№6 (8) червень, 1999
ЗВЕРНЕННЯ
державницьких партій і організацій західноукраїнських земель до Президента України, голів обласних, районних, міських адміністрацій
Наближення Президентських виборів активізувало діяльність реваншистських імперкомуністичних сил в Україні. З метою скрити свою сутність і викликати симпатії до себе в пограбованих ними ж людей, спекулюючи на соціально-економічній проблематиці, вони називають себе „лівими”, хоча їхня „лівизна” – це лише маскування імперських прагнень та реваншистських устремлінь до відновлення Радянського Союзу і комуністичного режиму.
У зв’язку з тим, що прихід до вищої державної влади реваншистів буде означати кінець Незалежності та відновлення повної колоніальної залежності України від імперської Москви, ми, представники державницьких партій і організацій західноукраїнського регіону, звертаємося до Президента України як гаранта державності і незалежності нашої Батьківщини; виконавчої влади обласного, міського, районного, сільського рівнів з вимогою не допустити приїздів і виступів кандидатів на посаду Президента нашої держави, які виступають за відновлення Російської імперії в будь-яких формах.
Вважаємо, що гласне чи негласне сприяння посадових осіб імперкомуністичним силам у зустрічах з громадськістю є зрадою національних і державних інтересів українського народу, а також порушенням Основного Закону України – Конституції.
У випадках, коли органи державної влади чи окремі державні службовці, незважаючи на Закон і думку національно свідомих громадян України, все ж таки будуть допомагати ворогам української державності проводити антиукраїнські акції, ми розпочнемо кампанії по звільненню вищезгаданих осіб з керівних державних посад. До того ж ми від імені всіх патріотів України уповноважені заявити, що залишаємо за собою конституційне право захищати державну незалежність нашої Батьківщини від зазіхань її ворогів усіма доступними методами і засобами, без огляду на наслідки.
Наголошуємо, що виступи реваншистів з відкритими чи замаскованими закликами до знищення державності України не мають нічого спільного ні з демократією, ні з свободою, ні з правами людини.
Звертаємося до представників правоохоронних органів із закликом не допустити антиукраїнських і антидержавних шабашів, зайняти державницьку позицію та сприяти нейтралізації та ліквідації, ворожих Україні сил.
Батьківщина в небезпеці! Станьмо всі. як один, на захист Нації і Держави! Наша сипа – в нас самих!
12.06.1999
Звернення підписали політичні партії та громадські організації Тернопільщини:
ГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери;
ХДПУ;
НРУ;
Спілка письменників України;
Молодіжний КУН;
Братство ОУН-УПА „Лисоня”;
НРУ;
„Вертеп”;
ВЛУЖ;
ТУСК „Обнова”;
Товариство „Україна”;
Комітет захисту УГКЦ;
КУІ;
ДемПУ;
„Просвіта”;
Всеукраїнське об’єднання ветеранів;
СОУ;
РХП;
УРП;
НДП;
СДПУ;
Молодий Рух;
АПУ;
Союз українок;
„Меморіал”;
„Українське козацтво”;
Спілка політичних в’язнів і репресованих;
„Злагода”;
ЛПУ;
„Пласт”;
СУМ.
P.S. Це звернення також підписали політичні та громадські організації Львівщини, Івано-Франківщини, Закарпаття, Чернівеччини, Волині, Хмельниччини та Рівненщини.
Стаємо до боротьби за свій Нарід, до боротьби кривавої і безпощадної. Віримо в сили свої і національні й виповнимо свій обов’язок.
Микола Міхновський
УКРАЇНЦІ!
Наближаються президентські вибори-99. Але й на цей раз – завдяки демоліберальному боягузтву й угодовству наших політиків – нам доведеться не лише обирати Президента України, але знову вирішувати доленосне питання: бути чи не бути Українській Державі?
Промосковська імперкомуністична і червона інтернаціонал-соціалістична зараза, яка за останні вісім років дощенту розграбувала Україну, прагне на цих виборах повернути собі всю повноту влади і сховатися від народного гніву під крилом і за штиками Росії, відновивши імперський Союз і кривавий комуністичний режим.
Користуючись своїми посадами і вишахруваною більшістю в законодавчих органах влади, вони своїми антинародними законами і діями викликали параліч виробництва, соціально-економічну катастрофу, тотальну корупцію, масову злочинність, а тепер випрошують підписи і голоси в ограбованого ними ж народу.
Довівши народ до злиднів і голоду, комуноїди зараз на все горло кричать про соціальний захист населення (від їх же законів?), про своєчасну виплату вкрадених ними зарплат, пенсій, стипендій, про „братню” допомогу голодної Росії („Борис, заставь хохлов накормить Россию!”), про комуністичне „світле майбутнє” (під полярним сяйвом?)…
Їх розрахунок – на голод, на затурканість людей, на своїх холуїв з числа українців-яничар, готових за „шмат гнилої ковбаси” знов продати Україну, на безкарність з боку влади і на слабкість національно-патріотичних об’єднань.
Але є ще народ, який нічого не забув і не простив. І на цих виборах ми маємо можливість протиставитись червоній імпер-комуністичній чумі, її посіпакам і наймитам усіма доступними способами. Україна бідна, але не настільки, щоб не знайти кілька тухлих яєць і зіпсованих помідорів для речників імпер-комуністичного „раю”. Бо нам нема про що дискутувати з ними. Усе, що будь-коли обіцяли комуноїди, – виявилося брехнею. Усе, що вони чинили, – ставало трагедією України. Усе, що вони пропонують зараз, – веде до злиднів, до втрати свободи, незалежності і державності України. Вони виступають як вороги, а з ворогами не дискутують – з ними борються.
Імпер-комністична агітація побіч могил борців за волю України і жертв комуністичного терору, – це ганьба для кожного українця!
Перемога „червоних” на виборах – це війна в Україні!
Кожен, хто сьогодні агітує за Симоненка, Ткаченка, Вітренко, Мороза – ворог України.
Кожен, хто підтримує цих лідерів кривавого реваншу, – зрадник України!
Геть московську „п’яту колону”, їх яничарів і холуїв з української землі!
