№2-3 (4-5) лютий-березень, 1999

З Різдвом Христовим і Новим Роком!

Дорогі подруги і друзі! Напередодні 1999 роковин Різдва Христового звертаємось до всього членства ВГСПО “Тризуб” ім. С.Бандери із щирим вітанням і найкращими побажаннями.

У цей величний день зі щімким відчуттям зворушення і відповідальності усвідомлюємо, що Господь зійшов до людей не у вигляді всемогутнього володаря, а як безпомічне немовля, яке потребує неустанної опіки.

Це – символічне і вічне нагадування нам, що такої ж уваги, жертовності і неустанного піклування вимагають головні постулати його науки – Правди і Любові , Милосердя і Покаяння. Без цього не утвердяться вони ні в душах наших, ні в суспільстві.

Христос – істинний Бог наш. Він – наша Мета і Дорога до неї. Він – шлях героїчного і жертовного служіння найвищій Правді. Він – школа великого смирення перед Богом і беззастережного протистояння Злу.

Наш клич – Бог, Україна, Свобода! Головне завдання “Тризуба” – формування на основі християнства та ідеології українського націоналізму особистостей з абсолютним відчуттям Свободи – людей чинної Ідеї та ідейно значимого Чину. Бо тільки внутрішньо вільні люди хочуть і можуть створити вільну у своєму волевиявленні державу. І тільки у власній національній державі український народ зможе йти дорогою Христа – шляхом духовного вдосконалення та процвітання. Сатанинські сили робили і роблять усе, щоб паралізувати нашу діяльність, унеможливити здійснення нашої мети. Але це не зупинить нас. Бо ми – християни, а перше правило християнської поведінки гласить: “Не бійся!”

У Різдвяний час і Новорічну ніч з Богом у душі, з Україною в серці, окрилені духом одвічної національної стихії ми з вірою й упевненістю робимо черговий крок до своєї мети – Української Соборної Самостійної Держави.

Хай свято Різдва Христового ще більше зміцнить нашу віру в Бога, нашу впевненість у торжестві національної ідеї, той дорогий нам дух побратимства, що панує в “Тризубі”. Здобудемо Українську Державу або згинемо в боротьбі за неї.

І хай допоможе нам Бог!

Христос рождається! Славімо Його!

Слава Україні! Героям Слава!

Провідник ВГСПО “Тризуб” ім. С.Бандери

полковник Василь Іванишин.

Голова Центрального Проводу полковник

Дмитро Ярош.

1999 – Рік Степана Бандери Звернення Президенту України, депутатам Верховної Ради, політичним партіям та громадським організаціям

Наближається до завершення XX століття, в якому десятки народів світу домоглися створення і визнання власних національних держав. У цьому ж столітті українці тричі піднімалися на боротьбу за свою незалежність і державність. Поки що нами досягнуто тільки проголошення незалежності. Це проголошення в 1991 році незалежності України не було безкровним. Це був закономірний результат нерозривно зв’язаний з іменем Степана Бандери.

Степан Бандера став символом свободи і боротьби за державність української нації. Тому не лише вояків ОУН-УПА та його нинішніх послідовників, а й усіх національно свідомих українців називають бандерівцями.

Найкращим вшануванням пам’яті Великого Провідника української нації буде побудова вільної, сильної, багатої, соборної, національної Української Держави, яка буде надійним захистом і гордістю українського народу і за яку він віддав своє життя.

Тому ми звертаємося до Вас із пропозицією оголосити 1999 рік роком Степана Бандери і на державному рівні відзначити 90-річчя від дня його народження і 40-річчя з дня смерті.

24.12.1998 року.

Голова Центрального Проводу

ВГСПО “Тризуб” ім. Степана Бандери Дмитро Ярош.

Степан Бандера – прапор України!

Україна… Рай на землі, подарований Господом Богом українській нації. Нації відвертій і працьовитій, дружній і добрій до інших. Україна… Украяний, відвойований рай на межі Европи та Азії, край, що весь час притягав до себе увагу ласих до чужого завойовників, край, де найродючіша в світі земля, найбільш густо скроплена кров’ю власних синів – оборонців рідної землі.

Українці – нація, що завжди прагнула до Бога, ревно виконувала Божі заповіді і задуми, несла у світ Божу правду на вістрі меча. Українці – воїни з хрестом в душі і мечем при боці. Нація, члени якої так прагнули орати благодатні землі і виховувати дітей-християн була покликана Богом до іншого – віддавати своє життя в ім’я Бога та України, бо “ніхто більшої любові не має, ніж той, хто власне життя покладе за друзів своїх”. Українці-воїни знали – люди смертні, але ідеї вічні, і служити ідеям, за них умирати – це значить залишити по собі незатерті сліди, якими підуть інші. Святослав, Володимир, Богдан Хмельницький – люди, чиї імена ніколи не зітруться у людській пам’яті і Божої книги добрих справ. Мазепа, Шевченко, Петлюра – люди, що настільки уособили національну ідею – ідею Бога, України і свободи, що самі стали назвою України, українців і всього українського. Мазепинці, шевченківці, петлюрівці – це назви усіх і усього, що символізує Україну. Цілі покоління українців носили ці імена вже як збірні назви і гордо усвідомлювали, що це вони мусять вести далі справу попередників.

