Введення в храм Пресвятої Богородиці

Коротка історія

Святе Євангеліє нічого не говорить нам про подію уведення в храм. Основою цього празника, як і празника Різдва й Успення Божої Матері, є традиція Церкви й апокрифічні книги, передусім Протоєвангеліє Якова і Псевдоєвангеліє Матея “Про Різдво Пречистої Діви Марії”. Звідси довідуємося, що батьки Пречистої Діви Марії святі Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що, як у них з’явиться дитина, то віддадуть її на службу Богові у храмі Єрусалима. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм донечку. І коли їй було три роки, то батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька святого Йоана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала багато років доти, доки, як доросла дівиця, не була заручена зі святим Йосифом.

Празник Введення належить до дванадцяти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні попразденства. Про нього маємо згадки з V ст., але треба було аж кількасот літ, доки він став загальнопоширеним на усьому Сході. З проповідей на цей день царгородських патріярхів Германа (715-730) і Тарасія (784-806) з’ясовуємо, що празник Введення був встановлений у VIII ст. У Синайському Євангелії з VIII ст., яке подарував до синайського монастиря цісар Теодосій III (715-717), серед дванадцяти празників згадано і празник Введення. Цей празник є і в грецьких місяцесловах з IX століття. І з цього століття його знають і святкують усі. Синайський канонар з ІХ-Х ст. фіксує празник Введення під назвою: “Пресвятої Богородиці, яку привели в храм Божий, коли вона мала три роки”. Типікон Великої Царгородської Церкви (ІХ-Х ст.), хоча не подає ані апостола, ані Євангелія на цей празник, але про 21 листопада так каже: “Собор святої Богородиці, яку батьки привели і передали у храм Господній від трьох літ”. Евергетицький типікон з XI ст. має службу Введення з перед- і попразденством. Службу на цей празник уклав Григорій Нікомедійський (IX ст.), Василій Пагаріот і Сергій Святогорець.

На Захід празник Введення прийшов досить пізно — аж при кінці XIV століття, а в середині XV ст. поширився по всій Європі. І Захід святкує празник Введення того самого дня, що й Східна Церква — 21 листопада. У середньовіччі Введення в храм було улюбленою темою в іконографії.

Про ікону

Храм — одне з фундаментальних релігійних понять: домівка Бога серед людей. У Старому Завіті храм є місцем, обраним самим Богом, місцем благодаті, де під час посвячення з’являється слава Ягве у вигляді хмари, яка наповнює Святиню (див. 1 Цар. 8, 10-11). Зі всіх частин світу сюди йшли на прощу, щоб споглядати “обличчя Боже” (Пс. 42, 3).

В іконографії ці мотиви одержують Богородичне значення. Хмара, котра отінила гору Сіон, провіщає зіслання Святого Духа на Марію у Благовіщенні (див. Лк. 1, 35). І вступ до храму створює основу для апокрифічної оповіді, сповненої символічного значення. Розповідається, що у віці трьох років Богоматір прийшла до храму не на прощу, а щоб мешкати там постійно. Одержуючи поживу від ангела, вона працювала над виготовленням завіси для Святая Святих. Приведену родичами, її зустрічає священик Захарія, символ Старого Завіту. І він представляє Богові Матір Того, Кого потім Вона сама приведе до того ж священика.

Празник Введення у храм урочисто святкувався ченцями. Вони вбачали у ньому класичний приклад споглядання, класичним взірцем якого є Марія. Хліб, який приносять ангели — це th еоriа — бачення — Бога, наскільки воно можливе у цьому житті. Марія одержує цей хліб, працюючи над тканням покрову для Святині. Ще Ориген бачив у цьому покрові символ людськості Христа, крізь котру слід проникнути духовним поглядом, щоб відкрити у смиренній подобі божественність Слова. Людськість, яка для інших приховує Бога, для Марії відкриває Його.

Марію вводить в храм процесія дівиць із запаленими свічками: чистота серця та світло благодаті є обов’язковою умовою для пізнання Божих таїнств (див. Мт. 5, 8).

Іноді Пречисту зображають в ту мить, коли вона збирається піднятися на три сходини, які ведуть до храму: від th еоriа(споглядання) видимих речей перейти до споглядання невидимих, а насамкінець — до “богослов’я”, споглядання Пресвятої Тройці.

Твердячи, що під час цієї події Богородиці було лише три роки легенда прагнула підкреслити, що духовна зрілість значно відрізняється від фізичної, і те, що втаєне від мудрих світу, може бути відкрите дітям (див. Лк. 10, 21).

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Днесь благовоління божого предзображення і спасення людей проповідання, у божому храмі Діва ясно з’являється і Христа всім предзвіщає. Їй і ми голосно закличмо: Радуйся, промислу Створителя сповнення.

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Пречистий храм Спасів, дорогоцінна світлиця і Діва, священна скарбниця божої слави днесь уводиться в дім Господній, благодать з собою вводячи, що в Дусі божественнім, яку оспівують ангели божі: Вона є оселя небесна.