Хай живе український народ!
Здобудемо для нації Соборну Українську Державу або згинемо у боротьбі за неї!
Слава Україні! Героям Слава!
Червень, 1999 року
Пропагандивна референтура
ВГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери
25 травня 1999 р. в Мукачеві силами громадськості при підтримці місцевих ГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери та КУНу було зірвано спробу зустрічі голови ПСПУ Н.Вітренко із своїми прихильниками. Громада м. Мукачево однозначно поставилась до політичного відьомства так званих лівих із закликом створення на Західній Україні демаркаційної зони для антидержавних сил.
ЗАЯВА Центрального Проводу ВГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери
Серед делегатів Четвертого (позачергового) збору Конгресу Українських Націоналістів, який відбувся 15 травня 1999 року, було розповсюджено „Звернення” підписане п’ятнадцятьма провідними членами КУН.
У цьому документі автори, підкріплюючи свою власну позицію, посилаються на політичне становище низки націоналістичних організацій. Згадується у цьому контексті і ВГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери. Це не перший випадок використання імені нашої Організації без відома і згоди керівництва „Тризуба”. Не. вдаючись до аналізу цього „Звернення”, ми заявляємо, що Центральний Провід ніякого відношення ні до вирішення порушених у ньому проблем, ні до виготовлення самого документу не має.
ЦП ВГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери з усією рішучістю попереджає і авторів згаданого документу, і всіх бажаючих маніпулювати ім’ям нашої Організації, що такі дії надалі зустрінуть з нашого боку належну відсіч.
Голова ЦП ВГСПО
„Тризуб” ім. С.Бандери
полковник Д.Ярош
Як не можна спинити річку, що, зламавши кригу, навесні бурхливо несеться до моря, так не можна спинити нації, що ламає свої кайдани, прокинувшись до життя.
Микола Міхновський
АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
1. Волею Українського Народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української держави, за яку поклали свої голови цілі покоління синів України.
Організація Українських Націоналістів під проводом її творця і вождя ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває весь український народ не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.
Суверенна Українська Влада запевнить Українському Народові лад і порядок, всесторонній розвиток його сил та заспокоєння його потреб.
2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядковується Українському Національному Урядові, що створиться в столиці України – Києві з волі українського народу…
ХАЙ ЖИВЕ СУВЕРЕННА СОБОРНА УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА! ХАЙ ЖИВЕ ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ! ХАЙ ЖИВЕ ПРОВІДНИК ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ СТЕПАН БАНДЕРА!
СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
Львів-30 червня 1941року.
Ярослав Стецько
Голова Національних Зборів
СТЕПАН БАНДЕРА ПРО АКТ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Коли ж Німеччина пішла війною проти Росії, нашого ворога, то Україна не могла прийняти неприхильно цього факту. Але тим ще не розв’язувалося питання взаємин між Україною і Німеччиною. Воно мусіло залежати тільки від одного, як поставиться Німеччина до державної суверенності України, чи буде шанувати українську суверенність, українські інтереси, чи буде шукати в Україні союзника проти більшовицької Росії, – чи трактуватиме Україну як воєнну здобич і об’єкт своїх цілей. Українська самостійницька політика не могла керуватися тим, що гітлерівська Німеччина така чи така, отже ми відразу проти неї. Ми мусіли стати і стали на позиції незалежної реалізації наших національних цілей, оборони наших прав і інтересів.
Все, що було зроблено в червні-липні 1941 року, можна було провести тільки порядком революційним, захопленням німців несподіванкою, дуже швидким і рішучим думанням.
Вписавши в свою історію Акт 30-го червня, український народ черговий раз використав момент для боротьби за свої права на державну самостійність. Він додав до відновлення української держави ще й понад десятилітню героїчну боротьбу Української Повстанської Армії, яка, обстоюючи цей державний Акт, боролася проти двох найбільших військових потуг – гітлерівської Німеччини і большевицької Росії. Напередодні Другої світової війни ОУН сформувала Похідні групи.
Їх завданням було негайно після вибуху німецько-російської війни дістатися на всі регіони Соборної України, творити там організаційну сітку ОУН, піднімати народ до боротьби за Українську Незалежну Державу, встановлювати низові громадянські структури для відновлення української адміністрації з хвилиною проголошення Української Держави. Загальна сила Похідних груп нараховувала сім тисяч. Вони були поділені на три частини: Південну, Середню, і Північну. Похідні групи, досягаючи найвіддаленіших куточків України: Чернігова і Миколаєва, Сум і Донбасу, Харкова, Криму і Кубані, проголошували Українську Державу.
Члени Похідних груп налагоджували державне життя, творили державну адміністрацію по областях і районах, формували станиці української державної міліції, закладали систему шкільництва.
Своїми героїчними вчинками, терпінням, смертю вони довели право української нації на самостійне життя.
Акт 30 червня 1941 року став органічним продовженням державницьких змагань українців з княжих часів, козацької доби, часів Центральної Ради та Директорії, боротьби за Карпатську Україну, він був необхідною умовою і фактом у відновленні Української Держави Актом проголошення незалежності 24 серпня 1991 року і волевиявленням українського народу на референдумі 1 грудня 1991 року.
ГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери продовжує справу ОУН-УПА, крокує в нових похідних групах. Бо не за таку Україну боролися наші попередники, в якій люди доведені до відчаю злиднями і зубожінням, а прокомуністичні сили, які засіли у Верховній раді та інших владних структурах, штовхають народ ще в глибшу прірву відчаю, вбиваючи в них віру в незалежну Українську Державу.
ПРОБУДИСЬ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДЕ! ГОДІ ТЕРПІТИ НАРУГУ! ПРИПИНИМО ГРАБУВАННЯ ДЕРЖАВИ! ЗРОБИМО УКРАЇНУ БАГАТОЮ І МОГУТНЬОЮ!