Бандерівці! Так уже більш як півстоліття чужинці, а особливо вороги, називають Україну і все українське. І не важливо – чи ти з Західної України, чи з Луганська, Донбасу або Криму – для чужинців ти бандерівець, “бандьора”. А вже якщо хтось ще й мовою “бандерівською” розмовляє та звичаїв бандерівських дотримується – той втричі небезпечний. Ми всі бандерівці! Мусимо бути бандерівцями, бо мусимо бути носіями тих ідей, що й уособлюють символ Бандери – ідей Бога, України і безкомпромісної боротьби за них.

П’ятдесят років земного буття, п’ятдесят років сходження на Голгофу, з яких жоден не належав йому. Та саме життя не належало йому, бо він бачив лише справу, якій служив. Подарований Богом на Новий рік 1 січня 1909 року, він прийшов в Україну, щоб виповнити прірву поміж можливим і бажаним, поміж ідеалом і буденним, щоб перетворити націю-мученицю у націю-героя. Все його життя – це приклад для наслідування, немов апостол він зійшов на землю, апостол-воїн, щоб власною звитягою і жертвою очистити націю і дати їй нове Боже благословення.

С.Бандера народився в селі Старий Угринів Калуського повіту на Станіславщині в родині греко-католицького священика який коли було необхідно, змінив рясу на однострій і пішов в лавах Української Галицької Армії захищати Україну. Вже з малих літ виховувався як націоналіст, безкомпромісовий борець за права і свободу нації. Навчаючись у 1919-1927 рр. у Стрийській гімназії на початку 1922 р. став членом “Пласту”, а згодом Організації Вищих Класів Українських Гімназій – єдиної в Україні організації, що всіма методами продовжувала боротьбу за самостійність і соборність України. В 1929 році Бандера вступив в Організацію Українських Націоналістів (ОУН) – організацію, що об’єднала всіх українських націоналістів і поставила надзавдання: “Здобути Українську Державу, або загинути у боротьбі за неї!” З 1931 р. – член Крайової Екзекутиви на Західноукраїнських землях, з червня 1932 р. – заступник Крайового Провідника і референт пропаганди. В червні 1933 р. 24-літній Степан Бандера стає Крайовим Провідником ОУН на Західноукраїнських землях (ЗУЗ). У 1933 р. Бандера спланував і провів шкільну акцію, спрямовану проти спроби польського уряду полонізувати українське шкільництво. У відповідь на проведення спланованого масового голодомору 1932-1933 рр. в Наддніпрянській Україні Бандера доручив Миколі Лемику здійснити замах на радянського консула у Львові, тим самим привернути увагу світової громадськості до злочинних дій більшовицької системи в Україні. В 1934 р., виконуючи постанову конференції ОУН у Берліні (1933), підготував замах на одного з головних організаторів політики “пацифікації” (політики, що мала на меті брутальними, розбійницькими методами знищити на ЗУЗ українське національне життя) польського міністра Б.П’єрацького. В червні 1934 р. заарештований і в ході Варшавського процесу 1935-З6 рр. і Львівського 1936 р. був засуджений до смертної кари, згодом заміненої на довічне ув’язнення. На суді С.Бандера мужньо взяв на себе усю відповідальність за дії Організації Українських Націоналістів, показавши усім, що ОУН – це не терористична, а національно-визвольна організація українців, що прагне здобути самостійну і соборну державу. Після розвалу Польської держави у вересні 1939 Бандера був звільнений з тюрми. Прибувши до Львова, Бандера разом з активом ОУН у краю виробив детальний план розбудови мережі ОУН на теренах всієї України. 10.02.1940 р. у Кракові був створений Революційний Провід ОУН на чолі з Степаном Бандерою. Створення Революційного Проводу стало не результатом конфлікту з Проводом Українських націоналістів на чолі з Андрієм Мельником, а конфліктом концепцій в організації. Якщо Провід Українських Націоналістів на чолі з Мельником орієнтувався в боротьбі за Українську Соборну Самостійну Державу на міжнародну ситуацію і зовнішню допомогу, то Революційний Провід на чолі з Степаном Бандерою заявляв, що “єдиною реальною визвольною концепцією є концепція власної боротьби, власних змагань, власними силами!” Визволення України він узалежнював від розбудови власних сил нації, бо тільки сильним, готовим за Божі й людські права життя своє віддати допомагає Бог і світ.

Не дивлячись на розгортання на території України бойових дій радянсько-німецької війни, ОУН ставить своїм завданням відновлення української державності. За розпорядженням Бандери були сформовані Дружина Українських Націоналістів (на чолі з Романом Шухевичем) та три похідні групи ОУН (загальною кількість 6 тис. чол.).

30 червня 1941 року ОУН під проводом Степана Бандери проголосила у Львові відновлення української державності і сформувала орган влади на чолі з Ярославом Стецьком – Українське Державне Правління. 6.07.1941 Бандера був заарештований окупаційною німецькою владою після відмови скасувати акт відновлення Української Держави та ув’язнений у концентраційному таборі Заксенхаузен. Разом з ним до концтаборів було кинуто понад 300 керівних членів ОУН, у тому числі і брати Бандери, які були знищені в 1942р. Після звільнення з концтабору військами антинімецької коаліції Бандера внаслідок постійної загрози арешту радянськими спецслужбами був змушений змінювати місцеперебування. З надією повернутись на Батьківщину Бандера розумів: “Закордонною роботою можна буде багато допомогти визвольній боротьбі й завдати ворогові ударів… Звідси треба всім ввійти назад у збройно-політичну боротьбу з ворогом”. Лише заборона Проводу ОУН, зважаючи на значення С.Бандери для революційного руху, не дозволила йому перебратись для збройної боротьби в Україну. Степан Бандера був членом Бюро Проводу ОУН, Головою Проводу ЗЧ ОУН. Навіть перебуваючи за кордоном, Бандера не маючи в своєму розпорядженні літаків і танків, залишався небезпекою і ворогом номер один для більшовицької системи. Засудження до смертної кари поляками, мордування в концтаборі німцями, 7 замахів на Степана Бандеру, розкритих Службою Безпеки Організації Українських Націоналістів, 10 жовтня 1959 року С.Бандера був знищений агентом КДБ Сташинським.

