№10 (12) жовтень, 1999

57 років Української Повстанської Армії

Шановні вояки ОУН-УПА, ветерани визвольних змагань, Всеукраїнська Організація “Тризуб” ім. С.Бандери вітає Вас з святом Української Повстанської Армії. Своїм героїчним здвигом, своєю кров’ю Ви захистили честь і життя Української Нації, довели її право на майбутнє і заклали фундамент у створенні новітньої Української Держави. Бажаємо Вам непохитної віри у майбутнє Української Держави, міцного здоров’я і довгих років життя. А Ваша слава надаватиме нам наснаги у продовженні святої справи боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу.

Слава Україні! Героям Слава!

Провідник ВО “Тризуб” ім. С.Бандери полковник Василь Іванишин

Голова Центрального Проводу полковник Євген Філь.

6 РОКІВ “ТРИЗУБУ”

Дорогі друзі та подруги! 6 років тому з ініціативи ОУН був створений “Тризуб” ім. С.Бандери – націоналістична організація орденського типу. Тисячі зрілих і молодих юнаків і дівчат пройшли в наших лавах ідеологічний, моральний, фізичний вишкіл, здобули гарт у боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу.

Особливо плідним в утвердженні української Ідеї і Чину був для нас шостий рік – рік Президентських виборів. В той час коли багато політичних середовищ знову послушно поплентались за тим чи іншим лідером, за особою, наша організація всі сили кинула на поширення української національної ідеї, на пропаганду УССД, на боротьбу із силами імперкомуністичного реваншу. Ця позиція знайшла відгук серед українського суспільства, її підтримала патріотично настроєна частина багатьох людей влади і політикуму. “Тризуб” зробив усе можливе, щоб мільйони українців усвідомили, що гарантія збереження і процвітання України – не в якійсь багатообіцяючій особі, а в послідовному захисті нашої незалежності, у беззастережному відстоюванні Української Суверенної Держави, у зближенні політики влади з українською національною ідеєю.

Вожді червоних реваншистів сподівались перетворити передвиборчу президентську кампанію у масову баранізацію населення шляхом пропаганди людей і ліквідації державності України, і відновлення комуністичної імперії. Але прорахувались – у відповідь на їх агітацію в речників ідей червоного реваншу полетіли тухлі яйця і гнилі помідори.

Тож маємо всі підстави вважати, що є і заслуга “Тризуба” в тому, що дуже швидко навіть лідери червоних О.Мороз, О.Ткаченко, Н.Вітренко і П.Симоненко почали запевняти своїх слухачів і телеглядачів в тому, що вони теж державники. Сподіваємось, що скоро стануть державниками і численні представники “лівоохоронних” органів, які десятками затримували і навіть катували членів “Тризуба” за протидію розповсюджувачам імперкомуністичного дурману.

Вступаючи у 7 рік своєї діяльності, віримо: правда восторжествує, Українська держава таки стане українською, а наша нація державною.

Ми хочемо перемогти, ми можемо перемогти, ми переможемо! Хай допоможе нам Бог!

Слава Україні! Героям Слава!

Голова Центрального Проводу ВО “Тризуб” ім. С.Бандери

полковник Євген Філь.

40 років тому загинув Провідник

Організації Українських Націоналістів Степан Бандера.

(матеріал на стор. 2)

Революційно-визвольна боротьба ОУН-УПА та масовість геройств українського народу в процесі цієї боротьби, найпереконливіше засвідчили, що ідейні спонуки національно-визвольної боротьби є сильніші від впливів більшовитської терористичної системи.

Степан Бандера

Степан Бандера – клич до боротьби. (з приводу 40-річниці загибелі сл. п. Провідника ОУН)

Рівно 40 років тому зло вбило тілесну субстанцію Степана Бандери, людини-символа, значимість якої зростатиме з кожним роком, що віддалятиме нас від 15 жовтня 1959 року. Тоді, сорок років тому, в большевицької імперії не залишалось виходу, вже двадцять років українці на західноукраїнських землях чинили відчайдушний опір і не припиняли боротьби проти стократ сильнішого противника. І головним та важливим було не те, що той опір було вкрай локалізовано, що повстанське командування було майже повністю знищене, а боротьбу в кінці 50-их років вели окремі повстанці – головним було інше – Україна нагадувала величезну порохову бочку, з якої було збите полум’я, але під якою постійно нуртувався і жеврів жар національно-визвольної боротьби. Боротьби, що на перший погляд здавалася абсолютно абсурдною, бо хто ж тоді смів протиставитись імперії, що щойно переможно вийшла з Другої світової війни. Але це не був абсурд чи відчай останніх оборонців; була тверда віра в несхибність своїх ідеалів, віра в свою перемогу, і все це окреслювалось одним залізним визначенням – бандерівщина. Сотням тисяч окупантських солдатів, танкам і літакам протиставлявся Степан Бандера, і ні в кого не було ні йоти сумніву, що перемога буде саме на його боці, принаймі усі знали, що він не програє, бо він ніколи не програвав. Сьогодні вже не варто шукати ще якогось епітета, щоб ще більше возвеличити ім’я Бандери. Це взагалі не було потрібно, бо якщо забрати усі порівняння та епітети, а залишити просто Степан Бандера – то це найчіткіше і найповніше окреслить його власну суть, суть бандерівщини, суть України. Бандера – це ненависть і скрегіт зубів ворогів, це злоба і зависть власних яничар-слабодухів і це смисл України і приклад особистого зразку для кожного українця. Напевно, якщо найкраще зрозуміти суть українства зміг Тарас Шевченко, що показав її у нашому вічному духовному заповіті “Кобзарі”, то найкраще проявити і показати цю суть зміг саме Степан Бандера.

З дитинства він був наскрізь українцем, завжди переконаний, що Україна має бути незалежною, і що Україна буде незалежною. Усвідомлював, що його, як і кожного українця, обов’язок цю незалежність і соборність здобути. Знав Бандера з тисячолітнього досвіду України, що цю незалежність не випросиш, не вибудуєш муравлиною “тихою роботою”, а лише здобудеш титанічною боротьбою. Знав, що боротьба за Україну – це насамперед справа рук самих українців і тому годі думати про якусь зовнішню допомогу. Знав, що незалежність здобуде нація, що буде готова до боротьби, а для цього непотрібно чекати сприятливих зовнішніх обставин – головне нуртувати непереможний дух нації. І головне, Бандера був переконаний у перемогу. І він перемагав. Його засудили до кари смерті польські окупаційні власті, його тримали в концтаборі гітлерівці, і врешті-решт знищили большевики, а він все-таки залишився непереможним. Духовна субстанція Бандери, Бандера-символ і Бандера-ідея матрицею наклалися на свідомість українців і перекували населення України у націю бандерівців.

З кожним роком по смерті Степана Бандери все більше розумієш, що він був не просто Провідником ОУН, а радше Провідником і провісником усієї України, при чому якщо не загальноприйнятим (бо прийняти Бандеру означає прийняти певний вищевказаний тип свідомості і поведінки) то загальновизнаним.

