№2 (72), 2010

Інтерв’ю з Головним командиром ВО “Тризуб” імені Степана Бандери полковником Дмитром Ярошем

ХТО СПІВПРАЦЮЄ З ОКУПАЦІЙНИМ РЕЖИМОМ, Є ЗРАДНИКОМ І КОЛАБОРАНТОМ

– Друже Командире, як Ви можете охарактеризувати суспільно-політичну ситуацію, що склалася в Україні?

– Український націоналізм завжди послідовний і принциповий. “Тризуб” імені Степана Бандери ще в лютому цього року, відразу ж після захоплення вищої державної посади проросійським кримінально-олігархічним угрупуванням на чолі з Віктором Януковичем, висловив чітку позицію стосовно ситуації в Україні. З того часу вона не тільки не зазнала якихось змін, але й отримала багато підтверджень і значно розгорнулася. Наголошу на найголовніших її пунктах.

По-перше, ми, націоналісти-бандерівці, не визнавали і не визнаємо результатів сфальсифікованих президентських виборів. Янукович для нас – не Президент держави Україна, а маріонетка, яка шляхом обману та підкупу виборців, політичних махінацій, за безпосередньою підтримкою Московської імперії незаконно зайняла президентський пост. А отже, він не є легітимним Президентом України.

По-друге, формування парламентської коаліційної більшості відбулось із глобальними порушеннями конституції України. Депутатські перевертні, що з тих чи інших причин проміняли свою Вітчизну на “шмат гнилої ковбаси”, стали символом нелегітимності вищого законодавчого органу влади в Україні. До того ж, сьогодні кожен мислячий українець дає собі звіт, що голова Верховної зРади Литвин так само є лялькою в руках московських спецслужб, які у свій час провели спецоперацію з метою ліквідації Георгія Гонгадзе. Там, де Литвин – там зрада України!

По-третє, пригадується риторичне питання російського літературного класика: “А судді хто?” Судова гілка влади є наскрізь продажною і корумпованою. Вона не вершить праведний суд, а обслуговує інтереси тих чи інших владних кланів. Показовими є рішення Конституційного Суду, що вступають у протиріччя одне з одним, і найголовніше, з національною безпекою держави; формування складу цього ж “суду”, коли з волі одіозної “Банкової” позбавляються своїх посад люди, які займають “не таку” позицію, яку вимагає Янукович і його камарилья; вироки, що дозволяють рейдерські захоплення як підприємств, так і політичних партій та забороняють проведення політичних акцій тощо. Куплені судді – це обслуговуючий персонал антиукраїнського режиму, а вся судова система влади України також однозначно є нелегітимною.

По-четверте, “уряд прагматиків” на чолі з низкою дивовижних “професіоналів”: поліглотом неукраїнського походження Азаровим, боягузливим комсомольським вожаком Тігіпком і деґенератом-збоченцем Табачником. Антиконституційна парламентська більшість абсолютно логічно сформувала незаконний Кабінет Міністрів. До того ж, будь-який крок цього “уряду” є наскрізь антинаціональним, антинародним, антилюдським: українське християнство віддано на поталу ефесбешному патріарху Кірілу Гундяєву та його релігійній секті РПЦ; український гуманітарний простір активно знищується українофобами та вводиться у сферу впливу Росії; шокове підвищення цін на всі товари і послуги; на догоду олігархам чиняться економічні утиски і, як наслідок, відбувається згортання малого і середнього бізнесу тощо.

По-п’яте, всі кроки всіх нелегітимних з точки зору національного, звичаєвого і юридичного права гілок існуючої влади є такими, що дозволяють однозначно констатувати: впродовж 2010 року “партії регіонів” та її антиукраїнським васалам з різних середовищ вдалося здійснити державний переворот в Україні; узурпувати владу і встановити авторитарний і за своєю суттю внутрішньо-окупаційний режим (про що пише значна кількість політиків, політологів, публіцистів та культурних діячів), основним завданням якого є ліквідація української квазідержавності та побудова неукраїнської неоколонії, в якій українці мають бути приречені на безправне існування, денаціоналізацію та деградацію. При цьому зазначу, що все це відбувається при мовчазній згоді, а деколи й підтримці так званої світової спільноти – ЄС, ОБСЄ, НАТО, США…