Смерть його від руки ворога – смерть вояка-полководця на позиціях боротьби стала кроком у безсмертя. Бо на зміну Бандері стала ціла нація бандерівців. Бандерівці є і будуть, поки Україна вільною не стане, поки не здійсниться весь задум Бандери. А Україна є і буде, поки продовжують існувати бандерівці – незламні борці за ідеї Божої Правди і Справедливості. В цій боротьбі приклад життєвого шляху Бандери – це приклад для наслідування, а ідейна та теоретична спадщина – це дороговказ. Для України Бандера “був тим ковалем, що у великій кузні ОУН викував нове покоління залізних людей, фанатичних і незламних борців за визволення України. Бути бандерівцем – це значить бути глибоковіруючим християнином, безкомпромісовим супроти ворогів-запроданців, борцем за самостійність та соборність України. Називатись бандерівцем – це не просто право кожного українця, а, насамперед, високий обов’язок.” “… не зіб’ється з дороги той, хто кожний свій крок орієнтує на головну мету – визволення України; хто в кожній справі, в усякій ситуації керується однією міркою: що і наскільки корисне визвольній справі.” С.Бандера зазначав: “…в сучасному положенню і на сучасному етапі визвольно-революційного змагання діють розвиткові закони безупинного, довготривалого революційного процесу, затяжної боротьби, яка ведеться передусім за душу народу… І в цій площині мусимо проводити нашу головну боротьбу… Йдеться про захист найвищих загальнолюдських цінностей – віри в Бога, волі, гідності, прав і вільного розвитку народу й людини. Адже ж ціле визвольне змагання ведеться саме за те, щоб у власній незалежній державі якнайповніше, якнайкраще забезпечити розвиток й піднести ці всі цінності.” С.Бандера чітко розробив засади здобуття УССД в своїй фундаментальній праці “Перспективи української національної революції.” Смерть С.Бандери не стала смертю ідеї С.Бандери. Для українців-бандерівців ця свята ідея і далі продовжує вести до боротьби за УССД, боротьби за довершення національно-визвольної революції. У цій боротьбі він – наш Провідник і символ, а ми – його воїни. Будемо гідними продовжувачами справи Бандери та сотень поколінь українців, що голови поклали за ідеї Бога і України.

Слава Провіднику Бандері! Слава Україні!

Юрій Сиротюк

Через правдиву й глибоку віру в Бога, Спасителя кожна людина й цілий народ мають змогу безупинно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти.

Степан Бандера

“Тризуб” на марші (Завдання та тактика Організації на даному етапі національно-визвольної революції.)

“Провідна мета цілої діяльності і боротьби ОУН

на даному етапі – це здобуття Самостійної

Соборної Української Держави. Цій меті ми підпорядковуємо все,

все повинно їй служити.”

С.Бандера.

Друзі і Подруги!

На IX Великому Зборі Організації Українських Націоналістів Всеукраїнська громадська спортивно-патріотична організація, “Тризуб” ім. С.Бандери була визнана основним репрезентантом молодіжної та націозахисної політики ОУН. Це рішення Найвищого Органу українських націоналістів – бандерівців поклало величезну відповідальність на керівництво та рядове членство “Тризуба”, легітимізувало участь у націоналістичному русі молодої спортивно-патріотичної організації і разом з тим чітко окреслило завдання нашої Організації. Ще одним кардинальним моментом цього рішення стала можливість втілити в життя “Теорію Птаха”, яку виклав Провідник “Тризуба” полковник Василь Іванишин. Згідно з цією теорією “Тризуб” має стати крилом єдиного сильного птаха – Організації Українських Націоналістів, на одному рівні з основним представником ОУН в сфері політичної діяльності – партією парламентського типу КУН.

Виходячи із рішень IX Великого Збору ОУН, “Тризуб” розпочав системну роботу у трьох основних напрямках:

1. Виховний – це виховання молодих націоналістів через проходження ідеологічних, фізичних, політичних, польових, спеціальних вишколів та участь у різноманітних націозахисних та пропагандивних акціях. Метою цього напряму є підготовка кадрів національно-визвольної революції, кристалізація людей Ідеї і Чину, які були б здатні на самопожертву в ім’я Нації та Батьківщини.

2. Пропагандивний – це пропаганда національної ідеї, ідеології українського націоналізму, Організації Українських Націоналістів, діяльності “Тризуба” через засоби масової інформації, листівки, а також за допомогою видавничої фірми “Відродження”, різнопланових конференцій та інших пропагандивних заходів.

3. Національно-захисний – це допомога українській громаді у самоорганізації, відстоювання національних та соціальних прав українців, захист честі Нації будь-якими доступними методами і засобами.

