Передмова Наявне сьогодні на частині українських етнічних земель державне утворення, що носить назву Україна, ні де-юре, ні де-факто не є гарантом забезпечення прав української нації. Отже, не є українським. Більше того, державний механізм, створений “під себе” духовно і фізично чужою до українських національних інтересів фінансово-політичною клікою, в обставинах системної політичної дезорієнтації сучасного покоління українців не сприяє його згуртуванню, а всіляко працює на поглиблення тенденції нівелювання будь-яких проявів боротьби за своє національне право, керуючись принципом “поділяй і володій”. Соборною ця держава теж не є. Процес державотворення в Україні неухильно рухається у фарватері усунення з історичної арени такого чинника як етнічно закорінене “об’єднання минулих, сучасних і майбутніх поколінь українців в Україні і поза нею сущих”. Розбудовується маріонеткова державка, де українцям відводиться роль населення, позбавленого національних ознак і прагнень, поділена територіально і настроєво на зони впливу різних закордонних центрів, котрі переслідують свої і аж ніяк не української нації інтереси. Не є, як бачимо, ця держава і самостійною. Отже за таких умов, не може виникати жодних сумнівів, що метою українського націоналістичного руху і нині має бути здобуття Української Соборної Самостійної Держави (УССД) — держави, яка б на всіх рівнях забезпечувала українській нації збереження, повноцінне існування і розвиток, була духовним осередком її згуртування.
...
