№4 (6) квітень, 1999

Христос Воскрес! Воскресне Україна!

Друзі та подруги! Щиро вітаємо вас з Великодніми святами.

Упродовж віків щорічно приходить до нас світлий празник Христового Воскресіння.

Він виник з глибокого переконання людства у неминучій перемозі світла над темрявою, добра над злом, а життя над смертю. Саме це переконання завжди було, є і буде основою нашого існування. Адже без віри у торжество істини, справедливості, прекрасного – тих вічних синонімів добра – життя людини втратило б усякий сенс. Для нас, українців, це свято має свій містичний сенс, бо увірувавши у Воскресіння Христове, усі ми з надією чекаємо Воскресіння України-Руси, що, як Христос, несла у світ світло правди, була зраджена, пройшла Голгофу, була розп’ята і обов’язково мусить воскреснути. Нехай ця віра ще більше окрилить нас у боротьбі за Божі ідеали та національну ідею. Із нею завзято і впевнено виборемо Українську Соборну Самостійну Державу або загинемо за неї. І хай нам на цьому шляху допоможе Бог!

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Слава Україні! Героям слава!

Провідник ВГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери –

полковник Василь Іванишин

Голова Центрального Проводу –

полковник Дмитро Ярош

Мета нашої боротьби:

„Здобути, закріпити і розбудувати Українську Самостійну Соборну Державу – Державу Української Нації на етнічних українських землях зі своїм власним суспільним ладом, відповідно до потреб і бажань усього українського народу, який би гарантував Українській Нації найкращий розвиток, усім громадянам України – всебічну Свободу, Справедливість, Добробут”.

Наша політична концепція:

„Визвольна, революційна, безоглядна і масова боротьба українського народу за УССД, ведена власними силами Нації за всяких умов, усіма доступними методами, на засадах ідеології українського націоналізму в інтерпретації Степана Бандери і під єдиним керівництвом націоналістичного революційного Проводу створеного на базі Національного Революційного Ордену – Організації Українських Націоналістів”.

Межа перейдена!

Вони не дають нам жити –

Ми не дамо їм панувати!

Люби Українську Націю понад усе! Люби Господа Бога твого через націю твою, бо така воля Божа, сотворив тебе на свій образ і подобу.

МІЖПАРЛАМЕНТСЬКА АСАМБЛЕЯ СНД

МПА СНД – це створений з наказу Кремля інструмент для контролю за законодавчими процесами і лобіювання інтересів Москви в державах постсовєтського простору.

3 березня антиукраїнська більшість Верховної Ради, при підтримці Президента України та тих політичних сил, що стоять за його спиною, прийняла рішення про вступ вищого законодавчого органу держави до Міжпарламентської Асамблеї СНД. Зроблений черговий крок в напрямі здачі незалежності нашої Вітчизни. Зрада українських національних інтересів продовжується!

Українські партійні політики не дуже переймаються даним актом, розцінюючи його більше як психологічну, а не політичну акцію, яка практичних негативних наслідків для України за собою не потягне.

На наш погляд, антиукраїнські сили провели успішну розвідку боєм перед генеральною битвою за Україну, яка розвернеться після запланованого об’єднання Росії і Білорусі в одну державу, в липні цього року.

На жаль, жодна з українських політичних сил не спромоглася дати належну відсіч реваншистським устремлінням тиранозаврів на чолі з Ткаченком (про причини політичної імпотенції національно-державницьких партій України читайте в наступному числі нашого бюлетеня). З цієї причини у багатьох склалося помилкове враження, що Росія здатна загарбати Україну без жодного пострілу.

Для оптимістів з „лівого” і „центристського”, а також для песимістів з „правого” таборів хочемо нагадати, що український націоналістичний рух має, крім нав’язаного ворогами парламентського, деякі дієвіші методи боротьби за Свободу і Незалежність нашої Батьківщини.

ЧОРНОМОРСЬКІ УГОДИ

24 березня 1999 року антиукраїнська ВРУ прийняла закон „Про статус та перебування Чорноморського флоту Росії на території України”. Цей договір, який на 20 років закріпив перебування ворожих російських військ на території України є продовженням планової здачі української держави. Ця угода: по-перше, несе пряму військову небезпеку Україні; по-друге, підриває зовнішньополітичний імідж України та ставить Україну в пряму залежність від міжнародної політики Росії; по-третє, є загрозою територіальній цілісності держави (мається на увазі роль ЧФ в антиукраїнській діяльності в Криму); по-четверте, обмежує юрисдикцію української держави на частині її території (фактично перетворює Севастополь на російське місто); по-п’яте, дана угода є економічно недоцільною та екологічно небезпечною. Зважуючи усі ці аргументи Верховна Рада завдала ще одного удару по незалежності України. Відповіддю Української Нації мусить стати загальнонародна боротьба за збереження незалежної держави. Україна в небезпеці. „Здобудемо Українську Державу, або згинемо у боротьбі за неї!”

ВБИВСТВО В’ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА

25 березня 1999 року на шляху з Кіровограда у Київ в автокатастрофі загинув народний депутат України, Голова народного РУХу України В’ячеслав Чорновіл. Цинічне вбивство, замасковане під автокатастрофу, стало ще одним виявом політики ворогів української нації. В’ячеслав Чорновіл, очолюючи депутатську фракцію НРУ був безкомпромісним борцем з комуністичними антидержавними силами у Верховній Раді. Не завжди наша Організація погоджувалась з В.Чорноволом у виборі форм і методів боротьби за Україну, але ніколи ми не ставили під сумнів його патріотизм і жертовність. Він був прихильником, парламентської форми боротьби, в той час коли ми виступали за продовження національно-визвольної революції, використання всіх доцільних методів та залученням широких народних мас. Але вороги б’ють по всіх українцях, а особливо по їх провідниках. В’ячеслав Чорновіл у цьому списку жертв був не першим: Зенон Красівський, о. Ярослав Лесів, Роман Купер, Ярослав Горошко, Михайло Бойчишин, Богдан Климчук та десятки інших – всі вони полягли від рук ворогів у боротьбі за українську державу, їхня кров кличе нас ще завзятіше і безкомпромісніше продовжувати боротьбу за здобуття і утвердження Української Самостійної Соборної Держави, яка буде найкращим пам’ятником полеглим в боротьбі за Україну…

ІНТЕРВ’Ю З ЧЛЕНАМИ „ТРИЗУБА” ПІД ЧАС ВИШКОЛУ

Подруга Ластівка. Східна Україна.