Як наслідок цієї системної роботи, зріс авторитет і вплив “Тризуба” у всій Україні, відбулося розширення організаційної мережі на Донеччині, Слобожанщині, Січеславщині, Криму. Організація зросла і зміцніла як абсолютно легальна структура.

Саме тому 1996 року по “Тризубу” був нанесений важкий удар “п’ятою колоною”, яка панує в органах державної влади. З її боку два роки проти Організації застосовувались провокації, арешти, удари ворожої агентури, які проявились у спробах розколоти Організацію, сильний морально-психологічний тиск на членство, перекриття каналів фінансування, “загадкові” смерті та “випадкові” автомобільні аварії провідних членів Організації спричинили до згортання легально діючих загонів “Тризуба” на центральних, північних, південних та східних теренах, а також до значного послаблення структур “Тризуба” на західноукраїнських землях.

У зв’язку з цим перед Центральним Проводом постало питання пошуку нових форм і методів діяльності. І вихід було знайдено. Ключову роль у цій ситуації відіграв II Великий Збір Всеукраїнської Організації, проведений у січні 1998 року, який став етапним у її житті, визначивши основні вектори розвитку “Тризуба”.

На Наддніпрянщині підтримка українських націоналістів у масах ще не є достатньою, тому членство було профільтровано та включено у створення тризубівських структур закритого типу. На ЗУЗ через високий рівень національної свідомості та громадсько-політичної активності навпаки – легальна діяльність була пожвавлена. Окрім того, враховуються недоліки та помилки першого етапу розвитку Організації. Як показав час, така форма роботи сьогодні є абсолютно виправданою, але потребує більшої активізації та підняття її фахового рівня. Тут є величезний потенціал.

Сьогодні найбільшими проблемами Організації “Тризуб” є дві: кадри і фінанси. Не зважаючи на те, що Центральному Проводу вдалося, на своєму рівні, систематизувати вишкільну роботу та вилонити із членства цілу когорту молодих, активних, перспективних керівників, брак провідного складу (особливо середньої ланки) на Наддніпрянщині і ЗУЗ є дуже суттєвим. А тому кожний член “Тризуба” зобов’язаний за допомогою організаційних вишколів і самоосвіти кожного дня працювати над своїм ідейним, політичним, фізичним та духовним розвитком. Рух – це життя, застій – це смерть для будь-якої організації, а тим більше для націоналістичної. Це маємо усвідомити назавжди.

Проблема фінансування організаційної діяльності виглядає інакше. Центральний Провід, від дня заснування “Тризуба”, робить усі можливі спроби для забезпечення системної пропагандивної, вишкільно-виховної та націозахисної діяльності. Робота у цьому напрямку продовжується, але мусимо зрозуміти, що цього завжди буде замало.

Центральний Провід не має змоги матеріально забезпечити діяльність всіх обласних, міських, районних організацій, які діють від Ужгорода до Луганська, від Сум до Сімферополя. У вирішенні фінансової проблеми Організації повинні взяти участь усі її члени, кожний осередок, особливо членство та провідний актив “Тризуба” західноукраїнських земель. Адже у порівнянні із побратимами з Наддніпрянщини у них є набагато більше можливостей фінансувати організаційну структуру.

Галичина, Закарпаття, Волинь, Буковина повинні стати надійним та міцним запіллям переднього краю національно-визвольного фронту – Великої України. Адже питання бути чи не бути українській нації та державі і досі актуальне. І вирішуватись воно буде у Києві, Харкові, Донецьку, Одесі, Дніпропетровську та інших русифікованих містах Наддніпрянщини.

Вирішивши ці дві вищезгадані проблеми, “Тризуб” за короткий час реально здатний опанувати всі українські землі до районних центрів включно. І всі ми – від Голови Центрального Проводу до рядових членів Організації, не зважаючи на існуючі проблеми, опір антиукраїнських сил, недостатню підтримку братніх організацій їй вирішимо, бо “як не я – то хто? Як не тепер – то коли?”

Тактика діяльності та основні напрямки розвитку ВГСПО “Тризуб” ім. С.Бандери у 1999 році буде наступною:

1. Зміцнення і закріплення існуючих організаційних структур шляхом:

а) посилення вишкільної діяльності на рівні обласних, районних та міських організацій;

б) пошуку та індивідуального вишколу кандидатів на посади керівників середньої ланки та референтів різного рівня;

в) структуризації територіальних підрозділів згідно зі Статутом Організації;

г) систематизації діяльності всіх структурних ланок “Тризуба” згідно з інструктивними матеріалами Центрального Проводу.

2. Розбудова матеріально-технічної бази Організації на західноукраїнських землях, створення там міцного запілля для організаційних структур Наддніпрянщини; розбудова фінансово-господарської референтури Всеукраїнського “Тризуба”.

3. Розбудова “Тризуба” на неосвоєних теренах за рахунок політично активної молоді та кращих представників інших верств населення. Основну увагу при розбудові організаційних структур потрібно буде звернути на опанування міст та промислових регіонів.

4. Активізація націозахисної роботи як індивідуального, так і масового характеру; задіяти в цю діяльність інші громадські та політичні організації.

5. Використання всіх доступних форм і методів пропаганди; революціонізація та диференціація пропагандивної роботи, активне залучення ЗМІ та комп’ютерної техніки для посилення якості пропаганди; пропагандивну роботу вести у трьох напрямках: ідеологія українського націоналізму, Організація Українських Націоналістів, організаційна діяльність ВГСПО “Тризуб” ім. С.Бандери.