І останнє. Ця антиукраїнська влада перейшла свій рубікон навесні, після того, як Янукович підписав зрадницький Харківський пакт, а Верховна Рада його ратифікувала. Якщо до цього моменту чужинські кримінально-олігархічні клани порушували їхню ж, за І.Франком, свинську конституцію, то ця дія поставила крапку на незалежному розвитку держави Україна, а отже цей режим протиставив себе українській нації, всім її поколінням, які йшли національно-державницьким шляхом, та поставили себе поза Законом – законом Божим, Національним, Державним.

– Друже Дмитре, а чи знаходить така безкомпромісна позиція підтримку серед народу, опозиційних партійних і громадських організацій, окремих політиків?

– Коли у лютому вийшла Заява нашої Організації щодо результатів останніх виборів без вибору, тоді ми побачили, що у своїй масі ні народ, ні політичні сили не сприйняли слів правди, в ній написаних. Але час розставляє всі крапки над “і”. Масована здача окупаційним режимом завоювань українців, кардинальне погіршення соціально-економічної ситуації покликали за собою зниження рейтингів правлячої антиукраїнської верхівки, навіть у регіонах, де вони мали потужну електоральну підтримку, – отже, громадяни України вже для себе зробили певні висновки щодо можновладців.

З партійних лідерів тоді тільки Юлія Тимошенко заявила про невизнання результатів виборчих перегонів. Але ситуація склалася таким чином, що вона і її блок партій все ж таки продовжили грати з існуючою владою за встановленими правилами. Результати цього добре видно зараз: депутати-зрадники, в народі “тушки”, стали стимулом для бандитської влади у її антиукраїнських діях; міністри бютівського уряду масово заарештовуються; партійні організації “Батьківщини” багатьох областей, міст, районів скуповуються “регіоналами” та блокується участь найголовнішого їх конкурента в місцевих виборах, відбувається просте руйнування цієї політичної сили.

Багато хто із політиків на той час висловлював думку: “Треба дати час Януковичу і його команді. Раптом він не дотримається своїх передвиборчих обіцянок і поведе Україну незалежним від Росії курсом”. Повів…

Тепер же всі як один почали повторювати слова “Тризуба” про окупаційний характер влади, про те, що необхідно не просто міняти людей влади, а змінювати всю систему державної влади, про те, що боротьба має відбуватися об’єднаними силами тощо.

Навіть колишній Президент Ющенко, який був головним реаніматором Януковича на політичній арені держави, і той заявив, що ця влада є окупаційною. А це, на мій погляд, є доволі показовим моментом. Хоча як на мене, то Віктор Андрійович не має жодного морального права знову лізти в політику. Натворив достатньо…

Ще хочу зупинитися на одному важливому аспекті, який піднято у питанні. “Опозиційність”. На превеликий жаль, це слово в собі несе смертельну загрозу для існування руху спротиву цій проросійській бандитській владі. У жодному випадку не можна плутати грішне з праведним. Не може бути опозиції до ворога. А Янукович і його зграя шакалів – це не “позиція”, а саме – ВОРОГИ української державності, прав, свобод і добробуту українського народу. В цьому є ключ до формування об’єднаного національного фронту.

Чи міг Богдан Хмельницький бути в опозиції до польських поневолювачів? Чи займався би Євген Коновалець опозиційною діяльністю стосовно підступного Пілсудського? Чи Степан Бандера опозиціонував би себе кровожерним Гітлеру та Сталіну? Відповідь очевидна і категорична: не може бути опозиції до окупантів, поневолювачів, зрадників, ворогів, яничарів! Боротьба за Свободу має бути безкомпромісною та однозначною!

– З Вашої попередньої відповіді випливає інше питання: а як бути тим людям, що працюють в органах державної влади, адже вони, виходить, прислуговують окупантам?

– Так, прислуговують. І не тільки чиновники, а й багато партійок і партійців підіграють «регіоналам». Але в будь-якій країні світу той, хто співпрацює з окупаційним режимом, називається не патріотом чи державним мужем, а зрадником і колаборантом. Це аксіома.