РОДИНІ І ДРУЗЯМ ПОКІЙНОГО
Тернопільським обласним організаціям:
Організації Українських Націоналістів
Братству вояків ОУН-УПА „Лисоня”
Спілці політв’язнів і репресованих
ГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери
З глибоким сумом і сердечним болем ми сприйняли вістку про смерть вірного сина українського народу, активного учасника національно-визвольної боротьби, командира Третьої військової округи „Лисоня” групи повстанських військ „УПА-захід” члена ОУН з 1931 року
полковника Омеляна Польового „Остапа”.
Весь життєвий і страдницький шлях покійного Омеляна Польового „Остапа” – це шлях боротьби і звитяги славного члена ОУН з перших років її створення до її великого ювілею – 70 річчя. Бог дарував йому довгий вік, і він заповнив його великими християнськими чеснотами і духовними скарбами, патріотичними вчинками і революційною боротьбою в ім’я небесного Творця, волі і щастя рідного українського народу.
Його тернистий і визвольний шлях – це шлях борця за незалежну Україну в XX столітті. Його революційні і визвольні подвиги не тільки залишаться в пам’яті українських патріотів, але і надихатимуть наступні покоління українського народу на розбудову і зміцнення Української Самостійної Держави.
Хай Всевишній прийме нашого Славного побратима в свої небесні оселі, де нема ні смутку, ні печалі, а пам’ять про нього залишиться у наших серцях!
Голова Проводу ОУН,
Голова Конгресу Українських Націоналістів,
народний депутат Верховної Ради України
Слава Стецько.
Установленій владі віддаємо належний послух, визнаємо головою державного Правління України пана Ярослава Стецька.
Митрополит Андрей Шептицький
НАЦІЯ. ДЕРЖАВНІСТЬ. НАЦІОНАЛІЗМ.
Шановні друзі! Продовжуємо передрук витягів з праці Василя Іванишина „Нація. Державність. Націоналізм”. Пропонуємо вашій увазі розділ „Проблема єдності”.
Василь Іванишин – Провідник ВГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери, доцент Дрогобицького ДПУ ім. Івана Франка, відомий публіцист, автор книг: „Українська Церква і процес національного відродження”, „Нація. Державність. Націоналізм.”, „Мова і Нація” та ін.
Інша важлива проблема визвольного руху і внутрішня передумова його успіху – проблема єдності. Вкажемо на три її аспекти: єдність народу, єдність політичного проводу, єдність проводу і народу. Нема потреби говорити і доводити. що „в єдності сила народу” І що досягали ми бажаного лише в ті моменти боротьби, коли демонстрували єдність у відстоюванні мети. На жаль, у нас дуже багато сказано про потребу єднання і явно замало робиться /якщо робиться/ для його досягнення. Між тим завдання політики полягає не в тому, щоб якомога голосніше прокричати гарний лозунг, а потім сидіти склавши руки і нарікати на народ, що не підхопив його, не згуртувався довкола нього…
Єдність народу неможлива без певного національного забезпечення: мусить бути якась ідея чи комплекс ідей, довкола яких люди могли б і хотіли б згуртуватися, щоб втілити їх в життя. Однак пропонована народові ідеологія повинна виростати не з концепції – навіть дуже цінної і популярної в світі: як правило, це веде до явного чи скритого насильства над народом, обмежує його самовираження, а то й просто загрожує самому існуванню. Продуктивною, розвиваючою може бути тільки така ідеологія, яка виростає з реальної проблематики життя поневоленого народу і є продовженням його визвольних традицій. Вписати вирішення насущних проблем окремої людини і цілих соціальних груп у контекст загальнонаціональної боротьби – завдання і високе мистецтво політики. Не народ повинен допомагати лідерам боротися за те, що вони вважають важливим, а лідер зобов’язаний допомагати народові реалізувати його сьогоденні прагнення і підняти його до усвідомлення необхідності змагань за вищі цілі, без досягнення яких нинішні здобутки підуть прахом. Але піднімати людей на боротьбу за демократію, проти „групи 239” чи Л.Кравчука якось, знаєте, привабливіше /і безпечніше/, ніж на боротьбу із групами „вчорашніх” у Радах та у виконкомах, з колгоспною чи ще якоюсь прокомуністичною зграєю, зі злодієм-головою колгоспу чи коритником-головою сільради… Так і діємо. Та ще й дивуємося з пасивності народу.
Інший бік цієї проблеми – характер і черговість лозунгів. Політична програма – партитура боротьби, і щоб добути бажану „мелодію”, замало вдарити у всі струни: потрібна певна послідовність. А скільки в нас розвелося політичних „музикантів”, які луплять наосліп по всіх можливих клавішах, щиро вірячи, що виконують гаму! Нічого дивуватися, що народ сахається від таких „самородків”.
Об’єднати націю – це означає здолати існуючу стратифікацію суспільства. Кожна соціальна група має свої інтереси, які часто не збігаються з інтересами інших стратумів. Знайти рівнодіючу цих інтересів, вивести з них загальнонародний інтерес й оформити його у привабливу ідею, в реалізації якої були б зацікавлені всі або більшість членів суспільства, – завдання політиків, що претендують на роль народних лідерів. До того ж пошуки такої рівнодіючої – це не одноразовий момент, а процес, що становить суть політичного життя.