6. Активна співпраця з національно-державницькими організаціями і сприяння об’єднавчим процесам у національному таборі на основі Української Національної Ідеї.

7. Закріплення та розширення зв’язків з радикальними організаціями держав постсовєтського простору.

Усі ці тактичні завдання, які стоять перед нашою Організацією, нам під силу. П’ятирічний досвід тризубівської діяльності та унікальні наробки наших попередників з ОУН-УПА дають впевненість у Перемозі і Божу поміч у нашій шляхетній справі.

Хай живе націоналістична революція!

Слава Україні! Героям слава!

Голова ЦП ВГСПО “Тризуб” ім. С.Бандери

полковник Дмитро Ярош

Спротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські. Бо ж віднова Соборної Української Держави сама собою однозначна з ліквідацією московської імперії, як і польського історичного імперіалізму, спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Европи і великої частини Азії, що це з конечности вплине не менш глибоко й на політичний вигляд всієї решта світу…

Євген Коновалець

Конференція очима “Тризуба”

5-6 грудня в Тернополі відбулася науково-практична конференція “Національна ідея – основа ідеології державного будівництва”. Ініціював конференцію “Тризуб”, і ця ініціатива була підтримана керівництвом Тернопільської обласної Ради. Учасниками цього засідання стали представники різних політичних і громадських організацій, Церкви і влади; пленарні засідання зібрали чисельну аудиторію з мешканців Тернополя й області, а також викладачів, студентів Тернопільської Академії Народного Господарства – одного з організаторів конференції.

Про значимість цього заходу для організаторів свідчить те, що конференцію привітали Голова Проводу ОУН п. Слава Стецько, Голова Тернопільської обласної ради п. Василь Олійник, заступник директора інституту археографії та джерелознавства НАН України професор Ярослав Дашкевич, Тернопільська міська рада. В роботі взяли участь радник Президента п. О.Соскін, представники обласної ради, духовенства, молодіжних організацій, науковці, політологи та практично весь Центральний Провід Всеукраїнської громадської спортивно-патріотичної організації “Тризуб” ім. Степана Бандери на чолі з головою ЦП полковником Д.Ярошем, а підсумки конференції зробив Провідник “Тризуба” В.Іванишин.

Характер конференції визначили три особливості.

Передусім вона була справді всеукраїнською.

1. Тут обговорювалися проблеми загальнонаціонального значення.

2. Доповідачі представляли різні регіони України, однак, що варто підкреслити, у трактуванні кардинальних проблем ніяк не виявилася якась суттєва різниця в підходах, наприклад, “східняків” і “західняків”.

3. Приналежність до різних політичних середовищ була повністю підпорядкована вагомості національно значимої проблематики, і абсолютна більшість доповідачів та диспутантів продемонстрували не вузькопартійний, а національно-екзистенційний спосіб мислення.

По-друге, організатори надали конференції не політичного, а політологічного спрямування. Ішлося, отже, не про зароблення “очків”, а про якість і повноту осмислення теми. Зрештою, це проявилося вже на організаційному рівні, бо, наприклад, пленарні засідання вів позапартійний президент асоціації “Нова література” п. В.Цибулько, секцією державного будівництва керував голова Секретаріату “мельниківської” ОУН п. Б.Червак і т. ін.

По-третє, серед учасників конференції переважну більшість складала молодь.

Усе це зробило конференцію справді розмаїтою, динамічною і цікавою. Об’єктом осмислення і дискусій на конференції була найважливіша, на нашу думку, проблема, вирішення якої є доленосним для нинішньої держави, для українського народу, для України. Це проблема державності української нації і шляхів її досягнення.

Практично без суттєвих уточнень було прийнято пропаговане “Тризубом” розуміння національної ідеї як політичної формули, яка виводиться з актуальних інтересів суспільства і з допомогою якої тільки й можна об’єднати народ і націлити його на розв’язання ключової для нації проблеми.

Такою проблемою для українського народу була й залишається потреба створення власної національної держави на власній землі. Позитивне вирішення цієї проблеми життєво необхідне і для української нації і для нинішньої влади. Про це свідчить теперішній стан України, де українці залишаються найбільш упослідженими, усі реформи і закони або не діють, або діють на шкоду суспільству, а від демократії залишаються тільки жалюгідні рештки. Це засвідчує і наш історичний досвід 1917-20 років, коли наші “мудрі” вожді пріоритетним для народу завданням поставили не створення національної держави (як фіни, поляки, литовці, латиші, естонці), а будівництво соціалізму. Зрештою, про це аж кричить досвід, наприклад, нинішніх трьох прибалтійських республік, які під час розпаду СРСР поставили перед собою як головне завдання створити власні національні республіки. І створили. І живуть щораз краще.

Тому учасники конференції прийшли до висновків:

1. В основі нашого державотворення мусить бути українська національна ідея.

2. Українська національна ідея – це передусім ідея створення держави української нації – Української Соборної Самостійної Держави.

Було окреслено й дефініцію національної держави як політичного механізму реалізації національної ідеї народу, вираження і захисту його інтересів, гарантування всебічного розвитку і продовження в часі.

