Кузня. Осяяння

Ми – діти Божі. Ми несемо в собі те єдине полум’я, що може освітити душам шляхи земні, те єдине світло, яке ніколи не покриє пітьма, сутінки або тіні.

Ми в руках Господа – як смолоскипи, що сяють цим світлом… Від нас залежить, щоб велика кількість людей більше не блукала у пітьмі, але йшла б шляхами, які ведуть до життя вічного.

Бог – мій Батько! Подумай… І ти ніколи більше не відмовишся від цієї втішної думки. Ісус – мій близький Друг (ще одне чудове відкриття), який любить мене з усім божественним шаленством Свого Серця.

Дух Святий – мій Утішитель, що направляє мене на всьому моєму шляху.

Вдумайся тільки… ти – Божий, а Бог – твій.

Отче мій – звертайся до Нього саме так, довірчо! – сущий на небесах, поглянь на мене з Любов’ю й жалем, і допоможи мені відповісти на Твою любов.

Пом’якши, розтопи й запали моє серце, що озлобилося, обпали й очисти мою ще живу плоть, наповни мій розум Своїм божественним світлом – щоб уста мої виголошували Любов і Славу Христа.

Христос зійшов на Хрест, розкривши обійми усьому світу, жестом Предвічного Священика. Тепер він розраховує, що ми – настільки незначні! – принесемо плоди Його Покути всім людям.

Господи, ми з радістю перебуваємо у твоїх поранених руках. Міцно стисни нас, стисни у Своїх обіймах! Нехай ми втратимо всю нашу земну скверну! Очисти нас, обпали Своїм вогнем, обмий нас у Твоїй Крові!

І потім відкинь нас геть, тих, що прагнуть жнив, щоб наші посіви ставали усе більше рясними кожного дня, заради Твоєї Любові!

Не бійся. Не тривожся й не дивуйся, не дозволяй помилковій розсудливості здолати тебе.

Заклик виконати Волю Божу – як і покликання – раптовий, як це було з Апостолами: зустріч із Христом і слідування Його заклику…

Ніхто з них не сумнівався. Зустріти Христа означало піти за Ним.

День спасіння, вічності, прийшов для нас. Знову ми чуємо заклик Божественного Пастиря, ці люблячі слова: Vocavi te nomine tuo - “Я назвав тебе по імені твоєму.”

Він називає нас по імені, як наші матері ніжно кличуть нас нашими домашніми іменами. – Там, у глибині нашої душі, Він кличе нас, і ми просто повинні відповісти: Ecce ego quia vocasti me - “от я, тому що Ти кликав мене” – і цього разу я твердо вирішив не дозволяти часу витікати подібно воді, що струменіє по гальці й не залишає сліду.

Живи поруч із Христом! Стань ще однією діючою особою Євангелія, нарівні з Петром, Іваном і Андрієм. Тому що Христос живе й зараз: Iesus Christus, heri et hodie, ipse et in saecula! – Ісус Христос живий! Він – “учора й сьогодні, і навіки Той же”.

Господи, нехай діти твої вподібняться розпеченому вугіллю, вогонь від якого не побачити здалеку. Нехай вони будуть подібні до палаючих вугликів, які запалюють кожне серце, до якого торкаються.

Ти перетвориш цю першу іскру в палаюче багаття: Твої ангели – я знаю, я бачив це – досить мистецьки роздмухують вугіллячка в наших серцях… А серце, що очистилося від мертвої золи, не може не стати Твоїм.

Ти сильно заборгував Отцю! Він дав тобі життя, розум, волю… Він дав тобі Свою благодать: Святий Дух; Ісуса, через Святе Причастя; богосинівство; Пречисту Діву, Божу Матір і нашу Матір. Він дав тобі можливість брати участь у Божественній Літургії, і дарував тобі відпущення гріхів (скільки разів Він прощав тебе!). Він дає тобі незліченні дарунки, деякі з них досить незвичайні…

Скажи мені, сину мій: як ти відповідав на таку Любов? Як відповідаєш зараз?

Я не знаю, як це здасться тобі… але мені необхідно розповісти тобі, як хвилюють мене слова пророка Ісаї: Ego vocavi te nomine tuo, meus es tu! - “Я назвав тебе іменем твоїм”, Я привів тебе в Мою Церкву, “ти – Мій!” Бог Сам говорить мені, що я – Його! Цього досить, щоб збожеволіти від Любові!

Тільки подумай: на світі стільки людей! І Вчитель жодного з них не забуває: Він кличе кожного з них до християнського, вибраного життя, до життя у святості, до життя вічного.

Христос прийняв страждання за тебе й для твого блага, щоб вирвати тебе з рабства гріха й недосконалості.

У нинішні часи насильства й низької, неприборканої сексуальності ми повинні збунтуватися. Ми з тобою – заколотники, тому що категорично відмовляємося плисти за течією й ставати тваринами.