Але тут необхідно дати певні уточнення. По-перше, представницька влада є доволі неоднорідною. Депутати різних рівнів, голосуючи проти бандитського свавілля влади, таким чином приносять реальну користь для національно-визвольної справи. Ті ж, хто прогинається перед владою, є зрадниками українського народу.

Така сама ситуація і з чиновниками. Нещодавно на Тернопільщині в один із районів прибула група “регіоналів” “ламати через коліно” державних службовців, примушуючи їх входити у владні партійні списки. Але “знайшовсь таки один козак”, який встав і закликав всіх присутніх проявити національну позицію і на знак незгоди з політичними бандитами покинути конференц-зал. За цим принциповим патріотом вийшло 80% держслужбовців. Або інший випадок на Івано-Франківщині: прикриваючись Днем незалежності, ставленики окупантів у цій області проводили “урочисті збори” для обласного активу, на яких вручали різноманітні “нагороди”. І серед франківчан знайшовся патріот, який вийшовши на сцену, порвав на очах прислужників бандитів “почесну грамоту” і закликав своїх земляків до спротиву новітнім окупантам. Ці вчинки гідні поваги і наслідування. Такі чиновники – це золотий фонд нації. Саме з таких патріотів буде формуватися влада нової Національної Української Держави.

Людей, які призначаються Януковичем на посади голів обласних та районних адміністрацій, на цей момент можна розділити на дві категорій: перша – відверті вороги державності, друга – пристосуванці, яким добре при будь-якій владі – аби давали красти. Але сутність всіх цих призначенців одна: вони всі, прикриваючись синьо-жовтим прапором і тризубом, все одно є ставлениками окупаційного режиму, а отже, ставлення до них має бути відповідне. Зрада України рано чи пізно, на тому світі чи на цьому все одно буде покарана…

– А як “Тризуб” ставиться до місцевих виборів, що мають відбутися 31 жовтня? Чи буде Організація підтримувати якісь партії на них?

– Почну з того, що вибори, які проголошені нелегітимною владою, є також нелегітимними. Чи можуть в окупованій державі відбуватися справедливі вибори? Звичайно, ні. Закон про місцеві вибори підтасований під владний режим. Згідно інформації, яка надходить з різних джерел, в багатьох областях (Харківщина, Донеччина) “вибори” вже відбулися. Комісії працюють, голоси пораховані, протоколи оформлені, влада задоволена… Адже слова Сталіна, який для багатьох сучасних владоможців є прикладом для наслідування, – “не важливо, хто як голосує, важливо, хто як рахує”, – є твердим дороговказом.

Тому для нас, націоналістів, питання цих виборчих перегонів є зрозумілим. Звичайно ж, в тих областях, де окупанти не мають стопроцентного контролю над виборчим процесом, треба спробувати відстояти депутатські мандати і привести тих людей, що насамперед, використовуючи депутатські повноваження або посади голів міст і сіл, займуться організацією спротиву поневолювачам, згуртуванням національних громад, творенням об’єднаного національно-визвольного руху.

Наша Організація не партійна, але в кожному населеному пункті, в кожній області “Тризуб” буде окремо розглядати кандидатури, запропоновані національно-державницькими партіями і приймати відповідні рішення про підтримку того чи іншого партійного висуванця.

До того ж треба додати, що ті, хто буде агітувати та віддавати свої голоси за “регіоналів”, тігіпківську “сильну Україну”, литвинівську “народну партію”, не кажучи про всілякі “кпу”, “спу” та інші антидержавні угрупування, підписують смертний вирок Україні та ставлять самі себе в один ряд зі зрадниками і ворогами української нації.

Головним же завданням бандерівського “Тризуба” на цих виборах буде протидія всіма доцільними методами окупаційному режиму у їх намаганні взяти всю повноту представницької влади.

Також для нас є важливим, щоб українці, йдучи на виборчі дільниці, розуміли, що опусканням бюлетенів в урни питання національного і соціального звільнення вирішено не буде. Ці вибори необхідно використати для роз’яснення народним масам, що єдиний порятунок для кожного українця – це здобуття національної держави, в якій українська нація отримає перспективу всебічного розвитку, а права кожного її громадянина на Свободу, Справедливість та Добробут будуть забезпечені. Досягнути ж цього можна єдиним способом – через Національну революцію. Інших шляхів немає!