Створення і функціонування національної держави потребує чіткої ідеології національного державотворення. Тут у найбільш вигідному становищі були націоналісти, передусім члени “Тризуба”, оскільки культивована в нашому середовищі ідеологія українського націоналізму дає можливість чітко окреслити у відповідності з національною ідеєю поняття національної влади, економіки, безпеки, духовності, культури, освіти, науки тощо. Водночас саме члени “Тризуба” наголошували на відмінності понять “ідеологія українського націоналізму” та “Ідеологія національного державотворення” і на необхідності відтворювати другу, виходячи з першої. Ідеологія національного державотворення має забезпечити добровільну й активну участь у будівництві української держави не лише людей, що сповідують нашу ідеологію, але й мільйонів українців і неукраїнців – громадян України.

Саме тому на конференції багато уваги було приділено проблемі ставлення до національних меншин і їх участі в українському державному будівництві. Позиція “Тризуба” тут відома. По-перше, оцінювати всіх людей не за їхньою національністю, а за їх ставленням до нашої держави. По-друге, протидіяти тим ворожим силам, які б хотіли загнати всіх неукраїнців в антиукраїнський табір. По-третє, уважно відстежувати ті процеси, що відбуваються в середовищах національних меншин, і підтримувати про українські тенденції та елементи в них. Виклад цієї позиції присутні зустріли оплесками. Відрадно, що так само схвально учасники конференції сприйняли змістовний виступ професора Соломонівського університету п. М.Феллера, який у “тризубівському” видавництві “Відродження” уже видав дві книги, присвячені українсько-єврейським взаєминам. Він, зокрема, ознайомив присутніх із основними положеннями нової книги своєї дружини п. Ж.Ковби “Людяність у безодні пекла”, у якій вона вщент руйнує образ українського народу як погромника, генетичного юдофоба тощо.

Найбільш чисельною, активною і “гарячою” була секція молодіжної політики. Тут було найбільше розмаїття політичних орієнтацій і світоглядових позицій. Думається, багато з молодих на цій конференції зрозуміли як бракує їм знання ідеології українського націоналізму. Адже кожного разу всі дискусії тут закінчувалися стереотипно і молоді політики або погоджувалися з позицією членів “Тризуба”, або не знаходили вагомих аргументів для її заперечення. Промовистим є те, що молоді представники різних об’єднань були одностайні в тому, що в основі нашого державотворення мусить бути українська національна ідея. Продемонстрована молодими широта мислення, багата ерудиція, зрілість політичних суджень ставить під сумнів доцільність і виправданість модного зараз творення молодіжних секцій різних об’єднань, зокрема Молодої НДП. Молодого Руху, Молодіжного КУНу, Молодої “Просвіти” тощо. Таке враження, що попри гарні слова, це не більше, як “резервації” для молоді, щоб вона не конкурувала зі старшими в керівництві і визначенні політичної лінії цих організацій. А жаль… Конференція показала також, що молодь значно меншою мірою націлена на партійну боротьбу за владу, яка часто зводиться до боротьби за посади і мандати і в основі якої принцип: “Хай буде гірший, би наш”. Позиція молодих більш виважена і відповідальна. Вона ближча до нашої, орденської, яка метою боротьби за владу ставить зближення світогляду і політичної практики влади з українською національною ідеєю, а зміну людей влади вважає одним із засобів досягнення цього, до того ж таким, до якого треба вдаватися дуже обережно і завжди вибірково.

Думається, що й для багатьох людей влади конференція не минула безслідно. Адже досі чимало з них про політичну позицію сучасних націоналістів судили, виходячи з істеричного крику різних псевдонаціоналістичних об’єднань чи обережного і ухильного партійного мимрення “теж-націоналістів”. І зараз, коли між владою і народом розверзлося ціле провалля, тільки ідеологія українського націоналізму в його позакон’юнктурній, орденській інтерпретації може стати ідейною базою “третього центру” для консолідації національно-патріотичних сил – і громади, і влади. Іншими словами, націоналізм – остання надія народу й останній ідеологічний резерв для влади. Ці попередні підсумки далеко не вичерпують уроків конференції. Тепер важливо, щоби наробок її був максимально використаний і в теоретичній, і в пропагандивній площині.

Петро Іванишин.

хорунжий ВГСПО “Тризуб” ім. С.Бандери.

Націоналізм – остання надія для народу і останній ідеологічний резерв для влади… Бо національна справа така – в ній або всі виграють, або програють теж усі.

Василь Іванишин

Організації українських націоналістів – 70 років

70 років тому – 28 січня-3 лютого 1929 року відбувся Перший Конгрес Українських націоналістів у Відні, на якому було офіційно оформлено створення Організації Українських Націоналістів (ОУН), Головою Проводу українських націоналістів обрано Є.Коновальця. Так в результаті злиття кількох націоналістичних організацій ГУНМ (Група Української Націоналістичної Молоді), ЛУН (Ліги Українських Націоналістів), СУНМ (Союзу української націоналістичної молоді) та на базі УВО (Української Військової Організації) виникла організація-орден, що стала стержневою у боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу у XX ст. У своїх програмових матеріалах ОУН проголосила: “Беручи ідею Української Самостійної Соборної Держави в підставу свого політичного діяння та не признаючи всіх тих міжнародних актів, умов і установ, що стан українською національно-державного розірвання створили та закріпили, не обмежуючись в своїй діяльності на той чи інший терен, але змагаючись до опанування української національної дійсності на всіх українських землях та на чужих теренах, заселених українцями, ОУН вестиме політику всеукраїнського державництва без придавання їй партійного, клясового чи якого-небудь іншого суспільно-групового характеру, та в прямій послідовності протиставляє її всім партійним і клясовим угрупуванням з їх методами політичної праці”.

