Американський професор: лібералізм — це шлях до язичництва

**“Ми можемо бачити, як ліберальна держава перебирає на себе роль Бога, усуваючи в той же ж час християнство з публічного життя” — цю думку в інтерв’ю для “Catholic World Report” озвучує Бенджамін Вікер, доктор філософії, викладач низки американських католицьких вузів.

Нещодавно вийшла друком його книга “Worshipping the State: How Liberalism Became Our State Religion” (“Поклоніння державі: як лібералізм став державною релігією нашої держави”). Деякими спостереженнями щодо витоків та природи лібералістичної ідеології Вікер поділився із читачами “Catholic World Report”.

Книга доктора Вікера особливо актуальна у контексті ситуації, що склалася у США. Філософ не приховує виразно негативного ставлення бо Барака Обами, який відзначився радикально антихристиянською політикою.

Відповідаючи на питання кореспондента, Вікер вказує на походження лібералізму, бачачи коріння цієї ідеології в дехристиянізації Заходу:

—* Лібералізм у своїй суті є секулярним – він відкидає християнство й афірмує цей світ. Це, фактично, є одним із способів повернення до поганства. Саме тому в історичному сенсі поширення лібералізму означає і дехристиянізацію, і повернення до поганського світогляду.*

Далі він пов’язує характерний для лібералістичної ідеології моральний релятивізм із матеріалізмом:

— Лібералізм завжди як частину своєї програми просуває абсолютно матеріалістичний погляд на світ. Йдеться про світогляд, в якому нема місця для основних християнських понять. Якщо люди – всього-на-всього складні хімічні істоти, які не мають душі, якщо нема Бога, то християнські доктрини не мають ніякого обґрунтування.

Такий світогляд, власне, підтримує і визначає увесь ліберальний погляд на мораль. Якщо ми є тільки тілом, тоді добро і зло мусить визначатися виключно з огляду на тіло, тобто виключно з огляду на тілесне задоволення чи біль. Отже, все що особа вважає джерелом тілесного задоволення є добрим для цієї особи. У такому випадку зло і добро відносні, повністю визначенні нашими індивідуальним тілесними забаганками. Людина в такому світогляді сама є творцем моралі.

Вікер переконаний, що християнство і лібералізм знаходяться стані неминучої конфронтації:

— Лібералізм сутнісно означений своїм антагонізмом стосовно християнства. Його намір – викорінити християнство з культури, щоб легше викорінити його взагалі. У лібералізмі християнство, яке переконане, що існує об’єктивна істина, зіткнулося з формою інтелектуального і морального релятивізму – саме того, який зараз домінує в академічних та інтелектуальних колах, який першими осмислили філософи типу Макіавеллі та Томаса Гоббса.

На думку дослідника, лібералізм породив світ, надзвичайно подібний до язичницького світу пізньої Античності:

— Римляни підтримували контрацепцію, аборт, дитиновбивство, евтаназію, швидке розлучення, проміскуїтет, порнографію, гомосексуальну педофілію, толерували гомосексуальні «шлюби». Іншими словами, перші християни перебували в поганській державі, поганській культурі, яка є дуже подібною до нашої. Або, ще інакше кажучи, лібералізм привів нас назад до поганської держави, тому сьогоднішні християни мають неприємне відчуття, що вони вже з цим стикалися.

Це важливо розуміти. Перші християни не сховалися в катакомби, щоб уникнути поганської культури, а навпаки – пішли її євангелізовувати. Цим способом вони християнізували поганське Римське Царство, а потім і цілий Захід. У цьому процесі вдалося християнізувати навіть римських імператорів. Адже Ісусу нам заповідав вчинити Його учнями всіх людей, а це означає також і володарів.

При цьому мислитель не погоджується з тими християнами, які під впливом лівих та ліберальних ідей негативно сприймають постать імператора Костянтина, котрий перетворив християнство із переслідуваної релігії на державну:

—* У нашому часі багато хто вважає Костянтинівську легалізацію таким собі відступом від чистого християнства. Але християни того часу так не вважали. Перед цією легалізацією християн спалювали, бичували, їх розривали тварини, їм відрубували голови, їх кидали до тюрем, мордували. Усе це робила поганська держава. Тому християни Костянтинового часу раділи новинам, що цар поганин навернувся і в цьому бачили могутність Христа, Який усе може преобразити. Костянтинове навернення християни його часу вважали знаком Божого Провидіння.*

Мені здається, що ті, які прагнуть за старими добрими часами до Костянтинівської легалізації, коли християн винищували всіма можливими способами, мають романтичне уявлення про те, як виглядає ситуація, коли тебе переслідує держава. Такі би мали запитати у християн, які пережили переслідування комуністичним режимом, наскільки це романтично.

Розглядаючи витоки лібералістичної ідеології, філософ особливу роль відводить єврейському філософу Баруху Спінозі:

— Спіноза був одним з ключових і дуже впливових філософів епохи так званого Просвітництва. Спіноза вважав християнство історичною помилкою, а католицтво найгіршою формою цієї помилки. Тому й шукав способи «закопати» католицтво. Він був прекрасним стратегом. Наприклад, замість того, щоб напряму напасти на Біблію, він запровадив метод дослідження Святого Письма, який перетворює його на повчальну притчу для народних мас. Так само він не нападає напряму на християнство, а твердить, що для християнства насправді важливо тільки одне – любити свого ближнього, а все решта, всі християнські доктрини і вірування, усього лише декорації. А під любов’ю до ближнього Спіноза розумів толерування всіх релігійних переконань, які ближній має, поки ці переконання не розходяться із законом, бо, на його думку, всі релігійні переконання суб’єктивні. Ця його ідея допомогла формуванню сучасної ліберальної демократії, в якій будь-чиє вірування однаково дійсне і однаково правдиве, бо всі вірування однаково необґрунтовані.

Дослідник розрізняє класичний і радикальний лібералізм. Класичний лібералізм спирається передусім на ідеї Джона Локка. Радикальний — продовжує міркування Руссо та Карла Маркса. Такий поділ характерний і для сучасних США. Республіканців філософ розглядає як прихильників класичного лібералізму, демократів — як адептів радикального лібералізму.

Цікавими є міркування американського автора щодо Європи. На його думку, нинішня ісламізація — це закономірний наслідок зради європейцями християнської релігії. Професор зазначає:

— Які маємо альтернативи секулярній демократичній державі? Ось, спробую Вас трохи шокувати: в Європі ця альтернатива уже з’явилася. Секулярні демократичні держави Європи валяться із середини. Сексуальна революція знизила там народжуваність до катастрофічно низького рівня, сімейне життя там практично знищене. А порожнечу, породжену низькою народжуваністю, заповнюють мусульманські мігранти, які мають високий рівень народжуваності. Альтернатива секулярній демократичній державі в Європі – це мусульманська держава в Європі. До цього може дійти доволі скоро, зважаючи на народжуваність, демократичним шляхом, який трансформує секулярну демократичну державу в мусульманську теократію, в якій пануватиме шаріат.

Філософ наголошує, що сьогодні християни не повинні вибирати між різними формами лібералізму. Натомість вони мають відстоювати власні принципи.

За матеріалами CATHOLICNEWS.ORG.UA