Уроки історії і досвід політичної боротьби останніх років переконують, що здолати цю стратифікацію можна, доцільно і необхідно тільки ідеями, визначальний комплекс яких уже сформульований і належить до арсеналу українського націоналізму як філософії буття нації та ідеології національно-визвольної боротьби. Усе інше з наявного, що пропонується у вигляді політичних доктрин, – омана, болотні вогні, політичні міражі, спів солодкоголосих сирен, що заманюють тих, котрі збилися з курсу в життєвому морі…
У цьому ж переконує і приклад інших країн. Нинішня політична географія – це результат реалізації національних устремлінь різних народів. Практика показує, що в національних державах найповніше забезпечується захист, відтворення і всебічний розвиток нації. І тільки в тих країнах де вирішено національне питання, тобто повністю забезпечено тій чи іншій нації права і можливості самореалізації, там має місце спокій, співпраця і процвітання. Чомусь неспокійно, незважаючи на гарантованість прав людини, на наявність демократії, у Канаді, Бельгії, Англії, Іспанії, Чехо-Словаччині… І не за демократію і права людини воюють афганці та палестинці…
Україна – не мононаціональна держава: у ній живуть люди понад 100 народностей. Тому досягти тут всенародної єдності неможливо, якщо вони не будуть переконані, що, підтримуючи національні змагання українців, вони тим самим борються за святая святих кожного народу – свої національні права: „За нашу і вашу свободу!”. Не кожен народ може створити свою державу чи навіть автономію. Але кожен мусить мати право бути самим собою, примножити і продовжити в часі успадковане від предків. Український націоналіст повинен бути кровно зацікавлений у розвитку національних почуттів представників національних меншостей в Україні, у тому, щоб вони обов’язково ставали націоналістами. Інакше вони стануть явними спільниками ворогів нашої національної держави чи скритою „п’ятою колоною” зовнішніх антиукраїнських сил. Для націоналіста національне завжди вище особистого. І якщо представник національної меншини зацікавлений у розвитку свого національного, то йому потрібні для цього права і можливості. Гарантувати їх на нашій землі може тільки українська нація, до того ж тільки при умові власної державності: зараз ми маємо владу, яка у своїй внутрішній політиці національну проблематику, передусім українську, ігнорує. Поки що?.. Зуміємо словом і ділом переконати їх у наших намірах – ці люди щиро підтримають нашу боротьбу й державотворчі зусилля і, не будучи українськими націоналістами, стануть українськими патріотами. Як, наприклад, наші демократи.
Тож не будуймо свого майбутнього на піску ілюзій, породжених референдумом: понад дев’яносто відсотків голосів за незалежність – це ще не свідчення пасіонарності української національної ідеї. До неї нам ще йти і йти. І якщо не вміємо і не можемо негайно зробити представників національних меншин її прихильниками, то не сміємо псевдо-націоналістичним дзявкотом примножувати число її ворогів. А з другого боку, задумаймося, наскільки далекоглядно здобувати собі прихильність чверті населення, жертвуючи кровними інтересами решти, тобто українців. Бо безвідповідально, аморально і небезпечно нав’язувати космополітичні ідеї українській нації, у якої ще кровоточать зяючі рани від кількасотлітьної денаціоналізації і русифікації.
Досягти єдності народу в боротьбі чи в справі національного державотворення неможливо без єдності політичного проводу. Це не обов’язково мусить бути єдність організаційна: монопартійна система, блок партій, „круглий стіл”, народний фронт тощо. Однопартійність виправдана в екстремальних ситуаціях, особливо в час збройної боротьби. За нормальних умов вона може обернутися страшним злом. Глибина аналізу явищ, адекватність оцінки ситуацій, далекоглядність прогностики, об’ємність програми дій, схильність до тих чи інших форм діяльності, способів і методів, не кажучи вже про світоглядні позиції, – різні у різних людей. І це – природна основа їх згуртування у групи чи об’єднання однодумців, у тому числі – політичні. Тому сама собою багатопартійність, навіть у наш час переходу нації з одного якісного стану в інший, не є шкідливою чи небезпечною.
Шкідливим і небезпечним є інше. Наші політичні об’єднання виступають не як носії вистражданої самим народом ідеї, а тому народ не відчуває своєї духовної спорідненості з ними. Жодна з партій, а також Рух не діють як організатори політичної боротьби народу за узгоджені з цією ідеєю інтереси, через що й не користуються ні особливою увагою, ні підтримкою широких кіл громадськості. Замість цього ці політичні об єднання діють як „команда” того чи іншого лідера, яка має донести до народу його ідеї та заклики й організувати „маси” на підтримку „вождя” та його програми. При всій глибокій повазі до моральних та інтелектуальних якостей багатьох лідерів демократії слід відзначити, що цей однобічний /зверху – вниз/ авторитарно-доктринальний спосіб функціонування демократичних об’єднань – фактор гальмуючий і тривожний. Зокрема, на такій основі забезпечити тривку й ефективну консолідацію сил неможливо. І не тільки на міжпартійному рівні, але й часто – навіть всередині окремої організації. Досвід двох останніх років, зокрема кількох останніх місяців, підтверджує це. Той, хто ще мав з цього приводу якісь ілюзії, повинен би їх позбутися, згадавши гротескно-скандальний характер підготовки, проведення та результатів третього з’їзду Руху.
Набагато суттєвішою від організаційно-структурної є ідейно-методологічна єдність провідних сил суспільства. Ми ще повернемося до цієї теми, а зараз лише відзначимо, що йдеться про життєву необхідність вироблення українськими інтелектуальними силами і на сучасній науковій основі такої філософії національного буття і перспектив його розвитку, яка б відповідала інтересам та найзаповітнішим мріям народу і могла б послужити спільною базою для творення ідеологій, програм, концепцій різних громадських і політичних об’єднань. Таку філософію національного буття мають усі розвинуті країни, вона служить основою патріотизму їх громадян, забезпечує нормальне політичне життя, визначає їх діяльність як суб’єктів міжнародної політики. Вивчити їх досвід і скористатися ним треба обов’язково. Але запозичувати якісь із них і механічно переносити на наш ґрунт – абсурд. Так само, як приймати якісь частковості політичних реалій Заходу, але не ставити їх у контекст власної системи утвердження і розвитку своєї нації. Таке використання чужого досвіду – це політичний дилетантизм /можливо, навіть дуже патріотичний/ та інтелектуальний провінціалізм.
На жаль, поки що наші політичні об’єднання не стали центрами згуртування інтелектуальних сил для вирішення цієї воістину проблеми проблем. А тому й нема ні єдності політичного проводу, ні ідейної бази для конструктивної консолідації сил: лебідь, рак і щука… Але, зауважить хтось, наш перевантажений проблемами національний віз хоч і скрипить, але таки рухається, не стоїть на місці!.. І таки були моменти, коли наші „лебеді, раки та щуки” робили дружній ривок в одному напрямі!..