– Нещодавно Конституційний Суд, про який Ви вже згадували, відмінив “політреформу 2004”. Яке Ваше ставлення до цієї події?

– Це закономірний крок окупаційного режиму. Адже для них “закон, що дишло” – куди Янукович наказав, туди й вийшло. А, загалом, це рішення продажного, і, ще раз наголошую – нелегітимного “суду” ще більше наблизило час революційних змін “на нашій не своїй землі”. Коли Господь хоче когось покарати, то він відбирає розум – так і з владними бандитами.

– А чи могли би Ви спрогнозувати, як будуть розгортатися події в Україні найближчим часом?

– Я ж не метеоролог, щоб давати прогнози. Але з упевненістю можу сказати (й події в країні це підтверджують), що ситуація буде розвиватися у революційному напрямку. І для цієї впевненості я маю підстави, бо те, що творить окупаційний режим у всіх сферах суспільного життя, переходить будь-які межі. А це, у свою чергу, викликає масове незадоволення всіх верств населення.

Для людей національно-свідомих (а їх кількість постійно зростає, і насамперед серед української молоді) ключовими є питання національних інтересів, які здаються великими темпами; для українського загалу, навіть тих людей, які не беруть активної участі в боротьбі чи політиці на сьогодні головним стає питання існування та виживання. Бо промосковські олігархи та бандити, компенсуючи свої витрати на кількарічну “опозиційну” діяльність та чисельні вибори, піднімають ціни на все: продукти, ліки, промислові товари, комунальні послуги тощо. У народу викачують гроші, доводячи його до жебрацького існування. І все це прикривається словами про “нову країну”, про швидке “ощасливлення” і так далі.

Тому фактори національного і соціального незадоволення постійно набирають сили. І врешті, це може спричинити такі події, від яких здригнеться не тільки ця злодійська влада, але й їхні ляльководи за межами України.

Головним же в цих подіях буде те, хто поведе народ на боротьбу. І тут “Тризуб” докладе максимум зусиль для того, щоб провідниками знову не стали політичні шахраї, які будуть багато обіцяти, але нічого не робити для втілення у життя народних мрій на національну і соціальну справедливість у державному житті. Національно-визвольна боротьба на цьому її етапі має вестися під єдиним проводом найкращих представників молодого покоління українців.

Наша Організація, пройшовши різні етапи об’єднавчого процесу в націоналістичному середовищі, найближчим часом запропонує якісно нову концепцію націоналістичного руху як провідної сили українського народу. Сподіваємося, що вона знайде відгук в серцях і умах українських націоналістів та патріотів України.

Хочу завершити нашу розмову тими гаслами, які на сьогоднішній день мають стати напрямними для всіх борців з окупаційною чумою:

Геть режим внутрішньої окупації!

Геть Януковича і його промосковську банду!

Вони – не дають нам жити, ми – не дамо їм панувати!

Смерть Московській імперії!

Слава Українській Національній Революції!

Слава Україні!

Розмовляла Катерина Січова

СВИНСЬКИЙ ЧАС НАСТАВ!

З різних партійних куч потяглися свині у передвиборчий час до сподіваного великого корита, яке у нашому верховному свинарнику віднедавна називають коаліцією. Весело рохкаючи і хрюкаючи, штовхаючи один одного у власні нечистоти та словесну багнюку, пхалося безроге стадо до своєї єдиної великої мрії – великого, повного жолоба.