Чи став цей вишкіл для Вас стимулом для вступу в Організацію „Тризуб”, якщо став, то чому Ви хочете потрапити в „Тризуб”?

Я в захваті від цього вишколу, звичайно це є дійсно стимул. По-перше, я для себе визначила шлях боротьби, я знайшла відповіді на свої запитання, з якими я сюди їхала. Найбільше мене вразило, що люди, які тут зібралися – це дійсно сім’я, навіть не сім’я, а щось більше, це дух побратимства, це підтримка один одного.

Друг Крук. Західна Україна.

Друже, що для тебе дав цей тризубівський вишкіл?

Насамперед, я побачив, що нас є немало, що „Тризуб” – велика сила, яка здатна дійти до мети.

Друг Вірний. Центральна Україна.

Яку ти бачиш роль силової роботи в націоналістичній справі?

Я думаю – це один із основних напрямків на сучасному етапі розвитку України і його в ніякому разі не слід відкидати, навпаки, для нього треба зробити сильне пропагандивне забезпечення, тому щоб привернути увагу людей до вирішення проблем, які є в Україні, а те, що Україна не є УССД – це є проблема, потрібні якісь стреси. Силова акція – це є стрес як для влади так і для людей, котрі стоять в стороні. „Тризуб” – стрибок через провалля, можна впасти, можна все зламати, але можна дострибнути. Те, що нам зараз пропонує сучасний політичний спектр – це є крокування через це провалля, однозначно – впадеш і розіб’єшся.

Хто каже, що він „понаднаціонально” любить Бога і тому не сповняє обов’язків своєї нації – той говорить неправду, він, крім себе, не любить нікого.

ПОЛОЖЕННЯ про польовий вишкіл обласної організації ВГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери

1. Польова вишкільна програма обласної організації розрахована на рік і завершується двотижневими польовими зборами всього особового складу, який діє на терені області. Плановий польовий вишкіл проводиться не рідше ніж один раз на два місяці. Термін проведення вишколу – три дні (п’ятниця, субота, неділя).

2. Польовий вишкіл переслідує ціль дати учасникам вишкільного процесу знання і навики з наступних напрямів:

Ідеологічна підготовка („Декалог”, 12 прикмет характеру українського націоналіста, 44 правила життя українського націоналіста; ідеологія українського націоналізму; історія України, історія українського війська, історія і символи ОУН та українського національно-визвольного руху, історія національно-визвольних рухів і організацій світу, основи ворожих українському націоналізму ідеологій тощо).

Організаційна підготовка (мета і завдання, основні принципи, загальна структурна побудова „Тризуба”, організаційні звання і посади, організаційний однострій та відзнаки „Тризуба”, членство в Організації, обов’язки членів „Тризуба” тощо).

Політична підготовка (матеріали 9-го Великого Збору ОУН, геополітичне становище України та її відносини з іншими державами, політична ситуація в Україні, український політичний спектр, владні державні структури та їх керівництво й інше).

Релігійна підготовка (основи християнської віри, історія християнської Церкви, історія традиційних українських церков, дохристиянські українські релігійні течії, основи релігій світу, ворожі християнству релігійні течії та інше).

Фізична підготовка (загальнофізичні вправи, рукопашний бій, плавання інше).

Спеціальна підготовка (виживання в екстремальних умовах з врахуванням досвіду княжих дружинників, запорізьких козаків, холодноярських повстанців, вояків ОУН-УПА та інше).

Стройова підготовка (стройові команди, стійки, стройовий крок, повороти на місці та в русі, пересування в складі строю, керівництво строями та інше).

Медична підготовка (перша медична допомога, гігієна, дієтологія та інше).

Юридична підготовка (Конституція України, Кримінально-процесуальний кодекс України та інше).

3. Провід польового вишколу:

Керівник вишколу – здійснює загальне керівництво вишколом, відповідає за цілісну роботу вишкільного табору, видає накази по табору, відзначає кращих учасників вишколу та накладає стягнення.

Заступник керівника, комендант табору – відповідає за дотримання порядку в таборі, охорону табору, слідкує за дотриманням вишкільного плану, виконує доручення керівника вишкільного табору.

Капелан – забезпечує духовну опіку всього особового складу табору, проводить заняття на релігійну тематику, здійснює з повним складом ранкову та вечірню молитви.

Лікар – відповідає за стан здоров’я учасників вишколу, проводить медичний огляд учасників вишколу перед його початком, контролює дотримання особистої гігієни та гігієни помешкань в таборі, здійснює санітарний нагляд за процесом приготування їжі, дає дозвіл на споживання харчів, проводить з учасниками вишколу визначені розкладом заняття.

Господарник – відповідає за забезпечення вишколу продуктами харчування та необхідними вишкільними приладдями, відповідає за приготування їжі.

Писар – пише та виголошує накази керівника, оформляє поточну документацію, веде хроніку вишколу, виконує доручення керівника.

Інструктор – проводить заняття з особовим складом, подає за результатами проведених занять відзначення на кращих таборовиків і зауваження на тих, хто цього заслуговує. Діє згідно з наказами керівника загону.

Чотові, ройові, ланкові – відповідають за організацію життєдіяльності підпорядкованих їм структурних підрозділів. Безпосередньо організовують виконання навчальними одиницями розпорядку дня і наказів безпосередніх керівників. Відповідають за дисципліну, здоров’я і життя підпорядкованих їм учасників вишколу.