Створивши організацію якісно нового плану – організацію-орден (чин), українці серед найбільш невигідних умов та обставин змогли не лише вижити, але і сміливо протиставитися усім загарбникам і висунути ідею нового світового ладу під гаслом “Свобода народам – свобода людині!“ Усе внутрішньоукраїнське життя було позначене революційною боротьбою Організації Українських Націоналістів: організований спротив польським займанцям на західно-українських землях (акції протестів, саботажі, замахи на польських шовіністів та власних яничар), акції протесту проти голодомору в СРСР, організація героїчної боротьби за Карпатську Україну.

В той час, коли українські партії на ЗУЗ визнавали польську владу, ОУН вела безкомпромісову боротьбу за незалежність; навіть вбивства, масові ув’язнення членів ОУН (траплялось, що в польських концтаборах одночасно перебувало по декілька крайових проводів) не припиняло функціонування організації. Будь-яка зміна ситуації вела до паралізування офіційного політичного життя (так, як це було у 1939 році, коли після першого більшовицького пострілу розпустилися усі західноукраїнські політичні партії). Але зміна ситуації жодним чином не могла припинити боротьби ордену – ОУН. В розпалі II Світової війни ОУН під проводом Степана Бандери проголосила 30 червня 1941 року у Львові відновлення незалежності України: та створення уряду Українського Державного Правління на чолі з членом ОУН (революційної) Ярославом Стецьком. На місцях члени похідних груп ОУН жертовно несли українську ідею по всій українській території: від Карпат на заході – до Криму, Донбасу і Воронежчини на півдні і сході. У 1942 році ОУН створила Українську Повстанську Армію – армію, що без будь-якої зовнішньої допомоги протягом більш, як 10 років вела безкомпромісну і героїчну боротьбу в обороні відновленої української держави. В листопаді 1943 року ОУН скликала І Конференцію Поневолених народів Сходу Європи і Азії і створила спільний фронт народів проти Москви – Антибільшовицький Блок Народів. У 1944 році ОУН створила Головну визвольну раду (УГВР) – парламент воюючої України. По закінченні II Світової війни й придушенні збройного спротиву ОУН-УПА, ОУН не переставала вести широку визвольну політичну акцію. Члени ОУН (бандерівці) вели боротьбу не на життя, а на смерть у більшовицьких таборах і раз у раз піднімали повстання; інші розкидані по всьому світу члени ОУН за кордоном не втрачали зцементованої єдності і вели міжнародну політичну акцію за визволення України.

Проголошення незалежності не було безкровним політичним актом, воно стало наслідком багаторічної боротьби української нації, в якій ОУН завжди стояла в авангарді.

Проте сам факт проголошення незалежності 1991 року не привів до створення Української Самостійної Соборної Держави, держави української нації на українській землі. Навпаки, в Україні закріпилась стара компартійна еліта, яка, взявши в свої руки економічні і політичні важелі, зуміла згасити національно-визвольний народний рух, опанувати владу в Україні. Тим самим була перервана державотворча діяльність по створенню в Україні національної соборної держави, тобто національно-визвольна революція була призупинена, фактично ми сьогодні знову перебуваємо на етапі боротьби за здобуття української держави. Для цього досвід історії показує: необхідна та державна сила – провідна верства, яка зуміла б повести і очолити українську націю. В деяких державах функцію цієї державотворчої сили відігравали магнати (українські магнати знищені ще в ХV-ХVI ст.), в інших – національна шляхта (українська шляхта знищена в ХVІІІ ст.). Ще для деяких країн провідником національного відродження була інтелігенція, як, наприклад, “будителі” у Чехії (українська інтелігенція в більшості зрусифікована і змаргіналізована). Нарешті, роль державотворчої сили може виконати національна буржуазія (в Україні вона ще не сформувалася). Усі ці фактори, на жаль, в Україні відсутні або жоден з них не має такої ваги, щоб продовжити державотворення в Україні. Крім того, ті національні політичні партії, які є в Україні, настільки невпливові і недієві, позбавлені реального впливу на ситуацію, що і вони не зможуть в позитивному плані змінити її і повести процес національного державотворення. Отже, єдиною державотворчою силою в Україні може бути не якась окрема верства чи партія, а організація зовсім іншого плану організація-орден. Таким орденом була і залишається Організація Українських Націоналістів. На відміну від партії, яка завжди представляє інтереси певної частини суспільства, орден є всезагальною національною силою. Орден діє не лише в площині політики, він охоплює усі сфери національного життя. Якщо метою партії є здобуття влади для свого членства, то орден змагає для утвердження державності власної нації, де саме вона – корінна нація – матиме владу.

Орден діє не лише шляхом публічної політики, а всіма доступними методами, необхідними для реалізації національної ідеї. 70-річне існування українського чину (ордену) Організації Українських Націоналістів показало, що саме вона могла ефективно діяти в будь-яких умовах, навіть найжорстокішої окупації.