І скільки ж то нам довелося стерпіти до цього омріяного дня! Якісь збори, виступи, членські внески, партійні і ще там якісь незрозумілі списки – кому все це треба? Та ж і так зрозуміло, що українцям в цій країні нічого не належить, а все повинно бути наше, тобто свинське. Заводи, фабрики, родюча земля, банки, надра, ресурси – усе наше, свинське. Та нічого, тепер ми, як виграємо оці перегони до місцевих корит, перетворимо всю цю країну на великий єдиний свинарник, напишемо свої закони і навіть свою свинську Конституцію! І тоді всі, хто не захоче рити під сусідом та гадити під себе, нехай начуваються! Ми всі, рильце до рильця, тушка до тушки об’єднаємось довкола нашого великого корита, що називається коаліцією! Ми забезпечимо добробут всіх, бо піднімемо ціни на газ, на гречку, картоплю, цукор і все решту, чим змусимо тих свободолюбних українців щораз більше схилятися до землі, не даючи змоги випростатись, ставати схожими на нас, приймати нашу свинську подобу!

Але спочатку треба всі інші наші породи звести до єдиної державної політики: симоненківку, литвинівку, тигіпківку, ющенківку, костенківку… Бо всі ж вони за духом наші, свинські, не якісь там бандерівсько-українські!

Адже ми – найкращі свині, бо належимо до найсвинськішої партії України – до Партії Оригіналів, а наше гасло – “Україна для свиней!” Якщо хтось не зрозумів, то пояснюємо: не для українців, а для нас, вибраних і добре лайном помазаних тупорилих представників розжирілого свинства! Найкращі ми тому, що наше сало двоколірне, та ще й благородних царських кольорів – у білу та синю смужку. З часом, як добре нагуляємо апетит, поп’ємо української народної крові, то прибуде й червоного м’ясця, от тоді вже станемо триколірними: біло-синьо-червоними!

Ми перепишемо усю цю дотеперішню історію, і зробимо її правильною, свинською! Ми вже передруковуємо підручники для школярів, де деякі наші свині-попередники показані великими героями. Ми переловимо й пересаджаємо усіх істориків й директорів не свинських музеїв, усіх, хто не захоче рохкати по-нашому! Ми заборонимо навіть фестивалі не свинської пісні, щоб українці дарма не тратили сили на спів, а працювали задля нашого ж корита. Бо ми – найбільші Оригінали! Ми вже заборонили писати всілякі дурниці, як от критикувати сьогоднішню нашу свинську владу, і в цьому заслуга наших вірних соратників-шавок! Ми навіть запровадимо наше рохкання як офіційну мову усіх свиней України, і всі українці повинні обов’язково навчитися вільно володіти нею, передовою і всім свиням зрозумілою, а не якоюсь там буржуазно-націоналістичною українською балакати!

Потім візьмемось за культуру й свята. Свині, пам’ятайте! Кожен з нас повинен вміти співати якусь солодкаву колискову, аби українці добре спали після важких трудоднів. Хай кожен навчиться виводити її на свій партійний лад, по-іншому, щоб одна не проїлася, бо ще ж проснуться!

І ще. Пам’ятайте, що ті хмельницько-мазепинсько-петлюрівсько-бандерівські українці мають одну дуже давню і дуже шкідливу звичку масово псувати щасливе свинське життя напередодні свого Різдва. А до Українського Різдва щораз ближче…

Іван ХРІН

Виступ головного капелана ВО “ТРИЗУБ” ім. С.Бандери отця Петра Бурака на організаційній конференції

НІЯКОГО СТРАХУ НЕ ПОВИННО БУТИ У НАС, У ТИХ ЩО ЙДУТЬ ДО НЕБА Слава Ісусу Христу!

Скажу про декілька найсуттєвіших речей, які я вважаю великою небезпекою, що перешкоджає нам вести успішну боротьбу і перемагати. Про деякі речі, які не мають імен. Це не люди, це не ворожі народи чи організації. Але це явища, про які треба знати.

Великою проблемою є втрата пильності. Пильним потрібно бути завжди, не тільки сьогодні, коли настає більша біда. Пильним потрібно було бути ще вчора, чи декілька років тому. Хто втрачає пильність той програє! Наприклад, церква до перевороту мала свій синод на чолі з патріархом. Чи знаєте ви, які питання розглядали на цьому синоді в часі, коли Лєнін захопив Смольний? Я вам скажу: питання, яке там розглядалося довго і наполегливо - це було “в яких ризах, в який день потрібно служити”. Тобто, уявіть собі, що може відбуватися серед не глупих людей, які втратили пильність.