4. На польовому вишколі учасник вишколу повинен мати: вишкільну робу; наплічник; спальник; плащ-намет; спортивний костюм і взуття; запасну білизну, шкарпетки; миску, ложку, чашку; загальний зошит, лінійку, олівець, ручку; компас, мапу області (двокілометрівку); дві свічки, ніж туристичний сірники, ліхтарик, запасні елементи живлення; індивідуальну медичну аптечку.

5. Вишкільний рій має мати: сокиру, пилку, відро або казан для приготування їжі.

6. Орієнтовний план вишколу:

П’ятниця: заїзд в табір до 17.00; формування вишкільних чот, роїв, ланок; призначення відповідальних та керівних осіб; проведення попереднього тестування учасників вишколу.

Субота:

– Побудка.

6.05-6.50 – Руханка.

6.50-7.20 – Вмивання, підготовка до сніданку.

7.20-7. 25 – Молитва.

7.25-8.00 – Сніданок.

8.20-9.00 – Відкриття вишколу.

9.00-14.50 – Заняття.

15.00-15.50 – Обід.

16.00-18.50 – Заняття.

19.00-19.50 – Вечеря.

20.00-21.50 – Заняття.

22.00-23.30 – Таборова ватра.

23.30-24.00 – Підготовка до сну. Вечірня молитва.

24.00 – Відбій.

Неділя:

6.00 – Побудка.

6.05-6.50 – Руханка.

6.50-7.20 – Вмивання.

7.20-7.25 – Ранкова молитва.

7.20-8.00 – Сніданок.

8.20-9.00 – Поставлення завдань.

9.00-11.50 – Заняття.

12.00-13.50 – Заліки учасників вишколу.

14.00-14.30 – Згортання табору.

14.30-15.55 – Підведення підсумків. Закриття табору.

15.00 – Від’їзд.

7. Визначений за підсумками вишколу кращий його учасник нагороджується почесною грамотою. Краща вишкільна ланка нагороджується комплектом цінних подарунків.

8. Негідна поведінка та порушення дисципліни тягнуть за собою відповідне покарання.

9. За результатами вишкільного року, після успішної здачі іспитів з напрямів підготовки, члену організації видається відповідна відзнака та посвідка.

„Положення” затверджено

12 січня 1999 року

Головою Центрального Проводу

ВГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери

полковником Дмитром Ярошем.

Творення, формування кадрів для визвольної боротьби – це і є найсуттєвіше, головне завдання цілого революційного процесу.

Степан Бандера

НАЦІЯ. ДЕРЖАВНІСТЬ. НАЦІОНАЛІЗМ.

Шановні друзі! З цього номера бюлетеня започатковуємо передрук витягів з праці Василя Іванишина „Нація. Державність. Націоналізм”, яка побачила світ у 1992 році, і на сьогодні не втратила своєї актуальності. Пропонуємо вашій увазі вступ до неї.

Василь Іванишин – Провідник ВГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери, доцент Дрогобицького ДПУ ім. Івана Франка, відомий публіцист, автор книг: „Українська Церква і процес національного відродження”, „Нація. Державність. Націоналізм.”, „Мова і Нація” та ін.

Щось з нами робиться не те й не так.

Ніби й здійснюється багатовікова мрія народу про власну державність, ніби й здобуто перемогу над ненависним ворогом, ніби й утверджено демократію, що мала стати тою чарівною паличкою, помахом якої одна за одною мали бути вирішені всі наші обкипілі кров’ю проблеми. Ніби. „…А щось такеє бачить око, і серце жде чогось. Болить і плаче, і не спить, мов негодована дитина.” Чому так вперто повертає пам’ять оці рядки із Кобзаря?

А синьо-жовті символи нашої свободи, підняті й утверджені в запеклому двобої, уже подекуди злиняли, вицвіли, потріпались. Та це не в наслідок боротьби, а тривожна печаль забуття. А наші „воріженьки”, які зовсім недавно під свист і улюлюкування покидали свої затишні кабінети, зовсім не пощезали, „як роса, на сонці”, а відпочили, зробили макіяж, перегрупувалися і вже щораз ближче підступають до тих же кабінетів, щоб знову запанувати в нашій „рідній сторонці”. А чарівна паличка чомусь на очах стає все товстішою палюгою й безжально підміняє Правду арифметикою, Справедливість – статистикою, а Мораль – політикою, зорієнтованою не на Істину, а на ниций інтерес.

Щось з нами діється… Бо все частіше ловиш тривожний блиск в очах, що так недавно променіли запальною вірою. І на закличне „Слава Україні!” часом відлунює не сподіване й тверде „Героям слава!”, а чується розчароване: „Чиїй Україні? Була партократичною, стала демократичною… А коли ж вона буде нашою? А герої… Щось, певно, і з ними не так: паплюжили їх чужі, а тепер он приїжджають їх же соратники і спадкоємці і теж такої ж – кожен тільки своїх хвалить, а інших…”

Крутий наш час, і важко він дається знервованим і слабодухим.

Гірко це визнавати, але правда така: дуже важко довести, що нинішнє покоління українців краще за попередні, але зовсім легко знайти аргументи на підтвердження протилежного. Та час вибрав нас, і саме на наших очах відбувається грандіозне видовище планетарного масштабу – розпад гігантської імперії і водночас кривава драма відродження давніх і творення нових держав на руїнах колоніальної системи.

У черговий етап національно-визвольної боротьби вступила й Україна, а тому нам всім випало бути не лише свідками, але й активними учасниками чи жертвами цих двох процесів історичної ваги. То ж не обманюймо і не виправдовуймо себе, свою бездіяльність чи пасивність: ні скромні наші сили й можливості, відповідальність за сучасне й майбутнє нації. І якщо мислимо себе патріотами й гордимося цим, то мусимо прийняти як аксіому те, що патріотизм – це не тільки велика Любов, але й високий Обов’язок.