Сьогодні з впевненістю можна зазначити, що запізно схаменулися большевики, і цей стріл у Провідника радше був стрілом злоби і відчаю, а те, що його виконав виходець з України вже нічого не вирішувало, лише добавило до історії села Борщагівка сумну характеристику, яку постійно чуєш проїжджаючи повз нього – це село, де народився той злодій (навіть не вбивця, бо як можна вбити Бандеру, а справді – злодій). Бандеру вбили фізично, а бандерівщина буяла по Україні, враз-по-раз вириваючись назовні, бо бандерівщина як ідея безсмертна, потрібні лише носії – люди, що будуть нести ім’я, і головне чин Бандери.

Проте бандерівщина – це і певна планка, це і певний рівень, до якого потрібно дотягуватись і якому необхідно відповідати. Щоб осягнути феномен Бандери потрібно непросто знати про нього, не просто відчувати себе бандерівцем, але і бути бандерівцем, чинити як чинив Степан Бандера у кожну хвилину свого життя і чинити як той невідомий бандерівець, що в оточенні ворогів, радше розривав себе і їх гранатою ніж здавався в полон. Ця планка Бандери видалась занадто високою і для деяких його сучасників, які, втрачаючи віру, починали переінакшувати і “демократизувати” націоналізм в угоду Заходу – бо просто напросто втратили віру в перемогу; інші, потрапляючи в полон, теж через втрату віри писали покаянні листи; ще інші вже сьогодні ніби і називають себе націоналістами-бандерівцями, ніби і шанують двічі на рік його життя, ніби і цитують його твори-дороговкази – а роблять усе навпаки. І не розуміють, що виглядають блазнями і не хочуть піднятись до тієї планки, чинячи страшний гріх, роз’їдаючи цю збірну назву із середини. Та Бандеру вже не можна ні вбити, ні скомпрометувати; можна лише наблизити чи віддалити час тріумфу бандерівської ідеї – здобуття Української Самостійної Соборної Держави.

Зрештою усіх розсудить Бог. Вчімося розрізняти акторів-блазнів з басистими голосами, що спекулюють славою Бандери і заставляймо себе кожного дня, кожної хвилини підніматись до тієї завітної планки – планки українця-бандерівця. Будьмо гідними продовжувати справу Степана Бандери!

Слава Провідникові! Слава Україні!

Українській Повстанській Армії 57 років

УПА – ЦЕ ЛЕГЕНДА

УПА створила легенду, легенду модерного героя – лицаря, легенду вічно чуйного борця, що кожної хвилини готовий на бій, на рани і смерть за свою Батьківщину. І перед УПА ми мали славних лицарів героїв у княжих, козацьких і новіших часах наших визвольних змагань. Та одначе УПА – це унікат в історії українського народу. Її не створив ані свій, ані чужий державний уряд. УПА виросла зі серця й душі нашого народу, жила з народом і боролась для народу. УПА – це властиво український поневолений народ у боротьбі за свої права. УПА опиралась тільки на власні сили, чи тут мова про провід, чи вишкіл, чи зброю, про харчування, санітарну опіку і т. п. Її одинока охорона – це густий ліс і темна ніч та вічна чуйність і поготівля. В організації УПА в усій повноті заяснів геній українського народу, заясніла велика культура духа та надзвичайна організаційна спосібність.

УПА – ЦЕ СИМВОЛ

УПА – це символ незламної волі українського народу до власного життя, до свободи, до самостійності, до суверенної Держави за всяку ціну й жертву. УПА – це символ нашої національної і політичної зрілості. Тільки національно й політично зрілий народ спосібний створити, зорганізувати та власними силами вдержати цілу армію мисливців. УПА – це символ духа жертви, посвяти й любові для рідного краю. До УПА голосилися найкращі сини й доньки українського народу. Йшли вони у квіті віку, йшли як добровольці готові на все: на голод, холод, гоніння, на рани, на муки, на кров і смерть.

УПА – ЦЕ ЗАПОВІТ

УПА – це не тільки легенда і символ, але й заповіт для нас усіх. Цей заповіт, писаний кров’ю, і нас усіх кличе й зобов’язує до діл, до чину, до жертви і посвяти для добра свого народу. Дух жертви й посвяти – це душа народу й душа справжнього патріотизму. Живе дух жертви, живе народ, гине дух жертви, гине народ. Тільки на всенародній жертві виростає золота воля народу, виростає власна самостійна Держава.

Так, УПА дала нам усім невмирущу легенду, дала вічноживий символ, дала світлий заповіт. І можна сміло сказати, що легенда, символ і заповіт, що нам дала УПА тоді стануть живою дійсністю, коли ми й наші діти житимемо тими ідеалами, тим духом, тією жертвою, посвятою і любов’ю Рідної землі й народу, що ними жили й горіли герої УПА. На великодушній жертві нашого народу і його героїв виросте вільна, самостійна й суверенна Україна.

Тим то не сліз нам сьогодні потрібно, не трагічного зітхання над пам’яттю полеглих Героїв, а Їхнього владарського бажання довести нашу визвольну боротьбу до переможного кінця і Їхнього героїчного чину.

П.Дума-Дмитро Маївський

Виступ Провідника ВО „Тризуб” ім. С.Бандери полковника Василя Іванишина на Третьому Зборі Організації (продовження, початок читайте в числі 9(11))

Відмінність між партійним і орденським мисленням проявляється і в тому, як оцінюються фігуранти виборів. Так, у всіх партійних тут один підхід: “свого” хвалити, всіх інших – ганьбити. І нема різниці, до яких середовищ ті інші належать: наш – цяця, всі інші – вороги. Про який вдумливий вибір тут може йти мова, коли на бідного виборця звалюється аж п’ятнадцять “цяць” та ще й двісті десять ворогів? Чи усвідомлюють наші політики згубність такої практики?

“Тризуб” по-іншому зчитує передвиборну ситуацію. Вище ми говорили про наш поділ претендентів на державників і антидержавників. Вважаємо його об’єктивним, суттєвим і важливим для суспільства, для орієнтації кожного виборця. Що ж стосується державників, то варто звернути увагу і їм, і тим, хто їх підтримує, на наступне.

Перше. Усі вони хочуть перемогти. Це природно. Неприродно те, що їх так багато. А в цьому випадку кількість веде до ослаблення державницьких сил. Тим більше, що всі вони готові йти “до кінця”. Зважаючи на загрозу червоного реваншу, так можна дійти до кінця української державності.

Друге. Усі вони у своїх програмах розвивають переважно соціально-економічну проблематику і, як вогню, бояться проблематики національної.

Третє. Усі претенденти ігнорують українську національну ідею, їх програми обіцяють деяке матеріальне полегшення, але не передбачають зміни статусу української нації з бездержавного на державний. Вони розраховані на голодне населення неоколонії, але не відкривають ніякої перспективи для 73 відсотків громадян незалежної держави. Отже, держава й надалі залишається “нічийною”, тобто чиновницькою.

Четверте, їх програми не розраховані на пробудження мільйонів людей з політичної летаргії, на прирощення громадянської та національної свідомості. Всі вони побудовані за принципом поп-арту: головне сподобатись, щоб прийшли і заплатили… тобто проголосували.

З програм наших кандидатів-державників так і чується голос колективного Я: “А ми не просвітителі, не революціонери і не реформатори, щоб ставити собі такі завдання!”. Згоден. Але у відповідь хочеться запитати: “Люди добрі! А якже тоді вибирати когось з вас, якщо всі ви в головному подібні, як близнята чи російські матрьошки, і відрізняєтесь один від одного хіба за калібром?”