Великою проблемою є страх. Для людини, котра вірить в Бога, котра знає, що її чекає вічність, повинно бути завжди викарбуване в серці ті 365 разів у Святому Письмі записані слова (дуже символічне число, бо саме стільки днів у році, якщо він не є перехідний). Це слова: “не бійся” і “не бійтеся”. І це саме так. Тому що ніякого страху не повинно бути у нас, у тих що йдуть до Неба, тих що йдуть здобувати Божу Правду для себе та своїх дітей і в тому числі Вічність. Окрім страху Божого, який є початком премудрості. Страх Божий полягає не в тому, що ми повинні боятися пекла чи яких-небудь терпінь і страждань. А в тому, щоби боятися зробити що-небудь, що є противне Божій волі, Божому планові та Божій думці.

Великою небезпекою, яка стоїть на перешкоді нашій боротьбі, є байдужість. Бо не бійся ворога – він ось, він помітний. Сьогодні він помітніший, ніж місяць чи два місяці тому. Не треба його боятися. Бо що він здатний зробити, і що він зробить – ми собі приблизно можемо давати звіт. Але бійся байдужості і байдужого. Бійся байдужості в самому собі. Тому що байдужість – це початок поразки.

Великою проблемою є пацифізм, тобто неготовність дати відпір. Війна триває завжди. Лінія фронту у тій боротьбі між Добром і злом пролягає через наші серця і через наші душі. Ми завжди, кожної миті маємо воювати. Врешті християни – це воїни Христові. Ми повинні поборювати зло. Ми повинні пам’ятати, що не сміє бути толерантності до зла, що ми на кожному кроці повинні виконувати вказівки Христової Церкви. Серед яких і такі: “На гріх мовчати – гріх. За гріх не карати – гріх”. Щоб мати моральне право не промовчати, щоб мати моральне право покарати, потрібно мати авторитет, вправність, силу і чисте сумління.

Тому пам’ятайте про те, що вічність – перед нами. Пам’ятайте про те, що той, хто впав і забруднився, може піти і помитися. Пам’ятайте про те, що той хто согрішив, може покаятися і надалі вести боротьбу з чистим сумлінням. Бо лише боротьба того, хто є натхнений ласкою Святого Духа, є приреченою на перемогу. Той хто є брудний, той, хто є занечищений злом, той є на боці пекла, а отже нічого доброго із його чину не вийде, навіть при найкращих намірах.

Пам’ятаймо про те, що жодна дія, навіть насильство, не є грішна, не є противна Богові, якщо походить із доброго наміру, якщо досягається адекватними засобами, якщо має добрий передбачуваний наслідок, якщо не супроводжується гріхами: ненавистю, гнівом, помстою. Якщо наша боротьба, навіть насильство, яким ми відновлюємо Божу справедливість і право своєї нації на своїй землі не суперечить вищезазначеному, то вона – є святою і праведною. Тому позбудьмося страху, байдужості, пацифізму! І коли треба йти – йдемо, коли треба бити – биймо, коли треба стріляти – стріляймо влучно. А для того будьмо готові завжди померти. Бо бути готовим сьогодні приступити до Святого Причастя – це означає бути готовим сьогодні увійти в Небесне Царство. Поступаймо так і перед нами відкриються Небеса.

В Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь

ХРОНІКА ВНУТРІШНЬОЇ ОКУПАЦІЇ

Це не просто місяці, які змінили країну. Це маховик, який розкручується і безжально трощить все, що ми вважаємо Україною. Це пора, коли зникають ілюзії і стискаються кулаки. Це час, коли розлогі коментарі зайві.

5 березня. Янукович та Мєдвєдєв домовились про спільні військові паради 9 травня. Янукович: “Всі дороги ведуть у Москву”.

9 березня. Янукович зменшив Шевченківську премію зі 170 до 130 тисяч грн.

17 березня. Уряд перебрав на себе управління НТКУ і призначив її нове керівництво – українофобів і гомосексуалістів Бенкендорфа і Арфуша.

24 березня. Печерський райсуд закрив усі кримінальні справи проти Бакая.

25 березня. Уряд доручив КМДА вжити заходів для “недопущення акцій протесту біля приміщень адміністрації президента та Кабінету міністрів”.

