підрозділ - «кооперантів», які провадять широку пропагандистську роботу, займаються просвітництвом та проблемами добору і виховання нової зміни. Кооперанти не зобов’язані приймати обітниць, і серед них можуть бути люди будь-яких професій, будь-якої віри. А вплив «Опус деї» такий, що в Італії його порівнюють із впливом мафії, а злі язики навіть називають Орден «Святою мафією» або «Спрутом Божим».

Прочитай без поспіху, обдумай спокійно ці поради,
які я довіряю тобі в пів-голосу, пошепки –
як друг, як брат, як батько.
Нашу розмову чує Бог.
Не кажу тобі нічого нового,
а тільки хочу розворушити твою пам’ять,
щоб думки твої піднеслися, ранили сумління, простромили серце,
щоб життя твоє стало кращим,
щоб ти вийшов на шлях Любові та молитви.
Щоб душа твоя стала гідною.

Автор

Св. Хосемарія відкрив в Католицькій Церкві новий шлях до святості. Він нагадав християнам про те, що всі люди можуть знайти святість, якщо вони виконують свої щоденні заняття в християнському дусі.

ДИТИНСТВО І ОТРОЦТВО

Хосемарія Ескріва де Балагер народився в Барбастро (Уеська, Іспанія) 9 січня 1902 року. У батьків Хосемарії Хосе і Долорес, окрім нього було ще п’ятеро дітей: Кармен (1899-1957), Сант’яго (1919-1994) і три дочки молодших за Хосемарію, померли в дитинстві. Подружжя Ескрів дало своїм дітям істинно християнське виховання.

У 1915 році батько Хосемарії, торговець тканинами, розорився. Хосе Ескріва вимушений був переїхати в Логроньо, де знайшов собі інше заняття. У цьому місті Хосемарія вперше відчув своє покликання: побачивши на снігу сліди босих ніг ченця, він здогадався, що Бог чекає від нього чогось, хоча в чому саме полягає його місія, він ще не знав. Хосемарія приходить до висновку, що, ставши священиком, він скоріше дізнається Божу волю стосовно себе. Він готується до прийняття сану спочатку в Логроньо, а потім в Сарагоській семінарії. Як вільний слухач він також вивчає право в світському Університеті.

ЗАСНУВАННЯ OPUS DEI

Після смерті батька в 1924 році, Хосемарія робиться главою сімейства. Він рукопокладений в священики 28 березня 1925 року. Спочатку він працює в сільському приході, потім в Сарагосі. У 1927 році з дозволу свого єпископа він переїздить до Мадрида, щоб захистити докторську дисертацію по праву. Там, 2 жовтня 1928 року, під час молитовної самоти, він в одкровенні осягає волю Божу, і засновує Оpus Dei. Він відразу почав діяти, не нехтуючи при цьому своїми священицькими обов’язками, які він виконує найчастіше в крузі хворих і жебраків. До того ж, він вчиться в Мадридському Університеті і читає лекції, щоб годувати сім’ю.

Він знаходиться в Мадриді, коли спалахує громадянська війна (1936 р.). Гоніння на Церкву “лівацької” гидоти примушує його ховатися, невпинно міняючи притулки. Ескріва здійснює своє служіння підпільно, поки йому не вдається зникнути з Мадрида. Після переходу через Піренеї він оселяється в Бургосі.

Після закінчення війни в 1939 році повертається до Мадрида. Там він успішно захищає свою докторську дисертацію по праву. У подальші роки Хосемарія Ескріва здійснює духовне наставництво серед мирян, священиків, ченців.

У РИМІ

У 1946 році він переїжджає до Риму. Він успішно захищає докторську дисертацію по богослов’ю в Латеранському Університеті. Він призначається консультантом двох Ватиканських конгрегацій, почесним членом Папської Академії Теології і почесним прелатом Його Святійшиства. Він уважно стежить за роботою Другого Ватиканського Собору (1962-1965) і спілкується з багатьма отцями – учасниками Собору. З Риму він часто їздить по всій Європі, закладаючи підвалини для діяльності Оpus Dei або сприяючи його процвітанню. З тією ж метою між 1970-м і 1975-м роками він здійснює тривалі поїздки до Мексики, Іспанії і Португалії, до Південної Америки і Гватемали, під час яких він проводить катехитичні зустрічі з величезною кількістю людей.

Хосемарія Ескріва помирає в Римі 26 червня 1975 року. Тисячі людей, серед яких безліч єпископів з різних країн (більше третини єпископів всього світу), приступають до Святого Престолу з проханням почати процес канонізації Хосемарії Ескріви.

ПРИЛУЧЕННЯ ОТЦЯ ЕСКРІВИ ДО ЛІКУ СВЯТИХ

17 травня 1992 р. Іоанн Павло II зараховує отця Хосемарію до ліку блаженних на площі святого Петра в Римі у присутності присутніх 300 000 вірних. “Маючи божественне натхнення, – сказав Папа в своїй проповіді, – блаженний Хосемарія невпинно проповідував загальне покликання до святості і апостольства”.

6 жовтня 2002 р. Іоанн Павло II зараховує отця Хосемарію до ліку святих.

Характер

1. Хай життя твоє не буде безплідним. Будь корисний. Карбуй життя. Променій твоєю вірою і твоєю любов’ю, наче світильник.

Твоїм апостольським життям зітри сліди бруду і намулу, полишені нечестивими сівачами зненависти. І запали всі земні дороги Христовим вогнем, що його носиш у серці.

2. Хай твоя поведінка і твоя мова свідчать за тебе – щоб кожен, хто тебе побачив чи почув, міг сказати: цей чоловік читає життя Ісуса Христа.

3. Гідність. Не нудь і не влещуйся, як те хлоп’я чи пуста дівка. Хай твоя зовнішня постава буде віддзеркаленням спокою та впорядкованости у твоєму духовному житті.

4. Не викручуйся: «Така моя вдача, такий у мене характер…». Це якраз безхарактерність. Будь мужем.

5. Привчися говорити «ні».

6. Відвернися від лукавого, що нашіптує тобі на вухо: «Навіщо тобі ускладнювати життя?»

7. Визволься від духу обивательщини. Вирощуй своє серце, аж воно стане всеохоплюючим, «соборним».

Раз у тебе вірлині крила за плечима, то й літай, як орел, а не як подвіркова курка.

8. Зрівноваженість. Навіщо сердитися? Адже тим завдаєш образу Богові, біль ближньому, та й самий зазнаєш гіркоти, а кінець кінцем… таки мусиш пересердитися.

9. Те саме, що ти сказав, скажи іншим тоном, без гніву; від цього тільки позискає на силі твій аргумент, і перш за все не образиш Бога.

10. Не висловлюй догани нікому в хвилину, коли тебе поносить гнів учиненою помилкою. Почекай до наступного дня, або й довше. Відтак, коли твій гнів уже влігся і намір прояснів, тоді нанось догану. Одним приязним словом осягнеш більше, ніж трьома годинами сварні. Постримуйся.

11. Воля. Енергія. Приклад. Що зробити треба, те й робиться. Без вагань та оглядок.

Без того Сіснерос не став би кардиналом і державним діячем, Тереса з Авіли – святою Тересою, ні Іньіго Лойола – святим Ігнатієм.

Бог і дерзання! «Ми хочем Бога. Він – наш Батько!»

12. Виростай понад труднощі. Господь ласкавий: як «потоки пливуть поміж горами» – перейдеш гори також і ти.

Якщо тобі тимчасово доводиться обмежити твою діяльність, то яке це має значення супроти цього, що опісля ти, як стиснена пружина, зробиш стрибок незрівнянно далі, ніж тобі будь-коли марилося?

13. Позбудься безпожиточних думок, на які гайнуєш принаймні твій час.

14. Не витрачай твоїх, даних Богом, сил і часу на те, щоб камінням відбиватися від псів, які лають на тебе в дорозі. Не звертай на них уваги.

15. Роботи на завтра не відкладай.

16. Чиниш із себе пересічінь? Ховаєшся в юрбі? Адже ти вродився бути провідником.

Між нами нема місця для літеплих. Покорися – і Христос наново запалить тебе вогнем любови.

17. Не піддавайся тій недузі характеру, що має непослідовність у чині й слові, необрахованість; словом, не піддавайся легкодумності.

Добре затям: це якраз із легкодумності висновуються щоденно ті твої марні плани («вкрай сповнені порожнечею»), і якщо її не приборкаєш – не завтра, а таки зараз! – то вона оберне життя твоє в бездушну та зовсім зайву шматяну ляльку.

18. Отаборюєшся у твоїй відданості марнотам світу, легкодумності й необрахованості, бо ти боягуз. Коли ти не хочеш поглянути в очі самому собі, то як це інакше назвати, як не боягузтвом?

19. Сила волі. Преважлива прикмета. Не легковаж дрібниць, бо в постійній практиці відмовляння від них – а вони ніколи не бувають зовсім пустими й позбавленими будь-якого значення – буде гартуватися й мужніти, як Бог дасть, твоя воля. Таким способом, перш за все, станеш паном самого себе, а пізніше – вожаком, керівником, провідником. Твоїм прикладом, твоїм словом, твоїм званням і силою твоєї влади запалюй, підштовхуй і підганяй інших.

20. Твій характер зудариться з характером одного чи другого. Це неуникненне, бо ж ти – не золота монета, яку прийме хоч хто.

Втім, без тих зударів у спілкуванні з ближнім – чи міг би ти позбутися граней, сучків та виступів – тобто недосконалостей і хиб – у твоїй вдачі, й набути відшліфовану викінченість і сувору вигладженість християнської любови й досконалости?

Якщо б ти самий і люди з твого оточення були за вдачею солоденькі та м’якенькі, як та великодня бабка, ти ніколи не доступився б до святости.

21. Самооправдання. В тебе їх завжди подостатком, щоб відмахнутися від твоїх обов’язків. Скільки їх, тих обгрунтованих необгрунтованостей!

Не витрачай часу на те, щоб їх вишукувати. Відкинь їх геть і берися за діло.

22. Будь сильний духом. Будь мужній. Будь людиною. А відтак – будь ангелоподібним.

23. Що це ти справді – не можеш зробити більше? А чи бува… не можеш зробити менше?

24. Ти прагнеш знати, очолювати, дерзати. Слушно і правильно. Та хай це буде в ім’я Христа, для Любови.

25. Не сперечайся. Суперечка не дає світла, бо світло в пристрастях гасне.

26. Подружжя – це одне з святих Таїнств. Як настав час тобі його прийняти, звернися до твого духовного провідника чи сповідника, хай він порадить тобі прочитати щось корисне на цю тему. Таким чином ліпше приготуєшся з гідністю нести тягар відповідальности за родинне гніздо.

27. Тобі смішно, коли я кажу, що маєш «подружнє покликання»? Що ж, я так і кажу - маєш покликання.

Віддай себе під опіку архангелові Рафаїлу, хай він тебе береже, як Товита, в чистоті аж до останнього кроку на твоєму шляху.

28. Подружжя дане рядовим, а не старшинам армії Христової. Отож, тоді як приймати харч – це така необхідність, що її відчуває кожен, то розмножуватися – інша необхідність, яка стосується роду в цілому, а окремі люди її можуть зректися.

Туга за дітьми? Хай діти, хай багато дітей; і полишимо по собі незатертий та світлий слід, якщо спроможемося пожертвувати тілесним себелюбством.

29. В житті не важко осягнути відносне щастя себелюба, що замикається в своїй вежі з слонової кости, у своїй шкаралупі. Та щастя себелюба нетривке.

Чи подоба небесного блага варта того, щоб задля неї втратити щастя, якому не буде кінця і краю?

30. Ти вирахуваний. І не кажи мені, що ти молодий. Молодість віддає все, що може віддати: вона беззастережно віддається й сама.

31. Себелюб. Вічно гребеш у свій бік. Виглядає, ти не здатний відчути братерства у Христі, бо в інших вбачаєш не братів, а щаблі драбини, щоб лізти вверх.

Зазнаєш повної невдачі. Опинившися ж на дні упадку, ти захочеш, щоб інші виявили до тебе милосердя, якого ти тепер не виявляєш до нікого.

32. Якщо ти споглядаєш на юрбу, як на східець, що по ньому можна піднестися ще вище, то провідником тобі не бувати. Не будеш провідником без прагнення спасти всі душі!

Не повертайся до юрби спиною: жий турботою про щастя інших.

33. У тебе нема прагнення сягнути до самої істоти правди: один раз – тому що знаєш ціну обачливості, другий раз – щоб не зазнати гіркоти, ще інший раз – щоб не завдати гіркоти іншому, за кожним же разом – з боягузтва.

З-за страху згрунтувати правду, ніколи не станеш людиною розсудливою, з критерієм.

34. Не бійся правди, навіть якщо б мав у пошуках за нею заглянути в очі й самій смерті.

35. Не терплю отієї вашої евфемістичної звички називати боягузтво розсудливістю.

Цілому ідейному багажеві ворогів Господніх ціна – зламаний гріш, та вони користуються отією вашою «розсудливістю», стають у позу вельми вчених і пролазять у становища, що для них повинні б бути недосяжними.

36. Зловживанню можна покласти край. Біда лиш та, що з безхарактерности воно почерпує згоду й продовжується, як щось безвідкличне й ненаправне.

Не відхиляйся від свого обов’язку. Виконай його сумлінно, хай навіть інші знехтують свій обов’язок.

37. У тебе є дар, як то кажуть, пускати туман і замилювати очі. Та напусти ти хоч хмару словесного милиння, то і так не спроможешся оправдати того, про що ти кажеш, ніби так судилося, ніби це воля провидіння, і що насправді оправдання не має.

38. Чи правда це – та ні ж бо, я ніяк не можу йняти віри в це! – що нашу землю заселяють не люди, а черева?

39. «Моліться, щоб мені було дано не вдоволятися легким», звертаєшся до мене. Що ж, я вже помолився. Тепер справа за тобою – подбай, щоб цей чудовий намір сповнився.

40. Віра, радість, оптимізм. Але не глупа практика замикати очі на дійсність.

41. Підноситися все вверх і вверх силою самої тільки невагомости, самим тільки правом непосідання нічого ні в голові, ні в серці – он де справді блискучий спосіб переводити життя на нісенітниці, спосіб осягнути щось у житті!

42. Для чого ті хитання в настроях? Коли врешті зупиниш твою волю на чомусь конкретному? Облиш ту твою пристрасть вічно щось розпочинати, натомість доклади зусиль, щоб довести до кінця принаймні один із своїх плянів.

43. Не будь такий уже тонкошкурий. Ображаєшся аби з якого приводу. В розмові з тобою, навіть на зовсім незначущі теми, важити треба кожне слово.

Тож не ображайся, коли скажу тобі, що ти… нестерпний. І користи з тебе не буде ніколи, якщо не виправишся.

44. Цілком у згоді з вимогами християнської любови й товариських обичаїв, ввічливо вибачся та, з цілою святою безтурботністю, піднімайся вверх, не зупиняючись, аж осягнеш вершок виконаного обов’язку.

45. Для чого так глибоко переживаєш оті помилкові домисли, що їх кидають у твій бік? Багато гірше було б, якщо б тебе вирікся Бог. Витривай при добрі, – на все ж інше лише зруш раменами.

46. Як думаєш: чи рівність, так як її інколи розуміють, не є рівнозначником несправедливости?

47. Ні те позерство, ні та напущеність тобі не до лиця: здалека видко, що вони вдавані. Постарайся скинути їх із себе принаймні перед Богом, перед твоїм духовним провідником, перед твоєю братією – а тоді між тобою й ними стане однієї барієри менше.

48. Ти ще недостатньо твердий характером. Спалюєшся від нетерплячки встрявати скрізь і в усе! Докладаєш зусиль, щоб стати сіллю в кожній юшці. При тому ж, не во гнів тобі кажучи, в тебе мало завдатків на те, щоб стати сіллю. Зокрема, не маєш здібности розчинятися, як ця приправа, і в розчиненій формі залишатися неспостережним для ока.

Тобі не вистачає жертовности, зате збуває дух цікавости та остентативности.

49. Тримай язика за зубами. Не дітвачся, тобто не чини з себе викривленої подоби дитини, що робить доноси, нацьковує, спліткує. Твоїм базіканням і сплітками ти видмухав тепло з почуттів любови до ближнього; нічого гіршого й допуститися не міг. І якщо своїм довгим язиком ти, можливо, зрушив стіни стікости інших, то й твоя власна витривалість перестала бути ласкою Божою, ставши зрадливим знаряддям в руках ворога.

50. Нишпориш і випитуєш, підглядаєш і винюхуєш. Чи не соромно тобі, що навіть і в хибах ти такий мало чоловічий? Будь чоловіком, і ті твої прагнення вивідати все про інших заступи прагненням і практикою самопізнання.

51. Зплутавшись у сітях пліткарства, твій чоловічий дух, простий і прямолінійний, почувається незручно, бо він не здатний того пліткарства ні збагнути, ні не мав наміру в нього замотуватися. Зазнай же пониження від обробітку на чужих язиках та витягни зі здобутого досвіду лекцію, як вестися більше стримано, обачно.

52. Навіщо вкладаєш гіркоту власних невдач у твої критичні розмірковування про інших.

53. Я згоден прийняти, що твоя схильність критикувати не має нічого спільного зі звичкою бурмотіти, але не прикладай твоїх критичних здібностей ні до нашого апостольського служіння, ні до твоєї братії. Цей дух критицизму – дозволь мені це сказати – становить велику перешкоду для нашого надприродного підприємства. Бо якщо ти, без права й повноважень для цього, берешся розглядати працю інших, то хай навіть твої мотиви будуть – з тим легко згоджуся – найшляхетніші, то твоє поступовання не вносить у справу нічого позитивного. Навпаки, прикладом власної пасивности ти сповільнюєш хід інших.

Неспокіно питаєш: «Що ж мені чинити з тим духом критицизму, що став істотною частиною моєї вдачі?»

Щоб заспокоїти тебе, скажу тобі ось що: візьми аркушик паперу та просто й довірливо – авже ж, також коротко! – виклади на папері всі справи, які тебе хвилюють. Тоді передай твою записку зверхникові й забудь про неї. Як компетентний чинник, зверхник записку розгляне та покладе або до архіву, або до коша. Поскільки ж твій дух критицизму не має нічого спільного з бурчанням й поскільки ти керуєшся тільки шляхетними міркуваннями, то й доля записки тобі, звичайно, байдужа.

54. Пристосовуватися? Це дієслово віднотовують – що ж, треба пристосовуватися! – тільки словники, що їх уживають ліньтяї, хитруни та заячі душі – ті самі, що заздалегідь і без бою визнають себе за переможених.

55. Приятелю сердечний, будь трохи менше наївним. Навіть якщо ти дуже дитинячий – зокрема ж, в очах Бога, ти таки дитина – не виводь твоєї братії на слизьке, не став її в незручне становище перед сторонніми людьми.

Керівництво

56. Про окремих людей шанобливо мовиться: «Він з такого дерева, з якого і святих різьблять». Незалежно від того, що справжні святі – не дерев’яні, самого тільки дерева для цієї мети мало.

Потрібний ще великий послух духовному провідникові та велика здібність і готовність сприйняти благодать. Без дії ласки Господньої й без духовного керівництва свята людина не стане скульптурою, не набере подоби Христа.

Отож, як згадане вище «дерево» кострубате й безфоремне, то і здатне воно лиш на те, щоб його покласти в вогонь… Коли воно справді добре, то й вогонь дасть добрий!

57. Шукай присутності Святого Духа – Великого Незнайомого – який освятить тебе.

Не забувай, що ти – обитель і святиня Бога. Утішитель перебуває в глибині твоєї душі. Слухай та йди за Його голосом.

58. Не чини перешкод дії Утішителя: приєднайся до Христа, щоб очиститися, й разом із Ним зазнай образ, відчуй опльовини й пощочини, біль від тернового вінка, тягар хреста, рани в тілі, і жахіття смерти в безсиллі…

Проникни в відкриту рану в грудях нашого Господа Ісуса – аж знайдеш безпечне пристановище в Його зраненому Серці.

59. Тобі необхідно засвоїти оту зовсім певну науку: самий розум – мало надійний лоцман і дорадник у веденні душі крізь бурі та шквали, поміж камінними порогами внутрішнього життя.

Звідси й воля Божа, щоб керування кораблем здійснював учитель, який спроможний довести нас до тихої пристані своїм світлом і своїм знанням.

60. Коли без архітекта ти не в силі збудувати доброго дому, щоб жити на землі, то як же хочеш без духовного провідника звести твердиню твого освячення для життя вічного на небесах?

61. Коли людина світська надає собі авторитет учителя моралі, то часто помиляється. Світські люди можуть бути тільки учнями.

62. Духовний провідник. Він тобі необхідний. Щоб слухняно віддатися, віддатися без решти… Духовний провідник, знаючи твоє апостольське служіння та враховуючи волю Господню, вправною рукою вирівнюватиме дорогу для дії Духу Святого в твоїй душі; не зрушуючи тебе з твого місця, він сповнить тебе спокоєм та вкаже спосіб, як учинити твою працю плідною.

63. Ти вважаєш себе за людину знатну: з науковим ступнем, з дослідницькими працями, публікаціями, з забезпеченим місцем у суспільстві, з дзвінким прізвищем, із політичним досвідом, із ввіреними становищами, не без копійки, тай у віці, що заслуговує на шану. Словом, не дитина вже ти…

Якраз же тому тобі потрібен духовний опікун і провідник навіть більше, ніж будь-кому іншому.

64. Не приховуй від твого духовного провідника тих нашіптувань нечистого. Звірюючись, ти зазнаєш перемоги та удостоїшся більшої ласки Господньої, а в добавок забезпечиш за собою дар ради та молитву твого отця духовного на шляху до дальших перемог.

65. Чому вагаєшся споглянути на себе самого та показатися на очі духовному провідникові в твоєму справжньому, непідробному вигляді?

Вийдеш переможцем із великої битви, коли звільнишся від страху станути з відкритим обличчям.

66. Священик – будь він хоч хто – це той другий Христос.

67. Не хочу тобі нагадувати сказаного перед хвилиною, що священик – це «другий Христос». Не хочу нагадувати й того, що сказав Дух Святий: «Не доторкайтеся до Моїх помазанців!»

68. Етимологічно беручи, слово «пресвітер» означає «старець». Якщо на пошану заслуговує старший вік, то лиш подумай, наскільки більше заслуговує на це звання священика.

69. Треба бути грубіяном без почуття міри й такту, щоб під будь-яким претекстом кпити собі й жартувати з будь-якого священика!

70. Підкреслюю: навіть враховуючи обставини, що можуть тобі видатися злагіднюючими, жарти і кпини під адресою священика все таки будуть простацькими й безсмачними.

71. Нам треба, і то дуже, подивляти чистоту священика. Це його скарб. Цієї корони не спроможеться позбавити Церкву жоден тиран!

72. Не виставляй на пробу гідність священика. Це чеснота, що її священик повинен мати з природи.

Як просив отой молодий клерик, наш приятель: «Господи, подай мені гідність вісімдесятлітнього!»

Зробиш добре, якщо й ти приєднаєшся до молитов за ту гідність для всього священства.

73. Як удар ножем у серце, тобі заболіла помовка на людях, ніби ти обливав брудом священиків. Можу тільки радіти з того приводу, бо тепер я певен твоїх добрих почуттів!

74. Неможливо любити Бога, не поважаючи священика.

75. Як добрі сини біблійного Ноя, накинь плаща твого милосердя на слабості, спостережені у твого духовного отця, священика.

76. Без плянового життя порядок неосягальний.

77. Ти казав, ніби притримуватися пляну життя й погодинного графіка – це справа дуже монотонна. Скажу тобі ось що: якщо відчутна монотонність, то це тому, що нема Любови.

78. Без вставання в означеній годині життєвий плян невикональний.

79. Чеснота без порядку? Це справді дивна чеснота!

80. Якщо ти впорядкований, то маєш більше часу, а значить можеш віддати більшу хвалу Богу, більше працюючи в Його службі.

Молитва

81. Дія без молитви не важить нічого. Тим більша вартість молитви, чим більша жертва.

82. Найперше молитва. Потім покута. На третьому ж місці – і щойно на третьому – стоїть дія.

83. Молитва становить підвалину духовної будівлі. Вона всемогутня.

84. «Господи, навчи нас молитися…» «Він же промовив до них: “Коли молитеся, говоріть: Отче наш, що єси на небесах!"».

Як же на не цінити усної молитви!

85. Поволі. Зважай на те, що промовляєш: на те, хто промовляє й до кого звертається. Тому, що скороговірка не полишає місця на обдумання; це лиш гамір і тарахкотіння бляшанок.

Скажу тобі за святою Тересою: хоч як рухаєш губами, за молитву цього я не визнаю.

86. Твоя молитва повинна бути літургійною. Добре було б, якщо б ти виплекав у собі любов читати, замість особистих молитов, псалми й молитви з молитовника.

87. «Не хлібом єдиним живе людина, але й кожним словом з уст Божих», сказав Господь. Хліб і слово, св. Причастя і молитва!

Без них не житимеш надприродним життям.

88. Шукаєш товариста приятелів, які своїми розмовами, прихильністю й теплотою ліктя допомагають тобі переносити скитання на цьому світі; шукаєш, хоч знаєш, що приятелі часом зраджують. На мій погляд, робиш правильно.

Але чому не нарощуєш день по дневі твоєї наполегливости в шуканні товариства й розмови з Великим Приятелем, що не зраджує ніколи?

89. «Марія ж обрала найкращу частку», говориться в св. Євангелії. Ось вона, Марія, що п’є слова Учителя. Назверх безчинна, вона молиться і любить. А потім іде за Ісусом-Проповідником по містах і селах.

Як же важко йти за Ним без молитви!

90. Ніби, не вмієш молитися? Стань перед Богом і, як тільки промовиш: «Господи, не вмію молитися», будь певен, що молитва твоя вже розпочата.

91. Ти мені написав: «Молитва – це розмова з Богом. Але про що говорити?» Як про що! Говори про Нього, про себе самого – про радості й турботи, про успіхи й невдачі, про шляхетні поривання, щоденні клопоти, про слабості. Вилий у молитву свою вдячність і свої прохання, свою любов і каяття.

Словом, треба пізнати Його й себе, бути з Ним.

92. «Розпалилося серце моє у моєму нутрі» – і в моїх розважаннях розпалюється вогонь. На те й молитва: щоб спалахнути ватрою, живим вогнем, що дає світло й тепло.

Отому, коли ти вичерпаний походом, коли відчуваєш молитовне вигасання, й нема в тебе пахучого дерева, щоб вогонь підтримати, підкинь у ватру хворост і листя твоїх коротких усних молитов, «стрілисту молитву». Таким способом обернеш собі на користь також і той час.

93. Почуваєшся нікчемним та негідним того, щоб тебе вислухав Бог. А чесноти Марії, а Рани Господні? Втім, чи не дитина ти у Бога?

Врешті, Він тебе вислухає, «добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!»

94. Він зійшов та прийняв вигляд немовляти – щоб ти міг наблизитися до Нього в повному довір’ї.

95. «На Тебе надіюсь я, Господи». В межах моїх людських можливостей, на вагу я кинув мою молитву й мого хреста. І моя надія справдилася, й марною вона не буде ніколи: «хай не буду повік засоромлений!»

96. Ось слова Ісуса: «Просіть – і буде вам дано, шукайте – і знайдете, стукайте – і відчинять вам».

Молися. В яких інших людських засобах знайдеш певнішу запоруку успіху?

97. Не знаєш, що у своїй молитві сказати Господу. Не можеш собі згадати нічого придатного, а все таки ти прагнеш Його поради в багатьох справах. Тож слухай: упродовж дня запиши собі справи, які ти хотів би обміркувати в присутності Бога. А пізніше, розпочинаючи молитву, візьми в руки зладжену записку.

98. Зараз по молитвах священика й черниці, молитви дитини та хворої людини Богу наймиліші.

99. Починай молитву з твердою настановою ні не продовжувати ту молитву, щоб знайти утішення, ні не скорочувати її, коли ти в стані посухи.

100. В молитві не кажи Господу, що шукаєш у Нього утішення. Якщо Він тобі його зішле, будь вдячний. Завжди кажи, що прагнеш наполегливости.

101. У молитві будь наполегливим, навіть як труд твій видається безплідним. Молитва завжди дає плоди.