Так, бували. Але це був не ідейний, а чисто інстинктивний порух, рефлекс самозбереження – сахання в один бік у момент небезпеки перед комуністичним вовком, який – хоч поранений, та не добитий – готовий був розшматувати кожного. По-друге, наш „віз” не стільки їде, скільки котиться по схилу, який нам трапився на цьому відрізку історії. По-третє, наполегливо підштовхуючи цього „воза”, ви впевнені, що він прямує саме туди, куди ми хочемо приїхати?..
1992 рік.
„Тризуб” виступає не з позиції згубної отаманщини, а сповідує кредо: „Один Бог, одна Україна, одна ОУН, єдиний Провід національно-визвольної боротьби”, - і тому визнає керівну роль Проводу ОУН.
Василь Іванишин
БИТВА ПІД КОНОТОПОМ
1759 року українці на чолі з гетьманом Виговським розгромили москалів під Конотопом. Рівно через 330 років українці, в ще не знищеному пориві, розпочали змаг до відновлення і створення Української Держави, вільної від „братньої” московської опіки, що була кількастолітнім чиряком на українському тілі. Державу здобули. Рівно через 10 років парламент держави Україна розпочав повернення в лоно Російської імперії, вступивши до МПА. Брак історичної пам’яті тягне за собою невиправні помилки, за якими знову стоятимуть сльози, піт і кров мільйонів українців. Спробуймо згадати. що сталося 340 років тому.
В Україні на той час існувало, можна сказати, три партії, три орієнтації. Перша з них – прошведська. Вона спиралась на тодішній шведській політиці. Шведи не були зацікавлені в захопленні території України, навпаки – в їхньому інтересі була Українська держава, яка б своїм існуванням послабила Польщу та Московію. Друга партія була промосковська. Її прихильники походили з безідейних старшинських кіл, себто складалася з тих старшин, яких легко було підкупити золотом та іншими земними благами. Москва вміло проводила пропаганду між чернею та безідейним елементом безбатченків, подібно як це було з більшовицькою пропагандою в Україні у 1917-1918 роках, подібно як діє московська пропаганда сьогодні. Очевидно, що політика та методи політичного впливу Москви рідко коли змінювались, та й мають глибокі історичні корені.
Третя партія була пропольською. Вона розвивала думку, що результатом союзу з Москвою буде поневолення України. Дана партія пропагувала союз трьох держав під зверхністю одного короля: Польщі, Литви, України.
Політика нового гетьмана Виговського була дуже схожою до політики Богдана Хмельницького: „… ця булава буде доброму на ласку, злому – на кару…” – її мета – скріплення України. В різноманітті політичних орієнтацій Виговський зразу почав шукати виходу з критичної ситуації, в якій опинилась Україна. Щоб успішно втілити свої задуми, новий гетьман постановив покінчити із свавільною отаманією. Навесні 1658 року Виговський знищив сітку московської агентури, особливо з оточення полковників Пушкаря та Барабаша, далі він наказав прибрати московські залоги з міст, яким загрожувала небезпека. Такі кроки гетьмана примушували московську політику бути обережнішою. Але наприкінці 1658 року на кордоні з Україною знову стали сильні московські з’єднання, а по Україні почали нишпорити численні московські ватаги, залишаючи за собою розікрані та спалені села, смерть, страх та безладдя.
Тим часом політична ситуація в Європі змінилась. Шведи закінчили війну з Данією і разом з тим політика щодо України їх перестала цікавити. Це змусило гетьмана Виговського приступити до втілення Гадяцького договору – союзу трьох незалежних держав: України, Польщі та Литви. Така політика гетьмана спричинила адекватні дії московського царя: полки князя Трубецького були послані до Путивля, князя Ромодановського – під Волхвицю. Одночасно, не без згоди Москви, проголосив себе гетьманом Іван Безпалий і створив свавільні ватаги проти Виговського. В поході московського війська на Україну опірною залогою Виговського був Конотоп, тому князь Трубецькой поставив собі за мету захопити це місто. Залога полковника Гуляницького була незначною, а допомога військ Виговського була малоймовірною. Власне, втілення мети Трубецького і було початком битви за Конотоп. Хоча чотиритисячна залога полковника Гуляницького була нічим у порівнянні із стотисячним московським військом, зате сміливі контрнаступи та вилазки Конотопської залоги завдавали відчутної шкоди противнику та можливість виграти час. Десь близько двох місяців тривала оборона Конотопу, поки не підійшли війська гетьмана Виговського із союзною татарською кіннотою під командою Махмет-Гірея. Поява україно-татарських з’єднань під Конотопом була настільки несподіваною, що загнані в болота та багна війська Трубецького, Ромодановського та Пожарського були абсолютно розгромлені, а частини ще донедавна грізного війська, що наводило жах на половину Європи, вдалося до панічної втечі. В бою попали в полон знамениті воєначальники: князі Пожарський, Львов і Черкаський, що пізніше козацьким воєнним судом були засуджені до кари смерті. Слід зауважити, що сили гетьмана Виговського були наполовину менші від московських військ.
Розгром найкращих російських частин викликав страшенну паніку в Москві, як серед цивільного населення, так і при дворі царя Олексія, який вдався до потужних укріплень тодішньої Москви та виношував плани втечі двору за Волгу. Похід на Москву не відбувся. „Карфаген не зруйновано”, – сказали б древні римляни.
Др. Джура.
Мета наших визвольних змагань – повне унезалежнення від Москви через побудову Суверенної Соборної Української Держави, – не може бути нічим підмінена.
Степан Бандера
ЧЛЕНСТВО В ОРГАНІЗАЦІЇ (Зі статуту “ТРИЗУБА”)
Дійсним членом “Тризуба” може бути громадянин України, який досяг 18-річного віку, визнає, поширює і утверджує ідеологію українського націоналізму, пройшов кандидатський термін (не менше 6-ти місяців), бере активну участь у діяльності Організації, рекомендований двома дійсними членами “Тризуба”, здав кандидатські іспити та пройшов відповідні випробування, керується у своїй діяльності Статутом Організації, організаційними правильниками і заприсягований згідно з ритуалом.
На правах кандидатів у дійсні члени “Тризуба” в Організації діють групи резерву – Юнацтво “Тризуба” (хлопці і дівчата від 14 до 18 років).