26 березня. Скасовано обов’язкові тести українською.

27 березня. Семиноженко запропонував союз Росії, України та Білорусі.

30 березня. Табачник скасував державний іспит з української для бакалаврів.

2 квітня. Донецький окружний адмінсуд скасував указ про присвоєння звання Героя України Бандері.

3 квітня. Янукович ліквідував Нацкомісію зі свободи слова, Нацкомісію з верховенства права.

8 квітня. Міносвіти України та Росії домовилися про спільний “Урок пам’яті” до Дня Перемоги. Рекомендовано зосередитися “на героїчних сторінках спільної історії країн СНД”.

12 квітня. Візит Януковича у США. Він віддав всі запаси високозбагаченого урану Росії та США.

21 квітня. Янукович та Мєдвєдєв підписали угоду про продовження на 25 років терміну перебування Чорноморського флоту в Україні. Домовленість про українсько-російське СП в авіаційній галузі: 51% належатиме Росії. Підписана угода про будівництво мосту Керч-Кубань. Це та межа, перейшовши яку, кримінально-олігархічна банда на чолі зі злодієм-Януковичем, поставила себе поза Законом.

22 квітня. Конституційний Суд відмовився перевіряти законність розташування баз Чорноморського флоту в Криму. Табачник: в середні школи потрібно повернути курс російської літератури.

26 квітня. У ВР зареєстровано законопроект про скасування 50%-ої квоти на український продукт у теле- та радіоефірі.

27 квітня. Верховна Рада ратифікувала угоду про ЧФ. Янукович у Страсбурзі: “Визнавати Голодомор геноцидом – неправильно”.

29 квітня. У Луганську з‘явилися біл-борди з портретом сталіна. Семиноженко: “Обов‘язковий дубляж фільмів українською не приніс користі”.

5 травня. У Запоріжжі відкрили пам’ятник кату України Сталіну.

19 травня. СБУ і ФСБ домовилися про повернення окупаційних контррозвідників до Криму.

29 травня. Контррозвідка СБУ не займатиметься більше підривною діяльністю російських спецслужб.

3 червня. Український флот святкуватиме разом з окупаційним російським.

8 червня. Московський ставленик Янукович віддає Росії чорноморські нафту й газ.

10 червня. 50% Чорноморського суднобудівного заводу віддадуть Росії.

11 червня. Військова авіація Московської імперії відновлює тренувальні польоти у Криму.

15 червня. Владні бандити Янукович-Азаров-Литвин віддали Луганськ-тепловоз імперській російській компанії.

29 червня. Російська імперія претендує на українську гідроенергетику.

5 серпня. Табачник „добиває” українську мову в навчальних закладах. Сектор сприяння освіті рідною мовою, який був підрозділом департаменту середньої та дошкільної освіти міністерства освіти і науки, фактично ліквідовано на підставі наказу „міністра” Дмитра Табачника.

14 серпня. Спрощено стягнення боргів з українців.

4 вересня. Почалося масове подорожчання всіх продуктів харчування.

9 вересня. Окупаційна промосковська коаліція хоче ліквідувати українську мову. Законопроектом пропонується визначити, що “акти вищих органів державної влади приймаються державною мовою і офіційно публікуються українською і російською мовами”.

23 вересня. Так званий Конституційний суд намагається надати Януковичу повноваження, які мав Кучма через відміну конституційної реформи 2004-го року.

24 вересня. Московський холуй і збоченець Табачник додав російську мову до предметів зовнішнього тестування.

24 вересня. Чужинець-олігарх Фірташ заволодів усім українським титаном. У цей час керівниками всіх підприємств титанової галузі України є представники компанії бізнесмена Дмітрія Фірташа – OstChem Holding.

29 вересня. Табачник заявив про серйозне скорочення державного замовлення у вищих навчальних закладах України в 2011 році. Пересічний українець, котрий не зможе оплатити своє навчання, не отримає вищої освіти.

УКРАЇНСЬКИЙ ПЕРЕЦЬ

За дорученням редакції “Українського перця” наш спеціальний кореспондент взяв інтерв’ю у найрейтинговіших політиків сучасної України. Враховуючи програму “Україна для людей” він взяв інтерв’ю саме в цих людей.