102. Сила твого розуму притупилася й вичерпалася. Даремно силкуєшся зібрати думки перед лицем Господнім. Це наче справжнє одуріння!

Не силкуйся й не хвилюйся. Повір мені: це вдарила година серця.

103. Слова, що вразили тебе в молитві, запам’ятай та раз у раз повторяй упродовж дня.

104. «І перебув цілу ніч на молитві до Бога». Це свідчення св. Луки про Господа.

А скільки ночей провів у молитві ти? Ну, а тож…

105. Якщо ти не зустрічаєшся з Христом ні у молитві, ні в Причасті, то як хочеш свідчити про Нього іншим?

106. Добре розумію те, що пишеш мені: «Кожноденно присвячую хвилину молитві. Якщо б не те…»

107. Святий без молитви? Не вірю в таку святість.

108. Повторюючи думку одного чужинецького автора, повім тобі ось що: твоє апостольське життя варте рівно стільки, скільки варта твоя молитва.

109. Якщо ти не людина молитви, а проте кажеш, що працюєш для Христа, то я не вірю у щирість твоїх намірів.

110. Якось то ти мені сказав, що скидаєшся на того розстроєного будильника, що дзвонить не в пору: в час молитви почуваєшся холодним, порожнім і черствим, і навпаки, на вулиці, серед буденних турбот, у гущі юрби, в міській толочнечі, або в напруженій тишині твоєї професійної праці, ти найбільш несподівано приловлюєш себе на молитві… Чи не в пору? Можливо, й не в пору. А все таки не полишай без уваги тих несвоєчасних дзвінків твого будильника. Дух дихає, де хоче.

111. Розсмішив ти мене твоєю нетерпеливою молитвою, в якій звертаєшся до Нього: «Не хочу старости, Господи… Старість надто далеко відволікає зустріч із Тобою. Удари мого серця, тепер сильні, до того часу, можливо, ослабнуть. На мій погляд, пізно йти на зустріч на схилку літ. Наша зустріч тепер була б полум’яною, бо моя любов до тебе юна та шляхетна».**

112. Схвалюю у тебе цей амбітний запал покутувати. «За цілий світ!» – мовиш. Що ж, це добре. А все таки, на перше місце постав членів твоєї надприродної родини, рідних по крови та співгромадян твоєї рідної країни.**

113. Ти молився: «Не покладайся на мене… Але я на Тебе полягаю, Христе… Віддаю в Твої рукисебе самого: в них покладаю все, що моє, включно зі слабостями!». На мій погляд, це добра молитва.**

114. Християнська молитва ніколи не буває монологом.**

115. «Хвилини мовчанки». Їх краще полишіть тим, у кого серце висохле.**

Як християни й діти Бога, з Отцем нашим небесним ми говоримо.

116. Не занедбуй свого духовного читання. Це читання примножило сонм святих.**

117. Читання, – пишеш, – дає мені запас пального. Сповидно, це інертна маса. Та якраз із неї моя пам’ять багатократь спонтанно почерпує матеріал, що оживляє мою молитву та запалює вдячність після Причастя.**

Свята чистота

118. Святу чистоту Бог подає тому, хто її просить у покорі.

119. Яка чудова свята чистота! Але без християнської любови вона ні свята, ні Богу мила.

Любов ближнього – це насіння, яке пустить паростка та видасть солодкі овочі, як отримає вологість чистоти.

Без любові ближнього чистота безплідна, й її стерильні води обертають душу в калюжу, в застояну багнюку, з якої підносяться опари гордости.

120. Чистота? – питають. І всміхаються. Це якраз ті, хто йде в подружнє життя з зів’ялим тілом та з розчарованою душею.

Як Бог дасть, обіцяю вам написати книжку з таким, приблизно, заголовком: «Безженність, подружжя і чистота».

121. Потрібен хрестоносний похід мужніх чеснот і чистоти, щоб зупинити й нанівець звести дикі посягання тих, хто вважає людину за звіра.

Цей похід – справа ваша.

122. Багато хто живе серед марнот цього світу, наче ангел. А чому не ти?

123. Якщо твердо постановиш вести непорочне життя, то тілесна невинність не буде тобі важкою, а стане вінком тріюмфу.

124. Ти пишеш мені, лікарю й апостоле: «Всі з досвіду знаємо, що, живучи чуйно, часто приймаючи св. Тайни та задушуючи перші іскри пристрасти, щоб вони не спалахнули полум’ям, зберігати тілесну невинність ми можемо. Людей у кожному відношенні повноцінних найлегше знайти між людьми незайманими плоттю. Навпаки, поміж похітливими переважають себелюбні, лицемірні та жорстокі заячі душі, – люди з тими прикметами, які виростають з недорозвиненої чоловічости».

125. Хотілося б, – ти кажеш, – щоб св. Іван Євангелист у юнацькому віці захотів об’явитися мені, порадити й підбадьорити у змаганні до чистоти серця.

Якщо справді цього хочеш, то й звернися до нього. Напевно відчуєш і підбадьорення, і отримаєш пораду.

126. В авангарді порочности йде обжирство.

127. Не вдавайся в діалог із похіттю. Не зважай на неї.

128. Соромливість і скромність – це молодші сестри непорочности.

129. Свята чистота невіддільна від апостольського служіння.

130. Зніми з мене, Ісусе, ту гидку кору змислової гнилі, щоб я легше міг наслуховувати голос Утішителя в душі моїй та йти за ним.

131. Ніколи не говори, навіть нарікаючи, про порочні справи й події. Це такий матеріал, що прилипає навіть більше, ніж смола. Зміни тему розмови, а, як це неможливе, то продовжуй, говорячи про необхідність і красу святої чистоти та про чесноти людей, що знають ціну власної душі.

132. Замість боязливо ставати у позу «хороброго», ліпше відразу обріж поли та втікай.

133. Святі не були й не є істотами скаліченими, що могли би правити за предмет дослідів для лікаря-модерніста.

Вони були й залишаються людьми звичайними, з кров’ю і кістьми, докладно такими, як і ти самий. А вес таки вони перемогли.

134. «Ти загорни тіло навіть і в шовк…» – це кажу тобі я, побачивши твоє вагання перед спокусою, що свою порочність оправдує то мистецтвом, то наукою, то врешті… любов’ю ближнього.

Скажу тобі словами старої еспанської приповідки: «Ти загорни тіло навіть і в шовк, то й тоді тіло полишиться тілом».

135. Якщо б ти тільки був свідомий своєї вартости! Це св. Павло каже тобі: ти «дорого куплений».

Він же добавляє: «Отож прославляйте Бога в тілі своєму».

136. По шуканнях змислових утіх – яка нестерпна самотність!

137. Ти тільки подумай: за ціну хвилевого вдоволення, що полишить гіркий смак полину, ти схибив і втратив дорогу!

138. «Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерти?» – так голосить св. Павло. Хай це додасть тобі бадьорости: він також мусив боротися!

139. У хвилину спокуси думай про Любов, що очікує тебе на небесах: зміцнюй чесноту надії. Це не брак великодушности.

140. Хоч що скоїлося б, не турбуйся, якщо скоїлося воно без твоєї волі. Бо тільки вільна воля в силі відкрити ворота серця для бридоти.

141. З душі твоєї підноситься виразний голос: «От іще та релігійна упередженість!» А потім, наче з рукава, летять переконливі аргументи в обороні всіх слабостей нашого грішного тіла, в обороні «його прав».

Коли це тобі притрапиться, кинь у лице нечистому, що є закон природи і є закон Божий – що є Бог! Як і є пекло.

142. «Коли, Господи, захочеш, – Ти можеш очистити мене!»

Яка це чудова молитва! Яка достойна того, що ти – коли настигне тебе те, про що тільки Бог, ти і я знаємо – її багатократно повторяв з вірою нещасного прокаженного! Довго чекати на відповідь Учителя тобі не доведеться, й ти почуєш: «Хочу, – будь чистий!»

143. Захищаючи свою чистоту, св. Франциск з Асізу качався в снігу, св. Бенедикт ускочив у кущ тернини, а св. Бернард учинив собі купіль у льодоватій воді ставка.

А що вчинив ти?

144. В пренепорочному своєму житті св. Євангелист Іван знайшов силу перед хрестом. Інші апостоли повтікали з Голгофи. Тільки Богомати й він залишилися.

Не забувай, що чистота сталить та змужнює характер.

145. Це було на фронті коло Мадріду. На товариську гутірку зійшовся гурт – отак десятків два – старшин. Одна по одній пішли пісні.

Один незначний «пістолет» із чорним вусом чув тільки першу з пісень:

«Розколені серця
мені ні по чому;
як кому віддам своє,
то лиш в цілому…»

«Звідки ж у мене той упертий спротив віддати своє ціле серце!» І молитва потекла руслом тихим і широким.

Серце

146. Так мені виглядає, ти носиш власне серце на долоні, як товар на базарі: «Кому?.. Люди, кому?..» Як воно не понадобиться ніякому сотворінню, тоді здаси його Богу.

Чи думаєш, що так поступають святі?

147. Сотворіння – твої? Ні, вони Божі. А якщо й твої, то з Божої ласки.

148. Навіщо тобі припадати устами до калюж дочасних потіх, коли можеш погасити свою спрагу водами, що течуть в життя вічне.

149. Звільняйся від пут, які тебе в’яжуть з сотворіннями – з іншими людьми та речами – аж зовсім позбудешся їх, тих пут. Бо, як каже папа св. Григорій, диявол, не маючи нічого й нікого на цьому світі, стає до двобою нічим не обтяжений, голий. Якщо ж ти виступиш проти нього в «одежі», то він швидко знайде, за що тебе схопити, й кине об землю.

150. Це так наче б твій Ангел спитав тебе: «Твоє серце повне людської прив’язаности… Чи хочеш, щоб це оберігав твій Хоронитель?»

151. Як важко звільнятися від пут! Коли б хто міг учинити так, щоб у мене не було ніяких інших пов’язань, а тільки три гвозді, і щоб я не відчував нічого іншого, а тільки хреста на спині!

152. Чи можеш уявити собі повніший спокій і тіснішу єдність, ніж ті, що очікують тебе, коли осягнеш ласку, яка вимагає повного звільнення від пут?

Борися за Нього і для Нього, щоб Йому вчинити більшу радість, але й зміцнюй свою надію.

153. Тепер же йди та з дитячою великодушністю спитай Його: «А що це Ти дав би мені, якщо від мене вимагаєш цього?»

154. Ти боїшся, що в великому прагненні позбутися пут станеш далеким та недоступним для всіх.

Не турбуйся тим. Коли ти цілком і без решти належатимеш Христові, в тобі знайдуться – також від Христа – вогонь, світло й тепло для всіх.

155. Спілкою Христос не вдоволяється: Він хоче посідання неподільного.

156. Волі Божій не підпорядковуєшся, а достосовуєшся до волі будь-якої дрібної істоти.

157. Якщо в тебе такий суворий порядок і все лежить на своєму місці, то де береться та твоя прив’язаність до дочасного; адже тобі Бог пропонує Себе Самого.

158. Ще б пак, тепер проливаєш сльози; тепер боляче. В цьому нема ніякої дивниці – якраз на це й нанесено тобі удар у те місце.

159. Тобі млоїть у серці, й ти шукаєш чогось на землі, на що можна б спертися. Слушно. Тільки ж уважай, щоб та підпора, яка має берегти тебе від упадку, не обернулася в мертвий тягар, що тягне вниз, – у ланцюг поневолення.

160. Скажи мені поправді: чи приязнь це, а чи кайдани?

161. Надто марнотратний ти в господарюванні твоєю чутливістю. Слухай же сюди: любов до ближнього – завжди і скрізь. Але – слухай уважно, душе апостольська! – це почуття, покладене у твої груди самим Господом, належить тільки й виключно Христові. Втім, траплялося вже не раз, що один із засувів у твоєму серці – а їх потребуєш хоч із сім! – відсувався, а після того на твоєму надприродному овиді появлялася хмаринка сумніву та, хоч і намір твій був чистий, виринало хвилююче питання: чи у зовнішніх проявах моїх почувань не пішов я надто далеко?

162. Серце своє відклади. Найперше – обов’язок. Проте, у виконання обов’язку поклади теплі почування твого серця.

163. Якщо тебе спокушає праве око, то вирви й викинь його… Горе серцю, що спокушає тебе!

Здави його в долонях, не давай потішення. Коли ж воно на потішенні буде наполягати, промов до нього спочутливо й поволі, наче в секреті: «Серце моє, серце на Хресті!»

164. Як же ведеться твоєму серцю? Не хвилюйся, бо й святі – люди такі самі звичайні, як ти і я – також відчувають ті «природні» схильності. Коли вони їх не відчували б, то їх «надприродний» відрух берегти серце – душу і тіло – для Бога, замість віддати його чомусь дочасному, мав би незначну ціну.

Саме тому, раз шлях обраний і ясний, слабість серця, на мою думку, не повинна становити перешкоди для душі порішеної та глибоко «залюбленої».

165. Зазнавши стільки понижень в ім’я дрібної любовної пригоди на землі, тепер ти нездатний перенести цього пониження задля Нього. Чи воістину віриш, що любиш Христа?

166. Ти пишеш мені: «Отче, болять мені зуби… у серці». Цього я не беру за дотеп, бо ж бачу, що потребуєш доброго зубного лікаря, щоб тобі кілька зубів вирвав.

Якби то тільки ти захотів піддатися тій операції!..

167. «Ах, коли б то я був поклав цьому край на самому початку!» – пишеш мені. Що ж, бажаю тобі ніколи більше не повторювати таких окликів спізненої досади.

168. «Радий я, що ви говорите про “рахунок”, що його пред’явить вам наш Господь. Проте, у відношенні до вас це не буде Суддя в суворому розумінні того слова, а просто Ісус». Ці слова, приналежні одному святому єпископові, дали потіху багатьом серцям. З них може почерпувати потіху також твоє серце.

169. Не витримуєш болю, бо сприймаєш його, як боягуз. Сприйми мужньо, сповнений християнським духом, і тоді будеш цінувати його, як скарб.

170. Шлях ясний. Перешкоди на ньому видні, як на долоні. В арсеналі досконала зброя, щоб перешкоди подолати… А все таки: скільки схиблень, скільки спотикань. Чи не так?

Причина, чому ти тримаєшся осторонь шляху, чому спотикаєшся й навіть падаєш, непорушна, як ланцюг з кованого заліза, бо в тобі нема волі розірвати її. Та знаєш ти, як знаю і я, що це не ланцюг, а тендітна нитка.

Чому вагаєшся розірвати її та йти вперед?

171. Любов Бога варта того, щоб їй принести в жертву земну любов!

Умертвляння

172. Ніколи не станеш людиною молящою – без умертвляння.

173. І невимовлене влучне зауваження, і дотеп обірваний у півслова, і люб’язна усмішка в бік людини, що муляє очі, і мовчанка у відповідь на несправедливе звинувачення, і ввічливе слово нахабі чи інтрузові, і здібність пропускати повз уваги дратуючі вилазки зухвальства з боку людей, що з ними співживеш, – усе це, зцементоване витривалістю, складається на конкретне внутрішнє умертвляння.

174. Не кажи: «Та людина мене дратує». Ліпше подумай: «Та людина мені помагає осягнути святість».

175. Нема ідеалів осягальних без жертви. Відмовся від себе самого. Яка це розкіш – саможертвуватися!

176. Скільки разів ти маєш намір послужити в чомусь Богу, а згодом, за своєю малодушністю, вдовольняєшся тим, що приносиш Йому визнання у твоїй нездатності виконати такий легкий намір!

177. Покористуйся кожною нагодою, щоб поступитися твоєю думкою. Це справа складна, але яка ж мила очам Бога!

178. Як побачиш хреста з двох абияк збитих кругляків, убогого, зневаженого, забутого й без Розп’ятого, то вважай, що це – твій хрест: буденний і необіцяючий ні слави, ні почестей. Він чекає на свого розп’ятого, й тим розп’ятим судилося стати тобі.

179. Шукай такого умертвляння, що не умертвляє інших.

180. Де нема умертвляння, там нема чесноти.

181. Внутрішнє умертвляння. Коли бачу, що не шануєш і не стосуєш у житті умертвляння змислів, то не вірю в таке внутрішнє умертвляння.

182. Чашу страждань до дна спиймо в нашому вбогому дочасному житті. Яке має значення зазнавати терпінь десять, двадцять, чи й п’ятдесят років, якщо за тим іде життя небесне у віки віків?

А перш за все – і це важніше за згадане міркування винагороди – яке значення має зазнавати терпінь, якщо зазнається їх для того, щоб принести потіху, щоб возрадувати Господа Бога нашого, в дусі покути, в єдності з Ним на Його Хресті – одним словом, зазнавати в ім’я Любови?

183. Очі! Чимало лихого проникає в душу крізь очі. Скільки досвідчень того самого порядку, що в Давида! Оберігаючи ваш зір, збережете серце.

184. Навіщо тобі глядіти, коли в собі самім носиш свій «власний світ»?

185. Світ подивляє тільки жертвоприношення поєднане з видовищем, бо не знає ціни жертвоприношенню прихованому й мовчазному.

186. Треба віддатися цілковито, треба відректися усього, щоб це було не просто жертвоприношення, а цілопалення.

187. Такий парадокс: щоб осягнути Життя, треба вмерти.

188. Серце – це великий зрадник. Тримай його за сімома замками.

189. Все, що тебе не провадить до Бога, воно лиш перешкоджає. Вирви це все і викинь геть.

190. Одному чоловікові, що мав за безпосереднього зверхника грубіяна і злюку, Господь поклав на уста таку молитву: Дякую Тобі, Боже, за цей воістину королівський скарб; бо ж де й коли ще знайду когось іншого, хто мені платитиме за кожну люб’язність парою ударів копитами?

191. Перемагай себе щоденно від першої ж хвилини, встаючи точно в означену пору й не поступаючись лінтяйству ні однією хвилиною.

Перемога, з допомогою Бога осягненна над самим собою, дає добрий старт на цілий день.

Поразка в першій же сутичці дуже деморалізуюча!

192. Завжди зазнаєш поразки. За кожним разом став собі за мету або спасіння однієї означеної душі, або освячення тієї душі, або приєднання до апостольського служіння. Тоді в мене буде певність твоєї перемоги.

193. Не будь м’яким і розлізлим. І вже найвищий час тобі позбутися отієї дивної співчутливости до себе самого.

194. Скажу тобі, які скарби має людина на землі, щоб ти не розтратив тих скарбів. Це голод, спрага, холод, біль, ганьба, вбогість, самотність, зрада, обмова, тюрма…

195. Слушно хтось то сказав, що душа й тіло – це два вороги, що їх не можна роз’єднати, а разом з тим два приятелі, які не можуть себе бачити.

196. Тілу треба давати трохи менше належного, бо інакше воно може допуститися зради.

197. Якщо були свідки твоїх слабостей та упадків, то чи так уже важно, щоб не мала свідків твоя покута?

198. Ось солодкий плід людського умертвляння: вирозуміння й терпимість до слабостей чужих, а нетерпимість до власних.

199. Коли зерно пшениці не згине, то залишиться безплідним. Чи не прагнеш бути зерниною пшениці, щоб умерти через умертвляння й видати повний колос?

Хай же Христос благословить твій пшеничний лан.

200. За твоєю гордістю, ти не переміг себе, не умертвився. Кажеш, що провадиш життя покутника? Так, але пам’ятай, що гордість поєднальна з покутою… І ще: по упадку та по проявленні твоєї малодушности зазнаєш гіркого почуття: чи це щире каяття, а чи тільки досада, що ти такий нікчемний та безсилий?

Хай ти щоденно й кривавишся від самобичування, то до Христа тобі однаково далеко, якщо нема в тобі покори.

201. Смак жовчі, оцту, попелу й полину викривляє, висушує й обпікає піднебіння, а все таки він не йде в ніяке порівняння з почуттями, зазнаваними твоєю душею.

Справа в тому, що від тебе «вимагають більше», а ти більше дати не в силі. Смирися! Чи зазнали б тієї гіркоти твоє тіло і душа твоя, якщо б ти був зробив усе, що в твоїх силах?

202. Маєш намір з власної волі накласти на себе кару за слабість і малодушність? Що ж, накладай. Та хай це буде покута обачна, наче накладена на ворога, який водночас доводиться нам братом.

203. Вбога людська радість, навіть та, що має надприродні причини, завжди полишає посмак гіркоти. А як же ти думав? Сіллю нашого життя тут у низу є терпіння.

204. Багато людей, згодних нате, щоб на очах тисячів захоплених глядачів їх пригвоздили до хреста, не вміють по-християнськи перенести злободенних уколів голкою. Коли ж це так, то подумай: що більш героїчне?

205. Обидва ми – ти і я – читали житіє по-геройськи просте отого Божого чоловіка. Ми стежили за боротьбою, яку він місяцями й роками вів (яке дбайливе книговедення в його особистих випробуваннях!) в годину сніданку. Один день перемагав він, а наступний зазнавав поразки… Він записував: «Відмовився від масла…» А далі признавався: «Їв з маслом…»

Добре було б, щоб і нам – тобі й мені – дано було пережити таку… «масляну трагедію».

206. Час уставання – докладний до секунди – ось де героїчна хвилина! Лиш одна надприродна думка – і, без вагань і зволікань, на ноги! Ось героїчна хвилина! Ось умертвляння, що сталить волю й не послаблює природи!

207. Як за окрему ласку, будь вдячний за почуття зненависти, що його виношуєш до себе самого.

Покута

208. Благословенне хай буде терпіння. Возлюлене хай буде терпіння. Овячене хай буде терпіння… Ославлене хай буде терпіння!

209. Апостол накреслив нам цілу програму, як корисно пройти курс терпіння: «утішені надією», «терпеливі в виношенні утисків», «наполегливі в молитві».

210. Покутування – ось стежка в Життя.

211. Покутуючи, закопай свої занедбання, зазнані образи і вчинені гріхи в глибоку яму власної покори. Так закопує садівник гнилі овочі, сухе галуззя й опале листя при корені дерева, з якого вони походять. Таким способом, усе, що було мертве, а ще точніше – шкідливе, вносить свою ефективну частку в новий урожай.

Навчися черпати наснагу з упадку, і Життя – із смерти.

212. Той Ісус, що стоїть перед твоїми очима, це не Христос. В ліпшому випадку, це вбоге зображення, на яке лиш здатні твої затьмарені очі. Очисться! Проясни свій погляд покорою та покутою. А тоді вдовіль отримаєш чистого світла Любови, матимеш досконалу видимість. І Його зображення перед тобою набуде правдивости. Це буде Він!

213. Чинячи волю Отця, Христос зазнає терпінь… Яке ж маєш право ти, що також хочеш, ідучи слідами Учителя, виконувати найсвятішу волю Божу, – яке маєш право нарікати на те, що на шляху твоєму за супутника маєш терпіння?

214. Скажи твоєму тілу: ліпше вже будь невільником у мене, ніж я мав би ним бути у тебе.

215. Якже бояться люди покутувати! Якими святими могли би стати деякі чоловіки й жінки, якщо б вони виправили свої наміри та посвятили Богу стільки зусиль, скільки їх вони витрачають на те, щоб показатися в доброму світлі перед світом!

216. Не соромся власних сліз. Як і ти, в самотності й перед Богом інші люди плачуть також. У ночі, каже цар Давид, сльозами зволожу своє ложе.

Тими сльозами, палкими й мужніми, можеш очистити твоє минуле й надати надприродний характер твоєму теперішньому життю.

217. Хочу, щоб ти був щасливим на землі. Не осягнеш того, якщо й надалі боятимешся терпіння. Бо, як довго триває наш «шлях», якраз у терпінні полягає наше щастя.

218. Як чудово втратити життя задля Життя!

219. Знаючи, що ті терпіння, фізичні й моральні, дають очищення і збільшують заслуги, благослови їх.

220. «Хай Бог вам зішле здоров’я!» – таким побажанням доброго фізіологічного самопочуття просять милостині, або дякують за лепту, окремі прошаки. Чи це не полишає в тебе несмаку?

221. Якщо ми великодушні в акті добровільної покути, то Ісус сповнить нас ласкою любови до випробувань, які нам зішле Він.

222. Хай воля твоя засобом покути вимагає від змислів того, чого не може осягнути від інших душевних сил засобами молитви.

223. Як мало варта покута без постійного умервляння!

224. Боїшся покути – тієї самої покути, що помагає тобі осягнути життя вічне. Чи ж не бачиш сам, що, з другого боку, люди йдуть на тисячі тортур жорстокої операції, щоб лиш врятувати те мізерне дочасне життя?

225. Один із більших ворогів твоїх – це самий ти.

226. Про своє тіло дбай, але не більше, ніж дбають про зрадливого ворога.

227. Якшо знаєш, що твоє тіло ворог твій, твого освячення, а з тим ворог прославлення Бога, то чому поводишся з ним так м’яко?

228. «Доброго Вам пополуденка!» – нас привітали за звичаєм. А один добрий чоловік Божий зауважив: «Яке короткотривале побажання!»

229. Який солодкий біль і яка ясна темінь з Тобою, Ісусе!

230. Ти страждаєш! Отож дивись: у «Нього» серце не менше за наше. Страждаєш? Значить, так і треба.

231. Суворий піст – це покута дуже мила Богу. Але, з тієї причини чи іншої, ми дозволили собі на деякі пільги в режимі.

232. Основи для покути? Дати сатисфакцію, направити шкоди, скласти подяку й прохання, отримати засіб рухатися вперед – для себе, для мене, для інших, для родини, Батьківщини, Церкви… І тисяча інших основ.

233. В чиненні покути не виходь за межі покладеного на тебе духовним провідником.

234. Як же ми ушляхетнюємо терпіння, надаючи йому, в рамках покути, належне місце в духовній сфері!

Іспит сумління

235. Іспит сумління – це завдання на кожен день. Це книговедення, що його ніколи не занедбує той, хто веде підприємство.

А чи є підприємство важливіше, ніж підприємство життя вічного?

236. В годину іспиту сумління бережись демона, що відбирає мову.

237. Іспит складай поволі й мужньо. У тебе настрій кепський, ти сумний. Видної причини, ніби, й нема. Але чи не лежить та причина, бува, у твоїй непорішеності розірвати тендітні, зате конкретні, вузли, в які тебе хитромудро замотала твоя пожадливість?

238. Загальний іспит сумління – це оборона. Іспит спеціальний – це наступ. Перший – це панцир, броня. Другий – це дамаський меч.

239. Кинь погляд узад і – чи маєш нарікати? Ні, це безпредметно. Витягни лекцію, – це корисно.

240. Проси світла. Наполягай, – аж досягнеш до кореня, що до нього застосовується наступальну зброю – спеціальний іспит.

241. Твій спеціальний іспит сумління повинен мати за безпосередню мету осягнути означену чесноту, або звільнити від хиби, що заполонює тебе.

242. «Мій довг християнина перед Богом і моя неспроможність сплатити цей довг приневолили мене заплакати сльозами Любови. Боже, будь милосердний до мене грішного!»

Це добре, що визнаєш свої довги. Та не забувай, що сплачувати їх треба так сльозами, як і… чинами.

243. «Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний». Ці слова св. Луки вказують тобі причину твоїх блукань. Лиш повір!

244. Реагуй. Послухай, що каже Дух Святий: «Бож не ворог злорічить на мене, – це я переніс би… але ти, – чоловік мені рівня, мій прятель близький і знайомий мені, з яким щиро солодку розмову провадимо».

245. В час реколекцій Твій іспит сумління повинен бути глибший і ширший, ніж у звичну пору. Коли ж це не так, то ти втрачаєш золоту нагоду виправитися.

246. Завжди завершуй твій іспит сумління думкою про любов, чи пак каяттям з Любови: за себе, за всі людські гріхи… І врахуй батьківське піклування Бога, що усунув усі перешкоди з-під твоїх ніг, щоб ти не спотикався.

Наміри

247. Конкретизуйся. Хай не будуть твої наміри бенгальськими вогнями, феєрверками, що сяють тільки хвилину, полишаючи по собі, як гірку дійсність, почорнілий та зайвий згарок, який викидають зневажливо.

248. Ти такий молодий! Скидаєшся мені на судно перед відчаленням. Вистачить тепер допустити лиш невеличке відхилення від курсу – і, якщо того відхилення не виправиш, то до порту призначення так і не прибудеш.