Ми хочемо чинити як діти Божі, як ті чоловіки й жінки, що перебувають у спілкуванні зі своїм Батьком, сущим на Небесах, що хоче бути дуже близьким кожному з нас. Усередині кожного з нас.

Часто думай от про що: я – християнин, син Церкви Христової! Він привів мене народитися в будинку Своєму. Я нічим цього не заслужив.

Господи, у якому ж я боргу перед Тобою!

Нагадуй усякому (особливо батькам і матерям, які називають себе християнами), що “покликання”, Божий заклик – це благодать від Господа, обрання добротою Божою, привід для святої гордості, заклик з радістю послужити всім душам заради любові Ісуса Христа.

Будь ласка, повторюй ці слова: це зовсім не жертва з боку батьків, коли Бог просить у них їх дітей. І для тих, кого Він призиває, це теж не жертва – йти за Ним.

Навпаки, це величезна честь, привід для великої й святої гордості, знак особливої любові, що Бог виявляє в певний момент, але насправді це – предвічна любов.

Будь вдячний своїм батькам за те, що вони дали тобі життя земне, давши тобі в такий спосіб можливість стати сином Божим. – І будь ще більше їм вдячний, якщо саме вони вклали у твою душу насіння віри й благочестя, твого християнського шляху або твого покликання.

Тебе оточує велика кількість людей, і в тебе немає ніякого права перешкоджати їх духовному благу, їх вічному щастю.

У тебе є зобов’язання – стати святим. Не підведи Бога, Який обрав тебе. Не підведи також і тих, хто багато чого чекає від твого християнського життя.

Заповідь любити своїх батьків відноситьсчя як до природного, так і до божественного закону, і я завжди називав її “найсолодшим приписом”.

Не зневажай свій обов’язок любити батьків усе більше з кожним днем, приносити жертви й молитися за них, і дякувати їм за все добро, яким ти їм зобов’язаний.

За бажанням Учителя, ти повинен – повністю поринувши в цей світ, у якому нам призначено жити, і беручи участь у всіх людських справах – бути сіллю й світлом цього світу. Світло опромінює серця й розум людей. Сіль надає смак і охороняє від розкладу.

От чому, якщо тобі не вистачає апостольської наснаги, ти станеш несмачним і непотрібним. Ти розчаруєш ближнього, і твоє життя втратить сенс.

Червоно-зелена хвиля бруду й розкладу затопила світ, її мерзенна піна захльостує Хрест Спасителя…

І зараз Він хоче, щоб наші душі породили іншу хвилю – могутню білосніжну хвилю, подібну до десниці Господньої – і щоб вона, своєю чистотою, знищила псування будь-якого матеріалізму й здолала розклад, що охопив увесь світ: і для цього – і ще для більшого – прийшли на світ діти Божі.

Багато хто, для самовиправдання, запитує: “чому я повинен втручатися в життя інших людей?”

Тому що це твій християнський обов’язок – втрутитися в їхнє життя, щоб послужити їм.

Тому що Христос втрутився у твоє й моє життя.

Якщо ти – інший Христос, якщо ти чиниш як син Божий, ти принесеш вогонь туди, де перебуваєш: Христос запалює серця й нікого не залишає байдужим.

Боляче бачити, як по закінченні двох тисяч років у світі так мало людей, що називають себе християнами, а серед тих, хто називає себе християнами, так мало живе згідно із правдивим вченням Ісуса Христа.

Це вартує того, щоб поставити на карту все наше життя! Працювати й страждати заради Любові, щоб виконати задум Божий і брати участь у покуті.

Я дивлюся на Твій Хрест, мій Ісусе, і я насолоджуюся Твоєю благодаттю, тому що Твоя Голгофа здобувала для нас нагороду Духа Святого… І Ти віддаєш Себе мені щодня, з любов’ю – і шаленством! – у Святому Причасті… І Ти зробив мене сином Божим, і вручив мене Своїй Матері.

Ні, не можу задовольнитися простою подякою. Думаю про душі: Господи, на світі стільки душ, які дуже далекі від Тебе!

Зрощуй у собі прагнення до апостольського служіння, щоб багато хто зміг довідатися про Нього й полюбити Його, і відчути, як Він їх любить.

Іноді – я часто про це згадую – про любов говорять, як про прагнення до самозадоволення або просто, як про засіб, за допомогою якого людина егоїстично наповнює власну особистість.

А я завжди повторював тобі, що це не так. Щира любов вимагає вийти за межі власної особистості, віддати себе. Справжня любов спричиняє радість – радість, що корениться в самому Хресті.

Господь мій, як це може бути, що я бачу Розп’яття й не кричу від болю… і любові?

Подивуйся великодушності Божій: він став Людиною, щоб звільнити нас, щоб ти і я – нічого не варті! – могли б звертатися до Нього з довірою.