Першим погодився відповісти на поставлені питання Віктор Хведорович Якунович. Зустріч відбулася в теплій, дружній обстановці в “Русской банє” на околиці Єнакієво. Віктор Хведорович сидів зручно розвалившись в кріслі, попиваючи пиво “Балтіка 9”, зайдаючи його таранькою.

- Ваша ексцеленціє, розкажіть про ваше дитинство та юність.

• Віктор Хведорович Якунович. К-хе. Після тяжких воєнних часів, при котрих мій батько не зорієнтувався за кого треба воювать, наша родина була переселена на Донбас. Я зі звичайної шахтьорської сім’ї. Життя було тяжким, дитинство голодним, бо вдома нічого окрім браги не було (хитро усміхається). Приходилось підворовувать по безнадьогі (замріяно дивиться вішак з одягом). Оскільки в мене не було одягу, щоб ходить у школу, я одягався на вулиці. Люди самі давали… Так я став дисидентом. Вже тоді я на собі відчував несправедливість радянської влади. І мені хотілось будувати нову країну – країну для людей. Другий конфлікт з системою в мене виник через не розділене кохання. Вона була така гарна… Щоб не дратувати своєї дружини я не буду розповідати про еротичні подробиці цієї справи (номер справи призабув).

- Розкажіть про свій шлях становлення як людини.

• Після розвалу радянського союзу я вирішив, що треба будувати країну для людей. Але 90-ті роки були несприятливі для реалізації цього політичного проекту, тому, що до влади дорвалися оголтєлиє бандити і бандеровські недобитки. Ми, прості шахтьори, в той час намагались збудувати прообраз нової країни в себе на Донбасі. Знаходили підтримку не у всіх, але дружньою командою, невтомною нічною працею, ми довели нашим апонентам хибність їхніх поглядів (хихикнув). Після цього прийшов другий етап – етап створення „партії районів”. Наполеглива кадрова політика зібрала в наших рядах кращий елемент, простих пацанів - звичайних бригадирів, які ніколи не цуралися фізичної роботи, проффесуру, відомих істориків і мовознавців, практичних економістів, успішних бізнесменів і навіть сина одного відомого дисидента. Наша платформа проста: от району до города, од города до області, од області в столицю, а дальше посмотрім (сміється). Бо люди повинні жить достойно. Але в 2004-му році памаранчеві криси і козли коториє мішають нам жить, на чолі з Хлющенком (гидливо кривиться), на американські гроші звезли до Києва націоналістічне отрєбьє і купу різної наволочі, таким чином завадивши втілювати в життя нашу програму (сильні райони – ситі люди). Але час розставив все по своїх місцях. Бандити сідають в тюрми, ростуть зарплати, падають ціни, дешевшає газ, комунальні послуги, повертаються заробітчани з-за кордону, зростає народжуваність населення, люди балакають на тому язикі, на якому захочуть. Одним словом, як казав, не помню точно чи Гулаг-Артьомовський чи Анна Ахмєтова: “не будєм говорити про погане, а будемо робити”. Щоби євроінторвуватись (чи як там його) і догнати Ірландію чи Ісландію (точно не помню), бо в моїх академіях географію не вчили (похмуро і суворо дивиться).

- Як мені зрозуміло ви сказали про євроінтеграцію? А як же бути з російським партнером?

• А от про партнерів попрошу! Партнери бивають разні (хтиво посміхається). А якшо казать серйозно, без Росії ми ніхто і нам нікуди. І про це ми не один раз говорили у приватних розмовах з моїми партнерами Мєдвєдєвим, Путіном і його прівосходітельством… ой, його первосвятітельством… чи… ну Кірілом. І я глибоко відчув їхню щиру і велику любовь до України. Тому надо дружить.

- Ваша ексцеленціє, щиро вдячний за вичерпну розмову. Успіхів вам у вашій нелегкій роботі.

• Ну і ти не кашляй. Але хлопче, наступного разу не намагайся заходити мені за спину, бо коли хтось стоїть у мене за спиною – у мене руки неспокійні.