249. Не став перед собою багатьох намірів. Став наміри конкретні. І, з Божою допомогою, виконуй їх.

250. Ти сказав мені: «Так, хочу бути святим». Я вислухав тебе мовчазно, хоч, звичайно, таке загальне й туманне твердження мені видається нісенітницею.

251. Завтра, не сьогодні. Інколи це розумно. Та в більшості випадків до відкладання вдаються переможені.

252. Прийми міцну й непохитну постанову: в час, як тебе обсипають почестями й похвалами, думати про щось таке, що палить твоє лице соромом. Оте якраз твоє. Почесті ж і похвала належать Богу.

253. Ведися добре «тепер», не думаючи ні про «вчора», яке проминуло, ні про «завтра», про яке не знаєш, чи воно для тебе настане.

254. Негайно! Завертай до свого шляхетного життя негайно. Не дайся збити з пантелику; «негайно» – це не завчасно, ні запізно.

255. Чи хочеш, щоб я тобі сказав усе, що думаю про «твою дорогу»? Тож слухай: якщо ти відповідаєш вимогам покликання, то будеш у перших рядах тих, хто працює для Христа; якщо ти станеш людиною молитви, то знайдеш у собі згадане покликання і в голодоі жертовности шукатимеш найважчих завдань.

І осягнеш щастя як тут, так і – подвійно таке – пізніше, в житті вічному.

256. Ця рана болить. Та вона вже гоїться. Будь послідовний у своїх постановах – і незабаром біль переміниться в приємний спокій.

257. Ти пасивний, як мішок напханий піском. Зі свого боку не робиш нічого. Не дивно, що починаєш завважувати в собі познаки літеплости. Візьми себе в руки.

Скрупули

258. Відкинь оті скрупули, що позбавляють тебе спокою. Що відбирає душі спокій, від Бога не походить.

Коли навістить тебе Бог, ти відчуєш правдивість євангельських привітань: Мир вам!.. І то посеред випробувань переслідування.

259. От іще скрупули! Ти просто й ясно поговори зі своїм духовним провідником.

Повинуся… і не применшуй найбільш люблячого Серця Господнього.

260. Сум і пригнобленість. Мені й не дивно. Це хмара пилюки, яка піднеслася від твого упадку. Але досить того! Чи вітер ласки ще не відніс геть тієї хмари?

Зрештою, якщо ти не отрясешся від твого суму, то в нього може сповитися твоя гордість. Чи ти вважав себе за досконалого й безгрішного?

261. Забороняю тобі й думати про те більше. Натомість, благослови Господа, що повернув життя душі твоїй.

262. Не думай більше про твій упадок. Ця думка злягає на тебе і гнітить, як камінна глиба. Крім того, вона може стати причиною більших спокус. Христос тобі пробачив, а «старого чоловіка» забудь.

263. Не втрачай надії. Я бачив тебе в бою. Твоя сьогоднішня поразка – це лекція, як осягнути остаточну перемогу.

264. Ти вів себе добре… навіть як і впав так низько. Ти вів себе добре, бо смирився, бо виправився, бо сповнився надією, а надія відновила в тобі почуття Любови. Не корч такого здивованого обличчя; ти дійсно вів себе добре! Ти піднісся із землі. «Встань!» – знову прозвучав могутній голос, – Тепер за роботу!

Присутність Бога

265. Діти… Як же вони силкуються поводитися гідно перед батьками!

А як намагаються зберігати свою великокняжу гідність діти короля перед своїм пануючим батьком!

А хіба ж ти не знаєш, що завжди стоїш перед лицем Найвищого Царя, Бога-Отця?

266. Не приймай постанови, не продумавши справи хоч хвилину перед Богом.

267. Треба набратись переконання, що Бог завжди коло нас. Ми живемо так, наче б Господь був десь там далеко, де блищать зорі, й не враховуємо того, що Він завжди в нашій присутності.

Кожного з нас Він любить більше, ніж будь-яка мати в світі спроможна любити своїх дітей. Як люблячий Батько, Він нам помагає, нас надихає, благословить і… пробачає нам.

Скільки разів нам, ще дітьми, пощастило прояснити обличчя наших батьків, заявляючи по вчиненому збитку: «Більше не буду»? Правдоподібно, ще того самого дня ми збиточили знову… І наш батько, з голосом удавано суворим та серйозним лицем, знову нам докоряв. У той же час його серце, тонкий знавець наших хиб, щеміло від думки: «Бідна дитина, як вона силкується вестися добре!»

Нам треба наскрізь просякнути вірою, що найрідніший наш Батько – це Господь, що перебуває в нашій присутності та є на небесах.

268. Привчися кожноденно багатократь підносити своє серце у вдячності до Бога. За те, що подає тобі одне і друге; що тебе зневажено; за те, що маєш потрібне тобі, як і за те, чого не маєш.

За те, що такою чудовою учинив Свою Матір, яка доводиться Матір’ю також і тобі; що створив сонце й місяць, он ту тварину і цю рослину; що створив он того чоловіка таким говірким, а тебе маломовним…

Подякуй Йому за все, бо все воно добре.

269. Не будь засліплений і розсіяний такою мірою, щоб думкою не віддати шани св. Дарам, як угледиш здалека бані та стіни дому Господнього. Він очікує тебе.

Не будь засліплений і розсіяний такою мірою, щоб не віддати принаймні «стрілистої» молитви Пречистій Діві Марії, проходячи попри місця, де – тобі відомо – зневажають Христа.

270. Чи не радісно тобі відкрити на твоєму звичному шляху вулицями міста ще одну святиню?

271. Мовив один чоловік молитви: Хай буде Ісус метою в наших змаганнях, нашою Любов’ю поміж почуваннями, нашою Справою у слові, і нашим взірцем у чинах.

272. Щоб не втрачти безпосереднього контакту з Богом, раджу тобі вживати отих людських засобів: це «стрілисті» молитви, вчинки Любови та покути, духовні причастя, душевне споглядання на образ Богоматері…

273. Сам !.. Ти не самотній. Хоч і далеко, при тобі ми. Втім, з тобою Бог, з тобою Дух Святий, який, осілий в формі благодати в душі твоїй, надає надприродний тон усім твоїм думкам, бажанням і вчикам.

274. «Отче», – говорив мені один молодий чоловік, здібний студент Мадрідського університету (і де то він обертається тепер?), – «я передумав оте, що ви мені казали – що я син Божий! Опісля впіймав я себе на тому, як ішов вулицею, по вінця повний гордістю – з високо піднесеною головою, груди колесом – бо я – син Божий!»

З найспокійнішим сумлінням я порадив йому плекати й нарощувати ту «гордість».

275. Не маю сумнівів у твоїй чесності. Знаю, що ти дієш в присутності Бога. Але… у мене невеличке зауваження: свідками твоїх учинків є, а чи можуть бути, люди, які судять справи по-людськи… Тому треба дати їм добрий приклад.

276. Якщо звикнеш, принаймні раз на тиждень, шукати Пречистої, щоб піти до Ісуса в Її товаристві, то побачиш, що подвійно відчуєш присутність Бога.

277. Питаєш мене, навіщо той дерев’яний хрест. У відповідь зацитую тобі уривок з одного листа: «Погляд, піднесений з-над мікроскопа, падає на чорного й суворого хреста. Цей хрест без Розп’ятого має свою символіку. Має змисл, що його інші можуть недоглянути. І той, хто, втомлений, збирається покинути свою роботу, знову схиляється над сочкою та працює далі. Бо самотній хрест на стіні тужить за спиною, що його понесла б».

278. Живи в присутності Бога – і осягнеш життя надприродне.

Надприродне життя

279. Погляд людський плоский, прибитий до землі, двохвимірний. Ведучи життя надприродне, отримаєш від Бога третій вимір, вимір висоти, а з ним – відчуття рельєфности, ваги та об’єму.

280. Без надприродного змислу твого життя, твоя християнська любов обернеться в філантропію, чистість – у приличність, умертвляння – в дивацтво, подвиги – в самобатоження, і всі вчинки стануть безплідними.

281. Мовчання – це наче двірник внутрішнього життя.

282. Такий парадокс: святість більше доступна, ніж ученість, а проте легше бути вченим, аніж святим.

283. Розважитися. Тобі треба розважитися! Широко відкрий очі, щоб добре спиймати форми речей, або ж, з уваги на твою слабозорість, прижмурся…

Тоді ж зажмурся цілковито! Вглибся у внутрішнє життя, й ти побачиш дива дивенні світу ліпшого і світу нового в неуявленних кольорах і формах; увійдеш у контакт із Богом і збагнеш свою слабість; ти убожестившся тією божественністю, яка, з наближенням до твого Отця, збратає тебе ще більше з твоїми браттями-людьми.

284. Прагнення: щоб я був добрим, а всі інші – ліпшими, ніж я.

285. Навернення – це справа однієї хвилини, а освячення – праця цілого життя.

286. Нема під сонцем нічого ліпшого, як жити в ласці Бога.

287. Чистість наміру. Її осягнеш завжди, якщо завжди і у всьому матимеш за єдину мету вдоволити Бога.

288. Увійди в рани розп’ятого Христа. Там навчишся тримати в карбах твої змисли, житимеш внутрішнім життям, і постійно віддаватимеш Отцеві жертву терпінь, зазнаних Господом і Марією, щоб сплатити борги твої та заборгованість усіх людей.

289. Богу миле твоє горіння служити Йому… Але без ефективного досконалення твоєї щоденної поведінки те горіння безплідне.

290. Виправляти. По трохи кожного дня. Це твоє постійне завдання, якщо хочеш стати святим.

291. Твій обов’язок – освятитися. Також твій. Бо ж хто коли казав, що це виключний обв’язок духовенства і ченців?

Господь сказав усім без винятку: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш небесний».

292. Внутрішнє життя якраз і повинно полягати в тому, щоб розпочинати і… розпочинати віднова.

293. Чи у твоєму внутрішньому житті ти розмірковував у спокої про красу «служити», і то завжди на основі дійсної добровільности?

294. Всходи урожаю зникли під глибоким снігом. Власник же поля вдоволено сказав: «Тепер вони ростуть у корінь, міцніють!»

Згадалося це мені, коли я подумав про твою вимушену бездіяльність. Скажи но: либонь ти також «ростеш у корінь»?

295. Якщо ти не пануєш над собою, то, будь ти й дуже могутній, мене огортає жаль і сміх на думку про твоє панування.

296. Важко читати в св. Євангелії те місце, де пилат питає юрбу: «Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?»

Ще болячіше чути відповідь: «Варавву!»

Найстрашніше ж усвідомити собі, що я самий, і то багатократно, збившися з дороги, також відповідав: «Варавву!» А до того ж добавляв: «Христа? – Розпни Його!»

297. Все те, що тебе турбує під цю пору, має своє – більше або менше – значення. Значення ж абсолютне має те, щоб ти був щасливий, щоб осягнув спасіння.

298. Нові світла? Який ти рад, удостоївшись у Бога ласки ще раз відкрити давно відкрите, як америку!

Покористуйся такою хвилиною. Це хвилина заспівати гімн вдячности; хвилина вимести пилюку з далеких закутин твоєї душі; хвилина позбутися рутини в чомусь, не дати приводу до гріха ближньому…

Кажучи коротко, хай твоя вдячність прибере форму якоїсь конкретної постанови.

299. Христос умер задля тебе. Що ж повинен би вчинити задля Христа ти?

300. Твій особистий досвід – несмак, неспокій, огірчення на душі – у практиці життя доводить тобі правдивість слів Ісусових: ніхто не може служити двом панам.

Ще про внутрішнє життя

301. Ось секрет, сказаний на повний голос: ті кризи, що їх переживає світ, це кризи святих.

Бог хоче мати жменю «своїх» людей у кожній сфері людської діяльности. А в результаті – мир Христовий у царстві Христовому.

302. Твй хрест. Як християнин, ти завжди повинен носити при собі розп’яття. Повинен покласти його на твоєму робочому столі, й поцілувати його перед нічним спочинком, по пробудженні, як також проти твоєї душі підносить бунт слабе тіло.

303. Не бійся називати Господа Його власним іменем, Ісус, і визнати Йому свою любов.

304. Намагайся укласти собі час так, щоб кожного дня декілька хвилин провести в благословенній самоті, що така потрібна для розвитку внутрішнього життя.

305. Пишеш мені: «Простота – це наче сіл досконалости. Якраз же її у мене нема. Хотів би її осягнути з допомогою Його та вашою».

Матимеш допомогу так Його, як і мою. Тільки вжий власних заходів.

306. Людське життя на землі – це постійна боротьба, – спостеріг Йов багато століть тому.

А ще й сьогодні бувають люди, які влаштували собі життя так вигідно, що це спостереження до їх уваги не дійшло.

307. Цей надприродний спосіб діяння – це засіб у справжній військовій тактиці. Війну – тобто щоденну боротьбу в твоєму внутрішньому житті – ведеш зі становищ, які ти заздалегідь приготовив здалека від основних стін твоєї твердині.

У тих становищах ти й зустрічаєш ворога: у твоєму невеличкому умертвленні, у звичній молитві, у впорядкованій праці, в плині твого життя. Таким способом, ворогові важко проникнути до бійниць твоєї твердині – надто слабих, щоб витримати удар. Якщо ж ворог і проникне так далеко, то безсилим для удару.

308. Ти пишеш, а я тільки цитую: «Моя радість і мій спокій. Ніколи не зазнаю радости без спокою. А що таке спокій, мир? Мир – це щось пов’язане з війною; це результат перемоги. Мир вимагає від мене постійної боротьби. Без боротьби не осягну миру».

309. Поглянь, яка незглибна в своєму милосерді Божа справедливість! Бо ж той, хто визнає свою провину, на суді людському зазнає покарання; на суді ж Божому він отримає пробачення.

Благословенним же хай буде святе Таїнство Покути!

310. «Зодягніться в Господа нашого Ісуса Христа», навчав св. Павло римлян. Саме в Таїнстві Покути ти і я зодягаємося в Ісуса Христа та Його Заслуги.

311. Війна. Війна, – кажеш ти, – має надприродну мету, що її світ не збагнув: війна ведеться для нас.

Війна становить найважчу перешкоду на легкому шляху. Але нам треба буде, кінець кінцем, її полюбити, як чернець повинен любити свої подвиги.

312. Яка сила Твого ймення, Господи! За звичкою, я розпочав свого листа: «Хай Ісус має тебе в Своїй опіці».

Мені ж на це відписано: «Ваше побажання – Хай Ісус має тебе в Своїй опіці – мене вже зберегло від чималої неприємности. Хай же Він також має у своїй опіці всіх».

313. «Поскільки Господь мені помагає із Своєю звичною щедротою, я постараюся віддячитися Йому, “витончуючи” мою поведінку», – ти сказав мені. Я ж і не мав нічого докинути до того.

314. Я тобі й писав, і говорив: «Полягаю на твою підтримку. Побачиш, що ми зробимо!»

Що ж інше ми могли зробити, як не полягати на підтримку Його!

315. Місіонер. Мрієш стати місіонером. У тебе жевріння св. Ксаверія, хочеш здобути Христові імперію. Японію, Китай, Індію, Росію, холодні країни Північної Європи, чи, може, Америку, Африку, або Австралію?

Підтримуй ті спалахи у своєму серці, той голод душ. Тільки ж не забувай, що, «повинуючись», ти стаєш кращим місіонером. Відрізаний географічними просторами від тих місць апостольської діяльности, працюючи то тут, то там, – чи не відчуваєш, як св. Ксаверій, утоми в руках по виконанні стількох христин?

316. Кажеш мені, що так, що ти хочеш. Гаразд, але чи це хотіння таке велике, як прангення захланного грошей і гордовитого почестей, як любов матері до своєї дитини та як шукання нещасного змислового чоловіка за втіхами?

Не таке? Значить, ти не хочеш.

317. Скільки зусиль віддають люди своїм земним справам! Тут і мрії про почесті, і жадоба багатства, і піклування про змислові втіхи. Чоловіки й жінки, багаті й бідні, старі, молодші, ще молодші, й навіть діти – всі однаковою мірою.

Коли ти і я віддамо стільки ж зусиль справам нашої душі, то осягнемо віру живу й діяльну, і не буде такої перешкоди, що її ми не подолали б у підприємствах нашого апостольського служіння.

318. Яка знаменита порада Апостола тобі, як спортсменові: «Хіба ви не знєте, що ті, хто на перегонах біжать, усі біжать, але нагороду отримує один! Біжіть так, щоб одержали ви!»

319. Зосередься. Шукай Бога в тобі самім та слухай Його.

320. Підтримуй у собі ті шляхетні думки, ті святі хотіння, які щойно зароджуються… Аби іскорка може спалахнути ватрою.

321. Апостольська душе! Чи не говорить тобі нічого та інтимність Ісусова у відношенні до тебе, та близькість із Ним упродовж стількох років?

322. Це правда, що наш Кивот я завжди називаю Віфанією… Стань у ряд Учителевих приятелів: Лазаря, Марти, Марії. Пясля того не будеш мене питати, чому називаю Кивот Віфанією.

323. Ти знаєш про існування «євангельських рад». Іти за цими радами вимагає витончености в Любові. Кажуть, що це для небагатьох. Мені ж інколи думається, що це міг би бути шлях для багатьох.

324. «Чоловік цей почав будувати, але докінчити не міг».

Як захочеш, можеш уникнути цього сумного зауваження у відношенні до тебе, бо маєш же всі засоби, щоб завершити будівлю твого освячення: ласку Божу та твою волю.

Літеплість

325. Поборюй твою млявість, яка чинить тебе ледащим і недбалим у духовному житті. Гляди, це може стати початком літеплости. За словами ж Писання, Бог викине літеплих із уст Своїх.

326. Мені боляче усвідомляти собі небезпеку літеплости, перед якою стоїш, коли не бачу у тебе серйозного змагання до досконаласти у твоєму середовищі.

Промовляй за мною: не хочу літеплости! «Зо страху Твого моє тіло тремтить!» Зішли мені, Боже, синівський страх, що оживив би мене.

327. Мені відомо, що ти уникаєш смертельних гріхів. Дбаєш про своє спасення! Але не турбуєшся тим, що постійно й свідомо допускаєшся повсякденних гріхів, хоч і чуєш голос Бога, що кличе тебе стриматися від кожного гріха.

Твоя зла воля випливає якраз із літеплости.

328. Як мало в тобі любови до Бога, якщо без бою піддаєшся гріхові тільки тому, що той гріх не важкий!

329. Повсякденні гріхи наносять великі шкоди душі. Це тому говорить Господь у “Пісні над піснями”: «Ловіть нам лисиці, лисенята маленькі, що ушкоджують нам виноградники» – полюйте на тих малих шкідників, що знищують виноградника.

330. Як боляче мені за тебе, що не жалуєш своїх повсякденних гріхів! Бо без скрухи за них ти й не розпічнеш справжнього внутрішнього життя.

331. Ти літеплий тоді, як ліниво та без охоти виконуєш усі завдання, що стосуються Бога, і як вирахувано та «хитро» шукаєш способу применшити свої обов’язки, і як не думаєш про ніщо інше поза самим собою та своєю вигодою, і як ведеш беззмістовні та пусті розмови, і як толеруєш повсякденні гріхи, і як дієш із людських міркувань.

Навчання

332. Хто міг стати вченим, а не став ним, у нас не має пробачення.

333. Навчання. Повинування: «Небагато, зате добре».

334. Молишся, умертвляєшся, працюєш для тисячі апостольських справ, але… не учишся. І як не змінишся, користи з тебе не буде.

Загальне та будь-яке професіональне навчання – у нас невідмовний обов’язок.

335. Для сучасного апостола одна година навчання – це стільки, що одна година молитви.

336. Якщо маєш служити Богові твоїм розумом, то для тебе навчання – чільний обов’язок.

337. Прймаєш св. Тайни, молишся, зберігаєш плотську чистоту, але… не учишся.

Тож і не кажи мені, що ти добрий: ти тільки добрячий.

338. Давніше, коли людські знання, наука, були обмежені, видавалося вельми можливим, що одному вченому під силу взяти на себе оборону та прославлення нашої святої віри.

В нашу пору розвиток науки вшир і глиб ставить до апологетів вимогу поділити працю таким способом, щоб обороняти Церкву в усіх сферах.

Ти не можеш відмовитися від того обов’язку.

339. Книжки. Їх не набувай, не порадившись людей, що думають по-християнськи, тямущих і досвідчених. Інакше ти міг би набути твори негодящі, а то й шкідливі.

Скільки разів трапляється, що чоловік іде й думає, що під пахою несе книжку, насправді ж несе зайве сміття.

340. Учися. Вчися наполегливо. Якщо маєш намір стати сіллю і світлом, то необхідне тобі знання, компетентність.

А чи ти думаєш, що як ти нероба та угодник власних вигід, то знання до тебе прийде, як премудрість, налита зверху?

341. Це добре, що стільки наполегливости вкладаєш у навчання, але при умові, що ти такий же наполегливий у поглибленні внутрішнього життя.

342. Не забувай, що перед тим, як навчати, треба працювати. «Розпочав творити і навчати», – говорить св. Письмо про Ісуса Христа.

Найперше творити, щоб ти і я могли навчитися.

343. Працюй. Поглинений у працю за професією, ти удосконалиш своє душевне життя і змужнієш, бо позбудешся навику присікатися й шукати діри в цілому.

344. Виховнику! Твою безсумнівну наполегливість, яку вкладаєш у шукання та застосовування кращої методики, щоб дати учням світське знання, прояви також у шуканні та застосуванні християнської аскези, що становить єдину методу досконалости так твоїх учнів, як і тебе самого.

345. Освіченість, освіченість! Гаразд, хай ніхто не перестигне нас у змаганні до неї, ні в її посіданні.

Але освіченість – це засіб, а не мета.

346. Учню! Формуй у собі стійку та активну побожність, відзначайся у навчанні, змагай до того, щоб стати передовиком і апостолом у твоїй професії. При такій наполегливості в релігійному та світському навчанні, можу тобі заручити швидке й невпинне зростання.

347. Твоя єдина турбота – розбудовуватися культурно. Треба ж розбудовувати й душу. тільки під тією умовою зможеш працювати як слід: для Христа. Щоб Він запанував у світі, для цього треба людей, що, задивлені в небо, могли б компетентно працювати у всіх сферах людської діяльности і з тих позицій мовчазно та ефективно виконувати апостольські завдання професійного характеру.

348. Сумління тобі постійно підказує, що твої бездіяльність, недбальство та лінощі випливають із боягузтва та туги за вигодами, але «дороги» вони не визначають.

349. Не хвилюйся тим, що твоя правдива думка обурює злосливого слухача, бо його обурення фарисейське.

350. Бути добрим християнином і, в добавок, людиною вченою – це ще мало. Як не злагідниш різкости у твоїй вдачі, як не спроможешся поєднати твого запалу та твоєї вчености з добрим вихованням, то мені не видко, як ти міг би стати святим. При всій ученості – або якраз завдяки їй – тебе треба тримати, як вола, коротко прив’язаним до жолоба.

351. Вигляд самопевности чинить тебе неприємним і несимпатичним, осмішує, та що гірше, відбирає ефективність твоїй апостольській діяльності.

Не забувай, що надміром учености грішать і дуже пересічні люди.

352. Твоя власна недосвідченість приводить тебе до високого уявлення про себе самого, до хвалькуватости й до пози, яка, на твою думку, придає тобі ваги.

Будьласка, виправся. При всій своїй нетямущості, ти можеш пролізти на керівні становища (це вже траплялося не раз!) і, не збагнувши, що ти нездара, відмовишся слухати порад достойних людей. Яких шкід завдасть твоє безголове керівництво – страшно й подумати!

353. Безконфесійність, невизначеність. Старі міти, які вічно стараються молодніти.

Чи завдав ти собі труду подумати тільки, який це абсурд, вступаючи чи то до університету, чи до професійної спілки, чи до вченої ради, а чи до парляменту, залишити свої християнські переконання, разом з капелюхом, при входових дверях?

354. Використовуй час. Не забувай про те фігове дерево, що зазнало прокляття. Навіть і воно щось робило: скидало листя. Докладно, як ти…

Не шукай оправдань. Бо ж, як каже Євангелист, нічого не помогло фіговому дереву ссилатися на те, що це не була пора плодоношення, коли Господь зволив шукати на ньому фіг.

Безплідним воно залишилося назавжди.

355. Люди, зайняті людськими справами, кажуть, що час – то гроші. Мені здається, що це ще мало. Для нас, зайнятих справами душі, час – це спасіння.

356. Мені незрозуміло, як це ти, називаючися християнином, ведеш життя безпожиточного нероби. Чи ти забув про трудове життя Христа?

357. Усі гріхи, – пишеш мені, – здається, тільки й чекають на безділля. Саме безділля повинне бути проголошене гріхом!

Хто віддає себе праці для Христа, у нього не повинно бути вільної хвилини. Бо ж і відпочинок не означає безділля. Відпочинок – це розвага діяльністю, що вимагає менше зусиль.

358. Безділля – це щось незрозуміле в чоловікові з душею апостола.

359. У свою звичну професійну працю поклади надприродне міркування, і таким способом ту працю освятиш.

Виховання

360. Як ти щиро сміявся, коли я порадив тобі віддати свої молодечі роки під опіку св. Архангела Рафаїла, щоб він повів тебе, як молодого Товита, до святого подружжя. Жартома ж я докинув: з жінкою доброю, гарною й багатою.

А як же ти задумався, коли я відтак порадив тобі віддатися під опіку отого мужніючого апостола Івана, якщо вимоги Бога до тебе більші.

361. Ти внутрішньо морщишся від того, що з тобою поводяться шорстко. Відчуваєш контраст поміж тією суворістю та поведінкою твоїх рідних. У відповідь зацитую тобі уривок з листа молодого військового лікаря: «До хворого треба зайняти становище холодне й вирахуване, а водночас об’єктивне й корисне для нього, – становище чесного професіонала. До чого тут плаксиве пещення. Ось перев’язочний пункт під час бою. До нього стікаються все нові поранені. А і з попередніми нікуди дітися, бо транспорт у запілля діє повільно. Що сталося б, якщо б при ношах кожного почали ще збиратися спочутливі родичі? Хоч бери й переходь до ворога!»

362. Чуда мені зайві. Вистачить і тих, що про них розповідає св. Писання. Навпаки, мені потрібне твоє виконання обов’язку, твоя сприйнятливість до ласк.

363. Ти розчарований. Прийшов пригноблений, бо щойно отримав лекцію від людей. Вони думали, що їх не потребуватимеш, а тому щедро жертвували свої послуги. Один лиш натяк на те, що їм довелося б подати тобі матеріальну допомогу – от кілька нещасних копійчин! – мав силу повернути приязнь у байдужість.

Покладайся тільки на Бога й на тих, хто єднається з тобою задля Нього.

364. Ах, якби то тільки ти взявся служити Богу так «серйозно» і так сумлінно, як служиш своїм честолюбству, зазнайству та змисловості…

365. Якщо відчуваєш внутрішній поштовх стати провідником, то змагай до того, щоб між твоєю братією бути останнім, а поміж усіма іншими – першим.

366. Позволь же, яка кривда діється тобі, якщо цей або той має більш довір’я до людей, яких знає довше, або до яких він більше схиляється за симпатіями, за спільністю професії, за вдачею?

А проте, поміж своїми людьми уникай навіть сповидности особистої приязні.

367. Навіть найбільш вишукана лакоминка, пожерта свинею (нема ради: так називається одна тварина!), перетворюється, в найкращому випадку, в свинину.

Будьмо ж ангелами, щоб мати силу підносити престиж ідей шляхом їх засвоєння. А принаймні будьмо людьми, щоб мати здатність перетворювати сприйнятий харч у шляхетні та гарні м’язи, або в потужний мозок, здібний розуміти й прославляти Бога.

Одне тільки: не будьмо двоногими тваринами, яких і так стільки навколо!

368. Нудьгуєш? Це тому, що всі твої змисли збуджені, а душа приспана.

369. Милосердя Христове поведе тебе до багатьох шляхетних уступок. І милосердя Христове поведе тебе до великої непоступливости, такої ж шляхетної.

370. Як ти не злий, а тільки робиш враження злого, то ти глупий. Ця ж глупота, як камінь спокуси, гірша від самої злоби.

