КИТАЙ відсуває УКРАЇНУ з регіону Середньої Азії

Аналітики групи глобальної розвідки Geostrategy здійснили аналіз стану проникнення Китаю до важливого з точки зору глобальної геополітики регіону Центральної Азії.

В результаті аналізу експерти дійшли невтішних для України висновків:

а) по-перше, Україна поступово зводить нанівець співпрацю з такими країнами регіону як Узбекистан та Киргизстан (за останні роки не відбулося жодних більш-менш значимих подій високого рівня за участю цих держав та України). Від Посла України в Узбекистані Юрія САВЧЕНКА та Посла України в Киргизстані Володимира СОЛОВЯ роками не доходять жодні сигнали про те, що ж все-таки відбувається у двосторонніх відносинах з цими важливими державами регіону;

б) по-друге, в так званому «живому активі Києва» поки що існують такі держави як Казахстан та, частково, Таджикистан. Однак відсутність протягом тривалого періоду конкретних результатів у співпраці з цими державами вказують на те, що Україна втратить і цей напрямок. Арешт на початку 2013 року в Казахстані представників «Укрспецекспорту» за підозрою у дачі хабара різко зіпсував атмосферу українсько-казахських відносин. Оскільки Посол України в Казахстані Олег ДЬОМІН та Посол України в Таджикистані Віктор НІКІТЮК не проявляють особливої публічної активності, це додатково вказує на відсутність системної стратегічної роботи Києва у цьому регіоні;

в) по-третє, будь-які спроби Києва вийти на більш-менш зрозумілі проекти в Центральній Азії миттєво блокуються російською стороною. Надалі подібна ситуація навряд чи зміниться.

Натомість, та фоні виходу України з важливого з безпекової та енергетичної точок зору регіону Центральної Азії, який колись був частиною Радянського Союзу, політичний та економічний вакуум активно заповнює Китай.

Сьогодні у своїх відносинах із Центральноазіатськими державами Пекін надає перевагу економічній, а не військовій співпраці. Це робиться свідомо, і перш за все для того, аби уникнути небажаного напруження у відносинах з Росією. Проте наївно було б вважати, що торгівля – єдине, що цікавить Китай в Середній Азії.

Нафта й газ – ці два слова в лексиконі китайських політиків по відношенню до Казахстану та Туркменістану звучать настільки часто, що стає зрозумілим: Пекін вже розробив серйозні геополітичні плани щодо проникнення до цього регіону.

У **Китаю існує гостра потреба у забезпечення енергетичної безпеки **та стабільності у самій великій за площею територіально-адміністративній одинці Китаю – Сінцзяні. Ця провінція межує з Монголією, Росією, Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном, Афганістаном, а також двома штатами Джамму і Кашмір, які контролюються Пакистаном, що робить її ключовою з точки зору забезпечення національної безпеки усього Китаю.

Населення провінції – близько 22 мільйонів осіб.

З урахуванням важливості географічного наближення регіону Сінцзянь до Центральної Азії, Китай також опікується окремими безпековими питаннями, пов’язаними із можливим поширення та активізацією ісламського фундаменталізму. Китай намагається вирішувати їх у рамках двосторонньої та багатосторонньої співпраці із державами регіону.

Аналітики групи очікують, що після виводу військ НАТО із Афганістану в 2014 році міжетнічні та міжрелігійні конфлікти в Центральній Азії можуть загостритись. А це означає, що ризики для Китаю також можуть різко збільшитися.

Проте, очікується, що Китай поки що не буде прагнути стати регіональним політичним лідером в Центральній Азії, натомість залишить цю роль Росії.

Аналіз ситуації

Китай давно почав розширювати свій вплив у регіоні, однак переважно використовуючи економічні, а не військові механізми. Військовий вплив у регіоні обмежений з низки причин:

• Пекін намагається уникнути охолодження у відносинах з Росією, яка вважає себе гарантом регіональної безпеки;

• лідери держав Центральної Азії вважають, що Китай має занадто багато впливу в регіоні, тому з недовірою ставляться до розширення його військового впливу.

• Китай не хоче ставати гарантом безпеки у регіоні через свою зовнішню політику невтручання.

Сьогодні більшість багатосторонніх безпекових ініціатив проводяться через Шанхайську Організацію Співробітництва (ШОС), та сконцентровані на боротьбі із тероризмом. З 2003 року в рамках ШОС було проведено 8 миротворчих операцій, остання і найменша з них пройшла у червні 2012 року в Таджикистані за участі всіх членів організації крім Узбекистану.

Вони показали очевидну недостатність військової співпраці в регіоні. Узбекистан не хоче допустити інтернаціоналізації конфліктів, щоб запобігти лідерству сторонніх держав в регіоні, зокрема, Росії.

Двостороння співпраця. Безпекова

На фоні невпинно згасаючої співпраці України з державами регіону Центральної Азії, Китай, навпаки, нарощує активність. Оскільки економічні аспекти відомі та очевидні, цікаво зупинитися саме на тому, що Пекін поки що намагається приховувати – співпраці в безпековій сфері.

Казахстан

В рамках антитерористичної співпраці, Китай надає значне транспортне а комунікаційне сприяння Казахстану. Це основний партнер Китаю в регіоні, регулярні військові обміни проводяться з 1993 року, спільні військові навчання – з 2002 року. У рамках багатосторонніх механізмів співпраця двох держав зводиться до традиційних секторів – протидія тероризму та наркотрафіку. Китай надає значну військову допомогу Казахстану, однак, лише у сфері несмертельного обладнання.

Киргизстан

Співпраця обмежена, зводиться до боротьби з уйгурським сепаратизмом та постачання збройним силам Киргизстану транспорту та комп’ютерів.

Туркменістан та Таджикистан

Безпекові відносини поки що не пріоритетні для Китаю; у відносинах із Туркменістаном пріоритетним є імпорт газу, тому співпраця у сфері безпеки зводиться до охорони трубопроводів. Інтереси Китаю в Таджикистані також обмежені через ворожість цієї країни до Китаю внаслідок перегляду кордону.

Узбекистан

Узбекистан, навпаки, поступово дистанціюється від Росії з метою поглиблення відносин із Китаєм.

У червні 2012 року Узбекистан вийшов із Організації договору про колективну безпеку та підписав договір про стратегічне партнерство із Китаєм в рамках ШОС. Проте Китай на даний момент не схиляється до глибших, ніж з іншими країнами регіону, відносин із Узбекистаном.

ВИСНОВКИ

Пекін занепокоєний можливим поширенням ісламського фундаменталізму в регіоні після виводу військ НАТО із Афганістану, оскільки це може **негативно вплинути на можливість імпортувати енергоносії **та привнести нестабільність до Сінцзяну. Це можливо, якщо в Афганістані продовжуватиметься громадянська війна або Талібан повернеться до влади та експортуватиме ідеологію до центральноазіатських держав. Оскільки обмеженість військового впливу Китаю поширюється і на Афганістан, Китай, на думку аналітиків групи глобальної розвідки Geostrategy, буде проводити обережну політику, надаючи перевагу багатосторонній співпраці.

Джерело: http://geostrategy.ua/node/409