Християнство і "сопливий сентименталізм"

З чого походила Ісусова гостра критика фарисеїв, садукеїв і законознанців? З бажання принизити? З ненависті? Ні. З бажання навернути їх до Бога. А образливі слова про песенят, звернені до ханаанки? Так само, з єдиного бажання – привернути до Бога. Сьогодні ж світ став інфантильно сентиментальним. Він хоче з одного боку поливати Церкву брудом, переслідувати і утискати християн, прикриваючись ідеями секуляризму, людських прав, свободи. А з другого боку хоче щоб Церква промовляла до нього через сопливий сентименталізм, який безумовно все прощає і нікого до нічого не зобов’язує, навіть до відходу від явних гріхів. І, на жаль, є і в Церкві такі, як пробують у той спосіб вести діалог – проповідувати патлатого, засмарканого інфантильного, сентиментального христа, властиво підміняючи реального Христа, якимось постмодерністським релятивістським опудалом. Не варто забувати, що «антихрист» - це не тільки той хто проти Христа, але й той хто замість Нього. Тобто, фактично, ті хто йдуть на повідку світу, проповідуючи якогось іншого христа, проповідують чергового антихриста, який хоча і є антиподом націонал-соціалістичного христа-арійця, в реальності ж походить з того самого джерела, черпаючи своє натхнення у натхненнях батька брехні, тобто диявола.

Орест-Дмитро Вільчинський