О, Ісусе, зміцни наші душі, усунь перешкоди на нашому шляху й, насамперед, сп’яни нас Своєю Любов’ю! Перетвори нас у живе полум’я, щоб ми запалили землю небесним вогнем, що Ти приніс нам.

Наближатися до Бога – значить бути готовим до того, щоб перетворитися наново, знову міняти напрямок, уважно прислухатися до Його слів – до тих святих бажань, які Він вкладає у наші душі, – і здійснювати їх на ділі.

Чим ти так пишаєшся? – Рух душі, що змушує тебе йти вперед, іде від Нього. Чини відповідно.

Яку повагу, яке благоговіння й любов ми повинні випробовувати перед кожною душею, коли ми усвідомлюємо, що Бог любить її, як Свою!

Прагнення: нехай дні, відпущені нам Господом, ми проведемо лише догоджаючи Йому!

Я б хотів, щоб ти чинив як Петро й Іван – звертаючись до Ісуса з молитвою, говорив Йому про всі потреби твоїх друзів і колег. І щоб ти на власному прикладі міг сказати їм: Respice in nos! – подивіться на мене!

Коли ти когось дуже сильно любиш, ти хочеш усе про нього знати.

Подумай от про що: чи жадаєш ти пізнати Христа? Тому що такою є міра твоєї любові до Нього.

Ті, хто говорить, що ми, священики, самотні, або брешуть, або помиляються. Ми набагато менш самотні, ніж будь-хто, оскільки ми можемо розраховувати на постійну присутність Господа, з Яким ми розмовляємо безперестану.

Ми закохані в Любов, у Творця Любові!

Я – як бідна маленька пташка, що тільки й могла, що перепурхувати з дерева на дерево, або, якнайбільше, долетіти до балкона третього поверху. Один раз їй удалося досягти даху сучасного будинку, який навряд чи можна було назвати хмарочосом.

І раптом, о чудо! – нашу пташку підхопив орел, що прийняв її за одного зі своїх пташенят. У його могутніх пазурах пташка піднімалася усе вище й вище, над горами й сніжними вершинами, над білими, блакитними й рожевими хмарами, і ще вище, і, нарешті, вона змогла побачити сонце прямо перед собою. І тоді орел відпустив пташку й сказав: “Лети!”

Господи, не дай мені більше літати над самою землею. Нехай мене завжди освітлюють промені божественного Сонця – Христа – у Євхаристії! Нехай мій політ не перерветься, доки я не заспокоюся у Твоєму Серці.

Цей наш друг так закінчував свою молитву: “Я люблю Волю мого Бога й тому, повністю віддаючи себе в Його руки, я молюся, щоб Він вів мене куди Йому завгодно, і як Йому завгодно.”

Проси Отця, Сина й Святого Духа, і твою Матір, щоб вони дали тобі пізнати самого себе й оплакати ті кепські речі, які пройшли через тебе й, на жаль, залишили після себе осад… – І у той же час, не припиняючи думати про все це, скажи Йому: “Ісусе, даруй мені Любов, що діє подібно вогню, що очищає, який поглинув би мою жалюгідну плоть, моє жалюгідне серце, мою жалюгідну душу й моє жалюгідне тіло й звільнив би їх від усякої земної скверни… І коли я буду спустошений і врятований від самого себе, наповни мене Собою. Нехай те, що тут, унизу, більше не прив’язує мене до себе. Нехай Любов завжди підтримує мене.

Нічого не бажай для себе, ні гарного, ні поганого. Бажай для себе тільки те, чого хоче Бог.

Що б це не було, якщо воно йде з Його рук, від Бога, те, яким би воно не здавалося в очах людей, з Божою допомогою воно буде здаватися тобі досить благим. І із все зростаючим переконанням ти скажеш: Et in tribulatione mea dilatasti me… et calix tuus inebrians, quam praeclarus est! - “і в скорботі моїй Ти обрадував мене… яка чудова чаша Твоя, вона п’янить всю мою істоту!” Ми повинні запропонувати Господові жертву Авеля, принести в жертву кращого – молодого й прекрасного – баранчика в череді; здорову й святу плоть; серця, у яких одна любов – Ти, мій Боже; розумові здібності, відточені глибокими міркуваннями й серйозними заняттями – наш розум, що схиляється перед Твоєю Премудрістю; душі, як у дітей, що прагнуть тільки того, щоб радувати Тебе.

Господи, прийми відтепер цю солодку і пахущу жертву! Навчися віддавати себе, горіти перед Богом, як світло, поміщене у світильник, щоб освітлювати шлях тим, хто блукає у пітьмі; подібно лампадам, що горять у вівтаря, які дають світло до останньої краплі оливи.

Святий Хосе-Марія Ескріва де Балагер