371. Коли люди лихої професійної репутації роблять видовище із своєї прикладности у виконуванні зовнішніх релігійних практик, то певно тебе підриває сказати їм на вухо: будьласка, трохи збавте з тієї вашої релігійности!

372. Якщо займаєш службове становище, то користуєшся зв’язаними з тим правами та маєш певні обов’язки.

Коли ти з приводу – чи під претекстом – якоїсь справи занедбуєш твої службові обов’язки, то допускаєшся схиблення з дороги. Не втрачай професійного престижу, бо саме він становить «гачок» для рибалення людей.

373. Мені подобається гасло твого апостольського служіння: «Працювати без віддиху!»

374. До чого цей поспіх? Не кажи мені, що то діяльність; це бездумна крутанина.

375. Розсіяність. Твої змисли та сили топиш аби в калюжі. Так і кружляєш: без зосередження, з розсіяною увагою, з приспаною силою волі та зі збудженою похітливістю.

Зроби крутий поворот та підпорядкуйся якомусь плянові, який поставив би тебе на шлях християнського життя, бо інакше не спроможешся зробити нічого корисного.

376. «Впливи середовища такі сильні!» – кажеш ти. Доводиться мені відповісти: без сумніву сильні. Саме тому мусите виховуватися в такий спосіб, щоб з цілою природністю вилонити власне середовище, здатне задавати тон суспільству, серед якого живете.

Засвоївши ж собі цього духа, ти, я певен, з зачудованням перших учнів, що побачили свої чуда, вчинені іменем Христа, промовиш: «Такий сильний наш вплив на середовище!»

377. Але як осягнути «наше виховання» і як зберегти «нашого духа»? Ось відповідь: здійснюй конкретні норми, що їх перед тобою поставив духовний провідник, що їх він тобі пояснив та навчив любити; приводь їх в життя – і станеш апостолом.

378. Не будь песимістом. Чи ж не знаєш, що все те, що діється, а чи може діятися, виходить на добре?

Хай твій оптимізм буде необхідним вислідом твоєї віри.

379. Природність. Ваше життя християнських лицарів та християнських жінок хай буде таким же природним, як сіль і світло; хай не буде в ньому ні чудацтва, ні вигаданости; завжди будьте носіями нашого духу простоти.

380. «А що, як я живу в поганському середовищі й мій спосіб життя йде в розріз із тим середовищем – чи моя природність не виглядає надуманою?» – питаєш мене.

Відповідаю: між способами життя твоїм та середовища без сумніву прийде до зудару. Поскільки ж ти своєю діяльністю доводиш свою віру, то цей контраст до оточення якраз і становить природність, що її від тебе вимагаю.

381. Не турбуйся, коли хто каже, що ти керуєшся почуттями приналежности до спільноти. Що ж вони хотіли б? Мати справу з крихким знаряддям, що розпадається на кусні, як тільки його хто візьме в руку?

382. Даруючи оту «Історію Ісуса», я вписав тобі присвяту: «Шукай Христа. Знайди Христа. Люби Христа».

Це три дуже чітко зарисовані етапи. Чи намагався ти, принаймні, жити на першому з них?

383. Якщо люди бачать, що захитався ти, як їх провідник, то нема чого й дивуватися, що хитається їх послух.

384. Розгубленість. Мені стало відомо, що ти засумнівався в правильності твоїх поглядів. Для того, щоб ти мене ліпше зрозумів, я тобі написав:

З обличчя диявол дуже поганий. Тому ж що він мудрагеля, то влаштовується так, щоб ми його рогів не розгледіли. Зустрічі віч-на-віч він уникає, а часто маскується шляхетністю, чи навіть духовістю.

385. Промовляє Господь: «Нову заповідь Я вам даю: любіть один одного!.. По тому пізнають усі, що ви учні Мої…»

А св. Павло: «Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закон Христовий».

Від себе я не докину тут ні слова.

386. Не забувай, сину, що тут, на землі у тебе тільки одне зло, що його ти повинен боятися й оберігатися з Божою ласкою: це гріх.

Рівень твоєї святості

387. Рівень святости, що її від нас вимагає Господь, визначається такими трьома точками:

Свята непримиренність, святий примус і свята безтурботність.

388. Свята безтурботність – це одна справа, а світська нахабність – зовсім інша.

389. Свята безтурботність – це характерна прикмета дитинства. Дитина не пов’язується нічим. Своїх природних слабостей вона не намагається приховати, навіть якщо на неї дивляться всі.

Та ж сама безтурботність, перенесена в площину життя надприродного, веде до такої постави: хвала чи нехтування, подив чи зневага, честь чи ганьба, багатство чи вбогість, краса чи потворність – яка вже там різниця!

390. Смійся з кпин. Пускай попри вухо балачки. Побач і відчуй Бога в самому собі та в усьому, що тебе оточує. В такий спосіб осягнеш святу безтурботність, що її потребуєш – який парадокс! – на те, щоб вести дбайливо тонке життя християнського лицаря.

391. Тобі, озброєному святою безтурботністю, балачки навколо – що говорять, а що могли б сказати – не важать нічого.

392. Для того, хто чинить що найкраще, смішне не існує.

393. Людина примирлива, поступливий лицар, ще раз видала б Ісусові вирок смерті.

394. Поступливість – це несхибний знак неслушности. Людина, що поступається ідеалом, справами чести й віри, це людина… без ідеалу, без чести й без віри.

395. Один Божий чоловік, загартований воїн, ужив у диспуті такого аргументу: «Значить, я непоступливий? Згода. Бо я впевнений у слушності мого ідеалу. І навпаки, ви дуже поступливі. Чи згодитеся, що два плюс два у сумі дають три з половиною?.. Невже ні?.. Не поступитеся такою дрібничкою навіть в ім’я приязні? Значить, ви вперше переконалися у своїй слушності й, таким способом, перейшли… до моєї партії!»

396. Свята непримиренність – це не те саме, що бузувірство чи фанатизм.

397. Будь непримиренний у спавах доктрини і в поведінці. Зате будь поступливий у справах формальних. Будь крицевим лезом у замшем підбитій піхві.

Будь непримиренний, але не будь хамлом.

398. Непримиренність – це не просто непримиренність, а свята непримиренність.

Не забувай, що існує ще також і святий примус.

399. Під оплески широких мас глядачів, ми застосовуємо силу, щоб ударемнити намагане самогубство і врятувати дочасне життя людини. Тоді чи не маємо права вдатися до такого самого примусу – святого примусу – щоб урятувати Життя (з великої літери) багатьох таких, хто задається божевільною метою вчинити самогубство душі?

400. Скільки злочинів діється в ім’я справедливости! Якщо у тебе, як торгівця вогнепальною зброєю, хтось хоче купити отаку невеличку штучку, щоб убити твою рідну матір, – ти продасиш?.. Чи тільки тому, що тебе не влаштовує ціна?

Будь ти професор, журналіст, політичний діяч, і будь хто-будь: подумай!

401. Бог і дерзання! Дерзання – це не те саме, що нерозсудливість. Дерзання – це також не авантюрництво.

402. Проси Ісуса пробачення не лише за провини власні; люби Його не лише твоїм серцем…

Принеси Йому каяття за всі зневаги, яких Він зазнавав, зазнає і буде зазнавати. Налий своє серце всією любов’ю всіх, хто Його любив найпалкіше.

Сміливо, дерзновенно визнай Йому, що в безумній любові до Нього ти перестиг і св. Марію Магдалину, й обидві святі Тереси, і святих Августина, Домініка, Франціска, Ігнатія і Ксаверія.

403. В дерзанні піди ще далі та, коли тобі чого треба, не проси, а просто скажи: «Ісусе, я хочу цього чи того», завжди попереджаючи звернення зворотом: «Хай буде воля Твоя». Таким бо способом просять діти.

404. Ти зазнав невдачі? Ми не зазнаємо невдачі ніколи. Ти ж цілковито поклався на Бога. Відтак вичерпав усі доступні людські засоби.

Повір у таку от правду: твій успіх – якраз тепер і в цій справі – полягає в невдачі. Принеси подяку Господеві, і починай віднова!

405. Ти зазнав невдачі? Але ж ти знаєш, ти глибоко переконаний, що невдачі ти зазнати не можеш.

Ти її й не зазнав, а тільки здобув досвід. Дерзай далі!

406. Ось іншим разом – це була навіть не поразка, а спрвжній розгром. Бо ти втратив нашого духа. Отож тепер знаєш, що з точки погляду надприродности кожен фінал – перемога, чи поразка, це байдуже – не може називатися інакше, а тільки успіхом.

407. Прав, які випливають із урядового становища, ми не повинні змішувати з правами особистими. Тих перших прав зрікатися не можна.

408. Святоша – це така ж карикатура святого, як девотка чи лицемір – карикатура побожного.

409. Ми не сміємо думати, що наша сповидна чеснота святости варта будь-чого, якщо вона не поєднана з основними християнськими чеснотами.

Без такого поєднання вона виглядає так, як виглядають коштовності й високі відзначення, ношені поверх самої спідньої білизни.

410. Своєї чесноти не роздзвонюй.

411. Багато фальшивих апостолів мимовільно приносять користь широким масам, народові, завдяки силі самої Христової науки, яку вони проповідують, навіть якщо самі її не практикують.

Але користі, приношені лжепророками, не надолужують велетенських і дошкульних шкід, яких вони завдають, убиваючи покликання на провідників і апостолів; достойні бо люди з огидою відвертаються від тих, хто не здійснює в житті науки, яку сам проповідує.

Тому хто не готов провадити повноцінного життя, не повинен пропихатися в перший ряд, де місце провідникам. Це стосується так чоловіків, як і жінок.

412. Хай вогонь твоєї Любови не буде солом’яним, хай не буде сповидністю чи підробкою вогню, що своїм дотиком не запалить нічого, ні не дасть тепла.

413. Сатанинська відмова служити Богу виявилася дуже заразливою. Чи не відчуваєш великодушного прагнення щоденно, разом з волею молитися й працювати, приносити Йому клятву послуху й вірности, яка перевершила б у заразливій силі отой заклик до бунту?

414. Який жаль викликає Божий чоловік, який скотився на дно упадку. Скільки ж більше жалю викликає Божий чоловік, потоплений у літеплості та в марнотах світу!

415. Не придавай великого значення тому, що світ називає перемогами чи поразками. Скільки разів переможеним виявлявся якраз переможець!

416. «Бо без Мене нічого чинити не можете ви!» Світло нове, а чи, краще, нове освітлення для моїх очей, я отримую від того Світла Вічного – св. Євангелії.

Чи можуть мене здивувати «мої» глупства?

Я мушу розділити усі свої справи з Христом, і тоді не буде нічого глупого в моєму веденні; уточнюючи форму вислову, тоді я мої справи перезву на «наші справи».

Любов до Бога

417. Немає іншої любови, крім Любови.

418. Таємна сила, що надає вартість чомусь приниженому, чи навіть принизливому, це Любов.

419. Дитина. Хворий. Коли пишете ті слова, то чи не відчуваєте спокуси писати їх з великої літери?

Правдою є, що для душі, сповненої любов’ю, діти та хворі – це Він.

420. Як мало одного життя, щоб віддати його Богу!

421. Приятель – це скарб. Велике це слово – приятель! Бо де твій скарб, там і серце твоє.

422. Ісус – це твій Приятель. Приятель з великої літери. У Нього серце людське, як твоє. У Нього очі сповнені любов’ю, очі, що оплакували Лазаря…

І так, як любив Лазаря, Він любить і тебе.

423. Боже мій, люблю Тебе, але… навчи мене любити!

424. Карати з любови – це таємний спосіб підносити кару, накладену на того хто її заслуговує, до рівня надприродности.

З любови до Бога, що зазнає зневаги, кара хай править за покуту; з любови до ближнього задля Бога хай накладена кара ніколи не буде пімстою, а ліком, що оздоровлює.

425. Мій Боже, як же я не збожеволів від самої свідомости, що мене так міцно любиш!

426. У Христі поєднуються всі ідеали, бо Він – Цар, Любов, Бог.

427. Господи, вчини мене поміркованим у всьому, крім Любови.

428. Якщо любов, навіть людська, приносить стільки утішення тут, то якою ж буде Любов на небесах?

429. Все, що вчинене в ім’я Любови, стає прекрасним і величним.

430. Ісусе, хай буду я останнім у всьому, а тільки першим в… Любові!

431. Не бійся Божої Справедливости. Справедливість у Бога така ж гідна подиву й така ж сповнена любов’ю, як і Милосердя. Вони обидві дають свідчення Любові.

432. Уяви собі все найкраще й велике на землі; все, що приносить радість розумові та почуттям, чим розкошують тіло і змисли… Уяви собі світ та інші світи, які блимають до нас уночі з висот – цілий всесвіт. і все це, разом із усіма здійсненими задушевними мріями й примхами, не варте нічого супроти того Бога мого і твого, проти невичерпного скарбу, проти прекрасного цвіту, проти упокореного, зведеного до ролі слуги в стайні, де Він зволив народитися, в робітні Йосипа, у Страстях і безславній смерті, та в безумній Любові св. Євхаристії.

433. Живи Любов’ю, і завжди переможеш, навіть якщо б тебе переможено, в битвах твоєї внутрішньої боротьби.

434. Дозволь твоєму серцю вщерть сповнитися Любов’ю та вдячністю, коли бачиш, чк ласка Божа звільняє тебе щоденно від петель, заставлених на тебе ворогом.

435. «Страх Господній чистий». Святий страх Божий. Страх, що означає синівську пошану до Батька, але не рабський страх, бо твій Бог Отець – це не тиран.

436. Терпіння від любови. Тому що Він добрий, тому що Він твій Приятель, що віддав Своє Життя за тебе, тому що все добре в твоєму посіданні належить Йому, тому що ти Його глибоко зневажив, і тому що Він пробачив – Він пробачив тобі! – плач, мій сину, сльозами терпіння від Любови.

437. Якщо б то був умер якийсь чоловік, щоб урятувати мене від смерти! Умер же Бог. А мені байдуже.

438. Божевільний! Ти думав, що ти сам у єпископській каплиці, а я ж тебе бачив, як ти цілував чаші та кожний дискос, свіжо посвячені, щоб Він, зійшовши в них уперше, знайшов той твій поцілунок.

439. Не забувай, що терпіння – це пробний камінь Любови.

Любов до ближнього

440. Як ти скінчив свою роботу, то візьмися за роботу твого брата, в ім’я Христа помагаючи йому, та так тактовно і природно, щоб він і не завважив, що ти працюєш більше належного.

Оце і справді тонка чеснота, гідна сина Божого!

441. Тобі болить те, що ближній твій не проявляє християнської любови до тебе. Скільки ж болить Богові твоя занедбаність у любові до Нього?

442. Відганяй від себе лиху думку про будь-кого, нвіть якщо б його слова або вчинки оправдували таку думку.

443. Негативної критики не стосй. Як нема місця на похвали й похвалити не можеш, то змовчи.

444. Ніколи не говори лихого про твого брата, навіть якщо у тебе причин подостатком. Найперше помолися перед Кивотом, а потім піди на побачення зі священиком, твоїм отцем, та вилий свою душу, свою турботу перед ним.

І більш перед ніким.

445. Бурмотіння – це ропіючий гнійняк, який забруднює апостольську працю та гальмує її. Воно засмоктує християнську любов, пов’язує сили, каламутить спокій та розбиває єдність із Богом.

446. Якщо ти цілий уявляєш собою таку слабизну, то як же дивуєшся, що мають свої слабості інші?

447. На балакання, базікання й патякання з усіма їх наслідками люди витрачають – інколи в цілості – своє життя. Спостерігши це, вважаю мовчанку за ще потрібнішу, за гідну ще більшого пошанування. І добре розумію, Господи, чому ведеш рахунок кожного зайвого слова.

448. Сказати легше, ніж зробити. А ти зі своїм язиком, виточеним, як сокира, – чи ти хоч випадково й нехотя попробував раз зробити «добре» те, що, на твою «авторитетну» думку, інші роблять менше досконало?

449. Як це явище назвеш: нашіптування, бурмотіння, підбехкування, інтригування, спліткування, обмовляння, змовляння, наклеп, чи просто мерзотність?

Як хто без основ присвоїть собі право чинити суд, то ледве чи цей суд не обернеться в судилище кумоньок.

450. Яка боляча Богові та яка шкідлива багатьом душам – а при тому скільки може освятити інших душ – несправедливість «справедливих»!

451. Не прімся судити. Кожен бачить справи зі своєї точки погляду, кожен міряє власною – майже завжди фальшивою – міркою, і кожен розглядає власними очима, найчастіше притьмареними або встеленими туманом пристрасти.

Зрештою, погляд окремих осіб такий суб’єктивний і хворобливий, як і погляд отих модерних малярів, які кладуть на полотно кілька довільних мазків, а потім запевняють нас, що це наш живий портрет, наше ведення.

Як мало важить людський суд! Не видавайте осуду, не пропустивши його перед тим крізь сито молитви.

452. Доклади, як треба, зусиль, щоб тим, хто зневажив тебе, пробачити завжди і відразу, бо, хоч який великий збиток чи яка шкода, завдана тобі, то Бог тобі пробачив багато більше.

453. Бурмочеш? Таким способом витрачаєш добрий настрій і, якщо не навчишся тримати язика за зубами, то крок за кроком, кожне твоє слово поведе тебе дедалі ближче до виходу із цього апостольського підприємства, в якому працюєш.

454. Не видавайте вироку, не вислухавши двох сторін. Навіть люди, що вважають себе за благочестивих, дуже легко забувають про ту основну норму розсудливости.

455. Чи усвідомляєш собі, яких шкід можеш начинити, коли з пов’язкою на очах берешся жбурляти камінням?

Також не знаєш шкід, інколи ненаправлених, що їх можеш наробити, жбурляючи фрази – тобі вони видаються легенькими – лихослів’я, бо ж у тебе на очах пов’язка безоглядности чи пристрасти.

456. Критикувати й руйнувати – дуже легка справа. Навіть і останній попихайло з будівельної бригади вміє прикласти руки до розбивання чудових і шляхетних стін старого собору.

Будувати – ось праця, що вимагає майстрів.

457. Хто ж ти такий, що берешся судити вдалість чи невдалість постанов твого зверхника? Чи не бачиш, що в нього більше основ судити, ніж у тебе? Що він має більший досвід, достойних, розумних і безпристрасних дорадників? І, перш за все, що йому дана більша ласка, спеціальна ласка його становища, що означає собою світло й могутню допомогу від Бога?

458. Ті зудари з себелюбством світу навчать тебе більше цінити братерську любов твоїх близьких людей.

459. У твоїй любові до ближнього багато зазнайства. Здалека ти принаджуєш, променієш. А зблизька відштовхуєш, бо нема в тобі тепла. А це досадно!

460. «Брат, підтриманий братом, такий же сильний, як місто твердинне».

Подумай хвилинку та рішися жити в братерстві, що його я тобі завжди радив.

461. Побачивши, що ти не проявляєш благословенного братерства, яке тобі постійно проповідую, нагадаю тобі глибокі слова св. Івана: «Діточки, – любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!»

462. Сила любови ближнього! Навіть ваша взаємна слабість становить підпору, що підтримує вас у виконуванні обов’язку, під умовою, що живете в братерстві. Сперті одна на одну, таким самим способом підтримуються взаємно будівельні частини домика з карт.

463. Більше ніж у «даванні», любов до ближнього полягає в «розумінні». Тому, поставлений перед завданням судити, пошукай оправдання для твого ближнього. А виправдання знайдеться завжди.

464. Тобі відомо, що чиясь душа в небезпеці? Твоїм життям у єдності навіть іздалека ти можеш подати дійсну допомогу загроженому. Тож не гайся! І не хвилюйся.

465. Твої турботи за твою братію я схвалюю; ті турботи доводять вашу взаємну любов. А все таки подбай, щоб твої турботи не перейшли в неспокій.

466. Звичайно, люди не дуже щедряться своїм грошем, – доповідаєш мені. Багато говорення, тріскотливого ентузіазму, обіцянок, плянів. Та як доводиться жертвувати, то мало хто сягає по калитку. Як же й дає що, то не прямо, а шляхом участи в якійсь розвазі: в танцях, лотереї, в огляданні фільму, або в вечірці. Або ж вимагають, щоб список жертводавців був оголошений та надрукований у пресі.

Загальна картина невесела, та бувають і винятки. Приєднайся також і ти до тих, чия лівиця в милостині не знає, що чинить правиця.

467. Книги. – Як той Христів прошак, я простягнув руку і попросив книжок. Книжок, як поживи для соборного та апостольського інтелекту багатьох високошкільних студентів. Я простяг руку, як прошак іменем Христа, і виніс мішок дуль.

Чому, Ісусе, люди не збагнуть глибини християнської любови в тій милостині? Чому не зрозуміють, що допомога книжками більш ефективна, ніж добрим пшеничним хлібом?

468. Ти надто наївний. Кажеш, що мало таких, хто зберігає любов до ближнього; що любити ближнього – це не те саме, що дати старе шмаття та кілька мідяків… І оповідаєш мені свій досвід і своє розчарування.

Можу тобі відповісти тільки ось що: згодімся обидва, ти і я, не скупитися в даванні й віддаванні. Таким способом заощадимо твого сумного досвіду тим, хто буде мати справу з нами.

469. «Вітайте один одного святим поцілунком! Усі святі вас вітають». «Святим, що в Ефесі». «До всіх святих у Христі Ісусі, що знаходяться в Филипах». Зворушлива ця назва «святі», що її вживали первісні вірні християни, звертаючись один до одного, правда?

Навчися вестися з твоєю братією.

Засоби

470. Які ж засоби? Власне, ті самі, що їх уживали Петро й Павло, Домінік і Франціск, Ігнатій і Ксаверій: Розп’яття і св. Євангелія.

Чи, може, ті засоби видаються тобі недостатніми?

471. В заходах апостольского служіння ти можеш – ба, навіть повинен – полягати на земні засоби, що виникають із простого рахунку 2+2=4; та не забувай ніколи, що, на щастя, ти можеш враховувати ще один засіб, який виникає з додавання: Бог + 2+2…

472. Служи Богу щиро, будь Йому вірний, а поза тим… не турбуйся нічим. Бо правда це велика, що сказано: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, – а все це вам додасться». Все інше, матеріальне, включаючи засоби, Бог докине.

473. Відкинь геть почуття безнадійности, що походить із свідомості твоєї нікчемності. Це правда, що твій економічний престиж становить друге зеро, твої чесноти – інше зеро, а таланти – ще одне…

Та з лівого боку від тих зер стоїть вельми позитивна цифра, Христос. А в результаті, виходить незрівнянно велика цифра.

474. Ти, ніби, не уявляєш собою нічого. Інші, ніби, звели і зводять прекрасні будівлі організацій, преси, пропаганди. Інші, ніби, мають усі засоби, а в тебе їх нема… Що ж, згадай Ігнатія:

Поміж мудрецями університету в Алькала – невіглас; поміж студентами Парижа – голодранець; а взагалі, – переслідуваний і зневажуваний…

Такий то шлях. Люби, вір і терпи! Твоя любов, твоя віра, і твій Хрест – це несхибні засоби, щоб здійснити в чинах та увіковічнити твої прагнення апостольської праці, які носиш у твоєму серці.

475. Ти визнаєш свою нікчемність. Нікчемним ти і є. І, не зважаючи на це – навіть більше: завдяки цьому – Бог тебе обрав.

Він завжди вживає знаряддя протипропорційного – щоб було видно, що це «справа» Його рук.

Від тебе Він вимагає тільки одного – слухняности.

476. Коли «віддасишся» Богу, то в тебе не буде трудностей, що могли б порушити твій оптимізм.

477. Навіщо залишаєш порожніми цілі закутини у твоєму серці? Поки сам не віддасиш себе в цілості, то пусті твої намагання здобувати Йому інших.

Ти недосконале знаряддя.

478. Значить, ти й на цьому заавансованому етапі ще потребуєш одобрення, заохоти та потішення від вельмож, щоб і надалі чинити волю Божу?

Вельможі змінливі, а ти повинен бути стійким. Будь вдячний, якщо вони тобі помагають, і продовжуй справу непохитно далі, якщо тебе зневажають.

479. Не звертай уваги. «Розсудливі» завжди визначають справи Божі, як божевілля.

480. Вперед, дерзай! Поглянь, одна нитка й друга, багато ниток, сплетених дбайливо докупи, творять линву, здатну витримувати величезне обтяження.

Ти з твоєю братією, сплівши разом ваші особисті волі, щоб чинити волю Божу, матимете силу долати всі перешкоди.

481. В шуканні тільки й виключно Бога та для приспішення доброї справи оправдано можна застосувати оце правило, що його уклав один наш добрий приятель: «Що хто винен, те повинен заплатити, навіть якщо б мав бути винен те, що заплатив».

482. Не зважай, що світ цілий проти тебе, ще й вітер в очі. Тобі вперед!

Повторяй слова псалма: «Господь моє світло й спасіння моє, кого буду боятися… Коли проти мене розложиться табір, то серце моє не злякається».

483. Бадьорись, тобі це під силу. Чи не бачиш, що вчинила ласка Божа з оцим заспаним Петром, що боявся й відрікався? Або з тим Павлом, що переслідував, ненавидів і впирався?

484. Будь знаряддям золотим або крицевим, платиновим або залізним, великим або малим, тонким або грубим.

Всі вони потрібні, кожен із них має своє призначення. Як і в світі матеріальному: хто поважиться твердити, що столярська пила менше потрібна, ніж хірургічні щипці?

Твоє завдання – бути знаряддям.

485. І що з того? Не розумію, як ти можеш відійти від цієї праці над душами лише тому, що вогонь Божий, який тебе привабив і захопив, видає не тільки світло і тепло, але й, інколи, дим слабости знаряддя. Твоє становище тлумачити можна тільки прихованою гордістю, в якій ти вважаєшся за досконалого.

486. Роботи вдовіль. Знаряддя не може ржавіти. Також існують приписи, як уникати плісняви і ржі. Треба тільки ті приписи застосовувати.

487. Хай тебе не збавляють сну клопоти господарського порядку, які загрожують твоєму апостольському підприємству. З більшою надією полягай на Бога, роби все, що в твоїх людських силах, і побачиш, що незабаром гроші перестануть бути проблемою.

488. Нестача знаряддя хай тебе не стримує від праці. Розпочинається будь-як. Згодом сама праця витворить відповідні органи. Одні, що були зайвими, виявляються корисними. Що ж до інших, то, хай це й болить, треба застосувати хірургічне втручання – святі завжди були добрими «хірургами»! – і далі, вперед!

489. Віра жива і глибока. Як віра петрова. З її допомогою, як це сказав Він, зрушиш гори та подолаєш, людськими засобами нездоланні, перешкоди на шляху твого апостольського підприємства.

490. Ось побачиш, що з допомогою двох чинників – щирого серця і доброї волі – та з увагою, прихованою до чинення Божої волі, здійсниш свої мрії про Любов та втихомириш твій голод душ.

491. «Чи ж Він не син теслі» «Хіба ж Він не тесля, син Марії»?

Те саме, що говорено про Ісуса, дуже можливо, скажуть і про тебе – частинно з подивом, а частинно з кпинами – коли остаточно вирішеш чинити Волю Божу, стати знаряддям. Скажуть: «Чи це не він?»

Ти мовчи. Хай дії будуть свідченням твоєї місії.

Пречиста Діва

492. Любов до нашої Матері хай буде леготом, що роздмухує в живе багаття жар чеснот, загребаний у попелі твоєї літеплости.

493. Люби Пречисту, і Вона виєднає тобі щедру ласку для перемог у щоденній боротьбі. І ні на що не пригодяться лукавому ті порочні збудники, що ростуть, ростуть і клекочуть у тобі, намагаючись потопити в пахучій гнилі великі ідеали та високі завіти, покладені в серце твоє самим Христом. «Поклонюсь!»

494. Стань під Покров Марії, а тоді станеш нашим.

495. Чи хто йде до Христа, а чи вертається до Нього – завжди через Марію.

496. Людям влещують натяки на їх спорідненість із визначними літератами, політичними діячами, полководцями, діячами Церкви.

Співай Непорочній Діві, нагадуючи їй:

Радуйся, Маріє, Дочко Бога Отця; радуйся, Маріє, Мати Бога Сина; радуйся, Маріє, Обрана Бога-Духа Святого… Один Бог більший за Тебе!