На межі III тисячоліття, глобалізації світових процесів, коли зовнішня експансія носить вже не просто військовий чи економічний характер, а, насамперед, характер інформаційно-духовного впливу, і коли цьому впливу не можуть зарадить жодні кордони – лише зцементована нація в національній державі, об’єднана революційним проводом ОУН зможе не просто вистояти і утвердитись, але й понести у світ ідеї Божої Правди і Справедливості. Питання відродження впливу ОУН – це питання самого існування української нації. 70 років ОУН довели: орден неможливо знищити фізично, орден не може застаріти і лиш ордену ОУН може беззаперечно вірити, бо ОУН ні разу не зрадила і не вгнулася. Лише з ОУН, з кличем: “Бог, Україна, Свобода!” і першою заповіддю українського націоналіста здійснимо реалізацію Української Національної Ідеї – тисячолітньої мрії Української Нації!

Ми хочемо перемогти, ми можемо перемогти, ми переможемо! Слава Україні!

ПРИСЯГА

“Прирікаю і зобов’язуюсь перед Богом, перед українським народом і перед власним сумлінням як член Революційної ОУН – все і всюди працювати й боротися за Суверенну Соборну Українську Державу, за здійснення ідей і програм ОУН для добра і величі України, українського народу, людини, а через це – для добра всього людства.

Прирікаю в тій праці і боротьбі віддати всі свої сили, все, чого вона вимагатиме, кожну жертву, а як треба – своє життя. Зобов’язуюся точно і совісно сповняти всі обов’язки члена ОУН та виконувати всі її накази й доручення. Так мені, Боже, допоможи”.

(Після виголошення Приречення кандидат ставав повноправним членом ОУН і його призначали до організаційної клітини)

ОБОВ’ЯЗКИ ЧЛЕНІВ ОУН:

1. Суворо дотримувати засад загальнолюдської національно-суспільної моралі і етики, вироблювати і мати зразкову поведінку в особистому, родинному, громадському житті та в професійній праці.

2. Виконувати загальнонаціональні обов’язки та шанувати українські національні святощі, боронити на кожному кроці честь і добре ім’я української нації, Організації, пам’ять героїв.

3. Виконувати совісно й дбайливо організаційні доручення і зберігати організаційну тайну.

4. Належати до первинної організаційної клітини, звена, і в ньому виконувати, незалежно від свого становища в Організації, певні організаційні доручення.

5. Брати участь у внутрішньому організаційному житті (сходини, вишколи).

6. Сплачувати членські внески та виконувати встановлені Організацією матеріальні зобов’язання.

7. Плекати й всебічно розвивати членські кваліфікації: засвоєння і поширення своїх знань з обсягу ідеології, програмових засад і політики Організації, засвоювати і удосконалювати свої особисті здібності і вмілості, потрібні для Організації, щоби осягнути високого рівня моральної, політичної і організаційної здатності виконувати завдання Організації в час визвольної боротьби і приготовляти себе до завдань державного будівництва.

8. Завжди і скрізь поширювати і визнавати, відстоювати і реалізувати ідейно-політичні позиції ОУН і визвольного руху, поширяти її впливи на оточення і здобувати їх прихильників.

9. 3 власної ініціативи віднаходити можливості і способи найкращого здійснювання цілей і завдань Організації в кожній ситуації, передавати Організації свій досвід і всі відомості, корисні в її діяльності.

10. Звітувати перед Організацією за свою організаційну і суспільно-громадську діяльність.

Від поодиноких обов’язків члена можуть звільнити тільки компетентні організаційні чинники з оправданих причин на певний час.

Самовільне, неоправдане невиконання, занедбування обов’язків члена ОУН та зобов’язуючих його приписів та засад – потягає за собою організаційно-дисциплінарну чи організаційно-судову кару – до виключення з Організації включно.

Всі члени ОУН, які перебувають на терені діяльності якоїсь одиниці ОУН, входять в її склад і підлягають її організаційній владі.

Звільнити від того обов’язку можуть тільки відповідні керівні органи ОУН.

Самовільне порушення цього правила потягає автоматичне виключення члена з Організації.

Видавнича фірма “ВІДРОДЖЕННЯ”

Будучи пресово-видавничою референтурою “Тризуба”, видала з часу заснування понад 2 мільйони примірників видань, більше як 200 назв державницько-патріотичного змісту: “Українська церква і процес національного відродження”, “Нація, Держава, Націоналізм”, “Мова і Нація” (В.Іванишин), “Московство” (П.Штепа), “Дух нашої давнини” (Д.Донцов), “Націоналізм та націоналістичний рух” (О.Баган), “Герої Крут” та інші. Понад 2/3 з них безкоштовно подаровані школам, бібліотекам, військовим частинам та громадським осередкам, зокрема в східних регіонах України і в східній діаспорі.

Також видано мільйони екземплярів листівок та церковних календарів. В 1999 році “Відродження” планує видати до 90-річчя з Дня народження С.Бандери його працю “Перспективи української революції”. Тому звертаємося до ВАС друзі, побратими, симпатики з проханням стати меценатом у виданні цієї книги.

Львівська область Львів, вул. Зелена, 20

м. Дрогобич Книжкова фабрика “Атлас”

вул. Шевченка, 2 р/р 26000000470141

Тел. (03244) 3-73-59 у личаківському відділенні

УСБ м. Львів

МФО 325097

ЗКПО 02470141

Пропагандивна референтура ВГСПО “Тризуб” ім. С. Бандери:

Київ, вул. Ярославів Вал, 9, Тел. (044) 224-25-32

Тернопіль, Тел. (0352) 26-24-58, 29-02-05

Івано-Франківськ, вул. Лепкого, 46, Тел. (03422) 3-11-35, (03435) 7-93-15