Ситуація з програмами справді дивна. Так, у Ю.Костенка національна ідея задекларована, як і мета – побудова української національної держави. Але ж вона не розвинута і не декларується по всій Україні! Є.Марчук з осені 1997 року розпрацьовує ідеологію державотворення. Але на вибори він пішов не з нею, а з програмою чисто соціал-демократичною, яка можлива в національній і демократичній національній державі, але не веде до такої. Л.Кучма не раз заявляв про необхідність національної ідеї як чинника державотворення. Але в його програмі ця ідея не втілена, а у виступах ще й камуфлюється принизливим реверансом в сторону “червоних”.

Тобто, якраз те, що могло б виділити кожного з названих кандидатів як яскраву і перспективну для України політичну особистість, – якраз те й скрите, затушоване, замінене десятком-другим соціально-економічних малопереконливих обіцянок. Чому? Бо треба, бач, враховувати настрої русифікованого і комунізованого східноукраїнського електорату. Тобто, не боротьба за свідомість, а підігрування невідомості, не утвердження свого, а запобігання перед чужим, не інтереси нації, а особистий розрахунок…

Почекайте, скажуть нам групи підтримки того чи іншого кандидата, це тільки тактика передвиборної боротьби, а після перемоги всі ці наробки будуть реалізовані, ми подбаємо!.. Гай-гай!.. Зараз кожен із претендентів не підконтрольний своєму середовищу. Тепер. А що буде після виборів?..

Переживаємо епоху мінімілізації: мінімальні пенсії, мінімальні зарплати, мінімальні цілі… Замість боротися за максимум, тобто за Українську Самостійну Соборну Державу, усі наші партії борються за мінімум – мати “свого” Президента, для себе? А що з того народові?

Нинішні вибори повинні б вжахнути українських політиків і спонукати їх до докорінної зміни своєї діяльності. Бо за теперішнього стану справ вибори-99 дадуть Україні Президента, але це не стане для нації наближенням до власної державності. А без вирішення головного в державотворенні питання – державності української нації – жодні проблеми, у тому числі й соціально-економічні, ніколи не будуть вирішенні на користь народу, не вдасться і збудувати міцну стабільну і заможну державу.

Чуда не станеться. Як не сталося в Чечні чи в Афганістані. Люди піднялися на таку боротьбу! А стабільних держав створити не змогли і тепер б’ються між собою. Бо в основу державотворення заклали не національну ідею, а щось інше: або клановість (Чечня), або релігійно-конфесійний принцип (Афганістан). А сказано: Богові – Боже, а кесарю – кесареве. І сплутувати ці речі і шкідливо, і гріховно. Українці мають шанс 31 жовтня втретє наступити на ті ж граблі. Коли після 1917 року інші народи кинулись творити власні національні держави, українські політмудреці переконували свій народ, що національна держава – це буржуазна видумка, а щастя – під прапорами інтернаціоналізму і соціалізму. Результат відомий. Коли в кінці 80-х – на початку 90-х наші майдани і вулиці вкрилися синьо-жовтими прапорами – символами національної держави, – нові політмудреці переконали народ, що боротися за національну державу негарно, бо це, вважай, фашизм, а треба боротися за демократію. Результат – “маємо те, що маємо”.

Зараз, на цих виборах, є нагода докорінно змінити ситуацію і всерйоз приступити до національного державотворення. Але! Наші кандидати в президенти бояться національної ідеї, а в своїх програмах розвивають то доктрину соціалізму, то лібералізму, навіть імперкомунізму і більшовизму. А сучасні партійні політмудреці з патріотичного табору ще й підтакують цьому, бо з українською національною ідеєю боязко йти на схід України – можна не перемогти. А тоді – пропали обіцяні гроші і посади!.. То ж треті граблі в чоло – річ цілком реальна. Але ще не вечір. Ще можна виправити становище і змінити програми, сколихнути народ, зламати стереотипи політичної школярщини, повернутись лицем до одурманених імперкомуністичним наркозом людей, допомогти їм усвідомити себе не безправними наймитами, а повноправними господарями своєї долі на своїй рідній землі. І навіть якщо це не принесе перемоги зараз – не біда: буде закладено надійну основу нашої неминучої перемоги завтра.

Не знаю, як поведуть себе наші кандидати. Не знаю, як будуть діяти національно-патріотичні об’єднання. Але знаю, що будемо робити ми – “Тризуб” імені Степана Бендери.

Ми стоїмо на засадах українського націоналізму. Ми діємо на основі концепції української національно-визвольної революції. До цього закликаємо всіх. Ми знаємо: без довершення національно-визвольної боротьби побудовою УССД українці й надалі будуть наймитами на рідній землі, а Україна – зоною експлуатації і для Сходу, і для Заходу. Тому – здобудемо Українську Державу, або згинемо у боротьбі за неї.

Ми хочемо перемогти! Ми можемо перемогти! Ми переможемо! І хай допоможе нам Бог!

Слава Україні! Героям Слава!

Київ, 15.08.99 р.

Нашою честю і добром, нашим обов’язком є станути в лави нових борців за силу і велич України, за славу Володимирового тризуба. Хай згинуть наші імена, щоб тільки жила вічно Українська Нація.

Дмитро Мирон-Орлик

МИ – КРАЙОВЦІ, МИ – ЙДЕМО!

4 вересня 1999 року на Кропивненському полі Крайова Оборона разом з іншими білоруськими патріотами відзначила 485-ту річницю переможної битви під Оршою. На цьому полі білоруське військо розбило московське, яке було втричі більшим.

Наша націоналістична організація постала в квітні 1998 року. Ми відразу визначили свій основний принцип: “Нехай за нас говорять наші справи!” Та група молоді, яка стала основою Організації, була незадоволена ідейною роззброєністю й безрезультатною роботою опозиційних сил: всі ініціативи опозиції приводили до політичних поразок, до зміцнення окупаційного диктаторського режиму, до становлення організованого російського фашистського руху в Білорусії. Причиною цього була відсутність в Білорусії свідомої, дисциплінованої, цілеспрямованої національної сили, для бійців якої служіння національній ідеї і оборона національних інтересів були б змістом життя.

Далі так тривати не могло. Надію на визволення ми пов’язали з заснуванням білоруської націоналістичної організації. Прикладом нам стала Україна і українські націоналісти. Ми сформували мету: згуртувати всю білоруську патріотичну громадськість під стягом Господа нашого Ісуса Христа, під стягом Національної Ідеї, під стягом Волі. Ми гуртуємо навколо себе людей, для яких БОГ, БІЛОРУСІЯ, НАЦІЯ, ДЕРЖАВА, ВОЛЯ – не пусті слова.

Ці півтора роки Крайова Оборона гуртувала патріотично налаштованих білорусів в організаційні лави, розпрацьовувала й оформляла ідеологію білоруського націоналізму, ідейні основи якої заклали наші національні мислителі – К.Каліновський, В.Ластовський, В.Гадлєвський та інші.

Організація розгорнула широку пропаганду – видала велику кількість патріотичної літератури і розповсюдила її в середовищі опозиційної білоруської молоді.

Ми впевнені, що недостатньо зібрати людей в організації, треба їх виховати, виховати перш за все ідейно. З моменту заснування в різних місцях Білорусії ми щомісяця проводили вишколи, а влітку під нашим керівництвом постійно діяли вишкільні табори, в яких сотні молодих людей отримували нові знання з історії та культури Білорусії, основ християнства, гартувалися ідейно й фізично.