497. Промовляй: Мати моя, – є багато причин, задля яких Вона твоя, а ти Її – хай Твоя Любов прив’яже мене до хреста Сина Твого; хай не забракне мені ні віри, ні мужности, ні духу дерзання, щоб чинити волю Господа нашого, Ісуса.

498. Перед тобою стали, здається, всі гріхи твого життя. Не втрачай надії. Навпаки, з вірою та надією дитини звернися до твоєї Матері, Пресвятої Марії. Вона подасть пільгу душі твоїй.

499. Пресвята Діва Марія, Богоматір, жила непомітною поміж іншими жінками свого села.

Повчися в Неї жити «природно».

500. Носи на грудях святий медальйон. Маємо багато способів звеличання Богоматері, та тільки деякі з них набули такого поширення та здобули стільки признання і благословень св. Отців.

501. Тебе поспитали, котре із зображень Богоматері почитаєш найбільше. Як людина із справжнім досвідом у тих справах, ти відповів, що почитаєш однаково всі. Це мені показало, що ти добрий син. Тому ти шануєш, – за твоїм висловом, любиш – усі зображення твоєї Матері.

502. Марія, Учителька молитви. Поглянь, як Вона просить Сина Свого в Кані. Як наполегливо просить, не знеохуючись. І як осягає.

Повчися!

503. Самотність Марії. Сама одна! Плаче безпомічно.

Ти і я повинні приєднатися до Богоматері та плакати разом з Нею. Бо ж пригвоздили Ісуса до дерева хреста наші слабості.

504. Коли твоє серце заниє плоттю, ти з довір’ям звернися до Пресвятої Діви Марії, й Вона, Мати прекрасної Любови, втихомирить те серце.

505. Любов до Пречистої – це знак духу праведности так у збірнотах, як і в окремих людях.

Будь обережним у відношенні до заходів і підприємств, що цього знака не мають.

506. Страдальна Мати. Вдивляючись у Неї, заглянь у Її Серце. Це Мати двох синів, лицем у лице: Він і… ти.

507. Скільки покори у Матері моєї, Пресвятої Діви! Її не побачите в лісі піднятого пальмового гілля в Єрусалимі, ні в годину великих чудес, крім першого, в Кані.

Та Вона не втікає від сорому Голгофи. Ось Вона, «під хрестом же Ісуса», Його Мати.

508. Вшануй невгнутість Пречистої. Нема терпіння більшого за Її терпіння, і от Вона у підніжжя Хреста, під тягарем найважчого людського горя, сповнена силою.

Проси у Неї тієї невгнутости, щоб також і ти міг встоятися при Хресті.

509. Марія, Вчителька незримого й мовчазного жертвоприношення!

Вона співпрацює з Сином майже завжди прихованою.

Вона знає й мовчить.

510. Чи бачите, як просто? «Я ж Господня раба !..» І Слово воплотилося.

Так діють святі: без видовищ. Якщо видовище й буває, то без їх волі.

511. «Не бійся, Маріє!» Пречиста затривожилася перед Архангелом.

Ці ж деталі скромности, що являються запорукою моєї чистоти, я хотів викинути за борт, як зайвину!

512. О, Пречиста Мати! Твоїм словом «хай буде» Ти вчинила нас братами Бога та спадкоємцями Його слави. Благословенна будь!

513. Раніш, коли ти був сам, ти не мав сили. Тепер же, звернувшись до Пречистої та з Нею, ти відчув, що це легко.

514. Довіряй. Вернися. Звернися до Пречистої – і збережеш вірність.

515. Бувають хвилини, коли вибиваєшся з сил. Чому не звернутися до твоєї Матері, «Розрадниці зболілих душею, Порятівниці роду християнського… Надії нашої, Цариці Апостолів»?

516. Мати! Клич Її голосно, голосніше. Вона тебе чує. Вона тебе бачить, можливо, в небезпеці, твоя Мати, Пречиста Діва, і з благодаттю Свого Сина подасть тобі потіху Свого Покрову та ніжність Своїх ласк, і ти відзискаєш сили до дальшої боротьби.

Церква

517. «І во єдину, святу, соборну і апостольську Церкву !…» Мені зрозуміла та зупинка, що її робиш, смакуючи молитву: вірую в Церкву єдину, святу, соборну і апостольську…

518. Яка це радість – мати змогу з цілою правдивістю та з глибини душі промовляти: «Люблю мою матір, святу Церкву!»

519. Цей поклик «Поклонюсь!» – це визнання волі вірно служити, навіть ціною майна, чести й життя, Божій Церкві.

520. Дуже рад я, що ти добрий син Святої, Апостольської, Соборної Церкви та що прагнеш відбути паломництво до місць, скроплених та освячених кров’ю апостолів.

521. Скільки доброти проявив Христос, завіщаючи Своїй Церкві Святі Тайни! Це цілющий засіб у кожній потребі.

Почитай їх і будь вдячний Господу та Його Церкві.

522. Почитай та шануй церковну св. Літургію та інші окремі обряди. Дбайливо зберігай та виконуй їх. Чи тобі не ясно, що сприймати змислами навіть найбільш піднесені та шляхетні справи – це потреба нашої людської недосконалости?

523. Церква, молитовне зібрання, як кажеться, співає, бо самої мови для молитви не вистачає. Як християнин, до того християнин вибраний, ти повинен вивчити літургічний спів.

524. «Хочеться вибухнути співом!» – мовив один чоловік сповнений любов’ю, споглядаючи на дива дивенні, вчинені Господом за посередництвом його служіння.

Тож повторяю тобі пораду: співай! Хай твоє вдячне захоплення Богом виллється милозвучністю.

525. Бути «соборником», католиком, означає любити Батьківщину, не поступаючись тією любов’ю нікому. Одночасно це означає розділяти шляхетні прагнення всіх інших народів. Багато дечим, чим прославилася Франція, пишаюся також і я! Таким же способом багато справ, що ними гордяться німці та італійці, англійці та американці, азіяти й африканці становлять предмет моєї гордости.

Католик, соборник – це велике серце, дух відвертости.

526. Якщо в тобі нема глибокої поваги до священичого та чернечого звання, то це неправда, ніби ти любиш Божу Церкву.

527. Виливаючи дорогоцінне миро на голову Учителя, ота жінка, що її зустрічаємо в домі Симона прокаженного в Віфанії, нагадує нам обов’язок бути щедрими у служінні Богу.

Недостатніми мені видаються всі розкоші, велич і краса.

В заперечення тим, хто підносить голос проти багатства сосудів, риз та іконостасів, чути одобрення Ісуса: «Вона ж добрий учинок зробила Мені!»

Свята Літургія

528. Любов до Богослуження становить дуже важливу характерну рису мужа апостола.

529. Ти нарікаєш, що Богослуження довге. Я ж відповім: бо любов твоя коротка.

530. Чимало християн, дуже поважних і навіть урочистих у товариському житті (бо ж куди їм, ніби, поспішати!), у своїй млявій професійній діяльності, а особливо за столом і на відпочинку (бо там же також поспіху нема!) – раптом починають поспішати самі та підганяти священика в церкві. Вони раді б скоротити, обрізати святе Жертвоприношення при вівтарі. Чи не дивно?

531. «Дбайте мені про Нього, шануйте Його!» – навчав крізь сльози один старенький єпископ нових, щойно висвячених священиків.

Господи! Якби то мені голос та авторитет кричати те саме до слуху та почуттів багатьох і багатьох християн!

532. Отой молодий і святий священик, що удостоївся мучеництва, облив східці вівтаря гіркими сльозами, молячись за чоловіка, що в смертельному гріху пішов до Причастя.

Чи таке твоє каяття?

533. Ісусова покора: в Віфлеємі, Назареті, на Голгофі. Але ще більшого пониження й глибшого упокорення зазнає Він у св. Дарах: більшого і глибшого, ніж в яслах, в Назареті й на хресті.

А тому як же глибоко я зобов’язаний любити св. Літургію! («Нашу» Літургію, Ісусе…)

534. «Скільки років причащаюся щоденно!» – сказав мені ти. – «Інший на моєму місці вже став би святим, а я все такий же!»

Я тобі відповів: і далі ходи щоденно до Причастя, сину, та думай – що сталося б з тобою, якщо б не причащався?

535. Причастя, єднання, зв’язок, довір’я: Слово, Хліб і Вино, Любов.

536. Причащайся. Це не означає непошанування. Запричащайся саме сьогодні, як тільки виплутаєшся з отієї петлі.

Чи не забув ти того, що сказав Ісус: лікар потрібен не здоровим, а хворим?

537. Наближаючись до Дарохранильниці, усвідом собі: це Він, хто чекає на тебе довгих двадцять століть!

538. Ось Він, Цар над царями і Пан над панами, втілений у Хліб і Вино.

В це крайнє пониження завела Його любов до тебе.

539. Він тут задля тебе. Як ти добре приготовлений і не йдеш до Причастя, то тим не віддаєш пошани Йому. Непошанування Йому виявляє лиш той, хто приймає Його в недостойному стані.

540. Духовне Причастя – це важливе джерело ласк. Приступай до нього часто, і удостоїшся відчутнішої присутности Бога та тіснішої єдности з Ним у ділах.

541. Благочестя має свої форми виявлення. Засвій собі їх.

Співчуття викликають ті «побожні» люди, що не вміють брати участи в Богослуженні, дарма що присутні на ньому кожного дня, що не вміють ні перехреститися, а тільки махають рукою, наче обганяючись від мух, ні зробити метанію перед св. Дарами, а прикуцують, як на кпини; ані шанобливо приклонити голову перед зображенням Пречистої.

542. У виконуванні обрядів не вживайте зображень, що виходять серійно з верстата чи конвеєра. Ліпше розп’яття з грубо кованого заліза, ніж ті гіпсові фігури розмальовані сахариновими кольорами.

543. Ти бачив, як я правив Богослуження перед вівтарем без зайвих прикрас. Лиш престол із великим Розп’яттям на ньому, лише товсті свічники з восковими свічками, що ліворуч і праворуч східцями підносилися до Розп’яття. Прості ризи. Чаша дорогоцінна, але сувора з вигляду. Без електричного освітлення, яке нам було зайве.

Ти так добре почувався у святині, що виходити не було охоти. Чи бачиш, як веде, як наближає до Бога суворість Літургії?

Спільнота святих

544. Спільнота святих. Як тобі це сказати? Чи розумієш значення переливання крови для тіла? Отож тим самим доводиться спільнота святих для душі.

545. Живіть у своєрідній спільноті святих, і в годину внутрішньої боротьби, як і в час професійної праці, кожен з вас відчує радість і силу єднання.

546. Ти знаменито збагнув істоту спільноти святих, сину, доповідаючи мені в листі: «Вчора я відчув, що ви молилися за мене!»

547. Інша людина, обізнана з тією спільнотою надприродних надбань, повідомляє: «Отриманий лист мені дуже допоміг. Він прийшов просяклий молитвами всіх! Мені ж якраз до болю потрібні ваші молитви».

548. Якщо відчуваєш спільноту святих і живеш у ній, то й покуту візьмеш на себе радо, і збагнеш, що покута, хоч і коштує зусиль, приносить радість; і відчуєш спільність із усіма покутниками минувшини, сучасности й майбутности.

549. Тобі легше буде виконати свій обов’язок, якщо думатимеш про допомогу, отримувану від твоєї братії, та про те, що ти цю братію міг би підвести в надії на твою допомогу.

550. «Через це переношу я все ради вибраних, щоб і вони доступили спасіння, що в Христі Ісусі, зо славою вічною».

Оце чудовий спосіб жити у спільноті святих!

Проси Господа, щоб подав тобі цей дух св. Павла.

Благочестивість

551. Уникаймо рутини, як самого нечистого. Присутність Бога – це знаменитий засіб проти упадку в те провалля, в ту могилу справжньої набожности.

552. Хай твої побожні практики не будуть численні, зате постійні.

553. Не забувай твоїх молитов, вивчених у дитинстві, найпевніше з уст матері. Мов їх щоденно з такою ж простотою, як і тоді, в дитинстві.

554. Ходи молитися перед св. Дарами. Змовивши звичну молитву, розкажи Ісусові, дійсно присутньому в чаші, твої буденні турботи, й отримаєш світло та підбадьорення для християнського життя.

555. Воістину принадна Свята Людяність нашого Бога! Духовно «проникнувши» в пресвяту Рану в правій руці Господа, ти спитав мене: «Коли одна Рана Христова має силу очистити, оздоровити, успокоїти, зміцнити, запалити та сповнити любов’ю, то яку силу мусять мати всі п’ять Ран, відвертих на Хресті?»

556. Молебні, Акафісти. Де це практикується, – Хресна Дорога. Яка в них сила та глибінь молитви! Хоч раз у тиждень користуйся цим засобом єднання з Богом. Впевняю тебе, що наснагу набудеш на цілий тиждень.

557. Відзначання Різдва. Без усмішки спостерігаю, як ти, лаштуючи вертеп, любовно будуєш горби з кори та уставляєш глиняні фігури навколо ясел. Ніколи перед тим ти мені не видавався більш дорослим, ніж у час цього дитячого заняття.

558. Свята Вервиця – це могутня зброя. Вживай її з повним довр’ям, і сам здивуйєшся отриманими результатами.

559. Св. Йосиф, Христів Батько, доводиться Батьком і Паном також тобі. Вдавайся до Нього.

560. Наш Батько й Пан, св. ЙосифЮ це Учитель внутрішнього життя. Віддавайся під Його опіку, й відчуєш її ефективність.

561. У книжці про своє життя св. Тереса пише про св. Йосифа: «Хто не знайшов собі Учителя молитви, хай візьме собі за Учителя цього прославленого Святого, й не помилиться». Ця порада походить від особи авторитетної в тій матерії. Послухай її.

562. Ангел Хоронитель – твій сердечний приятель. Поводься з ним як з таким, і він кожного дня тисячократно допоможе тобі у твоїх буденних справах.

563. Позискай собі Ангела Хоронителя того, кого хочеш приєднати до твоєї апостольської справи. Це надійний спільник.

564. Маючи на увазі присутність Ангелів Хоронителів твого і твоїх ближніх, ти міг би був уникнути багатьох помилок, допущених у розмовах.

565. Дивом дивуєшся, що Ангел Хоронитель віддав тобі такі очевидні послуги. Власне, нема причини дивуватися: на те Господь тобі його подав.

566. У твоєму середовищі, ніби, чимало всіляких спокус. Та чи нема Ангелів Хоронителів?

567. В годину випробувань звернися до твого Ангела Хоронителя, й він тебе обереже від нечистого та подасть святе натхнення.

568. Ангели Хоронителі з радістю виконали б свій обов’язок супроти того, хто звернувся б до них: «Ангели Хоронителі, вас призиваю, як та молода жінка з Пісні над піснями – “що йому повісте? – Що я хвора з кохання”».

569. Знаю, що вчиню тобі радість, списуючи молитву до Ангела Хоронителя св. Дарів:

О, Ангельські Духи, що стоїте на сторожі Кивотів, де перебуває незрівнянний скарб св. Дарів, обороняйте їх від святотатства та бережіть нам для любови.

570. Пий із чистого джерела «Дій святих апостолів». Розділ XII оповідає, як Петро, з допомогою Ангелів звільнений із тюрми, іде до садиби Марії, матері Івана, званого Марком. Не хочуть вірити служниці, що впевняє, ніби Петро стукає у ворота. Вони кажуть: «То Ангел Його!» – Ти подумай, з яким довір’ям приймали своїх Хоронителів перші християни!

А як справи стоять у тебе?

571. Благословенні душі, що перебувають у чистилищі. Вони в силі осягнути багато дечого перед Богом. З любови, милосердя та оправданого себелюбства пам’ятай про них у час твого жертвоприношення та молитов.

Добре було б, якщо б ти міг говорити про них: «Мої приятелі – душі в чистилищі».

572. Питаєш мене, чому з такою наполегливістю рекомендую тобі щоденно вживати свячену воду. Я міг би назвати багато причин. Та напевно вистачить аргумент Авільської Святої: «Ні від чого нечисті не втікають без вороття так, як від свяченої води».

573. Дякую Тобі, мій Боже, за любов до Папи, що Ти її поклав у моє серце.

574. Хто тобі сказав, що участь в церковних обрядах у будень – це справа виключно жінок? Кожен обряд, виконуваний мужем в дусі молитви й покори, це обряд чоловічий.

Віра

575. Деякі люди проходять крізь життя, як крізь тунель, не здавши собі справи ні з сяйва, ні з упевнености, ні з тепла сонця віри.

576. З якою мерзотною ясністю наводить сатана докази проти нашої католицької віри!

Не вдаючися з ним у дискусії, заявім у відповідь: я – син Церкви.

577. Відчуваєш незламну віру… Хто тобі дав цю віру, подасть також і засоби.

578. Мовить апостольська душа – св. Павло: «Праведний живе вірою».

Що ж робиш ти, що цей вогонь віри в тебе гасне?

579. Віра. Сумно спостерігати, з якою щедрістю багато християн визнають її на словах, і з якою скупістю застосовують її в чинах.

Так виглядає, що це чеснота знаменита лиш на те, щоб її проповідувати, а не стосувати в житті.

580. В покорі проси Господа, щоб помножив у тобі віру. А згодом, у промінні нового світла, стане тобі яснішою різниця поміж плутаними стежками цього світу та твоїм шляхом апостола.

581. З якою покорою та простотою розповідають євангелисти про факти, що показують млявість і хиткість віри апостолів!

Дав би Бог тобі й мені не втратити надії на те, що колись придбаємо таку тверду й непохитну віру, як та, що її мали ті перші.

582. Яка чудова наша християнська віра, віра католицька! Вона втихомирює наш неспокій, заспокоює наше розуміння та сповняє надією серце.

583. До пошукувачів чуд я не належу. Тобі я вже казав, що для потреб та впевнености моєї віри вистачають і ті чуда, що списані в Євангелії. А все таки, в мене викликають співчуття деякі християни – навіть практикуючі та ніби, пройняті духом апостольства! – що посміхаються, коли хто говорить про дивні повороти, які бувають у житті, та про надприродні події. Мене збирає охота сказати їм: так є, сьогодні також бувають чуда. Чинити їх ми могли б і самі, якщо б у нас була віра!

584. Запали свою віру. Христос – це постать непроминальна. Це не епізод, що губиться в нетрях історії.

Він живе! «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!»

585. «Бо поправді кажу вам: коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне…»

Яка велика обітниця в цьому оклику Учителя!

586. Бог незмінний. Чого нам треба – то людей віри. Тоді й знову будуть діятися чуда, що про них читаємо у св. Письмі. «Ото ж бо, Господня рука не скоротшала, щоб не помагати…»

587. Віри в деяких нема, зате повно забобонів. Сміх і гріх було дивитися на отого вельможу, що раз скипів гнівом на звук одного словечка, яке, хоч саме в собі безвинне, йому видавалося зловісним, а другий раз утратив панування над собою, коли побачив, як хто обертав крісло на одній ніжці.

588. «Тому, хто вірує, все можливе». Це слова Христа.

Чому ж вагаєшся повторити за апостолами: «Додай Ти нам віри!»?

Покора

589. Коли ти на вершку тріумфу й тобі з усіх боків плещуть, умій також почути відлуння реготу, що його ти викликав своїми невдачами.

590. Хай тобі не забагнеться стати золоченим півником чи вітрячком на вершку висотної будівлі. Бо хоч як високо вибрався, той півник, то до тривалости й міці будівлі він не вносить нічого.

Ліпше будь камінною плитою, що, зарита в підземний фундамент, невидно для нікого тримає на своїх плечах цілу споруду.

591. Мірою того, як мене будуть вихваляти, мій Господи Ісусе, присмиряй мене в моєму серці та дай мені відчути, чим я був та чим ще можу бути, коли мене оставиш.

592. Затям собі, що ти – мізерне відерко на сміття, і ніщо більше. А тому, коли тебе божественний Городник підняв, вишкрябав, почистив та наповнив розкішними квітами, то хай ні пахощі, ні кольори, що маскують твою потворність, не вганяють тебе в пиху.

Смирися. Знаєш бо, що ти – відерко на сміття.

593. Коли побачиш себе у непідробній подобі, то й перестанеш дивуватися, що тебе зневажають.

594. Покірливий ти не тоді, коли сам себе понижаєш, а тоді, коли понижають тебе інші, й ти це зносиш задля Христа.

595. Коли б ти знав себе, то зневага давала б тобі потіху, і плакало б твоє серце від похвали та поважання до тебе.

596. Хай тобі болить не те, що хтось угледів твої хиби, а хай болять образи, завдані Богу, та спокуси, що їх спричинив ти.

Що ж до іншого, то хай знають тебе непідробним та хай зневажають. Це, що ти – ніщо, хай тобі не дошкуляє; тоді бо Ісус повинен буде налити тебе новим змістом у цілості.

597. Діючи за покликом серця та диктатом розуму, ти повинен би впасти лицем у пилюку та повзати ниць, як той поганий та презренний хробак, у стіп Бога, що стільки всього переносить від тебе.

598. Покора безцінна! «Що зглянувся Він на покору…» Поверх віри, поверх любови ближнього та непорочної чистоти, Богородиця в домі Захарії оспівує:

«Що зглянувся Він на покору Своєї раби, бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть».

599. Пилинка ти нікчемна та низько опала. навіть як подув Духу Святого піднесе тебе понад усіх і все на землі та дасть тобі засяяти золотом, у нікчемності твоїй відбиваючи в висотах незрівнянне проміння Сонця Правди, то й тоді не забувай про нікчемність твого становища.

Одна мить гордости скине тебе на землю, позбавить сяйва та оберне у грязюку.

600. Ти зазнаєшся? А чим же то, якщо можна спитати ?..

601. Гордість? А для чого ?.. Адже й так незабаром – за кілька років, а той днів – обернешся в смердячу купу стерва, хробацтва, сопушливої гнилі та брудного шмаття по савані… і навіть пес не гавкне в світі по тобі.

602. При всьому твоєму розумі, при розголосі, пишномовності та при всій силі, ти не варт нічого, якщо нема в тобі покори. Шматуй і виривай оце «я», що вибралось у тебе на найвищу жердку. Бог тобі допоможе. А тоді зможеш розпочати працю для Христа – як джура в армії Його апостолів.

603. А оця роблена покора – це втеча у вигоду: такий ти покірненький, що зрікаєшся своїх прав, які насправді є… обов’язками.

604. Покірно визнай твою слабість, щоб могти сказати за Апостолом: «Коли бо я слабий, тоді я сильний».

605. «Отче, як ви можете стерпіти таке сміття?» – ти спитав мене по одній розтрощуючій сповіді.

Я промовчав. Думалось мені: коли у твоїй покорі ти відчув себе сміттям, купою сміття, то ще можна вчинити з цілої твоєї нікчемности щось велике.

606. Ти тільки подумай, який покірливий наш Ісус: за трон в Єрусалимі правив Йому… ослик!

607. Покора – це ще один шлях до внутрішнього спокою. Це сказав Він: «І навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, – і знайдете спокій душам своїм».

608. Свідомість поступу у внутрішньому житті не означає нескромности. Та свідомість лиш зобов’язує до вдячности Богу.

Бо ж не забувай, що ти – людина бідна, що їй дано парадувати в одежі, хоч і доброї якости, зате позиченій.

609. До покори веде нас за руку вже й саме самопізнання.

610. В обороні духу й норм твого апстольського служіння ти не повинен, за фальшивою покорою, хитатися у своїй невгнутій поставі. Ця невгнутість – це не гордість, а основна чеснота сили.

611. От наслідки зазнайства. Ти уявив собі, що сам можеш зробити вже все. Він же покинув тебе лиш на одну мить – і ти полетів коміть головою. Будь покірливий, і забезпечиш за собою Його могутню підтримку.

612. Тож і відкинь ті гордовиті думки, бо ти – тільки пензель у руці митця. Не більше.

Скажи ж бо: який хосен із пензля, як він не в руках художника?

613. Щоб ти, такий пустий та самозамилуваний, міг присмирніти, тільки згадай ті слова Ісаї: ти «краплина води чи роси, що ледь помітною спадає на землю».

Послух

614. У справах апостольського служіння дрібного непослуху нема.

615. Гартуй свою волю, стали свою волю, – щоб вона, з Божою допомогою, стала наче крицевий криголам.

Тільки маючи сильну волю, ти будеш у силі загнуздати її, щоб підпорядкуватися.

616. Твоє зволікання, твоя пасивність, як і твій спротив послухові, тільки розхитують апостольське служіння та приносять радість ворогові.

617. Підпорядковуйтеся, як підпорядковується рукам митця знаряддя, що не зупиняється розмірковувати, чому робиться це або те; будьте певні, що ніколи вам не накажуть робити нічого недоброго та зайвого для справи звеличення Бога.

618. Тобі нашіптує ворог: «То ти ж як станеш підпорядковуватися аж до таких смішних подробиць?» Ти ж, з Божою допомогою, відповідаєш: «Так є, підпоряджуся – аж до тих, власне, геройських подробиць».

619. Ініціятивність. В межах поручених завдань та повноважень в апостольському служінні, будь ініціятивний.

Коли твоя ініціятива переходить визначені межі, або коли тебе точить сумнів, ти порадься свого зверхника, не ділячися своїми думками більше ні з ким.

Не забувай ніколи, що ти – тільки виконавець.

620. Якщо послух не приносить тобі спокою, то це знак, що ти зарозумілий, пихатий.

621. Що ж, це справді досадно, що той зверху не подає тобі доброго прикладу… Але чи ти йому підпорядковуєшся задля його особистих прикмет?.. А чи, може, Павлову вказівку «слухайтеся ваших наставників та коріться їм», нагинаєш до власних вигод та ставиш у залежність від того, чи тобі той наставник подобається?

622. Ти влучно підхопив змисл послуху в листі до мене: «Вічно підпорядковуватися – це те саме, що бути мучеником, не вмираючи».

623. Ти зобов’язаний виконати завдання, що видається тобі так трудним, як і зайвим. Виконай його. Тоді побачиш, що воно як легке, так і корисне.

624. Єрархія. Кожна частинка на своєму місці. Що сталося б із мистецькою картиною Веляскеса, якщо б кольори на ній порозлазилися, якщо б полізли нитки з полотна і кожен кусень рами поп’явся геть від інших?

625. Твій послух не заслуговує назви послуху, коли ти не готов, на вимогу авторитету, полишити твоє завдання в найбільшому розмаху та розквіті.

626. Правда, Господи, що Ти відчув велику потіху, коли побачив «хитрування» отого чолов’яги з лицем дитини, що, зморщений перед потребою виконати неприємне та об’єктивно осоружне завдання, тихо скимлів перед Тобою: «То хай же принаймні лице моє не кривиться, Ісусе!»?

627. Твій послух повинен бути німим. Тримай язика!

628. Якраз тепер, коли послух приходиться тобі так важко, згадай Господа: «Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної…»

629. О, сила послуху!

Генісаретське море відмовилося давати рибу сітям Петровим. Цілу ніч він провів у пусторуч.

Слухаючись же наказу, він закинув сіті ще раз у воду, і «вони безліч риби набрали».

Вір мені, це чудо повторяється кожноденно.

Убогість

630. Затям собі: той має більше, хто менше потребує. Не створюй собі потреб.

631. Позбудься прив’язаности до земських благ. Люби та застосовуй убогість духу. Вдоволяйся тим, що вистачає для ведення життя поміркованого та скромного.

Без цього апостолом не станеш.

632. Справжня вбогість полягає не в непосіданні, а в неприв’язаності – в добровільному відмежуванні від володіння земними благами.

Тому бувають убогі, що насправді багаті, як і навпаки.

633. Коли ти чоловік Божий, то вклади в твоє зневажання до багатств стільки серця, скільки його вкладають люди мирські в їх придбування.

634. Стільки пристрасти до земних благ! А їх і так невдовзі випустиш із руки, бо багач не в силі забрати своїх багатств у могилу.

635. Коли, маючи змогу вибирати неспостережно, ти не вибираєш для себе найгіршого, то духу вбогости в тебе нема.

636. «Як багатство росте, – не прикладайте свого серця до нього». Вживай його щедро, а як треба, то й по-геройськи.

Будь убогий духом.

637. Вбогости ти не любиш, коли не любиш усього того, що вона з собою несе.