Ці прості й природні для нормальної людини твердження набирають особливої ваги, змістовності й значимості в наш час. Бо саме на наше покоління Провидіння поклало відповідальний обов’язок: виконати гігантську роботу, пов’язану з переходом нації зі стану підневільного у стан реальної, а не лише декларованої свободи.

З Божої ласки маємо можливість здійснювати цю титанічну справу в мирний час. Це вперше українцям випадає така нагода, коли війни, окупації, репресії не виривають з наших рядів кращих борців, не знекровлюють наших зусиль, не винищують вогнем і мечем наших здобутків, що творимо, те й маємо. Є можливість осмислити ситуацію, спланувати наступний крок, виправити допущену помилку.

Чи сповна використовуємо – усі разом і кожен зосібна – цю даровану Богом можливість? На що тратимо більше зусиль: на полагодження своїх приватних справ, на забезпечення свого власного куцого й ницого „блага”, на утвердження себе за всяку ціну на випадково здобутому посадовому кріслі – чи на жертовне торування для нації каменистого шляху для свободи?

Мусимо й таке ставити питання, бо вже далеко не поодинокі випадки, коли вчорашні „борці за добро нації”, опинившись при владі, приступили, так би мовити, до реалізації цього гасла, почавши із забезпечення власного добробуту. Навіть „теорію” придумали на своє виправдання: бідний керівник не приведе народ до багатства…

От і гризуться – то за маслак, то за крісло. Нажаль, у кожному керівному кабінеті є не тільки важіль влади, але й корито вигоди, і якщо в людині переважає не патріотичне, не ідейне, а свиняче начало, то якою б старанною не була її політична мімікрія, сутність проступить дуже скоро…

Тривожить і те, що зараз на Україні одночасно і стрімко розвиваються два процеси: практичне творення якоїсь „нічийної” держави і глибока політична криза. Обидва ці явища відбуваються в умовах протистояння імперським зазіханням, економічної розрухи і „шокової терапії” через злочинну „лібералізацію” цін, при якій є „шок”, але немає „терапії”, що ставить суспільство на грань соціального зриву. У цій ситуації функціональний параліч фактично всіх, крім неокомуністичних, політичних організацій України робить майже безконтрольним процес нашого державотворення, а людей – беззахисними перед сваволею чинуш. А найнебезпечніше – що стихійні вияви протесту різних соціальних груп без конструктивного політичного проводу можуть змести всі наші скромні національно-демократичні здобутки останніх літ.

То ж на нинішньому крутому віражі української історії мусимо тверезо оцінити наш стан, визначити мету, перевірити сили, зважити можливості, уточнити шлях і напрям. Нашу боротьбу і цю унікальну нагоду здобути свободу нації не сміємо перетворити в безтямну політичну метушню, у черговий „український водевіль” з кривавим фіналом, – ми зобов’язані перемогти.

Довірмось Правді „Кобзаря” – Правді українського націоналізму. Культивуймо і поширюймо її. Тільки ця українська Правда дасть нам Силу об’єднаного національною ідеєю народу. І тільки власною Силою просвітленого духом Правди народу виборемо Волю – омріяну свободу української нації.

Василь Іванишин

ЮРИДИЧНИЙ ВИШКІЛ

Утвердження в суспільстві української національної ідеї – не забаганка фанатиків-націоналістів, а життєва необхідність. Допоки ця ідея не стане категоричним імперативом і детермінатором суспільної поведінки більшості, передусім властей і політичних середовищ, не буде в Україні ні єдності народу, ні повного його духовного і національного відродження, ні добробуту, ні міцної політичної й економічної держави.

Народ, позбавлений державницької ідеї, перетворюється в юрбу. І навпаки: окрилений благородною і натхненною ідеєю, народ перетворюється в національний моноліт, якому під силу все. Нести самим і підтримувати кожного, хто несе людям цю животворну ідею чи намагається реалізувати її – наш святий обов’язок.

Наші противники при кожній нагоді намагаються видати нас за ворогів нинішньої держави, щоб нацькувати на нас державний апарат, правоохоронні структури. Часто їм це вдається. Тому потрібно окреслити нашу позицію. По-перше, не всі державники є націоналістами, але всі націоналісти – державники.

Нас часто підозрюють в ігноруванні закону. Навіть сам факт існування „Тризуба” деколи видається незаконним явищем. Це тим, хто звик запитувати: „А кто вам разрешил?” Хоча „Тризуб” є зареєстрованим на обласних, міських та районних рівнях по Україні.

„Тризуб” – не кримінальне об’єднання, і ми не ставимо собі за мету порушувати якісь закони. Але нас справді не задовольняє чимало нинішніх законів, як і весь законотворчий процес в Україні. Та чи ж тільки нас?

Що ж до законів, то для націоналістів тут є два аспекти:

Ми знаємо, що ідея нації вища за закон держави. Історія вчить: біда тому суспільству, де діють закони, не співзвучні з ідеєю нації, де вдосконалення законів не йде в напрямку їх зближення з національною ідеєю; горе тій державі, яка намагається законом здолати національну ідею народу.

Ми знаємо, що наша діяльність ближча до національної ідеї та інтересів нації, ніж нинішні українські закони.

Своє завдання ми бачимо в тому, щоб настільки поширити українську національну ідею, аби вона стала домінуючою в суспільстві і спонукала законотворців пристосовувати закони держави до ідеї та інтересів нації. А дистанція тут, на жаль, гігантська: від імперського антиукраїнського законодавства – через нинішній законодавчий космополітизм із явним проросійським душком – до завтрашнього національного законодавства. Це важкий, але правильний шлях. А спроби законодавчими заборонами змусити нас відмовитись від нашої ідеї і діяльності на користь нації – марна справа.

Ми пропонуємо цей шлях, бо знаємо: ідея нації – категорія постійна, закони – категорія змінна. У цьому – суть прогресу держави.