Результатом нашої підготовчої діяльності є націозахисні і пропагандивні акції.

Ось деякі з них.

25-го квітня цього року в стародавньому білоруському місті Гродно Організація походом відзначила Чорнобильський шлях, протестуючи проти поглинання Білорусії Росією. Відбулася жорстока бійка з міліцією та “омоном”. За останній час це була найкорисніша для білоруської справи націозахисна акція. Вона мала широке висвітлення в білоруській пресі (Див. “Інформаційний бюлетень” ВО “Тризуб” ім. С.Бандери №6 (8)). Зауважимо тільки, що ми не брали відповідальності за цю акцію.

В червні 1999 року ми провели агітаційний рейд південними районами Берестейщини. Була роздана величезна кількість патріотичної літератури, проводились бесіди з населенням, в яких пропагувалася національна ідея.

На початку липня бійці Крайової Оборони провели мандрівку в Жировицький монастир, де відбулась “гаряча” зустріч з монахами.

В вересні Організація брала участь у святкуванні Оршанської перемоги на р. Кропивній.

Ми проводили також і доброчинні акції (допомога дитячому будинку Мінська тощо).

Маємо велику кількість цікавих задумок, які сподіваємось реалізувати найближчим часом.

Особливі порахунки в нас з фашистським рухом, активний розвиток якого останнім часом спостерігається в Білорусії. На нашій землі пустила корені потвора російського фашизму – РНЄ (рускає нацианальнає єдінство). В організацію фашистів втягується несвідома білоруська молодь. Ми – послідовна і рішуча антифашистська сила – заявляємо, що дамо належну відсіч негідникам, поставимо надійний заслон зростанню лав РНЄ, викорінимо в Білорусії російський фашизм.

Сьогодні Крайова Оборона – це єдина в Білорусії революційно-визвольна організація, яка діє на засадах ідеології білоруського націоналізму і згідно логіки розвитку білоруської національної революції.

Ми йдемо у народ, несучи святу Національну Ідею.

І нехай за нас говорять наші справи!

Жыве Беларусь! Жыве вечна!

4.10.1999 м. Мінськ

ЗВЕРНЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОГО ПРОВОДУ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАІНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ м. МОСКВИ ВІДНОСНО ДІЙ ФЕДЕРАЛЬНИХ ВІЙСЬК ПРОТИ ЧЕЧНІ

Вельмишановні співвітчизники!

Ще зовсім недавно всі ми були свідками спільних акцій демократичних країн, які намагалися напоумити Слободана Милошевича, який розв’язав справжній геноцид проти своїх же громадян-албанців в Косово.

Росія зайняла тоді чітку просербську, антинатівську позицію. Не могла ж комуно-шовіністична Москва не підтримати свого однодумця, навіть всупереч світовій думці, своїм національним інтересам. Тим паче, що у самої є своє Косово – нескорена Чечня.

Тож не встигли ще навіть висохнути крокодилячі сльози у кремлівських політиканів, а вже засвербіли руки, прорвало на поверхню їх природне імперське єство. Привід, звичайно, швидко знайшовся: терористичні акти в Москві та інших містах Росії. В них відразу ж звинуватили чеченців. Доказу саме їхнього сліду в цих злочинах – ніяких. Хоча вже оприлюднені і інші припущення (Красноярського губернатора О.Лебедя, наприклад). Але хіба потрібні докази в країні, де саме керівництво вважає, що закони пишуться для кого завгодно тільки не для нього! І праве, що дуже небезпечно для слабкіших сусідів, “па сваєму разумєнію”.

Ми, російські українці, рішуче засуджуємо тероризм тих, хто стоїть за ним, і вважаємо, що виконавці та замовники цих жорстоких злочинів повинні якомога швидше бути піймані і покарані справедливим судом. Але ми категорично проти використання цих злочинів, скоєних невідомо ким, як приводу для знищення цілого народу. Так звані точечні удари по об’єктам в Чечні, доречі, засуджені Кремлем в натовськім виконані в Югославії, нікого вже не обдурять. Бо не сховати сотні (поки що) вбитих мирних жителів – громадян Російської Федерації, політики спаленої землі, десятки тисяч біженців і т. д. Не приховати й того, що з ініціативи московського мера Ю.Лужкова в Москві і інших містах Росії по суті вводяться принципи расової сегрегації щодо, передусім, чеченців та інших виходців з Кавказу… Їх безпричинно заарештовують, ганьблять їх людську гідність, катують, грабують, відмовляють в реєстрації, роботі. Відношення до негрів ку-клус-кланівців – це дитячі розваги в порівняні з відношенням до “кавказців” московських властей і міліції. І все це діється на тлі мовчазного потурання, а то і цілковитої підтримки “законних дєйствій властей” російською громадськістю.

В той же час дике свавілля по відношенню до “інородців”, у тому числі й українців, шалений шовінізм фашизує російське суспільство, провокує активізацію процесу відриву від нього “нєрусскіх” народів, перетворюють породжуючі тероризм проблеми в практично не розв’язані цивілізованим шляхом.

Але, мабуть, недаремно кажуть: “Хто сіє вітер – пожинає бурю”!

Тож, дорогі краяни, в ці трагічні дні ми повинні не тільки рішуче протестувати проти відновлення кровопролиття в Росії, а й чітко усвідомити усю небезпеку, яка загрожує сьогодні всім нам і бути готовими протистояти їй. Бо при відповідних змінах в Кремлі не виключено, що теперішні нащадки “сталінських соколів” можуть з’явитись і над нашими оселями. Тим паче, що їм за кров сьогодні добре платять. А привід? Хоча б наші чуби та воля. Вони вміють їх вигадувати.

Два роки тому, 29 вересня 1997 року, російські силові структури (ОМОН) підняли руку на нашу духовну святиню: у Ногінську (Московська обл.) жорстоко побили і пограбували парафію УПЦ КП. Будьмо пильними!

Російський фашизм вищирює зуби!

Свобода народам! Свобода людині!

Слава Україні!

Центральний Провід ОУН РУХУ м. Москви

Голова Проводу Віктор Гуменюк

Шаміль Басаєв:

“Кожна бомба, яка падає на Чечню, збільшує число моджахедів”.

Як повідомив 20 вересня Кавказ-центр, Шаміль Басаєв віддав наказ про формування спеціального десантно-штурмового загону смертників (Шахід). Загін формується виключно на добровільній основі. Чисельність близько 500 чоловік. Шаміль Басаєв не пояснив, які мета й завдання стоятимуть перед цим загоном, але, за його словами моджахеди* цього загону будуть вирішувати дуже важливі бойові завдання.

*моджахед – “мандрівний лицар джихаду”.

Стратегічним принципом фронту поневолених націй є засада власних сил і революційної національно-визвольної боротьби на їх підставі.

С.Бандера

Ми з тобою, Ічкеріє!

Ця стаття була задумана як стаття про “дагестанські події”, але неможливо було не відгукнутись на те, що відбувається на Кавказі саме зараз – нищення цілої нації на догоду імперським інтересам.