638. Скільки засобів святих має вбогість! Чи пам’ятаєш? В годину матеріальної скрути для отієї апостольської справи ти віддав усе, що мав, до останньої копійчини.

У відповідь на це, мовив тобі єрей Божий: «То й я віддам тобі все, що маю!» І коли ти впав на коліна, він продовжував: «Благословення Всемогутнього Бога нашого – Отця, і Сина, і Святого Духа – хай буде з тобою нині, і повсякчас, і на віки вічні!»

А ти ще й сьогодні переконаний, що обмін ти зробив зовсім не поганий!

Обачливість

639. Мовчання не пожалуєш ніколи, але балакучости – часто.

640. Як важишся попереджувати інших, щоб берегли таємницю, коли твоє попередження – це знак, що таємниці не зумів зберегти самий ти?

641. Обачливість – це… тактовність. Чи не почуваєшся незручно й погано, коли справи твоєї родини, святкові чи буденні, вимандровують, як шмаття, з хатнього затишку на майдан для прилюдного огляду очей байдужих і цікавих?

642. Інтимних справ, що стосуються твоєї апостольської праці, без потреби не розголошуй. Чи не знаєш, що світ повен себелюбного незрозуміння?

644. Мовчи. Пам’ятай, що ідеал твій – наче світельце, яке щойно тільки заблимало: аби подмух може згасити його в твоєму серці.

645. Яка ваговита мовчанка! Всі ті зусилля, що їх розтринькуєш з необачливости, йдуть на кошт ефективности твоєї праці.

Будь обачний!

646. Будучи обачливішим, ти не потребував би морщитися внутрішньо від несмаку, що полишається в тебе в роті по багатьох балачках.

647. Не побивайся за тим, щоб тебе «розуміли». Це незрозуміння з боку інших дано провидінням на те, щоб твоя жертва залишилася непоміченою.

648. Багато хто в теревенях вичерпує всі свої сили. Мовчанням зільшиш ефективність твоєї апостольської діяльности та вбережешся багатьох небезпек марнославства.

649. Вічна погоня за видовищем! Просиш мене знімків, графіків, статистичних даних. А я тобі їх не посилаю, бо, при всьому моєму пошануванні до протилежної думки, опісля я залишився б під враженням, що здійснюю свою мету на землі, тоді як мета моя в небесах.

650. Багато людей, навіть святих, не розуміють твого шляху. Не наполягай на тому, щоб вони його зрозуміли, бо тільки прогайнуєш час та виставиш на зайву пробу свою обачливість.

651. «Щоб становити водночас і корінь, і крону дерева, треба бути соком землі, духом – чимсь, що діє всередині».

Твій приятель, що написав ті розумні слова, либонь знав про твої шляхетні поривання. Він і показав тобі шлях: скромність, жертовність та, головне, діяння всередині.

652. Обачливість – чеснота небагатьох. Хто кинув наклеп на жінку, ніби обачливість – чеснота не жіноча?

Чимало чоловіків, отаких плечастих бородачів, повинні б піти до жінок по науку.

653. Який чудовий приклад обачливости подає нам Божа Мати! Таємниці Вона не видала навіть св. Йосифові!

Проси в Неї обачливости, що її тобі не вистачає.

654. Ти ось-ось маєш вибухнути досадою. Мовчи ж!

655. Я не в силі тобі перебільшити чи перенаголосити значення обачливости.

Це – як не лезо твоєї зброї, то напевно руків’я!

656. Завжди як кипиш від обурення, мовчи. Навіть коли твоє обурення найбільш оправдане.

Бо, незважаючи на всю твою обачливість, в таку хвилину завжди наговориш більше, ніж треба.

Радість

657. Справжня чеснота – не сумна й осоружна, а привітливо радісна.

658. Коли справи наші йдуть задовільно, то радіймо, благословляючи Бога, що дозволяє нам зростати. Коли ж справи йдуть погано, то радіймо та благословім Бога, що дає нам змогу відчути солодкий тягар Його Хреста.

659. Радість, що її ти повинен відчувати, – не та, яку можна назвати фізіологічною, не радість здорової тварини, а інша, надприродна; її знає той, хто віддає все та віддається самий у сповнені любов’ю руки Бога Отця.

660. Як ти апостол, то не розпачай ніколи. Неподоланих трудностей для тебе нема.

Чому ж сумуєш?

661. Лице захмарене, в поведінці різкість, ціла постать недоладна, а вираз відштовхуючий – чи це так ти зібрався підбадьорювати інших іти слідами Христа?

662. У тебе безрадісність? Подумай хвилину: між Богом та мною злягла якась тінь. З правила вгадаєш.

663. Просиш мене поради, як зільнятися від суму. Подам тобі рецепт, що походить із достойної руки – від апостола Якова:

«Чи страждає хто з вас? Нехай молиться!»

Ось і ти попробуй!

664. Не сумуй. Хай твій погляд на справи буде більше… «наш», більше християнський.

665. Хочу, щоб ти був завжди радісний, бо радість – це невід’ємна частина твого шляху.

Проси тієї самої надприродної радости для всіх.

666. «Хай тішиться серце, шукаючи Господа».

Це тобі світло в пошуках за причинами твого смутку.

Інші чесноти

667. Дії Віри, Надії й Любови – це клапани, що дають вихід полум’ю душ, живучих Божим життям.

668. Чини все з повною безкорисливістю, з самої тільки любови, так наче б не існували ні нагороди, ні кари. Проте вирощуй у серці світлу надію на нагороду небесну.

669. Це добре, що служиш Богу, як син – без винагороди, щедро… І не турбуйся тим, що інколи тебе навіщає думка про нагороду.

670. Мовить Ісус: «І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи діти, чи землі, – той багатократно одержить та успадкує життя вічне».

Попробуй знайти будь-кого на землі, хто платить із такою щедротою!

671. Ісус мовчазний… «Ісус же мовчав». Для чого ж говориш ти – чи шукаєш утішення, чи оправдання?

Мовчи. Шукай радости у зневазі: і так тобі дістанеться її менше, ніж заслуговуєш.

А чи, бува, ти можеш спитати: «Яке ж зло я зробив»?

672. Коли з радістю та мовчазно переносиш несправедливість, то це певний знак, що ти людина Божа.

673. Знаменито відповів отой достойний чоловік одному юнакові, що нарікав на зазнану несправедливість:

«Тобі це болить?» – сказав він, – «Значить, у тебе не було хотіння бути добрим».

674. Ніколи не висловлюй свого погляду, коли тебе його не просять; навіть як уважаєш, що цей погляд зовсім слушний.

675. Маєш слушність, – цей чоловік був грішний. Та хай твоє уявлення про нього не буде надто непорушне. Поглиблюй любов ближнього й не забувай, що тоді як він ще може стати новим Августином, ти так і залишишся людиною дуже недалекою, пересічною.

676. Всі справи світу цього – це земля, і не більше. Скинь їх усіх на купу, постав на них ноги, і скоротиться тобі віддаль до неба.

677. Золото, срібло, дорогоцінності – марнота й купи гною. Розкоші, потурання змислам та апетитам – наче скотина, наче віл, наче свиня, наче півень, наче бик.

Почесті, відзначення, титули – нісенітниця, надута пиха, брехня, ніщо.

678. Своєї любови тут, унизу, не депонуй. Себелюбна це любов… Ті, кого ти любиш, зі страхом та огидою відсахнуться від тебе за кілька годин після того, як тебе покличе у свою присутність Бог. Тільки перетриває ця інша любов.

679. Обжирство – препоганий порок. Чи не робиться тобі трохи смішно, а трохи гидко, коли споглядаєш, як ті статечні панове засідають навколо столу – та такі врочисті, як у час виконування якогось ритуалу – і напихають пельки жиром, наче б у тому полягав весь змисл їхнього життя?

680. За столом не говори про їду. Це звичай простацький. Говори про душу, свідомість, – про щось шляхетне. Таким способом цю життєву потребу піднесеш на вищий ступінь.

681. Кожен раз, як підносишся з-за столу, не вчинивши принаймні невеличкого умертвлення, ти ведешся, як поганин.

682. У тебе ввійшло у звичку їсти більше, ніж треба. От і ця перенасиченість не тільки що часто спричиняє тобі нестравність та погане фізичне самопочуття, але також робить тебе нездатним сприймати надприродні блага та притуплює свідомість.

Стриманість – це чудова чеснота, навіть для життя на землі.

683. Кажеш, що ти християнський лицар… Що ж, лицарю мій, мені і справді доводиться бпчити, як цілуєш ікони, як шамкаєш молитву, як обурюєшся на тих, хто підносить голос проти Божої Церкви, а навіть як причащаєшся…

Проте не доводилося спостерігати, як приносиш жертву, чи як відхиляєшся від деяких розмов, що їх м’яко можна б назвати мирськими; не доводилося бачити твоєї великодушности у відношенні нижче поставленої сіроми, ні в відношенні Христової Церкви! Не бачив я у тебе терпцю та зрозуміння до слабостей брата, не бачив, як трощиш, для загального добра, власну пиху, ні як рвеш тісні пута себелюбства. І багато дечого іншого бачити в тебе мені не доводилося…

Отож воно і є: дещо бачити доводилося, а багато дечого не доводилося. А ти ще кажеш, що ти християнський лицар. Яке ж недосконале, куце твоє уявлення про Христа!

684. Твої таланти, твоя чарівність, твої високі якості, ніби, пропадають даремно. Ніби, інші не дають тобі ними покористуватися. Ти докладно продумай те, що сказав один духовний автор: «Кадило, принесене в жертву Богу, не пропадає. Знівечення твоїх талантів Богу миліше, ніж їх даремне застосування».

Випробування

685. Шквал переслідувань корисний. Яких збитків він завдає? Не втрачається ще раз того, що вже і так пропало. Такого вітру й такого урагану нема, що міг би вирвати дерево Церкви з коренем. Дерево стоїть твердо, а летить із нього тільки суховіття. Нема за чим жалувати.

686. Це правда, що чоловік той поступив супроти тебе погано. Проте, чи не поступив ти супроти Бога ще гірше?

687. Де тільки ступила стопа Твоя, Ісусе, там не лишилася ні одна душа байдужою. – Або Тебе люблять, або ненавидять.

Коли який муж-апостол, той другий Христос, іде Твоїми слідами, то як мені дивуватися, що й за ним піднімається пошум осуду чи одобрення.

688. От іще раз те саме. Скільки вже говорили й писали: за і проти, в вірі добрій та менше добрій; скільки замовчували та закидали наклепами, скільки співали гімнів захоплення. Впопад і невпопад…

Який ти ще… нерозумний! Раз ти, впевнено й просто йдеш до твоєї мети, то яке твоє діло до того, що свище вітер чи цвіркають сверщі, чути ричання, рохкання, а чи іржання?

Зрештою, це неуникненне. Не поривайся решетом висушити криницю.

689. Люди дали волю язикам, і ти зазнав зневаг. Тим більших, що неочікуваних.

Реагуючи надприродним способом, ти повинен не то пробачити, а й просити пробачення; та повинен покористуватися досвідом, щоб звільнитися від земних справ.

690. Як настане час терпіння, зневажання та розпинання, ти подумай: це ще дрібниця в порівнянні з тим, на що я собі заслужив.

691. Великі твої випробування? Непосильні труднощі? Ти поволі, слово по слові, мов ось цю мужню та сувору молитву:

«Хай діється, хай станеться найсправедливіша Воля Божа, і хай вона величається та славиться понад усі справи повіки. Амінь, Амінь».

Впевняю тебе, що осягнеш спокій.

692. Життя наше тут – це лиш короткий сон. Ти ж у цьому житті зазнаєш терпінь… Радій, бо любов Бога-Отця до тебе безмежна і, як не чинитимеш перешкод, Він тобі зішле радісне пробудження від дочасного кошмару.

693. Тобі болить, що за віддані послуги ти не отримав навіть подяки. тож маю до тебе два питання: поперше, чи така вже глибока твоя вдячність Ісусові Христові? А подруге, чи ти віддав твої послуги іншим в надії на вдячність на землі?

694. Не бачу причин, чому ти мав би лякатися. Адже вороги Христові ніколи не відзначалися великою розсудливістю.

Скласти зброю та визнати божество Ісуса вони повинні були зараз по воскресінні Лазаря. Коли ж ні: вони вирішили вбити Того, Хто життя подає.

Те, що діялося вчора, діється й сьогодні.

695. В годину внутрішньої боротьби та суперечностей, коли твій шлях завалять каменюками навіть і ті «добрі», піднеси своє апостольське серце, слухай слів про зерно гірчиці та про дріжджі, й проси Його: «Виясни мені притчу цюю».

І ти відчуєш радість, очима душі споглядаючи на перемогу майбутню: побачиш птахів небесних, шукаючих захисту в твоєму апостольському служінні, і побачиш вирослим всеньке твоє тісто.

696. Сприймаючи своє випробування з серцем завмерлим із переляку, ти втрачаєш радість та спокій, а водночас наражуєшся на небезпеку не витягнути духовних користей із випробування.

697. Події публічного життя загнали тебе в добровільне відокремлення, що за своїм режимом, можливо, суворіше за тюрму. Твоя особовість зазнала повного затьміння.

Поля дії не знаходиш. Навколо – стіни себелюбства, цікавости, незрозуміння та шушукання. – І що з того? Чи ти забув про свою вольну волю та свою силу Божої дитини? Факт, що рослина позбавлена листя і квіття (зовнішня дія), ще не виключає розмножування та дії коріння (внутрішнє життя).

Ти працюй. Справи ще візьмуть інший поворот. Твоя праця ще видасть плоди, і то більш обильні, ніж досі.

698. Тебе лають? Не йди за голосом твоєї гордости й не обурюйся. Ліпше думай: які вони, все таки, уважливі, не випоминаючи мені стільки всього іншого!

699. Хрест, праця, випробування – це те, що тебе чекає, як довго живеш. Цим самим шляхом ішов і Христос, і нема чого учневі виноситися понад Учителя.

700. Ти і справді витримуєш сильний натиск іззовні, і це тебе частинно оправдує. Проте ці зовнішні сили – ти тільки приглянься уважливіше! – знаходять спільника також всередині тебе самого, й для цього оправдання вже нема.

701. Чи з уст Учителя не чув ти притчі про виноград та лозу? Тобі на потіху, Він до тебе ставить вимоги, бо належиш до лози, яка дає плоди… Тебе Він і підрізує, щоб збільшити врожайність.

Звичайно, це підрізування та підрівнювання боляче. Зате які пишні плоди та яка зрілість у чинах пізніше!

702. Ти неспокійний. Але хоч що сталося б у твоєму внутрішньому житті чи в оточенні, ніколи не забувай, що значення подій чи осіб дуже відносне. Заспокійся. Відчекай якийсь час. Пізніше, споглядаючи на події та людей іздалека, ти набудеш певну перспективу та уложтш справи, кожну на своє місце, в залежності від справжньої величини.

Діючи таким способом, ти будеш справедливіший та заощадиш собі багато турбот.

703. Погано проведена ніч у поганій гостинниці. Такими словами, кажуть, визначила св. Тереса життя земне. Влучне порівння, правда?

704. В час відвідин славетного монастиря одна чужинецька прочанка, глибоко вражена суворістю будівлі, сказала: «Тверде життя провадите ви тут, правда?» На те чернець тільки посміхнувся вдоволено: «Як самі собі постелили, так і спимо». Те, що з задоволенням почув я від святого ченця, переповідаю тобі з жалем. Бо ж ти нарікаєш, що почуваєшся нещасливим.

705. Хвилюватися? Ніколи! Це втратити спокій.

706. Фізична втома. Ти, вичерпаний. Тож відпочинь. Припини зовнішню діяльність. Порадься з лікарем. Будь слухняний і не турбуйся.

Сили твої незабаром відновляться і, якщо збережеш вірність, ти вдосконалиш своє апостольське служіння.

Внутрішня боротьба

707. Не хвилюйся, коли, спостерігаючи чудеса надприродного світу, чуєш інший голос, інтимний та проникливий, голос старої людини.

Це «тлінне тіло» вимагає відновлення втрачених прав… Тобі вистачить ласка: будь вірний, і переможеш.

708. Спокуса світу, нечистий і тіло – це авантюрники, які, ввійшовши у спілку із слабкістю дикуна в глибинах душі твоєї, хочуть, щоб ти, в обмін за безвартісне дзеркальце мізерної розкоші, віддав їм скроплені живою та вибавляючою кров’ю Бога чисте золото, перли, брилянти та рубіни, що становлять ціну та скарб твоєї вічности.

709. Подумаєш! В іншій країні, на іншому місці й становищі, та ще з іншим ступнем ти, міг би бути пожиточніший. Щоб робити те, що робиш, ніби, таланту не треба.

Я ж кажу тобі ось що: де тебе поставлено, там ти й милий Богу. А те, що тобі думалося, це найвиразніше підшіптування пекла.

710. Тобі прикро й гірко, що причащання виходить у тебе якось холодно і сухо. Скажи ж мені: чи ти, йдучи до Причастя, шукаєш самого себе, чи Христа? Якщо себе самого, то маєш причину огірчуватися… Але коли, як і слід було б, шукаєш Христа, то якого ж знака тобі треба, крім хреста, щоб упевнитися, що Його ти знайшов?

711. Ще один упадок. Та й який! Чи попадати тобі в розпач? Ні, ти повинен покоритися та, за посередництвом Діви Марії, Матері твоєї, звернутися до милосердя Любови Ісусової. Змов одне «Помилуй мене, Боже», піднеси своє серце і починай віднова.

712. Твій упадок дуже глибокий! Тож і починай кладення фундаменту від низу. Бог не погордує серцем розкаяним та упокореним.

713. Проти Бога ти не виступаєш. Твої упадки – це вислід твоєї крихкости. Хай і так. Але прояви твоєї крихкости повторюються надто часто. Не вмієш їх уникати. І поскільки не хочеш, щоб я уважав тебе за людину погану, то доводиться мені уважати тебе за людину погану і дурну.

714. Трактувати свою власну волю нехотя, не прикладаючись, ти будеш так довго, аж усунеш причину такого трактування. Не обманюй себе посиланням на слабість. Ти не слабий, а боягуз, і це не те саме.

715. Це душевне млоїння, спокуса, що опановує тебе, накладає наче пов’язку на очі твоєї душі.

Не намагайся ходити напомацки сам, бо впадеш. Ліпше піди до твого духовного провідника – до зверхника – і він тобі нагадає слова, що їх сказав Архангел Гавриїл Товитові:

«Не падай духом, небавом тебе ізцілить Бог». Будь слухняний, і зійде тобі короста, спаде пов’язка з очей, і сповнить тебе Бог ласкою та спокоєм.

716. «Не вмію себе перемогти», – пишеш мені знеохочений. От тобі й моя відповідь: а чи пробував ти застосувати засоби?

717. Блаженні злигодні земні! Убогість, сльози, ненависті, несправедливості, безчестя… Все те ти подолаєш у Тому, Хто тобі дасть силу.

718. Терпиш, проте нарікати не хотів би. Нарікання – це природна реакція слабого тіла, і то нічого, що ти нарікаєш, якщо твоя воля, тепер і завжди, згідна шанувати волю Божу.

719. Ніколи не зневірюйся. Лазар мертвий і тіло його в стані розкладу. «Уже, Господи, чути, – бо чотири вже дні у гробі», – каже Марта Ісусові:

Коли чуєш голос Бога – «Лазарю, вийди сюди!» – та йдеш за тим голосом, то й вернешся до Життя.

720. Скільки ж це коштує!.. Знаю, що коштує. Але ти дерзай уперед! Тільки хоробрий отримує відзначення. Ще й яке відзначення!

721. Коли захиталася ціла твоя духовна споруда й коли виглядає, що все зависло на волосині, з синівським довір’ям зіприся на Ісуса та Марію, – цей камінь непохитний і певний, і на ньому ти повинен був будувати від самого початку.

722. Цим разом твоя проба продовжилася. Можливо – та що там можливо: певно! – досі ти в ній успіху не мав, бо ще шукав утішення людського. Твій Бог Отець відібрав тобі його цілковито, щоб ти не полягав ні на кого, а тільки на Нього.

723. Все тобі байдуже? Не пробуй обманювати себе. Коли б я тебе в цій хвилині став випитувати про людей та заходи, що в них ти, задля Бога, вклав свою душу, то ти заговорив би запально та з зацікавленням людини, що говорить про близьку справу.

Тобі байдуже далеко не все. Справа в тому, що ти не тип людини неструдженої, що потребуєш більше часу для себе; часу, що послужить також твоїй діяльності, бо ж в остаточному розрахунку ти уявляєш собою знаряддя.

724. Кажеш, що у грудях носиш усуміш вогонь і воду, холод і тепло, дрібні пристрасті та Бога… палиш свічку Богу та огарок чортові.

Заспокійся. Поки маєш волю змагатися, то не може бути мови про чортів огарок у тебе в душі, а тільки про свічку Богові.

725. До неподатливих душ нечистий майже завжди застосовує таку тактику: спершу лицемірно, лагідненько підсуне причини, до того ж і духовні, щоб не збудити підозрінь, а згодом, коли виглядає, що вороття нема (насправді ж воно таки є), він виступає з цілою безличністю, щоби створити становище, як і в випадку Юди, без надії та без каяття.

726. Втративши утішення з боку людей, ти залишився з почуттям самотности, наче повис на волосині над чорною прірвою. Твого крику та закликань на поміч, видається, не чує ніхто.

На почуття тієї безпомічности ти заслужив собі цілковито. Покорися, не шукай здійснення своєї власної мети, своїх власних вигод. Нести хреста – це ще мало; ти його люби, і Господь почує твою молитву. Тоді заспокояться твої змисли, замкнеться твоє серце знову, і відзискаєш спокій.

727. Ти чутливий, як відкрита рана. Абищо вражає твої почуття та змисли і абищо спокушує.

Кажу ж іще раз: покорися. Ось побачиш, незабаром тебе визволять із того становища, терпіння обернеться в утіху, а спокуса – в тверду впевненість.

Покищо ж, оживляй свою віру, сповняйся надією та постійно чини Любов, навіть як тобі здається, що це тільки пусте балакання.

728. Всю нашу силу ми отримали в борг.

729. О, мій Боже! З кожним днем я все менше полягаю на себе, а все більше на Тебе!

730. Якщо не покинеш Його ти, то не покине й тебе Він.

731. На Ісуса поклади всю надію. Ти не маєш нічого, не варт нічого й не можеш нічого. Він буде діяти, якщо на Нього покладешся.

732. О, Ісусе! В Тобі знаходжу відпочинок.

733. Завжди полягай на твого Бога. Він поразок не зазнає.

Останні справи

734. «Та це ваша година тепер, і влада темряви». Значить, грішна людина має свою годину? Так є, має. А Бог має вічність.

735. Коли ти апостол, то смерть – твоя добра приятелька, що влегшує тобі шлях.

736. Чи спостерігав ти, як у пізню лсінню годину опадає пожовкле листя? Кожного дня опадають у вічність душі. Одного дня опалим листком виявишся самий ти.

737. Не доводилося тобі чувати, як чорно нарікають люди мирські на те, що «життя – це повільне умирання, день по дневі».

Отож тобі й кажу: радій, апостольська душе, бо день по дневі ти все ближче Життя.

738. Тих «інших» смерть лякає та паралізує. Нас же смерть – тобто Життя – збуджує та оживляє.

Для них – це кінець, тоді як для нас – початок.

739. Не бійся смерти. Сприймай її, вже відтепер, великодушно: коли воля Божа, як Божа воля та де Божа воля. Не сумнівайся: вона прийде в найслушніший час, в найслушнішому місці та в найслушніший спосіб, післана Богом Отцем.

Ласкаво просимо, наша посестро смерте!

740. В якому місці неба – чи пак землі – постане діра, як мене не стане, коли я помру?

741. Чи бачиш, як розкладається у смердячу мазюку труп улюбленої людини? А це ж воно, це тіло прекрасне!

Дивись же та витягай висновки.

742. Маляр Вальдес Леаль уславився реалістичними зображеннями смерти. Мені видається просто неймовірним, щоб і тебе не порушили до глибини картини, що показують стільки визначного трупа – єпископів, кавалерів ордену Калятавра – в повному розкладі.

Ще більше порушить тебе зітхання князя де Гандія, пізнішого св. Франціска Борджі: «Бодай би більше не служити панові, що може мені отак померти!»

744. Будучи апостолом, ти й не помреш. Тільки перепровадишся до іншої хати, от і все.

745. «І прийде судити живих і мертвих», – молимося в Вірую. Не випускай же з поля зору того суду, тієї справедливости і… того Судді.

746. Не просвічує в душі твоїй прагнення, щоб твій Отець Бог зрадів, коли прийде черга Його Суду на тебе?

747. Серед людей світських завважується значна схильність посилатися на Милосердя Господнє. Це дозволяє їм і надалі ходити своїми манівцями.

Воно правда, що наш Господь Бог безконечно милосердний, та Він же й безконечно справедливий. Є Суд, і на Суді цьому Суддею є Він.

748. Бадьорись. Чи не знаєш, що повідає св. Павло коринтянам: «І кожен одержить свою нагороду за працею своєю»?

749. Пекло існує. Таке твердження може тобі видатися завживаним труїзмом. Проте я його тобі повторю ще раз: пекло існує! І ти в свою чергу скажи це на вухо в відповідну хвилину одному товаришеві, а потім другому.

750. Слухай сюди, чоловіче добрий, по вуха втоплений у своїх науках. Твої науки не в силі заперечити мені правдивість диявольської діяльности. Упродовж років Мати моя, св. Церква, кожного дня із східців вівтаря устами своїх священиків взиває св. Михаїла виступити «проти зла та підступу диявола». Похвальна це практика також і в приватному житті.

751. Небо. «Чого око не бачило і вухо не чуло, і що на серце людині не спало, те Бог приготовив був тим, хто любить Його!»

Чи це одкровення апостольське не дає тобі наснаги до боротьби?

752. Завжди, назавжди! Це слова, що їх надуживають люди в намаганні продовжити та увічнити те, що їм у смак.

На землі, де все проминальне, це слова брехливі.

753. Усе цьогосвітнє – це постійне кінчання: розкіш іще не встигла й початися, а вже скінчилася.

Божа воля

754. Це ключ до воріт Царства Небесного: «Не кожен, хто каже до мене: “Господи, Господи!” увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі».

755. Від твоєї й моєї поведінки у згоді з волею Божою залежить багато великих справ. Цього не забувай.

756. Ми уявляємо собою камінні глиби та плити, що рухаються, відчувають та користуються вольною волею.

Бог самий – той каменяр, що ударом молотка по долоті коле нас, теше та надає нам нові форми у згоді зі Своєю Святою Волею.

Хай же нам не приходить у голову відхилятися від Його волі, бо ударів не уникнемо сяк чи так. Відхиляючись, зазнаємо більших і зайвих терпінь та, замість гладкого каменя, придатного для будови, обернемося в купи щебеня, що по ньому люди зневажливо ходять.

757. Зречення? Згідливість ?.. Ні, шукання волі Божої!

758. Беззастережне сприймання волі Божої обов’язково приносить вдоволення і спокій, – щастя на хресті. Тоді ярмо Христове виявиться м’яким і тягар Його легким.

759. «Мир, мир!» – кажеш мені. Мир існує для людей доброї волі.

760. Ось спосіб думання, що сприяє спокоєві та що його подає Дух Святий людям, шануючим волю Божу: «Господь – то мій Пастир, тому в недостатку не буду».

Що може стурбувати того, хто промовляє ті слова з глибини душі?

761. Чоловіче вольний, візьми це ярмо на себе добровільно, щоб Ісусові не довелося говорити про тебе того самого, що, за переказом, сказав Він про інших св. Тересі: «Я хотів, Тересо… То люди не хотіли!»

762. Ото дія утотожнення з Волею Божою: Твоя воля, Господи? Це воля й моя!

763. Не сумнівайся. З глибини душі хай зрине тобі на уста та хай укоронує твою жертву визнання: «Хай буде!»

764. Чим ближче апостол до Бога, тим більше всеохоплююче його серце. Воно, те серце, виростає аж до спроможности охопити всіх і все в прагненні покласти до стіп Ісуса цілий всесвіт.

765. Шаную Твою Волю, мій Боже, стільки, що проти тієї Волі – якщо б така суперечність загалом була можлива – не пішов би й до неба.