Один з аспектів нашої роботи – реагування на скарги громадян, їх звертання за допомогою. Але в своїй діяльності ми не збиралися і не збираємося підміняти державних службовців, правоохоронні органи.

Своє головне завдання ми вбачаємо в іншому: допомогти громаді самоорганізуватися, щоб самій протиставитись сваволі, беззаконню, відстоювати свої інтереси. І коли люди відчувають реальну підтримку і захист, вони активізуються, стають громадянами.

Вишукуючи підстави для переслідування нашої Організації нам інкримінували юридично-безглузду 187 статтю Кримінального Кодексу „Про створення непередбачених законом воєнізованих формувань”. Побудоване на чисто зовнішніх ознаках, ця стаття зовсім ігнорує суть, а саме: наявність мети, планів і практики використання військових методів і засобів для досягнення політичних цілей. А тому, згідно з цією статтею, до кримінальної відповідальності за творення воєнізованих формувань можна притягнути керівників і членство низки існуючих об’єднань: від піонерських організацій і „Пласту” до монастирів, – там теж є однострої, відзнаки, ієрархічна побудова, дисципліна, пересування строєм тощо. Але якщо ви бачите ватагу „козаків” з пістолями, кинджалами, шаблями, двоє з яких тягнуть позаду на мотузці гармату, то знайте: згідно з чинним законодавством, ці пістолі й гармата – не вогнепальна зброя, кинджали й шаблі – не холодна зброя, цей одяг, часто з погонами, –не однострій, а їх організація – ніяке не воєнізоване формування. А от десяток-другий чотирнадцятирічних юнаків „Тризуба”, які навіть не в одностроях, але строєм ідуть на спортивний вишкіл – це воєнізоване формування, і від них треба мерщій рятувати громадян і Українську Державу. Бо в них справді є найстрашніша для всіх ворогів українського народу зброя – ідеологія українського націоналізму, і готовність жити і вмерти в ім’я свободи й незалежності, соборності і державності, добробуту і процвітання української нації.

Але комусь хочеться, щоб українська молодь спивалася, одурманювала себе наркотиками, поповнювала кримінальні структури, а не займалась справами, корисними для Церкви, громади, України.

З довідки про молодіжні організації на Західній Україні від 09.11.1998 року: „Сучасна Всеукраїнська ГСПО „Тризуб” ім. С. Бандери продовжує більше як сторічні традиції українського молодіжного спортивного руху цілком в нових умовах – в умовах незалежної України.” (Професор, доктор історичних наук, заступник директора інституту Української Археографії та Джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАНУ Ярослав Дашкевич).

Нинішню Українську Державу ми будемо захищати до останнього подиху. І не тому, що вона щось дала нам, що нас влаштовує антинародна й антиукраїнська політика нинішнього керівництва, а тому, що бачимо в ній необхідну передумову для мирного переходу від колоніальної УРСР до національної УССД. Тільки хворий на голову або політичний провокатор може вважати загрозою для Української Держави націоналістів, які завжди боролись, гинули, карались по тюрмах і таборах польських, німецьких і московських окупантів за державну незалежність України.

ПОРАДНИК ДЛЯ ЧЛЕНА „ТРИЗУБА”

Ми живемо в державі Україна, в якій проти українських націоналістів використовують кримінальне законодавство, щоб розправитись за політичні переконання, використовують усі методи: моральний тиск, шантаж, як на особу так і на його рідних вибивання показів (музикальні шкатулки, надягання протигазів…). Хай тебе, як українського націоналіста, попавши їм в руки це не дивує, бо наша ціль змінити це беззаконня і збудувати Українську Самостійну Соборну Державу.

1.Пам’ятай шосту точку Декалогу: „Про справу говори не з тим, з ким можна, а з ким треба.”

2.Пам’ятай, усе що ти робиш відповідає Божим законам, Ідеї Нації, а зрештою нормам Конституції України, а саме:

Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути підданою кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

3. На дзвінки, усне прохання чи наказ без повістки в міліцію, прокуратуру, СБУ не реагувати.

Примітка:

а) практикується виклик по повістці в військкомат або до директора школи, декана, ректора, якщо ви вчитеся, де вас чекає працівник спецслужб.

б) Практикується, що відповідні органи вимагають підписати дві заяви: перша, про нерозголошення про цю зустріч, бо є „державна” або „військова” таємниця, і по-друге, заяву про співпрацю, в більшості це вимагається від неповнолітніх, чим порушується закони України.

в) Запишіть прізвище, ім’я, по-батькові того хто вас викликав „таємно” і з чиєю допомогою, після чого залишіть приміщення, бо вам, як націоналісту, там нічого робити.

4. Якщо є повістка, то прийшовши у відповідні органи виясніть і запишіть для себе: в якій ролі ви знаходитесь (свідок, підозрюваний, обвинувачений), прізвище, ім’я, по-батькові того хто вас викликав і по якій справі.

5. Якщо справа носить політичний характер (в націоналістичному трактуванні) відмовляйтесь від дачі свідчень і показів, не пишіть власноручно й не підписуйте ніяких паперів.

6. У випадку затримання вимагайте подзвонити додому, або хай у вашій присутності повідомлять рідних, після чого вимагайте адвоката, а при ув’язненні в ізоляторі або камері, попереднього ув’язнення ні перед ким не відкривайте своєї душі і не шукайте допомоги, бо в більшості соратники по камері виявляються „стукачами”.

ДОРОГИЙ ДРУЖЕ /ПОДРУГО/! ЗАПАМ’ЯТАЙ! Дізнавач, слідчий, прокурор, суддя – це не священик і ти НЕ ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ /-НА/ навіть по Карно-процесуальному кодексу відкривати перед ним душу.