В сьогоднішній війні на Кавказі вирішується не лише питання “бути, чи не бути Чеченській Нації” (від цього власне можна відмахнутися як це роблять ті, з кого нам настійливо рекомендують брати приклад “цивілізовані країни Заходу”). В цій війні вирішується доля Української Нації. Тоді, в 1994-96 роках Чеченська Республіка Ічкерія відволікала імперські сили від України. Маленька Чеченія, спливаючи кров’ю, воювала з московською імперією, і війна ця відбирала стільки сил у наших “східних братів”, що вони не ризикнули відкрити “другий фронт” в Криму. Україна, правда, намагаючись не порушувати “цивілізований етикет”, не втручалась у “внутрішні справи” стратегічного партнера.

Але Чеченія тоді перемогла. Хоча українські ЗМІ, які споживають переважно московську інформацію, а нам видають двічі пережований продукт, казали, що це добра воля – звісно Москви – припинити військові дії. ГУМАНІЗМ, ПАНІМАЄШ!!!

Та, як виявилось, імперська свідомість навіть після того як тобі розбили писок і трохи порахували зуби нікуди не зникає. Призвичаєння до статусу неімперії довгий та важкий процес. Авжеж, ниють старі рани, тобто постійно нагадують про себе колишні частини імперії. Хочеться покерувати, а зась. Фантомний біль, здається, називається. А тут ще й Клінтон. Хоч Мілошевіча й не переміг, але “уважать сєбя заставіл”. А ми – що? Гірші? Та ми їх шапками…

І кидають на Чечню бомби…

Зверніть увагу на повідомлення Чеченпресу за останні тижні. Картина дещо відрізняється від тої, яку ми бачимо на наших телеекранах. До речі 14 вересня 1999 року Генеральною Прокуратурою ЧРІ було заведено кримінальні справи на російських журналістів: Олександра Невзорова, Сергія Доренка, Павла Шеремета й ще деяких. Їм інкримінується стаття 255 КК ЧРІ (За розпалювання міжнародної ворожнечі, публічні заклики до розв’язання війни та використання для цього ЗМІ). Тим, хто бачив їхні репортажі та передачі не можливо не погодитися з Генпрокуратурою ЧРІ. Але ІНТЕР ці передачі крутить. І в Україні їх бачать. Значить Україна знову це підтримує.

Московська імперія оголосила цілу чеченську націю бандитами, а Чеченську Республіку Ічкерія – оплотом тероризму, що його треба стерти з лиця землі. І натравлює на них своє вражене імперською бацилою громадянство, влаштовує “полювання на відьом”, роздуває масовий психоз.

Щоправда, ідея, яку “незалежні” московські ЗМІ витягнули на світ Божий зі свого старого імперського арсеналу – оголосити бандитами цілі народи – відносно лише чеченців застосовувалась Москвою кілька разів. Результат один: чеченці знову й знову йдуть на війну за свою незалежність.

І будуть йти…

До Перемоги!

Бандити! Бандити! Бандити!!!

Скільки раз ми чули це відносно нас – українців. Звідти ж – з Москви. Достойну відповідь дав на це Тарас Шевченко:

Брешеш, людоморе!

За святую провду-волю

Розбойник не стане,

Не розкує закований

У ваші кайдани

Народ темний, не заріже

Лукавого сина,

Не розіб’є живе серце

За свою країну.

Україна має довгий список злодіянь Москви проти Української Нації. Сучасною мовою ці злодіяння називаються тероризмом, при цьому тероризмом, який є державною політикою впродовж століть.

Починаючи від князя Юрія, якого недаремно прозвали Довгоруким, і його сина Андрія з Боголюбова, князя Суздальського і Володимирського на Клязьмі, Москва через віки пронесла ненависть до Києва й бажання знищити його – душу й серце іншої, відмінної нації.

Усього й не перерахуєш…

Але ми пам’ятаємо.

Боголюбський у 1169 році пограбував Київ, попалив церкви, золото й ікони з яких покрав, багатьох киян повбивав, частину полонив… Та й про ікону Вишгородської Божої Матері, яку він вкрав (вона зараз зветься Володимирською), ми пам’ятаємо.

Пам’ятаємо й оборону Батурина. Меншиков місто спалив, а оборонців знищив. Та й необоронців теж. Всіх. З немовлятами включно. А потім була Полтава і терор проти “мазепинців”.

Скасування Гетьманщини…

Знищення Січі…

Заслання Шевченка в солдати…

“Валуєвські циркуляри” й “емські укази”.

Намагання каструвати українську душу.

Дуже добре пам’ятаємо XX століття – століття тотального терору: голодомори, концтабори, війни, депортації. Нищення української Церкви. Нищення української еліти. Нищення українських Провідників: С.Петлюри, Є.Коновальця, С.Бандери.

Оголошення всієї нації бандитами.

Ні – це не плач. ЦЕ – РАХУНОК.

Рахунок поневоленої нації до окупанта. Подібний рахунок має кожна нація, що хоч колись була поневолена Москвою. І ми мусимо бути готові цей рахунок виставити, щоб в імперії навіть й думки не було робити з Україною будь-що подібне, що вона зараз робить в Чечні. А, якщо все ж таки посуне до нас, то заплатить по цьому рахунку в повній мірі.

Ми ж мусимо бути лише готові.

А сьогодні?

Сьогодні ми з тобою, Ічкеріє!

Р.S. 24.09.99 р. Москва піддала ракетно-бомбовим ударам Джохар-галу (Грозний) й інші райони ЧРІ. Коментарі були як завжди цинічні: бомбимо лише об’єкти, які надають підтримку бойовикам. Враховуючи, що на території Чечні таку ознаку мають всі об’єкти, не будемо дивуватись, що бомби падають на мирне населення. Взагалі, розмови про “мирне населення” – це пропаганда Чеченпресу. Бо, якщо ти – чеченець, ти вже не мирне населення. Імперія винесла тобі вирок, поставила тебе поза законом. Ти – бойовик, терорист, бандит.

Друг “Вірний”

Василь Симоненко

Борітеся – поборете!

Т.Шевченко

Волають гори, кровію политі,

Підбиті зорі падають униз,

В пахкі долини, зранені і зриті,

Вдирається голодний шовінізм.

О, курде, бережи свої набої,

Але життя убивців не щади!

На байстрюків свавілля і розбою

Кривавим смерчем, бурею впади!

Веди із ними кулями розмову,

Вони прийшли не тільки за добром:

Прийшли забрати ім’я твоє, мову,

Пустити твого сина байстрюком.

З гнобителем не житимеш у згоді:

Йому – панять, тобі – тягнути віз!

Жиріє з крови змучених народів

Наш ворог найлютіший – шовінізм.

Він віроломство заручив з ганьбою,

Він зробить все, аби скорився ти…

О, курде, бережи свої набої,

Без них тобі свій рід не вберегти.

Не заколисуй ненависти силу.

Тоді привітність візьмеш за девіз,

Як упаде в роззявлену могилу

Останній на плянеті шовініст.

Вірш зі зрозумілих причин було заборонено совєтською цензурою. Надто вже прозорі паралелі.

Свободу, рівність візьмуть тільки сильні народи. Тільки ті, що не бояться боротьби, що свою свободу скроплять кров’ю ворогів своїх.

М.Міхновський

15 серпня 1999 року в Києві відбився ІII-ій Великий Збір Всеукраїнської Організації “Тризуб” імені Степана Бандери.