766. Повне покладання на Волю Божу – це таємниця, як осягнути щастя на землі.. Тож промовляй: «Пожива моя – чинити волю Його».

767. Це покладання становить умову, що тобі необхідна, щоб у майбутньому не втратити спокою.

768. Радість і спокій – це певні та багаті плоди довірливого покладення на Його Волю.

769. Байдужість не означає черствости серця. У Ісуса серце не черстве.

770. Чи тобі чого не вистачає, а чи що збуває, – від того менше щасливим не почуваєшся.

771. Бог нагороджує тих, хто чинить Його Волю навіть і в справах, де Він їх уже упокорив.

772. Кожного дня багатократно завдавай собі питання: чи я роблю те, що треба?

773. Те, що хочеш Ти, Ісусе, мені святе.

774. Ось ступенування: покластися на волю Божу; згідливо прийняти Волю Божу; прагнути Волі Божої; любити Волю Божу.

775. Як Твоя Воля, Господи, то розпни моє грішне тіло.

776. Не попадай у зачароване коло. Ти думаєш собі: коли в мене справи візьмуть такий то чи сякий оборот, то я зможу бути більше щедрим у відношенні до Бога.

А що, як Ісус не захоче чекати на твою беззастережну щедрість і Сам полагодить справи, і то ліпше, ніж ти собі міг уявити?

Тверда постанова та логічна послідовність: кожного дня та в кожну хвилину буду намагатися щедро чинити Волю Божу.

777. Твоя власна воля і твій власний погляд – ось те, що тебе турбує.

778. Це лиш декілька секунд… Поки розпічнеш будь-яку справу, подумай: чого від мене хоче в даному випадку Бог? А тоді, з ласкою Божою, берися за діло.

Слава Божа

779. Достойно є віддати шану Богові, не вираховуючи собі авансів (жінка, діти, почесті) з тієї слави, яку розділимо з Ним цілковито в тому Житті.

Втім, Він великодушний, платить сторицею. Це правдиве навіть у справі дітей. Багато хто відмовляється від права мати дітей, зате набуває тисячі дітей духовних. Це такі самі діти, як ми всі у нашого Отця, що на небі.

780. «Вся слава Богу!» Це цілковите визнання нашої нікчемности. Він, Ісус, становить усе. Без Нього ми не варті нічого.

Наше марнославство було б прославленням марноти; було б блюзнірською крадіжкою; наше «я» не повинне виявлятися ні в чому.

781. «Без Мене ви не можете вдіяти нічого», – сказав Господь. Сказав на те, щоб ні ти, ні я не записували Його заслуг на свій власний рахунок.

782. Як наважуєшся вживати ту іскринку Божого розуму, розум твій, не для прославлення Бога, а для інших справ?

783. Якщо б життя не мало на меті прославити Бога, то воно було б нікчемне, ба навіть мерзенне.

784. Всю славу віддай Богу. З допомогою ласки, вжий свою волю, щоб витиснути кожну з твоїх дій, щоб у ній не залишилося нічого, що хоча тхнуло б людською гордістю та закоханістю у власному «я».

785. «Ти мій Бог, і я буду Тебе прославляти; мій Боже, я буду Тебе величати». Це чудова програма для апостола твоєї величини.

786. Хай ніяке почуття не прив’язує тебе до світу цього, крім божественного прагнення прославити Христа і – через Нього, з Ним та в Ньому – Отця і Духа Святого.

787. Виправляй твої наміри. Було б сумно, коли б твоя перемога не дала вислідів, тому що ти діяв із людських міркувань.

788. Чистість наміру. Нашіптування гордости та забаганки тіла ти спроможний розпізнати вчасно. Їм виповідаєш війну та, з допомогою ласки, перемагаєш.

Але мотиви, які привели тебе в дію, навіть у справах дуже святих, ще не видаються тобі зовсім ясними. В глибині душі ще чуєш голос, що вказує тобі на мотиви людські. Він вказує тобі на них з такою ясністю, що душа твоя сповняється неспокоєм, підозрінням, що ти не працюєш належно – задля самої Любови, тільки й виключно задля слави Божої.

Реагуй негайно й заяви: «Господи, для себе не хочу нічого. Все задля Твоєї слави, задля Любови».

789. Не полишиться ніякого сумніву щодо чистоти твого наміру, коли заявиш: «Відтепер зрікаюся всілякої вдячности та заплати людської».

Приєднування людей

790. Чи не підступає тобі до горла охота крикнути молоді, від якої навколо кишить: «Божевільні! Облишіть ті справи світу, які серце применшують, а часто й опідлюють. Облишіть це та йдіть із нами – за Любов’ю!»

791. У тебе нема «вібрації». Це причина, чому пориваєш за собою так мало людей. Виглядає, що ти мало певний винагороди, що її маєш отримати в обмін за зречення марнот світу задля Христа.

Порівняй: за одиницю – сто, і в добавок – життя вічне! Це тобі ще мало?

792. Виходь у море! Відкинь геть песимізм, що чинить тебе боягузом. І закинь свої сіті на рибу.

Чи не усвідомляєш собі, що, за Петром, ти в силі промовити: «За словом Твоїм укину невода»?

793. Прозелітизм, пиєднування людей – це найпевніший знак справжнього горіння.

794. Сіяння. Вийшов сівач… Сій, апостольська душе, широким помахом руки. Якщо грунт, на який падає зерно, непридатний, вітер ласки віднесе твоє насіння далі… Сій та будь певний, що насіння твоє пустить корінь та дасть багатий урожай.

795. Добрий приклад – це добре насіння. Любов же ближнього на всіх накладає обов’язок сіяти.

796. Невелика твоя любов, якщо не відчуваєш горіння спасати всі душі. Вбога твоя любов, якщо в тебе нема пристрасного прагнення заразити твоїм божевіллям інших апостолів.

797. Ти свідомий того, що шлях твій неясний. Неясний же він тому, що, не йдучи тісно за Христом, ти полишаєшся в темряві. Чого ж ти чекаєш, щоб рішитися?

798. Причини?.. Які причини назвав би бідний Ігнатій розумному Ксаверієві?

799. Те, що тебе дивує, мені видається зовсім зрозумілим. Ніби, що Бог захотів шукати тебе в виконуванні твоєї професії?

Адже так само шукав Своїх перших: Петра, Андрея, Івана та Якова – при їх таки рибацьких сітях, а Матвія – на стільці митника…

А Павла, уяви собі, знайшов у прагненні знищити християнство в самому зародку, в насінні.

800. Урожай обильний, а женців мало. Отож просіть Господа урожаю, щоб послав женців Своїй ниві.

Молитва становить найбільш ефективний засіб прозелітизму.

801. Ще й досі відгомоном ходить по землі той оклик Господній: «Я прийшов огонь кинути на землю, – і як Я прагну, щоб він уже запалав!» От і бачиш, – майже скрізь він погаслий.

Чи не зважишся сам стати палієм?

802. Ти хотів би приєднати до апостольського служіння і он того вченого чоловіка, і цього могутнього, і ще он того розсудливого та цнотливого.

Молися, жертвуйся та запалюй їх власним прикладом та словом. Вони все ще не приходять ?.. Ти не турбуйся: ачей вони зайві.

Чи думаєш, що, поза гуртом перших дванадцятьох апостолів, поміж сучасниками Петра не було ні вчених, ні могутніх, ні розсудливих і цнотливих?

803. Мені передавали, що в тебе є «принада», хист пиєднувати інших та ставити на твій шлях.

Дякуй Богу за дар бути приладом для пошуків приладдя.

804. Приєднуйся до мене у взиванні: «Ісусе, хочемо душ, душ апостольських – для Тебе і Твоєї слави!»

Ось бачиш, Він нас почує.

805. Слухай же: чи в тому гурті не знайдеться одного-двох, хто нас зрозуміє толком?

806. Перекажи он тому, що мені потрібно п’ятдесят чоловіків, що люблять Ісуса Христа понад усе.

807. Доповідаєш мені, що приятель твій ходить до Причастя, провадить життя чесне та пильно вчиться. Проте до нас «не пристає». Коли говориш до нього про жертовність та апостольське служіння, він сумніє та відходить.

Не журися. Це не поразка твоєї запопадливости. Це слово в слово той самий випадок, що про нього розповідає Євангелист: «Коли хочеш бути досконалим, – піди продай добра свої та убогим роздай» (жертовність)… «Потому приходь та й іди вслід за Мною» (апостольське служіння).

Юнак «відійшов, зажурившись»: не хотів відповісти на ласку.

808. «Є добра новина: знайшовся ще один божевільний для нашої божевільні». Далі йде хаос захоплення в листі «рибалки».

Хай Бог пішле великий улов твоїм сітям!

809. Прозелітизм. У кого нема прагнення увічнити своє апостольське служіння?

810. Ця пристрасть прєднувати людей, що спалює тебе, це певний знак твоєї відданости.

811. Пам’ятаєш? На молитві нам обидвом смерклося. Десь недалеко джурджала вода. І от у тій тишині кастілійської місцевости ми чули також стомовні голоси, які розпачливо взивали до нас, що вони ще не знають Христа.

Ти врочисто поцілував Розп’яття та просив благословення стати апостолом апостолів.

812. Бачу й розумію, що ти, хоч і пов’язаний любов’ю до Батьківщини та родини, чуєш поклик спілого лану та нетерпляче чекаєш хвилини, коли доведеться рушати в далеку дорогу, через континенти й океани.

Малі справи

813. Усе робіть задля Любови. Таким способом у вас не буде справ незначних, а все велике. Витривалість у справах малих, в ім’я Любови, це героїзм.

814. Який цінний невеличкий вчинок з Любови!

815. Направду хочеш бути святим? Чини свій дрібний, кожнохвилинний обов’язок. Роби, що до тебе належить, і вкладай у свою роботу себе самого.

816. Якщо згірдливо відносишся до малих справ, то тому, що збився зо шляху.

817. Велика святість полягає в виконуванні малих, кожнохвилинних обов’язків.

818. Великі душі звертають пильну увагу на малі справи.

819. Тому що «ти в малому був вірний», то «увійди до радощів пана свого», – сказав Христос. Чи знехтуєш малими справами, знаючи, що за їх пошанування пообіцяно славу?

820. Не суди справи з її дрібних початків. Одного разу звернули мою увагу, що насіння однорічних трав та велетенських вікових дерев, за величиною, ледве чи відрізняється.

821. Не забувай, що все велике на цій землі мало свої маленькі початки. Великою родиться хіба потвора, та й вона швидко гине.

822. Ти кажеш: «Як настане мить учинити щось велике – отоді то!» Тоді? Ти що – хочеш, щоб серйозно повірив я, як і самий ти, що без щоденного приготування та без вправ ти на надприродній Олімпіаді осягнеш першість?

823. Ти оглядав, як підносилася ота велетенська будівля? Цеглина по цеглині. Тисячі цеглин, але одна на одній. До того мішки цементу, і також один по одному. І камінні плити, що, порівняно до цілої споруди, виглядають зовсім незначними. І залізні конструкції. Врешті й будівничі, що працюють день по дневі, завжди в означений час.

Словом, ти бачив, яких головокружних розмірів будову звели? А все це сума малих справ!

824. Чи не бачив ти, в яких «дрібничках» проявляється любов людська? Отож у таких же «дрібничках» проявляється Любов божеська.

825. І надалі сумлінно виконуй свої буденні завдання. Ця праця – скромна, сіра й незначна – це молитва, вилита в чин, що підготовляє тебе отримати ласку тієї іншої, вимріяної праці – великої, широкої та глибокої.

826. Всі досягнення наші, недосконалих людей, включно зі святістю, постають із сплетення дрібниць, що, залежно від спрямованости намірів, можуть творити величавий килим геройства чи мерзотности, чеснот чи гріхів.

Епічні поеми завжди оспівують величні подвиги, але в суміші з подробицями буденного життя героїв. Дай же, Боже, щоб ти завжди вмів пошанувати малі справи. Це правильний шлях.

827. Чи задумався ти коли, в яку головокружну суму можуть помножитися маціцькі величини?

828. За твою лекцію ти заплатив гірку ціну. Не забувай же тієї лекції. Твоє велике боягузтво зовсім очевидно виростає з боягузтва буденного.

Ти не міг осягнути перемоги в великому, бо не хотів перемогти в малому.

829. Не доводилося тобі завважити світелець радости в погляді Ісуса, коли бідна вдова лишає у святині свою скромну лепту? Також і ти дай, що можеш дати. Вартість пожертви не в розмірі, а в добрій волі.

830. Не гарячися. Воно правда, що в великому підприємстві Христа тобі дісталася роля – в ліпшому випадку – невеличкого гвинтика.

Але чи ти знаєш, що це значить, коли гвинтик трошки недокручений, або коли цілком вискочить із свого місця? Розхитуються частини більших розмірів, або виходить з ладу зубчте колесо. Затримується весь процес виробництва. Дуже можливо, приречена на простій ціла складна машинерія.

Бути маленьким гвинтиком – є велика річ!

Тактика

831. У твоєму середовищі, апостольська душе, обернися в камінь, що падає в ставок. Своїм прикладом створи на дзеркалі води перше коло, а це коло – наступне, за кожним разом ширше.

Чи розумієш тепер велич твоєї місії?

832. Скільки у людей прагнень вирватися зі свого місця! А що сталося б, якщо б кожній кістці та кожному м’язові в тілі людському заманулося змінити своє становище та призначення?

Це й причина невдоволення в світі. Будь стійкий на своєму місці, мій сину. Скільки можеш учинити власне з того місця, щоб панування нашого Господа стало дійсністю!

833. Провідництво!.. Гартуй свою волю, щоб Бог учинив тебе провідником. Чи не бачиш, на якому принципі діють кляті таємні товариства? Вони ніколи не позискали мас. У своїх лігвах вони творять загін із кількох нечистих людей, що одурманюють, бунтують та підносять юрбу, щоб повести її за собою над провалля безладдя та… в саме пекло. Це вони носії проклятого насіння.

Як тільки хочеш, можеш стати носієм тисячкрат благословенного та непомильного слова Божого. Якщо ти великодушний та вірний своєму освяченню, то осягнеш освячення інших та наблизиш панування Христа: «Всі з Петром до Ісуса через Марію».

834. Чи можна собі уявити щось більш нерозумне, ніж як хто широкою долонею розкидає по землі золоте зерно, щоб воно в землі згинуло? А проте без отого «незрозумілого марнотратства» ми не мали б урожаю.

Як же у нас стоять справи з великодугністю, сину?

835. У тебе прагнення заблиснути зорею? Поривання в висоти, щоб світити на небозводі?

Краще приховано спалюй, наче смолоскип, займай власним вогнем усе, до чого ти тільки доторкнувся. Це твоя апостольська місія, для того живеш на землі.

836. Служити ворогові як гучномовець – це вершок глупоти; коли ж це, в додаток, ворог Бога, то важкий гріх. Отому в професійній сфері стою на принципі ніколи не вихваляти науки того, хто надуживає, власне, науку для нападів на Церкву.

837. Учвал, учвал! Діяти, творити!.. Гарячковий рух, божевільна суматоха… Пишні матеріальні досягнення…

З духовної точки погляду, це дошки зі скриньок, тонкий перкаль, кусні змальованого картону кулісів. Учвал, творити! Юрби людей підтюпцем вибігають на сцену і зникають.

Справа в тому, що ті інші працюють з поглядом, зверненим на теперішню мить. Вони вічно живуть сучасністю. Тобі ж слід бачити справи очима вічности, в план теперішности поставивши так майбутність, як і минувшину…

Спокій, мир. Інтенсивне внутрішнє життя. Без чвалування, без божевільної погоні за новим місцем. Як могутня духовна турбіна, скільки світла та енергії ти спроможний дати, не рухаючися з місця, що призначене тобі в житті, та не вичерпуючись із власної сили, власного світла!

838. Хай не буде в тебе ворогів, а тільки приятелі: ті праворуч – хто вчинив або хотів учинити тобі добро, і ті ліворуч – хто нашкодив тобі або намагався нашкодити.

839. Про справи «твого» апостольського служіння не розказуй інакше, а тільки для пожитку ближнього.

840. Ваше земне існування хай проходить так непомітно, як Ісусове до тридцятого року життя.

841. Йосиф Ариматейський і Нікодим відвідують Ісуса потаємно так в годину буденну, як і в годину тріумфу. Але в годину боязливого відречення вони хоробро, сміливо заявляють перед владою свою відданість Христові.

Повчися!

842. Не турбуйся тим, що «вас розпізнають» по почерку ваших учинків. Це почерк Христа. Крім того, радійте, що, працюючи тільки й виключно для Нього, здійснюватимете слова св. Письма: «Отак ваще світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославляли Отця вашого, що на небі».**

843. «Не відкрито, але ніби потай» – так сходить Ісус у св. Дари. Так Він іде шляхом в Емаус, із Клеопою та його товаришем. Таким Його бачить Марія Магдалина по Воскресінні.

От і «учні не знали, що то був Ісус». Так Він прибув на чудотворне рибалення, що про нього свідчить св. Іван.

З любови до людей Він іще більше потай перебуває у св. Дарах.

844. Зводити величні будівлі? Будувати розкішні палаци?

Хай будують, хай зводять. Нам же оживляти, плекати душі для тих будов та палаців.

Заживемо добре, в пишних домах.

845. Ти мене розсмішив, як і змусив задуматися, доводячи до мого відома отой труїзм: «А я вганяю гвозді гострим кінцем до стіни».

846. Не заперечую, твої інтимні гутірки, розмови в чотири очі мають ліпші результати, ніж виголошування промов – видовище, видовище! – на багатолюдних зібраннях.

А все таки, як треба виголошувати промови, то й виголошуй.

847. Зусилля кожного з вас, узяте окремо, виявляється мало ефективним. Та коли ви об’єднані любов’ю до Христа, то ваша ефективність дивує навіть і самих вас.

848. Хочеш стати мучеником, тож покладу мучеництво в засягу твоєї руки: будь апостолом, не називаючись ним; будь місіонером та веди місію, не називаючись місіонером; будь людиною Божою, подаючись за рядову людину цього світу: дій потай.

849. Ти висмій його, чоловіче добрий! Скажи йому, що мода на його погляди давно вже проминула, що сьогодні ледве чи знайдеться хтось, хто вважав би диліжанс за досконалий засіб транспорту… Це стосується тих, хто витягає зі скрині пропахлі нафталіною вольтеріянізми з їх перуками в борошні та здискредитовані лібералізми 19-го віку.

850. Які розмови, які мерзоти, яка огида! Тобі ж доводиться співжити з ними – в конторі, в університеті, в операційній залі, у світі. Коли просиш їх ввічливо, щоб замовкли, – вони сміються. Коли хмуришся, це їх заохочує. Коли виходиш, то вони і так продовжують своє. Ось тобі вихід із становища: спершу поручи їх Божій опіці та намагайся спокутувати; а потім мужньо постав чоло неподобству та застосуй «апостольське служіння міцнішим словом». Коли побачимося, то – на бажання – можу тобі на вухо послужити відповідним репертуаром.

851. Скеровуймо «провіденціальну глупоту» молоді в правильне русло.

Духовне дитинство

852. Намагайся пізнати шлях духовного дитинства, не силкуючись стати на цей шлях. Полиши поле для дії Духа Святого.

853. Шлях дитинства. Безпомічна ввіреність. Духовне дитинство. Все це становит не пусту вигадку, а міцне і тверде християнське життя.

854. В духовному житті дитинства, речі, що їх говорять чи роблять діти, завжди сприймаються серйозно.

855. Духовне дитинство – це не духовне отупіння, ані обезволення. Це шлях розсудливости й сили. За його складною простотою, людина повинна на цей шлях стати та йти по ньому тільки ведена за руку Богом.

856. Духовне дитинство вимагає підпорядкування розуму. Це справа складніша, ніж підпорядкування волі. Щоб підпорядкувати розум, для цього потрібно, крім ласки Божої, постійного зусилля волі, щоб раз, другий та завжди мати силу сказати «ні», як кажеться «ні» тілові. В результаті, виходить парадокс: хто хоче ступити «на доріжку дитинства», стати дитиною, повинен зміцнювати та гартувати волю.

857. Бути малим. – Діти проявляють велику сміливість. Кому іншому прийде в голову просити зірку з неба? Хто не поступиться перед ніякою небезпекою, щоб удоволити своє бажання?

Отож покладіть у таку дитину багато ласк Божих, покладіть прагнення виконувати волю Божу, велику любов до Ісуса, а до того знання, що його людина спроможна сприйняти, – і отримаєте духовний профіль сучасного апостола, докладно такого, без сумніву, як його хоче Бог.

858. Будь дитиною. Ще меншою. Бережися тільки телячого віку. Нема нічого дурнішого, ніж підросток, що стає в позу вусатого дядька, і ніж вусатий дядько, що дітвачиться.

Будь дитиною перед Богом, а для цього будь чоловіком зрілим і мужнім у всіх інших відношеннях. І ще одне: оберігайся манер пещеного французького пудля!

859. Інколи вічуваємо схильність вестися, як малі діти. В очах Бога, наші дії тоді мають вартість малих чудесних діл і, поки вони не ввійдуть у рутину, це діла плідні, як плідна завжди любов.

860. Перед Предвічним Богом ти куди менший, ніж двохрічний малюк перед тобою. А крім того, ти у Бога – син. Цього не забувай.

861. Запали в собі, дитино, прагнення надолужити всі потворності твого зрілого життя.

862. В день, коли ти, дитино розумна, приховаєш будь-що у твоїй душі перед твоїм духовним провідником, перестанеш бути дитиною, бо втратиш простоту.

863. Будучи духом справжньою дитиною, ти набуваєш всемогутність.

864. Як діти, ви безтурботні. Діти негайно забувають про свої неприємності та повертають до звичних забав. Тому, цілковито віддавшись у руки Його, ви не матимете причин турбуватися, бо спочинете в Отцеві.

865. Жертвуй Йому, дитино, кожного дня все, включно до появів твоєї крихкости.

866. Дитино добра: пожертвуй Йому працю тих трударів, що Його ще не знають; пожертвуй природну радість тих бідних дітей, що навчаються у школах поганських…

867. Діти не мають нічого власного, бо все їхнє належить батькам. А твій Отець завжди знає, як найкраще господарити Своїм майном.

868. Будь малим, дуже малим: двох-, а нйбільше трьохрічним. Бо старші діти починають лукавити й намагаються дурити батьків несусвітенними вигадками.

Справа в тому, що зло в них уже кільчиться, що вони виношують зародок гріха. Ще тільки нема в них досвіду в чиненні зла. Згодом з того досвіду вони засвоять собі гріховне вміння прикривати сповидністю правди фальш своїх вигадок.

Та вони вже втратили простоту. А простота – необхідна умова для того, щоб перед Богом бути дитиною.

869. Але ж, дитино, навіщо тобі спинатися на ходулі?

870. Не плекай в собі прагнень до зрілости. Будь дитиною завжди, навіть умираючи від старости. Коли дитина спотикається і падає, то нікого це не дивує. Батько поспішно її підніме.

Коли ж спотикається і падає дорослий, то найперше він викликає сміх. Як промине перше враження, на зміну сміхові інколи приходить співчуття. Але дорослі повинні вставати таки самі.

Твій сумний буденний досвід – це список спотикань та упадків. До чого це тебе довело б, якщо б ти з кожним днем усе більше не дитинів?

Не прагни ж доростати. І хай тебе, дитино, з кожного упадку піднесе рука твого Отця-Бога!

871. Безпомічна відданість, дитино, вимагає слухняности.

872. Не забувай, що Господь віддає першість дітям та тим, хто ведеться з діточою простотою.

873. Ось парадокси малої душі. Коли Ісус посилає тобі те, що у віті вважають за успіх, ти плач у своєму серці, вражений Його добротою та своїми поганими прикметами. Коли ж Ісус посилає тобі те, що люди вважають за неуспіх, то зрадій серцем, бо Він дає тобі завжди за потребою, й тоді настає у тебе чудова година любити хреста.

874. Дитино смілива, призивай: «Яка глибока любов св. Тереси! Яке горіння св. Ксаверія! Який гідний подиву муж – св. Павло!.. Я ж, Ісусе, люблю Тебе більше, ніж Павло, Ксаверій і Тереса!»

Дитяче життя

875. Не забувай, малий дурнику, що Любов робить тебе всемогутнім.

876. Не втрачай, дитино, твоєї любовної звички здобувати Кивот силою.

877. Коли називаю тебе «доброю дитиною», ти не думай, що я собі тебе уявляю несміливим малюком. Без мужности та… звичайної зрілости ти – не апостол, а смішна карикатура.

878. Дитино добра, повторяй Ісусові багато разів на день: люблю Тебе, люблю, люблю…

879. Не сумуй, коли тобі дошкуляють твої слабості. Пишайся своїми болячками, як св. павло; дітям бо дозволяється наслідувати старших, без нараження на сміх.

880. Хай твої хиби, недосконалості, ба навіть глибокі упадки не відчужують тебе від Бога. Дитина слаба, проте обачлива, завжди тримається батькової поли.

881. Виконуючи, на Його вимогу, малі завдання, ти, буває, розсердишся. Не турбуйся тим. Ще усміхнешся…

Чи не доводилося тобі спостерігати, як неохоче реагує простодушний малюк, коли батько, для проби, просить його дати лакоминку, що в руці малюка? А проте дитина лакоминку дає. Перемагає любов.

882. Коли намагаєшся зробити щось добре, дуже добре, то виходить тобі якраз погано. Упокорися перед Ісусом, визнаючи: Чи бачиш, як воно мені виходить погано? Як мені не допоможеш, і то дуже, буде ще гірше! Змилосердься над твоєю дитиною! Поглянь: кожний день я хочу вписати золотою сторінкою у хроніку мого життя… Але я такий недотепа, що, коли Учитель не водить моєю рукою, моє перо, замість стройних рядків, полишає закарлючки та клякси, що з ними не покажешся ні перед ким.

Відтепер, Ісусе, дозволь мені писати до-спілки з Тобою.

883. Визнаю, Господи, свою вайлуватість. Вона така несамовита, що я завдаю біль і шкоду, навіть проявляючи ніжність. Пом’якши мої душевні манери. В межах мужности дитячого життя, подай – я хочу, щоб Ти подав – мені тонкість та ніжність, з якими діти виливають свою любов, звертаючись до батьків.

884. Ти повен слабостей. Здаєш собі з них справу кожного дня все ясніше. А все таки не лякайся. Він знає, що в цій хвилині великих пожитків чекати від тебе не може.

З уваги на твої мимовільні, діточі упадки, твій Отець Бог пильніше піклується тобою, а твоя Мати, Марія, не випускає тебе зі своєї любовної долоні. Покористуйся цією обставиною і, коли Господь черговий раз піднесе тебе з упадку, ти з усієї сили обніми Його, схили свою бідну голову на Його відкриті груди та, слухаючи удари Його люблячого Серця, збожеволій від Любови.

885. Отримуєш один укол, другий, і ще один. Стерпи їх. Чи не ясно тобі, чоловіче, що при твоїй малечі, ті невеличкі хрести у твоєму житті, на твоїй доріжці, – це єдине, що можеш принести в жертві?

Втім, ти подумай: один хрест, а зверху другий… Один укол і наступний… Це дає значну суму.

В кінцевому висліді, дитино, навчишся робити щось велике: любити.

886. Коли душа дитини просить Господа помилування, може бути певна, що невдовзі ця просьба здійсниться. Ісус вирве із душі брудне охвістя давніх слабостей, що волочиться за нею; визволить від мертвого тягару рештки нечистот, що пригнічує душу до землі; звільнить серце дитини від баласту земних справ, щоб воно піднеслося до Маєстату Бога та щоб стопилося в живому полум’ї Любови – в Ньому Самому.

887. Брак великодушности, упадки та відступи на твоєму шляху – можливо, тільки сповидні – вганяють тебе у знеохочення, в якому часто набираєш враження, ніби ти розбив щось безцінне – справу твого освячення.

Не турбуйся. Застосовуй у твоєму надприродному житті ту саму обачну методу, що її вживають для поладнання подібного конфлікту прості діти.

Ось вони розбили якийсь предмет, дуже цінний їх батькові. Розбили, головно тому, що був крихкий. Свого вчинку жалують, може й плачуть, але… утішення шукають у власника предмету, знівеченого за їх необережністю. Батько забуває про вартість – навіть і велику – знищеного предмета і в своїй ніжності не то що пробачає малятам, а ще й потішає та підбадьорює їх. Повчися.