Кандидатом у члени “Тризуба” може бути громадянин України, що досяг 14-річного віку, заповнив кандидатську заяву та анкету, бере активну участь у діяльності Організації, рекомендований одним дійсним членом “Тризуба”, керується в своїй діяльності організаційними принципами і організаційною дисципліною, беззастережно виконує доручення своїх керівників.
ПОЛОЖЕННЯ про кандидатський мінімум “ТРИЗУБА”
Кандидатський термін триває не менше шести місяців.
Кандидат в члени, перед прийняттям в дійсні члени складає іспити з таких видів підготовки:
ідеологічна;
організаційно-кадрова;
політична;
фізична;
медична;
юридична.
- Основні теми, які необхідно розкрити на іспитах кандидату в члени:
- ідеологічна підготовка (“Декалог”, “12 прикмет характеру”, “44 правила життя”, цілі життя українського націоналіста; короткий виклад історії України та історії українського націоналістичного руху; біографія провідника українських націоналістів Степана Бандери; символи ОУН);
- організаційно-кадрова підготовка (основні принципи “Тризуба”; мета та завдання “Тризуба”; загальна структурна побудова “Тризуба”; членство в “Тризубі”; обов’язки членства “Тризуба”; організаційні звання та посади; організаційний однострій та відзнаки “Тризуба”);
- політична підготовка(складові політичного спектру; владні державні структури; прізвища керівників держави; фракції ВРУ);
- фізична підготовка(біг 2-3 км; біг 100 м; відтискання від підлоги; підтягування на перекладині; плавання 100 м; основи рукопашного бою);
- медична підготовка(перша медична допомога у різних випадках; гігієна; дієтологія та харчування в екстремальних умовах);
- юридична підготовка(Конституція України, ККУ(ст. 187 (6); поведінка при затриманнях та арештах; права затриманого та заарештованого; перебування в місцях позбавлення волі).
Іспити оцінюються за двобальною системою: “склав”, “не склав”.
Кандидатський мінімум вважається витриманим, коли складені всі іспити.
ГВАРДІЙЦІ СВОБОДИ Невідомі білоруські патріоти випробовують свої сили
Нечувана за своїм розмахом акція відбулася в Гродно. Чорнобильський марш, який відбувся 25 квітня, закінчився страшною бійкою.
Події розгорталися таким чином. Близько 9 години вечора у Старому Гродно 50 молодих білоруських патріотів, одягнених у камуфляж, чорні берети з національними відзнаками „Пагоня”, розпочали похід, який хоч і був несанкціонованим, проходив тихо і без правопорушень. Не встигли демонстранти пройти і 100 метрів, коли до них під’їхали декілька УАЗиків з міліціонерами, які без попередження спробували зробити напад на колону, але отримали відсіч. Згодом почали прибувати підрозділи ОМОНу, і разом, взявши колону в оточення, розпочали страшну бійку, при цьому навіть не намагаючись когось затримати. Зрозумівши, що нічого доброго їм не „світить”, хлопці утворили коло і спробували оборонятись від озвірілих охоронців правопорядку. Тоді міліціонери використали свій УАЗ, який просто протаранив живе кільце, а потім кинулися добивати значно слабших демонстрантів. Били вже лежачих на землі, непритомних хлопців по 5-6 чоловік ногами і гумовими кийками. Щоб зломити хлопців, які боронилися, омонівці використали газ.
Згодом до місця січі під’їхали машини швидкої допомоги, які забирали травмованих, причому, як учасників акції, так і міліціонерів, одному з яких зломили щелепу, а деяким ребра. Один з потерпілих молодих білоруських патріотів потрапив у реанімацію швидкої допомоги, ще одному зломили руку, а в багатьох значні тілесні ушкодження. Наприкінці бійні міліціонери все ж затримали 16 чоловік.
У понеділок пройшли суди над дев’ятьма учасниками акції. Всі вони були засудженні до різних термінів арешту, від 2-х до 4-х діб. Доля решти затриманих поки що невідома, але ймовірно, що проти них будуть порушені кримінальні справи.
За матеріалами білоруської газети
“Навіны”. (28 квітня 1999р.)
При тому організаційна організація, яка ініціює, веде визвольну боротьбу і керує нею, мусить бути свідома своєї ролі, що вона має мобілізувати й формувати кадри борців за національне визволення, а не шукати їх.
Степан Бандера
СЕВАСТОПОЛЬ У НАДІЙНИХ РУКАХ
Чи втримаємо Севастополь? – запитуємо себе на воєнний лад, коли відчуваємо загрозу українській державності.
Кілька днів тому нас кілька осіб з галицького Дрогобича побували у цьому славному місті моряків на святкуванні 10-річчя місцевої „Просвіти”. Тому упевнено можу сказати: Севастополь уже наш, він у надійних руках, бо в ньому живе, діє і розвивається міцна патріотична українська громада.
У суботу на урочисте зібрання, що тривало з 16-ї години аж до пізньої ночі, зібралося коло 300 осіб. Приїхали активісти з Сімферополя, Ялти, інших міст Криму. Були старші і молодші, хлопці і дівчата, діти-дошкільнята. Тут у залах українського культурного центру вирували дискусії, розмови, музика, пісні. Тут буяла у своїй соборній красі уся Україна, бо севастопольці загалом – то давніші чи пізніші вихідці з усіх українських країв і земель.
Другого і третього дня ми мали зустріч з ближчим активом в офісі „Просвіти”, пили чай з моряками, відвідали завод, споглядали руїни древнього Херсонесу. Вражень – море, цікавого – надзвичайно багато.
Насамперед, хто і які вони зблизька – українські патріоти Севастополя? Спеціалісти і професіонали своєї справи. Чіткі у поведінці і розумуванні. Не знають нашого вулично-побутового політиканства, коли говорять про все і про всіх і нічого такого, що би. зобов’язувало до дії. Обходяться без зайвої і нав’язливої агітації любити Україну, не нарікають на долю, не снують плачів, не порпаються в особистісних вадах своїх близьких. Свідомо акцентую на цьому увагу, бо хіба не через такі наші гріхи ми перетворилися з ораторів галицького П’ємонту відродження в „премудрих піскарів” і нерідко – оракулів зла?