Збір відкрився традиційно: молитва, читання “Декалогу”, гімн України. Хвилиною мовчання Збір вшанував пам’ять борців за волю України, серед яких підполковник Богдан Климчук, курінний Волинського куреня “Тризуба”, загиблий в боротьбі за УССД.

Після владнання процедурних питань (вибори Президії, різного роду комісій тощо) було зачитане привітальне слово від Голови Проводу ОУН Слави Стецько, Збір також привітали: від Братства вояків ОУН-УПА Орест Васкул, від Ліги Української Молоді Лариса Йолкіна, від Молодіжного Конгресу Сашко Богатирчук, Василь Турецький, Марта Гай (співробітниця П.Полтави) та наш побратим з Білорусії.

Зі звітною доповіддю виступив полковник Дмитро Ярош. Дмитро Ярош рекомендував Євгена Філя на посаду Голови Центрального Проводу ВО “Тризуб” ім. С.Бандери.

Було проведено обговорення звітної доповіді. Під час обговорення доповіді промовці дякували Дмитру Ярошу за керівництво в скрутний для Організації час та відзначали його великий вплив на формування “Тризуба”.

ІІІ-ій Великий Збір нашої Організації проводився як Установчий Збір (вдруге). На Зборі було ухвалено рішення про створення Всеукраїнської Організації “Тризу6” імені Степана Бандери. Обговорено та затверджено новий Статут Організації.

Головою Центрального Проводу ВО “Тризуб” ім. С.Бандери обрано Євгена Філя, йому присвоєне чергове організаційне звання – полковник. Новообраний Голова запропонував склад Центрального Проводу, який було затверджено одноголосно.

Полковник Євген Філь виголосив доповідь “Роль та завдання “Тризуба” на сучасному етапі національно-визвольної боротьби”.

На завершення Збору виступив Провідник ВО “Тризуб” ім. С.Бандери полковник Василь Іванишин.

Збір було завершено Маршем українських націоналістів.

Після Збору делегати поклали квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку.

Прес-служба “Тризуба”

МЕТА ВИПРАВДОВУЄ ЗАСОБИ?!

Не знаю чому, але спостерігаючи за подіями, які сьогодні відбуваються на Кавказі, ловиш себе на думці, що Росія діє тут за добре розпрацьованим планом. І в першу чергу йдеться не про збереження Московської імперії, а про збереження влади одним, “дуже демократичним” кланом. Хоча одне другому не заважає. Навпаки, як ми це далі побачимо, навіть сприяє.

Перед Борисом Єльциним і К° після виграшу других президентських виборів стало нове не менш складне завдання, ніж те, що стояло перед виборами. Як бути: після закінчення президентського строку необхідно зійти з перших ролей (як не як “демократ”, тим більше не хочеться на старість років поповнити когорту узурпаторів тощо), але ще необхідніше – залишитись (прийдуть-бо комуністи ще судити почнуть – є за що, але найбільше все ж таки турбує те, що прийдеться віддати владу)? Та й, взагалі, невже ніхто не розуміє, що забрати владу у політика – все одно, що іграшку в дитини відібрати. Та й нащо кривдити старого. От і роби як знаєш.

І “команда” працювала. Можна тільки здогадуватись про ту кількість ідей, які витали коридорами Кремля. Час спливав, а до вирішення питання було ще дуже далеко. І тоді Єльцин почав діяти як діяв завжди. Він максимально спростив завдання. Більше того – сам себе загнав в глухий кут, а далі в умовах, коли відступати нікуди, почав діяти згідно ситуації.

Коли Путіна було призначено Прем’єром і названо “пріємніком” Президента, всі, хто мав види на московський трон, радісно зітхнули. Нарешті Б.Н. помилився. Оголосити маловідому непрезентабельну людину, не публічного політика своїм наступником та ще й при ліміті часу – це скидалось на божевілля. Всі, щоправда, неначе забули, що в таких ситуаціях Єльцин діє якнайкраще. І головне, в такій ситуації відпадають всі зайві шляхи. Йде гра по крупному.

А далі все просто, якщо виходити з завдання, що Путін повинен стати Президентом. Треба його “розкрутити”. Виграти він має шанс за двох умов. По-перше, якщо йому раптом вдасться підвищити рівень життя громадян, тобто повернути борги по зарплатах, пенсіях тощо. І це мінімум, що треба зробити. По-друге, якщо виступить в ролі “спасітєля Отєчєства”. Перший варіант, безсумнівно програшний. Хто його знає як поведуть себе виборці. Та й мороки. Десь бери ці гроші, повертай та ще й слідкуй, щоб не забували казати, що це саме ти робиш. А де ті гроші брати? Позичати знов в МВФ. Чи може свої вкладати, тобто “сім’ї”? Лишається другий варіант. Другий лишається ще й тому, що “спасітєлєм Отєчєства” бути набагато легше, ніж нагодувати цю голоту. Пардон, електорат.

Найкращий спосіб проявитися – це, звісно війна. Он як “друг Біл” – непогано бомбардуючи Сербію. Відразу видно, що справжній чоловік. Та й скандал з Монікою зам’яв. А який в нас скандал? З Бенк оф Нью Йорк, здається. Нічого, замнем.

А далі ще простіше: Росія розвалюється… Прояви сепаратизму… Кавказ… Особливо вже допікає Чечня. Ці чеченці вже й в Дагестан полізли. Не всі, правда, але Басаєв, Хаттаб (він йорданець, але це нічого) – ще Бог зна хто. Ми їх з Дагестану викинемо, але Чеченська республіка Ічкерія очі все одно муляє. Щоправда туди просто так не полізеш. Електорат не зрозуміє (добре-таки нам тоді дали) та й воювати раптом не буде. А треба щоб захотів. Щоб сам кричав: “Задушить гадіну на корню!” І, головне, вимагав цього.

Для цього потрібно небагато: роздути масовий психоз, потурбувати цього міщука, зачепити за живе. Зробити ж це – елементарно. Пару терористичних акцій і “посполите рушення” забезпечене. Підірвати пару будинків, особливо непогано, якщо в Москві. Принести в жертву пару сот життів (потім можна буде на війну списати) і всі вже полюють на мішки з цукром, тобто з гексогеном. А приписати ці теракти чеченцям – справа техніки. Дарма, що ці теракти не вкладаються в рамки терористичної війни, хоча б тому, що ніхто не бере відповідальності і нічого не вимагає. Наприклад, як Шаміль Басаєв в Будьоновську.

Росіяни пам’ятають, що вони бомбили Грозний, госпіталі і пологові будинки. І бояться помсти. І повірять в чеченський тероризм. Зі страху. Наступним кроком буде оголошення тероризму політикою Чечні. І що чеченці на це скажуть? Бандитська держава, бандитська нація, оплот тероризму і т.д. Це вже й на підтримку “цивілізованого світу” тягне. Може ще й грошей підкинуть.

Доречі про гроші. Вони ж дуже потрібні на виборчу кампанію. А їх, не рахуючи західної підтримки, он скільки назбиралось. По-перше, зекономили на поверненні боргів громадянам. По-друге, війна справа теж доволі прибуткова – на ній заробити ого-го скільки можна. Ще щось МВФ підкине, потім різні контори, які за чесні вибори, демократію тощо. Загалом, шанси є.

А, якщо вже цей план не спрацює, то можна послатись на війну, надзвичайний стан, сепаратизм, загрозу цілості держави, і вибори взагалі відмінити.