888. Молитва ваша хай буде мужньою. Бути дитиною – це не те саме, що бути ізніженим.

889. Хто Христа любить, йому молитва, навіть суха й сувора, дає насолоду, що кладе край огірченням. Він іде молитися з тим самим почуттям, з яким іде малюк, скуштувавши гіркого ліку, до цукернички.

890. В молитві ти розсіяний. Намагайся сконцентруватися. Та не журися, коли, не зважаючи ні на що, ти й надалі розсіяний.

Чи не доводилося тобі спостерігати, як у природному житті навіть і обачні діти розважаються й забавляються будь-чим під рукою, часто не звертаючи уваги на те, що говорить батько? Це не значить, що дитина батька не любить чи не шанує. Це просто характерна дітям слабість та малеч.

А перед Богом ти, власне, дитина.

891. Наче міліціонер, що керує вуличним рухом, у час молитви настирливим думкам дай знак, хай проїздять попри тебе. Для того користуєшся волею, відповідною до твого життя дитини. Та інколи затримай некликану думку, щоб включити в молитву тих, хто тобі несвоєчасно згадався.

Тож і далі, вперед. Продовжуй, аж пройде час молитви. Навіть як тобі цей спосіб молитви видається непридатним, то й тоді радій та вір, що Ісус тобою вдоволений.

892. Бути дитиною – це прекрасно. Коли зріла людина просить ласки, вона повинна до прохання, як прилог, долучити список своїх заслуг.

Діти ж заслуг не мають. Тож коли молиться малюк, йому вистачає відрекомендуватися іменем свого батька.

Ти ж відрекомендуйся Йому, промовляючи: Господи, я – син Бога.

893. Витривалість. Добиваючись до хати, дитина стукає в двері раз, другий і десятий.

Стукає сильно, довго, не турбуючись. Хто ж, врешті, роздратований вийде відкрити, його роззброїть простота настирливого малюка…

Отаким малюком стоїш перед Богом ти.

894. Спостерігав ти, як приносять вдячність діти? Наслідуй їх і – приємність у тебе, а чи неприємність – однаково заяви Ісусові: «Який Ти добрий, який добрий!»

Промовлена з глибини серця, ця фраза – це шлях дитинства, що веде до спокою, де сміх і плач існують в міру, зате любов не має ні міри, ні меж.

895. Фізично знеможений працею, молитися ти не в силі. Проте ти завжди стоїш перед лицем твого Отця. Як мала дитина, споглянь в Його бік час до часу… і Він тобі усміхнеться.

896. Коли віддаєш подяку після Причастя, кажеш, перше, що тобі мимовільно тиснеться на уста – це прохання: Ісусе, подай мені те-то… Ісусе, не забудь такої-то душі… Ісусе, на черзі такі-то заходи…

Не турбуйся й не докоряй собі за це. Доброму батькові проста, зате смілива, дитина спершу нишпорить по кишенях у пошуках за лакоминками, а щойно потім цілує його на привітання. А тож…

897. Зміцнена ласкою, наша воля перед Богом всесильна.

Зваживши на безліч прогріхів супроти Бога, ми можемо, для прикладу, в час подорожі трамваєм з твердою порішеністю звернутися до Ісуса: «Мій Боже, мені хотілося б учинити стільки діл любови та покути, скільки разів обертається кожне з коліс у цьому вагоні!» – і в цю ж мить Ісус, у згоді з нашим, порахує це нам за справжній вияв любови до Нього та за покуту.

Поза рамки духовного дитинства не виходить іще й такий «пустий» та вічний діалог поміж невинною дитиною та батьком, що гине з любові до сина:

Батько: «Тож скажи – дуже ти мене любиш?»

А дитина лепече за складами: «Ба-га-то, ба-га-то, ду-же!»

898. Ведучи «дитяче життя» та будучи дитиною, ти з необхідности лакомий. Як усі ровесники, згадай про лакімства у владі твоєї Матері.

Багато разів на день згадай. Це справа секунд… Ісус… Марія… Святі Дари… Причастя… Любов… терпіння… благословенні душі в чистилищі… Воююча Церква: Папа, священство… вірні… душа твоя… душі твоїх близьких… Ангели Хоронителі… грішники…

899. Це невеличке умертвляння коштує багато зусиль. Ти борешся. Тобі наче б хтось нашіптував: До чого там аж така докладність у виконуванні плану життя, погодинного графіка?

Чи бачив ти, як легко дають обдурити себе діти? Вони відмовляються від гіркої медицини, але… Бу-бу-бу, – кажуть їм, – ще проковтни оту ложечку за татка… і оту за бабуню… аж вичерпається приписана доза.

Отак роби і ти: чверть години молитви в волосяниці довше – за душі в чистилищі, п’ять хвилин іще – за твоїх батьків, а ще п’ять – за ьратів в апостольському служінні… Аж пройде час, вказаний тобі розписом.

Велика вартість умертвляння, здійснюваного вказаним способом!

900. Ти не сам. Приймай своє випробування з радістю. Це правда, бідаче, що на долоні твоїй ти не відчуваєш долоні твоєї Матері. Але ж ти бачив, як земні матері йдуть з розпростертими раменами за своїми дітьми, коли ті зважуються без сторонньої допомоги ставити свої перші непевні кроки. – Ти не сам. З тобою Марія.

901. Ісусе, за Ласку, що Ти її витратив, щоб учинити мене малим, я не спроможуся віддячитися Тобі ніколи, навіть якщо б умер з Любови!

Заклик

902. Чому оце тепер, негайно, раз і назавжди не віддасишся в руки Бога?

903. Коли ясно бачиш свій шлях, то й іди по ньому. Чому не відкинеш боягузтва, що зупиняє тебе?

904. «Тож ідіть і навчіть усі народи… Я перебуватиму з вами повсякденно…» Це сказав Ісус, і сказав це тобі.

905. Патріотичне горіння – зрештою, дуже похвальне – провадить багатьох людей на шлях служіння народові чи державі, на шлях служіння у війську. Не забувай же, що також Христос має «військо» та має вибраних людей у Своєму служінні.

906. «І царству Його не буде кінця!» Чи не радієш ти з того приводу, що працюєш для такого Царства?

907. «Хіба ви не знали, що повинно бути Мені в тому, що належить Моєму Отцеві?»

Це відповідь дозріваючого Ісуса. Відповідь такій матері, як Мати Його, що вже від трьох днів шукає Сина та вважає Його за пропалого. Цю відповідь доповнюють інші слова Ісуса, записані св. Матвієм: «Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене не достойний.»

908. Ти надто спрощуєш справи, оцінюючи вартість апостольських заходів лиш на основі того, що видне оком. На тій основі ти повинен би віддати перевагу скрині вугілля над жменею діамантів.

909. Віддавшись у Його руки, тепер проси Його ж, хай оновить твоє життя, хай поставить на ньому Свою печать та хай утвердить правдивість місії твоєї, як людини Божої.

910. Це божевілля – отой твій ідеал, твоє покликання. І божевільні ті інші – твої приятелі та брати!

Хіба не чував ти інколи такого оклику в глибинах душі? На нього ти рішуче відповідж, що ти вдячний за почесть належати до «божевільні».

911. Мені пишеш: «Нами володіє таке палке бажання, щоб “це” розвивалося й росло, що воно переростає в нетерплячку. Коли речі рушаться з місця, коли наступить перелім, коли побачимо світ нашим?»

І добавляєш: «Наше прагнення не буде марним, коли ми його обернемо в “силування” Господа нашою настирливістю. Таким способом виграємо мах часу».

912. Мені зрозумілі терпіння, що їх зазнаєш, у примусовій бездіяльності зважуючи завдання, що стоять перед нами. Для серця твого тісна наша планета, тим же часом воно повинно вміститися в рамках… куцої буденної праці.

Але до чого ж тоді наша віра в «хай буде воля Твоя»?

913. Не сумнівайся: твоє звання – це найвища ласка, якої тільки ти міг доступитися у Господа. Будь вдячний Йому за неї.

914. Який жаль, що ці юрби – в верхах, у низах та посередині – живуть без ідеалу! Виникає враження, що вони несвідомі існування власної душі. Як отара, як стадо, як… свинська череда.

З допомогою Твоєї милосердної Любови, Ісусе, ми обернемо отару в загін, стадо – в армію, ба і з череди витягнемо та очистимо тих, кому надокучило топитися в гноєві.

915. Діла Божі – це не рожен для печення власної печені, ні східець для підношення вверх.

916. Господи, дай нам збожеволіти тим заразливим божевіллям, що має силу притягати багатьох до Твого апостольського служіння.

917. «Чи не палало нам серце обидвом, коли промовляв Він до нас по дорозі?»

Якщо ти справді апостол, то ті слова учнів з Емаусу повинні спонтанно повторити твої товариші по професії, зустрівши тебе на своїй життєвій дорозі.

918. До апостольського служіння приєднуйся в прагненні віддати все, а не в шуканні за будь-чим земним.

919. Зволивши обрати тебе за апостола, Господь нагадав тобі – і цього не забувай ніколи – що ти – Божий син.

920. Кожен із нас повинен прагнути стати апостолом апостолів.

921. Ти – сіль, ти – апостольська душа.

«Сіль – добра річ», – стверджує св. Євангелія. «Та коли сіль несолоною стане», то вона непридатна навіть як добриво. Її викидається геть, як цілковиту непотріб.

Ти – сіль, ти – апостольська душа. Та коли станеш несолоним…

922. Сину мій, якщо ти любиш своє апостольське служіння, то будь певен, що любиш Бога.

923. Того ж самого дня, коли ти добре «вростеш» у твоє апостольське служіння, те служіння стане тобі панциром, об який пощербиться зброя твоїх ворогів так земних, як і пекельних.

924. Завжди проси стійкости собі самому та твоїм товаришам ув апостольському служінні, бо наш противник, диявол, добре знає, що ми його запеклі вороги… Тому кожний упадок у наших рядах – це величезна втіха для нього.

925. Як ченці в виконуванні своїх обітів прагнуть знати, як жили перші члени їх ордену чи спільноти, так і ти, християнський лицарю, намагайся вивчити та наслідувати життя учнів Христа, що стикалися з Петром і Павлом та що майже були свідками Страстей та Воскресення Учителя.

926. Питаєш мене, то й відповідаю: твоя досконалість полягає в досконалому веденні життя на місці, на становищі та в ступні, що їх тобі визначив, за посередництвом влади, Бог.

927. Моліться одні за одних. Що, ніби, захитався один? Що хитається другий? Моліться надалі, не втрачаючи спокою. Що вони відходять? Що втрачені? – Господь порахував вас уже перед віками!

928. Маєш слушність. – Із вершка, – пишеш мені, – відкривається погляд на десятки кілометрів. Та скільки сягає око – не видко ні клаптика рівнини. Все гори та гори. Навіть коли в якому місці краєвид, здається, лагідніє, то, як тільки піднесеться туман, грізний кряж виростає також і там.

Такий він суворий – овид твого апостольського служіння. І таким він повинен бути. Світ пройти треба, але шляхів прокладених немає… Прокладете їх самі ви вашими стопами в мандрівці крізь гори.

Апостол

929. Хрест на твоїх грудях? Що ж, це добре. Але… поклади хреста на твої плечі, на ціле тіло, на розум. Тоді житимеш для Христа, з Христом та у Христі. І тільки тоді станеш апостолом.

930. Апостольська душе, розпочинай від себе.

Сказав Господь, за свідченням св. Матвія: «Багато хто скажуть Мені того дня: “Господи, Господи, хіба ми не ім’ям Твоїм пророкували, хіба не ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не ім’ям Твоїм чуда великі творили?” І їм оголошу Я тоді: “Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!"»

Хай же не трапиться так, – добавляє св. Павло, – щоб, завіщаючи іншим, самий я не став негідним.

931. Військовий геній св. Ігнатія показує нам образ сатани, що скликає незліченні загони чортяк та розподіляє їх за країнами, областями, містами та селами, перед тим повчивши їх, щоб вони заковували в ланцюги й кайдани геть усіх без розбору.

Ти казав мені, що хочеш стати провідником. Кому ж і до чого здався провідник у кайданах?

932. Ти поглянь: попри всі свої очевидні та незаперечні слабості, апостоли були щирі, прості… прозорі.

У тебе також чимало очевидних та незаперечних слабостей. Дав би Бог тобі ще й простоту.

933. Оповідають про одного чоловіка, що в молитві Господу сказав: «Ісусе, люблю тебе!» На це почув відповідь із неба: «Любов у ділах, а не в гарних словах».

Подумай, чи й ти, бува, не заслуговуєш на цей ласкавий докір.

934. Запал – це та божеська навіженість апостола, якої тобі бажаю. Ось її познаки: жадоба бути при Учителеві; постійна турбота про душі; непослабна витривалість.

935. На лаврах не спи. Говорячи людською мовою, спати в такій позиції як незручно, так і протиприродно. Втім, а що, як виявиться, як оце й тепер, що ті лаври навіть і не твої, а Божі?

936. До апостольського служіння приєднуєшся, щоб підпорядкуватися прикоротитися, зовсім же не нате, щоб просувати свою особисту думку.

937. Ніколи не будьте чоловіками чи жінками, що дію розтягають, зате молитву скорочують.

938. Намагайся жити таким способом, щоб бути спроможним добровільно зректися вигід та добробуту, що їх ти засудив би в навиках іншого Божого чоловіка.

Май на увазі, що ти пшеничне зерно, згадане в Євангелії. Не впавши в грунт і не згинувши, колоса не видасиш.

939. Будьте чоловіками і жінками світовими, але не мирськими.

940. Не забувай, що єдність – це ознака життя. Роз’єднання ж – це розклад, безпомильний знак смерти.

941. Послух простелює шлях певний. Сліпий послух зверхникові – шлях святости. Послух у твоєму апостольському служінні – єдиний шлях, тому що в ділі Божому зобов’язує дух – або ти слухаєшся, або відходиш.

942. Май на увазі, сину мій, що ти становиш не просто душу, що об’єднується з іншими душами з метою чинити добру справу…

Це вже багато, проте… ще мало. Ти уявляєш собою апостола, що виконує невідкличний наказ Христа.

943. Один чоловік, не без слушности, вигукнув: «Ті чесні люди вже кісткою в горлі мені стали!»

Дай же, Боже, щоб ніхто з тих, хто має справи з тобою, не отримав причини гукати так само про тебе.

944. Любов до Бога та турботу про душі ти повинен передати іншим, щоб ті запалили багатьох іще інших, у третьому плані, і кожен із тих останніх, у свою чергу, своїх товаришів праці.

Скільки духовних калорій тобі треба! Яка важка твоя відповідальність за те, щоб не остудитися! І – про це не хочу й думати – який злочин важкий ти взяв би на себе, якщо б дав поганий приклад!

945. Слухання слова Божого з критиканською настановою доводить злу волю.

946. Прагнучи віддатися в руки Бога на цьому світі, ви повинні поставити релігійність попереду вчености (жінкам, зокрема, вченість цілком зайва, вистачить обачливість); найтісніше молитовно згуртуватися навколо Господа; ви повинні невидимим серпанком покрити ваші змисли й потенціали, всі разом і кожен зокрема; повинні молитися, молитися і ще раз молитися; покутувати, покутувати і ще раз покутувати.

947. Тебе дивувало, що я схвалював брак «однорідности» в апостольськім служінні, де працюєш ти. Я ж тобі сказав:

Єдність і різнорідність. Ви повинні бути такі різнорідні, як різнорідні святі в небесах: кожен із них має свої власні невід’ємні риси. З другого ж боку, ви повинні бути такі ж згідні поміж собою, як ті самі святі, що не стали б святими, коли б кожен із них не ототожнив себе з Христом.

948. Ти, улюблений сину Бога, відчувай братерство та живи в ньому, але без фаміліярности.

949. Посягати по становища в заходах апостольського служіння в цьому житті – зайво, а для того Життя – небезпечно.

Коли Богу понадобиться, то тебе й покличуть. І тоді ти не повинен відмовлятися. Та не забувай, що ти можеш і повинен освятитися на кожному місці, бо ж для цього ти й приєднався.

950. Думаючи, що в праці для Христа становища – це щось більше за тягарі, ти наражуєшся на багато огірчень.

951. Очолювати якийсь захід апостольського служіння означає бути готовим з безконечною любов’ю прийняти відповідальність за все перед усіма.

952. В апостольській праці не можна терпіти ні непослуху, ні дворушности. май на увазі, що простота – це не нерозсудливість, ні необачність.

953. Маєш обов’язок молитися та жертвуватися за особу й наміри того, хто очолює твоє апостольське підприємство. Твоя занедбаність у тому обов’язку доводила б, що по своєму шляху йдеш без ентузіязму.

954. Ти повинен подвоїти уважливість до твого зверхника, коли він звертається до тебе по пораду й коли тобі доводиться заперечувати його погляди. Навіть коли він не має слушности, ти ніколи не переч йому в присутності його підпорядкованих.

955. У твоїх заходах апостольського служіння не бійся зовнішніх ворогів, навіть як вони дуже могутні. Твій головний ворог – це половинчастість твоєї приналежности та брак духу братерськости.

956. Мені цілком зрозуміло, що, поки відчуваєш єдність із Богом та з твоєю братією в апостольському служінні, зазнавані зневаги, навіть із боку могутніх ворогів, дошкулити тобі не можуть. Бо що вони тобі?

957. Я часто прирівнюю працю в апостольському служінні до машини: ото зубчасті колеса, там поршні, клапани, а там – гвинти…

Любов же, любов твоя, це в машині мастило.

958. Позбудься отієї самовдоволености, що відмежовує твою душу від душ тих, хто шукає наближення з тобою. Більше слухай. І говори просто. Тільки так ростиме твій апостольський труд вглиб і вшир.

959. Зневага і переслідування – це благословенні докази особливого Божого обрання. Та нема кращого доказу особливого обрання, ніж оцей: проминути неспостережно.

Апостольське служіння

960. Так як рев океану складається з грохоту окремих хвиль, святість вашого апостольського служіння становить сума чеснот кожного з вас.

961. Тобі необхідно бути Божою людиною, людиною з внутрішнім життям, людиною молитви та жертовности. Твоє апостольського служіння повинно бути пребагате життям усередину.

962. Єдність. Єдність та підпорядкованість. Навіщо кому здалися частини годинника, самі собою чудові, коли вони не показують години?

963. У вашій праці не творіть загумінків. Це звузило б апостольське служіння. Бо коли загумінок, врешті, спроможеться пролізти до керівництва універсального підприємства, – то як же швидко обернеться в загумінок ціле підприємство!

964. Пригноблений, ти казав мені: «Шляхів така безліч!» Що ж, безліч їх і має бути, щоб у тій захоплюючій різновидності кожна душа могла знайти свій власний шлях.

Розгубленість? Вчинитвій вибір раз і назавжди – і розгубленість обернеться в упевненість.

965. Радій, спостерігаючи, як інші працюють для добра апостольських справ. Проси для них щедрої ласки Божої та здібности відповісти на ту ласку.

Самий же ти продовжуй верстати власним шляхом. Переконай себе в тому, що іншого шляху в тебе немає.

966. Фальшива твоя постава, коли тобі болить те, що інші працюють, не звертаючи уваги на твою працю. Згадай ось це місце з Євангелії від св. Марка: «“Учителю, ми бачили одного чоловіка, який з нами не ходить, що виганяє Ім’ям Твоїм демонів; і ми заборонили йому, бо він із нами не ходить”. А Ісус відповів: “Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім’ям Моїм чудо зробив би, і міг би небаром лихословити Мене”».

967. Зайво тобі розгортати зовнішню діяльність, коли у тебе немає Любови. Це те саме, що шити без нитки.

Було б жаль, якщо б укінці виявилося, що займався ти своїм власним апостольським служінням, а не Його.

968. З радістю благословляю тебе, сину, за ту віру в твою апостольську місію, підо впливом якої ти написав: «Немає сумніву, майбутність забезпечена; можливо навіть, усупереч нам самим. Але необхідно, щоб ми становили одну цілість із Головою – “щоб усі були одне” – силою молитов та жертовности».

969. Хто полишає діяльність іншим, щоб молитися й терпіти, тут не заблисне; зате як же сяятиме його корона в Царстві Життя! Хай буде благословенне апостольство терпіння!

970. Це правда, що твоє скромне апостольське служіння я назвав «мовчазною та ефективною місією». І сказаного не відкликаю.

971. Твоє пошанування до первісних християн мені подобається такою мірою, що я вчиню все можливе, щоб підтримати його – щоб ти, наподобу їм, з постійно наростаючим ентузіязмом ефективно здійснював апостольство обачливости та звірювання.

972. Не пробуй мені й говорити, ніби не знаєш, що казати, коли застосовуєш у житті твоє апостольство обачливости та звірювання. відповім тобі словами псалма: «Господь дає слово; провісниць велика многота».

973. І ті слова, що ти їх у пору шепнув у вухо приятелеві, який завагався; і та повчальна розмова, яку ти своєчасно розпочав; і професійна порада, що підносить чиюсь високошкільну працю на вищий рівень; і обачливо кинуте «необачливе» зауваження, яким ти комусь відкриваєш неочікувані горизонти ревности – все це разом становить апостольство звірювання.

974. «Апостольство хліба-соли» – це древня гостинність патріярхів, сповнена братерською теплотою Віфанії. В часі такої гостини самий Христос ввижається на покутті, наче в домі Лазаря.

975. Відновлення християнського духу в народних святкуваннях та звичаях – це невідкладна справа. Невідкладно також усунути той єдиний вибір, який мається в публічних видовищах: або слабизна, або поганство.

Проси Господа, щоб були такі, хто працює для великої справи, яку можна б назвати «апостольством розваги».

976. «Листовному апостольскому служінню» ти присвячуєш справжнього панегірика. Пишеш: «Не знаю навіть, як писати, щоб викласти справи, які могли б бути корисними відборцеві листа. Починаючи, заявляю своєму Хоронителеві, що пишу на те, щоб лист дав якийсь хосен. І, хоч пишу самі тільки небилиці, ніхто не може забрати ні мені, ні відборцеві хвилин, проведених на молитві за все, що потрібне, власне, цьому відборцеві».

977. «Лист застав мене в годину нез’ясованого смутку; перечитуючи його та вчуваючись, як працюють інші, я відчув надзвичайне підбадьорення». Інший дописувач: «Мені помагають ваші листи та відомості про братію, як чудовий сон перед твердою дійсністю». Ще інший: «Яка радість отримати листи та відчути себе приятелем таких прятелів!» А тисяча ще: «Отримав я листа від Н. та засоромився на думку про те, як мало одуховлений я порівняно з ними!»

«Листовне апостольське служіння» має свою силу, правда?

978. «Ідіть услід за Мною, – і зроблю, що станете ви ловцями людей». Ті слова Господні мають глибоке значення: людей, як і рибу, ловити треба за голову.

Яку євангельську глибину має «апостольство розуму»!

979. Люди мають схильність мало цінити те, що коштує мало. Тому й дораджую тобі апостольство без даровизни.

Коли твоя професія становить знаряддя апостольського служіння, завжди вимагай справедливої та поміркованої платні за твою професійну працю.

980. «Чи ми права не маємо водити з собою сестру, дружину, як і інші апостоли, і Господні брати, і Кифа?»

Це писав св. Павло у своєму першому посланні коринтянам. Неможливо нехтувати співпрацею жінки в апостольському служінні.

981. У 8-ій главі Євангелії від св. Луки читаємо: «І сталося, що Він після того проходив містами та селами, проповідуючи та звіщаючи Добру Новину про Боже Царство. І з Ним Дванадцять були, та дехто з жінок, що були виздоровлені від злих духів і хвороб: Марія, Магдалиною звана, що з неї сім демонів вийшло, і Іванна, дружина Худзи, урядника Іродового, і Сусанна, і інших багато, що маєтком своїм служили».

Списуючи ці рядки, прошу Бога, щоб кожна жінка, що буде їх читати, сповнилася святою завистю та відчула прагнення діяти.

982. Жінка сильніша за чоловіка та вірніша в годину страждання. І Марія Магдалина, і Марія Клеопа, і Соломія!

З гуртом жінок, таких хоробрих, як ті, і так тісно згуртованих навколо Страждальної Діви, – яку велетенську працю можна б проробити серед душ у світі!

Витривалість

983. Розпочинає діло аби-хто, але витривало ведуть його до кінця святі.

Хай твоя витривалість не буде сліпим вислідом першого захоплення, ні діянням сили безвладу. Хай це буде витривалість свідома.

984. Скажи Йому: «Ось я, бо Ти кликав мене!»

985. Ти схибив зі шляху та не вертався, бо тобі було соромно. Якщо б ти посоромився того, що не вернувся, то твій сором мав би більше глузду.

986. Визнаєш мені: «Насправді не треба бути ніяким героєм, щоб без вихилясів та викрутасів уміти, коли вимагають обставини, осамотіти та в осамітненні витривати.» І добавляєш: «Поки виконую норми, що їх наклали на мене ви, інтриги та підступи довкілля мене не турбують. Скоріш мені страшно злякатися тих дрібниць».

Сказано чудово!

987. Вирощуй та зміцнюй той прешляхетний ідеал, який щойно в тобі народжується. Тільки подумай: навесні від квітів рясно, проте восени овочі видають лиш деякі.

988. Знеохочення – це ворог витривалости. Як не виповіш йому війни, спершу тобою оволодіє песимізм, а далі – літеплість. Будь же оптимістом.

989. І що ж: по стількох мольбах – «Хреста подай мені, Господи, хреста!» – тепер виявляється, що ти хотів хреста до власної вподоби.

990. Тобі треба непохитної стійкости. Проси її в Бога та роби все в своїх силах, щоби прохання твоє було вволене. Це тобі знаменитий засіб, щоб не зійти з обраного шляху.

991. Не можеш «піднестися». І не дивниця – після такого упадку!

Витривай і «піднесешся». Згадай, що сказав один релігійний автор: Бідна душа твоя – це пташка, крила якої ще й досі склеєні глиною.

Треба тепла небесного сонця та особистих зусиль, щоб висушити й викришити ті схильності, ті уявлення, те знеохочення – власне, цю клейку глину на твоїх крилах.

Тоді звільнишся. Як витриваєш, то й «піднесешся».

992. Подякуй Богу за допомогу та радій своєю перемогою. Яку ж глибочезну радість переживає душа, відповівши на ласку!

993. Розмірковуєш логічно, безпристрасно. Скільки в тебе причин відректися від завдання!

Бачу, що причин маєш, без сумніву, чимало. Та слушности не маєш!

994. «Мій ентузіязм вистиг та вивітрів», – доповідаєш мені. – А ти працюй не з ентузіязму, а з любови, зі свідомости твого обов’язку самовідречення.

995. Ти повинен бути непохитним. Коли слабості, чужі або власні, в силі захитати твою витривалість, то в мене гріш ціна твоєму ідеалові.

Рішися раз і назавжди.

996. Твоє уявлення про обраний шлях не надто високе, коли тобі думається, що з нього ти схибив, як тільки відчув холодок у серці. Це година іспиту, тому тобі віднято відчутне утішення.

997. Витривалість випробовується розлукою та осамотненням. Літургія, молитва, Причастя, єднання в спільноті святих – це зброя, щоб пройти пробу й перемогти.

998. Благословенна хай буде витривалість вола Сірого в ярмі! Вічно тим самим важким ходом, вічно тією самою колією, в поле і з поля, вічно з тим самим ярмом на шиї. Сірий день по сірому дневі.

Не будь волячої витривалости Сірого – не вродила би пшениця в полі, пустирем лежав би город, засохло б квіття в горідці.

Згадай вола Сірого в твоєму внутрішньому житті.

999. Тож яка таємниця витривалости? – Це Любов. Ти полюби – й не покинеш Його ніколи.

ВІДЕНЬ – МЮНХЕН 1974

Книжка ця вийшла друком до дня святих першоверховних апостолів Петра і Павла, року Божого 1974, місяця червня, дня 29 (старого стилю), за дозволом і благословенням Високопреосвященного Владики Кир Платона, Апостольського Екзарха в Західній Німеччині.

Druck: “Logos” G.m.b.H., Munchen 19, Bothmerstr. 14