Їх, патріотів Севастополя, згуртовують проблеми нинішньої праці і боротьби, і це монолітить їх світогляд. Практика (чим так щиро обдарувала нас рідна діаспора) безперечного поділу „клюбами”, симпатіями до суто своїх лідерів і їх гасел, протиставлення і непримиренності до собі подібних і вічної на все життя боротьби… між собою тут, виглядає, ґрунту не має.
То які зримі доробки має тут „Просвіта”, яку очолює Микола Гук – офіцер-моряк, редактор часопису „Дзвін Севастополя” і, до речі, виходець з поблизького від Дрогобича села Лішні?
У 1990 р. „Просвіта” першою в Севастополі піднесла жовто-блакитний прапор. Домоглася відкриття кількох українських шкіл, викладання української мови в усіх школах міста. Має драмгурток, народний хор і свій часопис. Започаткувала українське книговидання. Дала путівку в життя українським радіопередачам „Пролісок” і „Ластів’ятко”, спричинилася до відкриття перших українських бібліотек і першої в Севастополі української церкви.
І вся ця праця позбавлена (знову ж таки – нашої) лапідарної клаптиковості, штучної показності. Чи то відзначення роковин Т.Шевченка, чи наукові історичні розвідки, чи творчо-фольклорні виступи – в усьому відчувається твердий ідейний стержень; то наша земля, ми тут господарі і ми спадкоємці сивої давнини, і нам будувати Українську Самостійну Соборну Державу.
Процес українізації міста, надто характерного за своїм призначенням, як військово-морської бази, зачепив глибинні клітини його життя. Відкриваються імена наших видатних постатей, українська сутність їх діяльності, повертаються на світ їх затлумлені багатолітньою окупацією факти, події, наводяться зв’язки мосту історії з сьогоденням.
Життя української громади фокусує загальноукраїнську проблематику без натяку на відоме нам давно хуторянство. Ось факт. З ініціативи кримських організацій КУНу та ОУН у Сімферополі було проведено науково-практичну конференцію до 90-річчя від дня народження Провідника ОУН Степана Бандери і 70-річчя з часу створення ОУН.
Уже коли ми були в Дрогобичі, Микола Гук повідомив телефоном, що має нову „гризоту”: Сіманєнко виставив претензію до „Дзвону Севастополя” заплатити йому 120 тисяч гривень як компенсацію за втрачений комуністами імідж, який зробили публікації часопису.
Справді, після севастопольських публікацій іміджу в комуністів таки „поубавілось”. Адже газета на фактах кримської історії і пером кримських авторів нещадно, постійно і послідовно бичує комуністів як ницих шовіністів, безбожників і окупантів, як злодіїв, брехліїв тощо. А як, зокрема, перепадає одному з найактивніших з них – запаленому ідеєю імперії Лужкову!
На святкуванні 10-річчя севастопольської „Просвіти” були гості з Києва: відповідальний секретар Всеукраїнської „Просвіти” Микола Нестерчук, голова об’єднання „Державна Самостійність України” Роман Коваль, директор видавництва „Веселка” Ярема Гоян.
Від видавничої фірми „Відродження” ми привезли кілька пачок книжок патріотично-державницького змісту. І таких книжок тут потрібно тисячі і десятки тисяч. Думалося, чи би виграла наша ідея Соборності, коли б ми, так званий бомонд західних регіонів, щиро сприйняли до серця також і проблематику боротьби за Україну і в Севастополі. Реагували і відгукувалися на процеси, що тут нуртують, допомагали б патріотам Криму, бо багато чим можемо допомогти. Тому й далі звертаємося до меценатів і спонсорів: думаймо про велике!
Тим часом кораблі Військово-Морських Сил України – славнозвісні „Гетьман Сагайдачний”, „Славутич” – готувалися до далекого походу. І мені випала приємність бути свідком, що новобранці розучують Гімн України з буклетів, видрукуваних нами з допомогою НПК „Галичина”. Добро ж задля громади не пропадає!
Р.S. Дякуємо за організацію поїздки до Севастополя директору заводу „Галлак” Богданові Бугаю.
Сотник Петро Бобик
президент видавництва „Відродження”
АКЦІЇ. ПОДІЇ. ВИШКОЛИ
22 травня 1999 р. – Стрий. Зустріч членства Львівської обласної ГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери, ЛОО КУНу та інших політичних партій та організацій із Провідником та командиром ВГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери др. В.Іванишиним та др. Д.Ярошем.
22-23 травня 1999 р. – на Київщині проходив плановий вишкіл кандидатів в члени Всеукраїнської Організації „Тризуб” ім. С.Бандери. На вишколі були присутні друзі з Західної та Східної України. Одночасно із проведенням вишколу на Київщині, аналогічні заходи були проведені на Дніпропетровщині. Членство для вишколу було представлено також із сусідньої Полтавської області.
3-6 червня 1999 р. – в передгір’ї Карпат, що на Львівщині, відбувся обласний вишкіл місцевої ГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери. Понад 50 учасників табору отримали напрямні знання із ідеологічних питань та фізичної підготовки.
6 червня 1999 р. – у Калуші під головуванням Провідника ВГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери відбулась репрезентація книги праць С.Бандери „Перспективи української революції”. Близько 600 калушан прийшли послухати доповідь про свого знаменитого земляка і належно оцінити його теоретичні надбання.
18-21 червня 1999 р. – на Тернопільщині проводив вишкільну роботу третій молодіжний вишкільний табір „Іди за мною”. Понад 100 учасників зі всієї України мали змогу познайомитись, поділитись досвідом та поспілкуватись зі своїми друзями.