ПАМ’ЯТАЙ! Кожне слово, яке ти скажеш дізнавачу, слідчому, прокурору, судді в кінцевому випадку буде використане ПРОТИ ТЕБЕ ОСОБИСТО. Така вже їхня сатанинська система, а тому в разі твого затримання в ролі підозрюваного /обвинуваченого/ твої дії повинні бути однозначні; в разі, коли тобі слідчий говорить, що ти підозрюєшся у тому чи іншому злочині, ти ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ /-НА/ як український націоналіст /-ка/ заявити наступне: „Пане слідчий! ПРОШУ ЗАНЕСТИ В ПРОТОКОЛ НАСТУПНЕ: Я, _______ на підставі статті сорок три зі значком один відмовляюсь давати будь-які свідчення і відповідати на будь-які запитання. Вимагаю негайної перевірки прокурором законності притягнення мене в ролі підозрюваного /-ої/ і негайно сповістити моїх близьких родичів про те, що я є підозрюваним /-ою/. Вимагаю забезпечити мені захисника і негайне побачення із захисником”.

В разі, коли ти притягуєшся в ролі обвинуваченого /-ої/ ти ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ /-НА/ заявити наступне: „Пане слідчий! ПРОШУ ЗАНЕСТИ В ПРОТОКОЛ НАСТУПНЕ: Я, _________ на підставі статті сорок три Карно-процесуального кодексу України відмовляюсь давати будь-які свідчення і відповідати на будь-які запитання. Заявляю скаргу на те , що мене притягнули в ролі звинуваченого і вимагаю перевірки законності притягнення мене в якості обвинуваченого /-ої/. Вимагаю забезпечити мені захисника і негайне побачення з захисником. Вимагаю негайно сповістити моїх близьких родичів про притягнення мене в ролі звинуваченого /-ої/”.

ДОРОГИЙ ДРУЖЕ /ПОДРУГО/! ЗАПАМ’ЯТАЙ: Підозрюваний /обвинувачений/ НЕ ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ ДОВОДИТИ СВОЮ ПРОВИНУ ЧИ НЕВИНУВАТІСТЬ. Обов’язок доведення вини тієї чи іншої особи ЦІЛКОМ І ПОВНІСТЮ лежить на плечах слідства. Підозрюваний /обвинувачений/ може говорити неправду і це не може бути покладено йому в вину, оскільки це право підозрюваного /обвинуваченого/ на захист. Також не може бути поставлено в вину підозрюваному /обвинуваченому/ те, що він відмовляється від дачі будь-яких свідчень і від відповіді на будь-які запитання.

ЗАПАМ’ЯТАЙ!!! Боже тебе сохрани підписувати якісь документи!!! Мається на увазі в процесі слідства. Законом НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО відповідальності за не підписання тих чи інших процесуальних документів.

Практика показує, що злочинці в міліцейських погонах дуже часто після того, як особа підписала протокол, практикують наступне: вони дописують в протокол декілька фраз /чи фразу/, котрі /-ра/ різко міняють суть документа.

В результаті цього виявляється, що особа, котра підписала протокол стає сліпою іграшкою в злочинних руках корумпованих міліцейсько-прокурорських структур.

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ.

Стаття 187/6 ч. 1. Створення непередбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп або участь в їх діяльності – карається позбавленням волі на строк від 2 до 8 років з конфіскацією майна або без такої.

ч. 2. Керівництво зазначеними у частині 1 цієї статті формуваннями чи групами, їх фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин або військової техніки – карається позбавленням волі від 3 до 10 років з конфіскацією майна чи без такої.

Примітка: під „воєнізованим” слід розуміти формування чи групу, які мають організаційну структуру військового типу, а саме єдиноначальність і підпорядкованість, дисципліну, а також, в яких проводиться військова або стройова чи фізична підготовка.

Член „Тризуба” має пам’ятати і знати: ця стаття до нас ніякого відношення не має. Ми не є воєнізованим формуванням, а згідно з приміткою, цю статтю можна використати до будь-якої громадської чи спортивної організації, спортивних команд, пласту, козаків, навіть церкви, які мають вертикальні структури і тому треба вимагати більшого тлумачення під словом воєнізований – це коли є зброя, загроза суспільству чи окремій людині і наявні плани чи заклики до військового перевороту.

З ІСТОРІЇ СУДОВИХ ПРОЦЕСІВ НАД УКРАЇНСЬКИМИ НАЦІОНАЛІСТАМИ

Німецьким катам під час слідства Провідник ОУН на ЗУЗ Іван Климів-„Легенда” заявив:„Я уже вам сказав що називаюся Климів-„Легенда” і нічого більше не скажу. Ви, бандити, окупували Україну і грабуєте – тому з вами говорити не буду”. Після цих слів „Легенду” піддали жорстокому катуванню у наслідок якого життя українського героя обірвалося.

З СУДОВОГО ПРОЦЕСУ 59-ти, м. ЛЬВІВ 1941рік.

Наймолодшою на процесі була Марійка Наконечна, що могла мати не більше 15-ти років, а отже, могла бути членом Юнацтва ОУН: „На закінчення її допиту прокурор поставив провокативне запитання: Що вона зробила б якби ОУН доручила убити „батька Сталіна”? І враз ми почули швидку і дзвінку відповідь Марійки: „2Я виконала б наказ Організації”.

ЛЬВІВСЬКИЙ ПРОЦЕС 1936 РІК.

„Люди, які весь час у своїй праці є свідомі, що кожної хвилини самі можуть утратити життя, такі люди, як ніхто інший, уміють цінити життя…” Степан Бандера.

„Я знаю, що мене жде. Я був і є на все готовий. Тільки шкодую, що не зможу дальше працювати для нашої Неньки-України”.

