† Відлітають сірим шнурком журавлі…
Шановне Товариство***! *** Ділимося сумною звісткою***…***
21 лютого 2013 р. Б. відійшов у вічність один з найсвідоміших членів Мурманської Громади «ЛЕЛЕКИ»
Михайло Михайлович**…**
Ось , які відомості про нашого Товариша зберіг мій хатній архів…
Михайлович Михайло (від першої особи):
Народився в Україні на Львівщині в селі Плав’є Сколівського району. Після закінчення школи пішов у військо. Служив на Північному флоті з 1971-1974 роках на надводних кораблях, ходив в походи.
Після служби залишився в Мурманську і з 1975 року до виходу на пенсію 2006 року працював в Мурманському траловому флоті на риболовецьких судах. Без відриву від роботи закінчив Мурманське середнє морехідне училище, після чого ходив в море електромеханіком. В даний момент ходжу в море в різних риболовних компаніях по контракту. Жонатий, маю двох синів, які теж вже мають свої сім’ї.
При перебудові в Росії почали організовуватися національні товариства, в тому числі одні з перших утворили товариство українці, які жили в Мурманську. В цей час «залізний занавіс» трохи осів, появились мітинги і демонстрації де я і познайомився з українським осередком.
То були цікаві часи для українців, які хотіли себе почувати Українцями, говорити по українськи, читати українські газети. Нам часто діставались тим чи іншим шляхом українські газети та журнали з України, навіть із-за кордону – Америки, Канади, Англії і т. д. і ми їх розповсюджували на мітингах. А коли збиралися разом, то з захопленням читали все, що було пов’язане з Україною і її історією.
Особливо вражало те, як українці, проживавши далеко від Батьківщини, зберегли все українське, як вони самоорганізувалися, як зберегли те, чого навіть в Україні немає. Це придавало мені сили випрямитись і стати тут, на Півночі – Українцем. Для мене читання цієї літератури, та спілкування в Товаристві, де ми вирішили говорити тільки на українській мові, зробило свою справу. Я став патріотом України. Тому що в російському середовищі, де ми живемо, такі видатні українці як Мазепа, Грушевський, Петлюра, Шухевич, Бандера і інші представлялися як вороги і зрадники.
На тому піднесенні ми почали випускати українську газету «Українське слово». На превеликий жаль ця газета не випускається тепер, але я вірю, що недалекі ті часи, коли ця українська газета буде знову виходити бо Українська культурна автономія потребує своєї газети. За 20 років існування об’єднання українців у Мурманську нас знають як тут на Півночі, так і взагалі в Росії, також США, Канаді, Австралії, Франції і других країнах.
Особливо подобається всім наш український хор «Лелеки», тепер уже Народний. Це наша візитна картка, яка відома на різних фестивалях Росії та України.
Очима друзів:
Це ж яку потрібно мати свідомість*, любов до України, як у нашого Михайла?!… Уявіть собі таке: в будь-який час, Михайло телефонує мені, як не від берегів Норвегії, так десь з Ісландії та цікавиться, як там у Громаді справи… Дбайливо нагадує про своєчасність звітів, клопочеться та переймається подіями, які коливають Україною. Не рясно в нас в Громаді хлопцями, зате ті, що є – патріоти своєї Батьківщини.*
Царство Небесне і Вічна Пам***’ять, тобі Друже…***
Інформацію підготувала* – Наталя Литвиненко – Орлова…*