ЗАРАНО ЗІРВАНИЙ ЦВІТ
20 червня 1999 року минуло два роки від дня загибелі організатора ГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери на Волині підполковника Богдана Климчука. Він народився 1950 року в місті Прокоп’євськ Кемеровської області у репресованій сталінщиною сім’ї. Після її повернення в Україну закінчив середню загальноосвітню школу, здобув вищу освіту у Львівському медінституті. Упродовж останніх десяти літ очолював санітарну службу Горохівського району, Богдан Климчук зорганізував „Тризуб” не тільки у Волинській, а й у найближчих районах Рівненської, Житомирської та Львівської областей. Ця людина була справжнім націоналістом, мудрим політиком, умілим організатором, великим життєлюбом, Лицарем Ідеї і Чину. Саме через це два роки тому вороги Української Нації його підступно знищили. Але пам’ять про нього залишилась не тільки у серцях родини, друзів і побратимів по боротьбі, а у сотень людей, які мали щастя із ним спілкуватися. Пам’ять про Богдана Климчука зберігає і капличка при в’їзді у Горохів, адже він доклав багато зусиль та праці для її відбудови. Він був будівником державності Української Нації і за право бути ним боровся до смерті. Вічна пам’ять Богдану Климчуку людині-легенді, що поклала своє життя на вівтар незалежності Української Нації!
Його смерть кличе до помсти, до невтомного продовження боротьби.
Слава Україні! Героям слава!
Подруга „Журавка”
Боротьба породжує, мобілізує все нових борців, а борці породжують боротьбу. Це безперервний ланцюговий процес, який охоплює щораз ширші кола народу, незалежно від різних змін форм революційної дії. А його незмінним і незаступним мотором є великі ідеї українського націоналізму.
Степан Бандера
ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР ЧЕРВЕНЬ
01.1630 – Тарас Трясило розгромив поляків біля Переяслава
01.1933 – День пам’яті замучених голодом 7 млн. українців в УССР
05.1708 – союз І.Мазепи з шведським королем Карлом XII
05.1775 – рос. цариця Катерина II знищила Запорізьку Січ
08.1668 – Петра Дорошенка обрано гетьманом України
09.1944 – німці закатували поета Олега Ольжича-Кандибу
14.1891 – нар. полк. Євген Коновалець
15.1934 – Г.Мацейко, чл. ОУН, убив польського мін. Б.Перацького
26.1954 – 500 українських жінок загинуло в Кінгірі
27.1964 – Відкриття пам’ятника Т.Шевченкові у Вашингтоні
30.1941 – Акт відновлення Української держави; прем’єр – Я.Стецько
30.1955 – Націоналісти почали визвольне повстання на Воркуті, табір ч.3
ЛИПЕНЬ
05.1986 – помер Голова УДП і голова Проводу ОУН, Я.Стецько
06.1961 – Відкриття пам’ятника Т.Шевченкові у Вінніпегу
08.1659 – гетьман І.Виговський розгромив москалів під Конотопом
09-14.1943– перемога УПА над німецькими військовими з’єднаннями на Волині
11. 969 – померла вел. княгиня св. Ольга
11.1944 – створення Української Головної Визвольної Ради
15.1944 – І Вел. Збір УГВР обрав гол. ген. секр. Р.Шухевича
17.1907 – народився Роман Шухевич (ген. Тарас Чупринка)
18.1863 – „Валуєвський указ” про заборону української мови
25.1942 – у Києві німці розстріляли Дмитра Мирона-Орлика Кр. провідника ОУН на СУЗ, 2-го пров. Пох. Групи „Північ”
29.1015 – помер вел. кн. св. Володимир Великий
30.1944 – загинув у бою з москалями ген. Гончаренко (Л.Ступницький), полк УНР. шеф штабу УПА-Північ
30.1920 – засновано УВО під проводом Є.Коновальця
НАРОДНИЙ ЧАСОПИС
Дзвін СЕВАСТОПОЛЯ
- це передова битва за честь і гідність українського народу.
Будьте з нами, не давайте топтати наші чесноти, передплачуйте „Дзвін Севастополя”!
Індекс видання – 35332 Ціна на 1 міс. – 0,50 грн., 3 міс. – 1,50 грн., 6 міс. – 3,00 грн.
Видавнича фірма „ВІДРОДЖЕННЯ”
Будучи пресово-видавничою референтурою „Тризуба”, видала з часу заснування понад 2 мільйони примірників видань, більше як 200 назв державницько-патріотичного змісту: „Українська церква і процес національного відродження”, „Нація. Держава. Націоналізм” „Мова і Нація” (В.Іванишин), „Московство” (П.Штепа), „Дух нашої давнини” (Д.Донцов), „Націоналізм та націоналістичний рух” (О.Баган), „Герої Крут”, „Перспективи української революції” (Степан Бандера) та інші. Понад 2/3 з них безкоштовно подаровані школам, бібліотекам, військовим частинам та громадським осередкам, зокрема в східних регіонах України і в східній діаспорі.
Видано також мільйони екземплярів листівок та церковних календарів.
Львівська область, р/р 26006319810390
м. Дрогобич, у Дрогобицькій філії АТ “ЗУКБ”
вул. Шевченка, 2, МФО 325202
Тел. (03244) 3-73-59; 2-17-94 ЗКПО 22407558
Шановні Друзі та Подруги! Купуйте та передплачуйте видання ОУН та її дочірніх структур: журнали „ВИЗВОЛЬНИЙ ШЛЯХ”, „СВОБОДА НАРОДІВ”, „УКРАЇНСЬКІ ПРОБЛЕМИ”, газету „ШЛЯХ ПЕРЕМОГИ” та підбірку книг із серії „БІБЛІОТЕЧКА МОЛОДОГО НАЦІОНАЛІСТА”, яку видає Молодіжний Конгрес.
Пропагандивна референтура ВГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери
e-mail: tryzub@karat.te.ua
м. Київ, Чернівці, Ужгород, Луцьк,
вул. Ярославів Вал, 9, (03722) 2-80-59 (03122) 5-28-50 (03322) 5-62-25
(044) 224-70-20
414-56-45
Тернопіль, Івано-Франківськ, Львів, Контактні адреси
бульв. Т.Шевченка, 39, вул. Б.Лепкого, 46, вул. Нечуя-Левицького, 4, на Сході можна
(0352) 22-55-42, (03422) 3-11-35, (0322) 35-12-48 отримати в Києві.
26-24-58 (03435) 7-93-15 35-13-02
29-02-05