Грудень 1932 рік. Львівський судовий процес. Дмитро Данилишин

ПРОПАГАНДИВНА ПОЇЗДКА В КАНІВ

6-7 березня 1999 року члени „Тризуба” на чолі з Головою ЦП Дмитром Ярошем здійснили пропагандивну поїздку в місто Канів з метою відвідання місця захоронення генія Української Нації Тараса Шевченка. Поїздка відбулася з нагоди 185-ліття з Дня народження Кобзаря. Також у поїздці брали участь друзі „Тризуба” з СУМу, Пласту, „Вертепу”, Молодіжного Конгресу. Їхали з Тернополя до Канева, щоб поставити біля ніг Кобзаря вінок жовто-блакитних квітів, помолитися на могилі Генія, а біля самої могили вклонитися пам’яті Олекси Гірника, члена ОУН, що 22 січня 1979 року спалився на Тарасовій горі, протестуючи проти гноблення України. Особливо вразила усіх зустріч з директором музею Шевченка, що так звично для нас привітався: „Слава Україні!”, провів прекрасну лекцію і довів, що тут, у самому серці України, „Дух одвічної стихії” націоналізму – живий і готовий до боротьби. А ми у відповідь заспівали пісень на слова Кобзаря і, звичайно ж – націоналістичних. Відвідали і стародавнє місто Канів відоме ще з 1144 року, роздали людям націоналістичну літературу і зрозуміли, що хоча поки що і в цій святині ще стоїть ідол Леніна, а люди обдурені і приспані, в їх душах живе любов до України. А коли повертались додому, то кожен думав ще раз повернутися на святе для кожного українця місце – Тарасову гору, пройтися по українському місту Каневу, але вже без ідолів, в Українській Самостійній Соборній Державі.

КАРПАТСЬКІЙ УКРАЇНІ – 60 РОКІВ

14-15 березня в місті Хусті відбулося урочисте відзначення 60-ти річчя проголошення незалежності Карпатської України та 125 роковин від дня народження Августина Волошина – о., д-ра, Президента Карпатської України. В урочистостях взяли участь представники патріотичних організацій, релігійних громад, громадськість. Взяла участь у святкуванні і Всеукраїнська організація „Тризуб” ім. С Бендери . Нашим обов’язком було віддати шану загиблим у боротьбі за соборність та незалежність Української Держави. Разом з Братством вояків ОУН-УПА, яке з’їхалось з усіх кінців Західної України, представники „Тризуба” з Волині, Львівщини, Тернопільщини та Закарпаття прокрокували маршовими колонами вулицями Хуста, щоб показати єдність поколінь в боротьбі за Українську Державу та свою готовність гідно продовжити справу попередників. А продовжити є що, бо вояки Карпатської України, які виступили проти угорських загарбників на Красному полі, і поклали своє життя рятуючи, честь нації, боролися за Україну єдину, національну, Україну – українську та Україну для українців. А такої України ще нема і тому на відміну від думок представників політичних партій, що виступали на вічі, заступник Голови Центрального Проводу „Тризуба” Євген Філь закликав українців до боротьби, до продовження незавершеної справи усіма доступними методами. Прапор Карпатської України, що дивом врятувався крізь пожежу війни, зберігся і повернувся на Україну – він кличе до боротьби, він веде до боротьби, боротьби за УССД. Таким був заповіт попередників, такою є наша мета. Мусимо її сповнити.

МЕЖА ПЕРЕЙДЕНА Вони не дають нам жити – ми не дамо їм панувати!

Під таким гаслом у м. Тернополі 21 березня відбулося громадсько-політичне віче, ініціатором якого виступив „Тризуб” ім. С.Бандери. Приводом до віче стало рішення ВРУ від 3 березня 1999 року – про вступ у Міжпарламентську Асамблею СНД, що є нічим іншим, як прямою зрадою української держави та національних інтересів з мовчазної згоди Президента України та Прем’єр-міністра.

Учасники віча – усі державницькі політичні організації (РУХ, КУН, УРП, УКРП, Братство вояків ОУН-УПА, СУМ, Молодіжний Конгрес та ін.), виходячи з того, що вищезгадана постанова ставить під загрозу саме існування української держави, а усі попередні форми протесту (пікети, голодівки, страйки) не принесли вагомих результатів у боротьбі за полегшення життя народу, не зупинили процесу руйнування держави, закликали до переведення боротьби з парламентської у загальнонародну, як це було на початку 90-х років, а також постановили заборонити діяльність антидержавних лівих сил в області.

Наступним етапом боротьби за Українську Державу є підготовка і організація загальнонаціонального походу на Київ для захисту національних та соціальних інтересів українців.

Межа перейдена. Батьківщина в небезпеці. „Здобудемо Українську Державу – або згинемо у боротьбі за неї.”

СТУДЕНТСЬКА АКЦІЯ У ЛУЦЬКУ

25 березня 1999 року в місті Луцьку відбувся попереджувальний студентський мітинг, у зв’язку з відміною студентських пільг. Організаторами акції виступили ГСПО „Тризуб” ім. С.Бандери, МРУХ, Молода Просвіта, УСС. В акції взяли участь близько п’яти тисяч студентів. Головною вимогою було відновлення студентських пільг. У разі невиконання вимог організатори закликали 5 квітня провести загальнодержавний студентський страйк. Акція показала, що студенти вже не байдужі і готові боротися за свої соціальні права. Та для успіху акції вони повинні, так як і студенти 90-х, водночас з соціальними підняти національні питання. Адже боротьба має бути не за Щось, а за Все, що нам належиться.

Ідеї українського націоналізму й героїчні подвиги революційної боротьби розбуджують глибоко приспані, сковані большевистськими дибами, енергію і найвищі вартості козацьких нащадків.

Степан Бандера

БОЙОВИЙ ГОПАК

Військове мистецтво та бойова культура кожного народу є невід’ємною частиною його національної культури та історії. Вони формуються на самому початку усвідомлення ним своєї етнічної окремішності і впродовж усього подальшого історичного розвитку. У світі немає практично жодного народу, який не зіштовхувався з тих чи інших причин в певний період своєї історії з необхідністю створення власної школи єдиноборств.

У бойового мистецтва українського народу, який таких причин мав більше ніж достатньо, свої коріння і своя національна специфіка. Однак, по іронії долі воно було забуте й наче випало із цього закономірного процесу. Сьогодні український „Бойовий Гопак” знову з’явився на небосхилі України.