Послання святого апостола Павла до Євреїв 9,1-7

Браття, перший завіт мав також свої установи щодо служби і земну святиню. Бо зроблено перший намет, де були світильник, стіл і хліби появлення: він зветься Святе. За другою ж завісою був намет, званий Святе Святих, із золотим жертовником кадила та з кивотом завіту, увесь покритий золотом; у ньому був золотий посуд з манною, розквітлий жезл Арона і таблиці завіту. А зверху над ним були херувими слави, що крильми отінювали престол. Але про те тепер не час говорити докладно. При такому влаштуванні всього, у перший намет входили завжди священики, виконуючи службу а в другий - раз на рік лиш архиєрей, і то не без крови, яку приносив за свої й людські провини.

Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28

В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім’я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що і сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи отже їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому. Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що Тебе кормили. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають його.

Проповідь

Сьогодні переживаємо дуже радісне свято – Введення в храм Пречистої Діви Марії. Свято це належить до дванадця¬тьох празників у церковному календарі. Ікона цього свята є у кожному іконостасі. Через це Церква підкреслює важливість цієї події для нашого спасіння і також хоче нас чогось навчити.

Євангеліє мовчить про дитячі і молоді роки життя Пречис¬тої Діви Марії. Довідуємося про це з книг апокрифічних з Протоєвангелія Якова та Псевдоєвангелія Матея. Вони розказують про батьків Пречистої Діви Марії Йоакима і Анну. Це були дуже гарні і побожні люди. Через довгі роки жили не маючи дітей. В Старому Завіті означало це, що вони були забуті через Бога, що Бог їх не любив. Вони, однак, були Йому вірні, люби¬ли Його і заносили до Нього свої молитви. На молитві обіцяли, що коли дочекаються дитини, то віддадуть її на службу Богу у храм в Єрусалимі, їх молитви були вислухані. Дочекались ди¬тини, яка принесла їм радість і сенс життя. Пам’ятали про обітницю, зложену перед Богом і це, що Марія це не їх влас¬ність, або тільки дар від Бога. Даром потрібно ділитися. Коли їй виповнилося три роки, батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії. Там вона перебувала до чотир¬надцятого року життя.

Бог ділиться з нами усім: життям, щастям, а, навіть, своїм улюбленим Сином, котрий приходить до людини. Найбільша святість – це здібність ділитися всім. Сьогодні людина не вміє ділитися, боїться іншої людини, а, навіть, є дуже скритою до своїх близьких. Часто інша людина є для нас ворогом. Коли його не знищимо, він знищить нас. Через це людина стає дуже самотньою і нещасливою.

Йоаким і Анна віддали Богу це, що найкраще – свою ди¬тину. Як важливо є, щоб батьки відчували покликання своїх дітей, щодо священства і монашества, щоб їм допомогли у ви¬борі цієї дороги. Сьогодні батьки часто відраджують, вбивають цей гарний дар покликання.

Як важливий був для Марії цей час, коли вона перебувала в святині. Як через молитву, працю, слухання Божого Слова поглибила своє духовне життя. І коли прийшов до неї Архан¬гел Гавриїл з пропозицією, щоб вона стала матір’ю Спасителя, вона сказала: “Так”. “Ось я Господня слугиня, нехай зо мною ста¬неться по Твоєму слову “.

Мала свої мрії, плани, але відчувала, що є потрібна Богу. Чи вона відповіла б “так” без цього довгого перебування в святині?

Як важливе є наше буття в Церкві, як важлива є наша щоденна молитва. Треба нам змінити наше думання. Говорить¬ся і про обов’язок молитви, про недільну і святочну Службу Божу. Так, направду, Богу це не потрібне, але потрібне мені. Молитва потрібна, щоб могла зростати моя Віра, Надія і Любов. Молимось, щоб гарно вірити, а дар віри носимо в глиня¬них посудинах. Коли перестаємо молитися, або молимось час від часу, наша віра і надія вмирають. Молитва помагає усвідо¬мити, що є хтось, хто мене знає, що я не сам.

Без молитви людина не вміє любити. Знаємо, як близько любові є ненависть. Знаємо, як тяжко любити своїх близьких, як тяжко поважати своїх ворогів. Без молитви це неможливо. Молитва помагає мені прийняти Боже милосердя, дає здат¬ність простити іншій людині.

Сьогодні людина живе загороджена, брак праці, засобів до життя, мало зичливих людей. Молитва дає свідомість миру і безпеки. Молитва в терпінню провадить до радості. Хвора лю¬дина молиться за здоров’я. По якимось часі хвороба не минає, але на лиці з’являється усмішка. Без молитви терпіння прова¬дить до смерті, нищить людину. Молитва перед їдою пригадує, що маємо за що дякувати Богу, а людина, котра вміє дякувати, є щасливою. Молитва це не тіль¬ки прохання про це, чого ще не маємо, але, перш за все, подяка за це, що вже отримали. Молитва це досвідчення присутності Бога. Це Бог перший говорить до мене. Наша молитва – це відповідь на його слова. Через молитву інакше дивимося на проблеми.

Сьогодні людина слаба, самітна, живе часто в депресії, а причина, що не має опори в Бозі. Пречиста Діва Марія є для нас чудовим взірцем вірності і любові. Коли живемо близько Бога на молитві і в Церкві, ми до неї подібні.