І тоді: і демократія в Росії торжествує та й інтереси “найбільшого демократа” збережені. Після цього ж саме час зайнятися “інтеграцією”. Хто там на черзі? Білорусія? Україна? Не переживайте, спільного президента виберемо, а далі все як по маслу. А вибирати Москва вміє.

От така-то картина вимальовується.

Р.S. Коли це число бюлетня було майже готове, з Москви прийшло ще одне підтвердження цій версії. Мешканці Рязані не допустили теракту. Спочатку ФСБ подякувала рязанцям і заявила, що спецслужби не мають жодних сумнівів, що знахідка в Рязані має пряме відношення до вибухів в Москві, Буйнакську та Волгодонську. А вже на наступний день ФСБ дякувала рязанцям за… пильність і заявила, що це були невдалі навчання спецслужб. Що ж тоді було у вищезгаданих містах?

А.Володимирів

Наше головне зовнішньо-політичне завдання – формувати фронт поневолених Москвою народів за справедливу політичну й господарську перебудову Сходу Європи на національному принципі, самостійності та взаємопомочі вільних держав між Балтикою, Чорним морем і Каспієм.

Дмитро Мирон-Орлик

АКЦІЇ, ПОДІЇ, ВИШКОЛИ

2.10. – у Львові відбулося засідання обласного проводу ЛОО “Тризуб” ім. С.Бандери.

2.10. – у Тернополі відбулося засідання обласного проводу ТОО “Тризуб” ім. С.Бандери.

2-8.10. – на запрошення білоруських друзів полковник Дмитро Ярош відвідав Білорусію. Під час перебування він ознайомився з ситуацією в Білорусії і станом білоруського націоналістичного руху, провів важливі зустрічі щодо налагодження тісної співпраці в рамках антиімперського фронту, поділився власним досвідом по розгортанню націоналістичної діяльності з керівництвом побратимської організації.

3.10. – протидія виступу реваншисту О.Морозу у Чернівцях. Під час акції було затримано і жорстоко побито члена ЦП ВО “Тризуб” ім. С.Бандери Руслана Гробова.

4.10. – прес-конференція з приводу протизаконних дій міліції у Чернівцях вчинених проти члена ЦП ВО “Тризуб” ім. С.Бандери Руслана Гробова.

10.10. – участь у відкритті пам’ятника Степану Бандері у місті Теребовля Тернопільської області.

14.10. – відзначення свята Покрови Святої Богородиці, 57-ої річниці УПА та 6-ої річниці ВО “Тризуб” ім. С.Бандери всіма загонами Організації.

15.10. – вшанування 40-ої річниці з дня загибелі Провідника Організації Українських Націоналістів Степана Бандери всіма загонами Організації.

17.10. – пропагандивна акція у Івано-Франківську присвячена 57-ій річниці УПА та 6-ій річниці ВО “Тризуб” ім. С.Бандери, участь приймали всі загони Західноукраїнського Коша.

17.10. – участь у відкритті пам’ятника командиру сотні УПА “Лісовики” сотенному Коку – Івану Юхновичу та пам’ятної плити загиблим у боротьбі за Україну в с. Слов’ятин Тернопільської області.

Антиреваншистська боротьба. На чиїм боці влада?

ВО “Тризуб” ім. Степана Бандери, будучи твердо переконаною, що боротьба за Україну є актуальнішою і необхіднішою ніж підтримка в політичній метушні будь-кого з конкуруючих кандидатів в Президенти, постійно веде боротьбу проти реваншистських сил, що ставлять за мету підірвати та знищити незалежність України. Ця боротьба набула особливої гостроти тепер, коли можливість приходу до влади будь-кого з реваншистів автоматично означатиме втрату суверенітету України. Боротьба проти реваншистів активно ведеться “Тризубом” як у пропагандивному плані так і в реальному протистоянні їхнім шабашам. Нажаль, декому не подобається така позиція “Тризуба” і на нього постійно, ллється бруд звинувачень у продажності існуючій владі. З іншої сторони, значна частина людей влади, намагаючись будь-якою ціною втриматись при посадах, теж активно використовує (нажаль лише на словах) антиреваншистську риторику, що зрештою мало б бути природнім для будь-якої національно-державницької влади. Таке тактичне співпадання позицій і створює ґрунт для спекуляцій про нібито продажність “Тризуба”.

Проте, справжню позицію влади можна виявити і прослідкувати по її діях. Не було жодного випадку в Україні, коли б влада, користуючись повноваженнями Конституції, припинила б антидержавні шабаші, а їх організаторів та учасників притягнула б до справедливої відповідальності. Натомість складається враження, що люди влади або притримуються нейтралітету з реваншистами, або активно їм сприяють. Члени ж “Тризуба”, які, виконуючи свій національний та конституційний обов’язок, припиняють антидержаві шабаші, піддаються переслідуванням та антизаконним діям зі сторони представників правоохоронних органів. Щоб не бути голослівними, проілюструємо це реальними фактами:

• 10 вересня 1999 року, напередодні та під час приїзду Ткаченка в Луцьк, були безпідставно затримані вісім членів “Тризуба”. Під час перебування в КПЗ вони зазнали брутального поводження, до одного було застосовано фізичну силу;

• 17 вересня 1999 року, під час протидії антиреваншистському шабашу у Івано-Франківську, було затримано чотири члени “Тризуба”, трьох з них побили;

• 27 вересня 1999 року, підчас проведення антиреваншистської пропаганди у Києві, були безпідставно затримані два члени організації та на 15 годин кинуті у КПЗ з порушенням усіх юридичних норм;

• 3 жовтня 1999 року, під час виступу Мороза у Чернівцях, був затриманий і жорстоко побитий член Центрального Проводу “Тризуба” Руслан Гробов;

• за вересень-жовтень в міліцію та СБУ для прослуховування викликався майже весь наддніпрянський актив “Тризуба”.

Отже за двадцять останніх днів, владою, якій нібито продався “Тризуб”, було затримано з порушенням усіх юридичних норм з застосуванням брутальної фізичної сили 15 членів організації, тобто майже кожного дня по тризубцю.

Ми не хочемо дорікати тим, хто фарисействує і плете інтриги за нашими спинами. Влада ж повинна визначити, на чиєму вона боці – України і українців чи реваншистів. Часу для цього лишилося обмаль. А “Тризуб” і надалі буде продовжувати боротьбу за Україну, проти її ворогів, бо це священний обов’язок кожного українця, кожного націоналіста-бандерівця.

Р.S. У Львові КПУ вже заборонили. Виконком Львівської Міськради відмовив місцевим комуністам у реєстрації місцевого осередку. Основним аргументом була практична діяльність КПУ, яка на думку чиновників спрямована на ліквідацію незалежності України, порушення її суверенітету та підрив державної безпеки. Вважаємо, що це є добрим прикладом для наслідування владою.

І жартома і всерйоз… “НІ – ПОЛІТИЧНОМУ ТЕРОРИЗМУ!”

Нещодавно редакція нашого бюлетня прочитала в газеті “Кієвскіє Вєдомості” замітку власкора газети Геннадія Шиманського під заголовком “В Івано-Франковскє совєршено покушеніє на “двойніка” Алєксандра Мороза. “Бомба” снєсла бєднягє полголови і іспортіла костюми агітаторов”.