У 1985 році відкрито у Львові експериментальну школу. 1987 р. можна вважати початком офіційного розвитку „Бойового Гопака”.

Засновником школи „Бойового Гопака” є Володимир Пилат, який більшу частину свого свідомого життя віддав вивченню бойових мистецтв різних народів. Набутий досвід сприяв виробленню особливого розуміння суті багатьох рухів (з точки зору використання їх у двобої).

Аналізуючи східні види боротьби постійно переслідує одна думка: „Невже ми, українці, ніколи не мали своєї бойової культури? Але ж тоді ми б ніколи не збереглися до сьогодні як нація. Де ж поділося наше бойове мистецтво? Чому про лицарське мистецтво козаків пишеться тільки в повістях і романах?”

Дивуватись цьому не доводиться. Кожна тоталітарна влада, чи то при царизмі, чи при соціалізмі, розуміла, що правити народом, який не знає своєї історії, свого коріння, значно простіше, аніж народом гордим та непокірним. Тому й нищила все, що стосувалося нашого славного минулого.

При відродженні „Бойового Гопака” велику увагу було звернуто на народні танці. Здавалося б, що може бути спільного між бойовими мистецтвами й танцями? Мова танцю – це рухи тіла і зміна позицій у просторі, – так само як і мова боротьби. Усі рухи, які було важко описати словами наші предки навчились відображати в танці. Тим більше, запам’ятовувати ці рухи було легше під звуки музичного ритму.

З історичних джерел відомо, що зброєю козаків легко ставала зброя самого супротивника. Але класичною козацькою зброєю була шабля індоіранського зразка. Форма якої з часом трансформувалася і набула чисто окремішню, специфічну форму. Козаки-воїни у своєму обладунку використовували замість щита і важких лат тільки невеликі накладки на передпліччі і зап’ясті рук з грубої шкіри та металевими набивками. Непрості були й широченні яскраві шаровари з тонкої та міцної тканини, в якій заплутувались стріли й приховувались рухи ніг. А оманливо-дзеркальне володіння шаблею робило козака неприступним для ворога практично зусібіч.

Також відомо, що поляки не наважувались атакувати козацький загін, якщо вони по чисельності не перевищували його в декілька разів. Козацька сотня могла з впевненістю протистояти загону поляків тисячу шабель. По інших свідченнях, козак-гопаківець, досконало володіючи бойовим мистецтвом, був здатен сам вести бій з трьома яничарами, про лютість і майстерність яких було складено немало легенд. У бою козаки могли виставити жорсткі системи оборони з підручних засобів з чіткістю римських легіонерів, і через мить – контратакуючий маневр із стихійністю кочовиків.

Історичні факти беззаперечно свідчать про наявність у козаків цілісного комплексу військових знань та бойового мистецтва. Зрозуміло, мистецтво такої довершеності не могло витворитися протягом кількох століть. Його традиція сягає тисячолітніх глибин української історії: часів антів, сарматів, скіфів, і далі – проарійської епохи. Сліди арійської традиції простежуються й у військових утвореннях Європи (бойові традиції та прийоми балканських гайдуків, карпатських опришків, західноєвропейських лицарських орденів). Основою життя українського січового лицарства серед агресивних сусідів була воля в боротьбі за християнські ідеали та національні традиції. На цій моральній засаді розвивалась українська військова справа та бойове мистецтво, що частково дійшло й до наших днів у вигляді ритуальних танків. Це, до речі, не поодинокий випадок в історії бойових мистецтв світу.

Найпопулярніший український танок „Гопак” є вершиною нашого хореографічного мистецтва. Хоч сучасні хореографічні тлумачення й нівелюють бойовий зміст рухів, однак військове значення танку не викликає сумніву, надто в тих, хто знайомий з бойовими мистецтвами Сходу. Отже, ми маємо справу з військовим набутком лицарів Запорізької Січі, чиї генетично-духовні корені сягають в глибини тисячоліть.

Відродження „Бойового Гопака” показало, що бойове мистецтво українців багато в чому перевищує східні види боротьби. Спираючись на історичні корені свого народу, його філософію, вірування, обряди та звичаї, „Бойовий Гопак” формує у молоді дух лицарів, сприяє відродженню національної гідності та гордості. А це якраз те, чого не вистачає зараз сучасному поколінню українців.

Якраз цей тип людини – воїна-лицаря, справжнього сина і захисника своєї Нації ми повинні протиставити тим образам чужинських героїв, які нам зараз повсякденно нав’язуються. На завершення хочеться згадати стародавнє українське прислів’я: „Рабів до раю не пускають…”

Друг „Гатило”

Видавнича фірма „ВІДРОДЖЕННЯ”

Будучи пресово-видавничою референтурою „Тризуба”, видала з часу заснування понад 2 мільйони примірників видань, більше як 200 назв державницько-патріотичного змісту: „Українська церква і процес національного відродження”, „Нація. Держава. Націоналізм” „Мова і Нація” (В.Іванишин), „Московство” (П.Штепа), „Дух нашої давнини” (Д.Донцов), „Націоналізм та націоналістичний рух” (О.Баган), „Герої Крут”, „Перспективи української революції” (Степан Бандера) та інші. Понад 2/3 з них безкоштовно подаровані школам, бібліотекам, військовим частинам та громадським осередкам, зокрема в східних регіонах України і в східній діаспорі.

Видано також мільйони екземплярів листівок та церковних календарів.

Львівська область, р/р 26006319810390

м. Дрогобич, у Дрогобицькій філії АТ “ЗУКБ”

вул. Шевченка, 2, МФО 325202

Тел. (03244) 3-73-59 ЗКПО 22407558

Шановні Друзі та Подруги, купуйте та передплачуйте видання ОУН та її дочірніх структур: журнали „Визвольний шлях”, „Свобода Народів”, „Українські проблеми”, газету „Шлях Перемоги” та підбірку книг із серії „Бібліотечки молодого націоналіста”, яку видає Молодіжний Конгрес.