Не маємо можливості подати її повністю, але деякі моменти зацитуємо (в перекладі на українську мову). “Першою жертвою розгнузданих “агітекстремістів” став “двійник” Олександра Мороза – виконаний в повний зріст фотоманекен, встановлений в самому центрі Івано-Франківська.

Як говориться в розповсюдженій заяві однієї з довірених осіб кандидата в президенти України О.Мороза, декілька днів тому серед білого дня невідомий зловмисник підійшов до переносного фотоманекену лідера Соцпартії, встановленого серед інших агітстендів, і кинув йому під ноги поліетиленовий мішечок з запальною рідиною. Трохи пізніше це добро загорілось.

В той же день було здійснено ще один замах на “близнюка” Олександра Олександровича. Неопізнаний худорлявий суб’єкт в темних окулярах довго і уважно розглядав справжній витвір агітаційного мистецтва, а потім вийняв пакет з скляним флаконом і запустив ним в шедевр. Від сильного удару чорнильна “бомба” вибухнула, пошкодивши голову манекена і потрапивши фіолетовими потічками на одяг пропагандистів.

Не встигли агітатори привести до ладу одяг і портрет свого лідера, як по двох днях затишку “бомбардування” манекена продовжилося з використанням більш вразливих засобів: хтось з перехожих кинув в нього згорток з штемпельною фарбою…”

Далі у статті йдеться про необхідність захисту від “знахабнілих політичних екстремістів”. Що ж, хочемо з приводу цього висловити й свою думку.

Перше, так ми вважаємо Мороза реваншистом, ворогом України, “але ми з гнівом засуджуємо такі блюзнірські вчинки”. Бо це ж скільки треба було бідному пролетарю Морозу заощаджувати трудових доходів, та й привітний оскал тренувати, а тут на тобі – пів голови відірвали. Ні це не по-людськи, одне діло справжнього Мороза та його холуїв “привітати”, інше знущатися з невинного манекена.

Друге. Десь ми вже зустрічали цього “худорлявого суб’єкта в темних окулярах”. І ми заявляємо, якщо дехто не може знайти цього новітнього вандала, “цю хижу птицю”, то ми як свідомі і цивілізовані громадяни самі виявимо його і заставимо пошкодувати за невчинений злочин, бо як каже латинське прислів’я “Qod licet jovi, non licet crucus”, що в перекладі означає, “що дозволено Юпітеру не дозволено К…у!”

Р.S. Про всіх підозрілих осіб просимо повідомляти редакцію бюлетня. Обіцяємо винагороду: позачергову поїздку в лікувально-оздоровчий вишкільний санаторій.

Боротьба завжди породжує в здоровому народі чергову когорту героїв, а кров поляглих ставить земляків і закликає нових борців до героїчного змагання.

П.Дума-Дмитро Маївський

ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР Листопад

1.1918 – листопадовий Чин. Українські війська визволили Львів.

1.1964 – помер полковник Андрій Мельник.

3-7.1927 – конференція українських націоналістів покликала Провід Українських Націоналістів на чолі з Євгеном Коновальцем.

4.1921 – Другий зимовий похід під командуванням Юрія Тютюнника.

9.1949 – загинув Степан Хрін командир відтинку УПА “Маківка”.

10.1709 – Москва зруйнувала Батурин.

20.1917 – ІІІ Універсал Центральної Ради. Проголошення УНР.

21-23.1943 – Перша конференція поневолених Росією народів, створення АБН.

23.1921 – трагедія під Базаром. Розстріляно 359 українських вояків.

27.1943 – битва УПА з двома німецькими дивізіями у Чорному Лісі.

28.1950 – загинув Осип Дяків-Горновий Провідник ОУН на Львівщині.

28.1970– у Києві Москва замордувала Аллу Горську.

30.1932 – загинули бойовики ОУН Старик і Березинський.

Секретаріат ВО “Тризуб” ім. С.Бандери у зв’язку з створенням архіву Організації оголошує збір всіх відео, аудіо, фото та друкованих матеріалів, котрі стосуються “Тризуба”, а також творчих доробків літературного характеру.

Секретаріат ВО “Тризуб” ім. С.Бандери оголошує конкурс на логотип організаційної символіки та плаката на тему “Боротьба за Українську Самостійну Соборну Державу”.

Матеріали та плакати надсилати за адресою:

01034, Київ-34, п/с; е-mаіl: tryzub33@hotmail.com

НАРОДНИЙ ЧАСОПИС

Дзвін СЕВАСТОПОЛЯ

• це передова битва за честь і гідність українського народу.

Будьте з нами, не давайте топтати наші чесноти, передплачуйте „Дзвін Севастополя”!

Індекс видання – 35332

Ціна на 1 міс. – 0,50 грн., 3 міс. – 1,50 грн., 6 міс. – 3,00 грн.

Шановні Друзі та Подруги, купуйте та передплачуйте видання ОУН та її дочірніх структур: журнали „Визвольний шлях”, „Свобода Народів”, „Українські проблеми”, газету „Шлях Перемоги” та підбірку брошур із серії „Бібліотечка молодого націоналіста”, яку видає Молодіжний Конгрес.

Видавнича фірма „ВІДРОДЖЕННЯ”

Будучи пресово-видавничою референтурою „Тризуба”, видала з часу заснування понад 2 мільйони примірників видань, більше як 200 назв державницько-патріотичного змісту: „Українська церква і процес національного відродження”, „Нація. Держава. Націоналізм” „Мова і Нація” (В.Іванишин), „Московство” (П.Штепа), „Дух нашої давнини” (Д.Донцов), „Націоналізм та націоналістичний рух” (О.Баган), „Герої Крут”, „Перспективи української революції” (Степан Бандера) та інші. Понад 2/3 з них безкоштовно подаровані школам, бібліотекам, військовим частинам та громадським осередкам, зокрема в східних регіонах України і в східній діаспорі.

Львівська область, р/р 26006319810390

м. Дрогобич, у Дрогобицькій філії АТ “ЗУКБ”

вул. Шевченка, 2, МФО 325202

тел. (03244) 3-73-59

Якщо Тебе печуть болі України і Тобі виповнилось 18 років – ми приймемо Тебе в дійсні члени „Тризуба”.

Якщо Тобі лише 14 років – Ти станеш членом нашого Юнацтва.

Не можеш стати з нами в стрій – ми допоможемо Тобі знайти інше місце в боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу.

Ми чекаємо на Тебе.

Але пам’ятай: полохливим, безвольним, егоїстам, фарисеям, базікам немає місця серед нас.

Пропагандивна референтура ВГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери

01034, Київ-34, п/с 318; e-mail: tryzub33@hotmail.com

м. Київ, Чернівці, Ужгород, Луцьк,

вул. Ярославів Вал, 9, (03722) 2-80-59 (03122) 2-80-59 (03322) 5-62-25

(044) 224-70-20 2-83-01 (03131) 2-25-45 2-70-95

414-56-45

Тернопіль, Івано-Франківськ, Львів, Контактні адреси

бульв. Т.Шевченка, 39, вул. Б.Лепкого, 46, вул. Нечуя-Левицького, 4, на Сході можна

(0352) 22-55-42, (03422) 3-11-35, (0322) 35-12-48 отримати в Києві.

(03435) 7-93-15 35-13-02

(03244) 2-17-94, 3-73-59