23 грудня 2012 року минуло 80 років з дня героїчної смерті патріотів України Василя Біласа та Дмитра Данилишина

23 грудня 2012 року минуло 80 років з дня героїчної смерті патріотів України Василя Біласа та Дмитра Данилишина. У годину їхньої страти польськими окупантами з ініціативи активу ОУН та благословення Церкви по всій Україні били в дзвони, які символізували одностайність українців у боротьбі за свою незалежність.

Потрібно задуматись над тим, що наші герої були звичайними людьми, не наділеними якимось надзвичайними властивостями, лише робили те, що мав робити кожен, хто відчував холодний подих окупанта на своїй землі. Ці хлопці не вникали глибоко у політичні баталії так званої високої політики, а вважали, що потрібно служити душею, тілом і всіма помислами своїми правдивій Батьківщині. З цією метою прості українські хлопці та дівчата, нехтуючи своїм молодечим життям, ставали членами ОУН.

30 листопада 1932 року поневолена, але нескорена нація у своїй війні за визволення дала черговий бій окупаційній владі. Дванадцять бойовиків ОУН виконали експропріаційний акт у містечку Городок, що неподалік Львова. Напали на польську поштову станицю та відібрали у поляків українські гроші. Загалом акція склалася не цілком успішно, у перестрілці загинуло двоє українців. Іншим вдалося втекти. Здавалося, на цьому все закінчилося. Та Вище Провидіння вирішило поставити долю двох героїв на грань безсмертя. Вибраними стали Дмитро Данилишин та Василь Білас, які самі того не усвідомлюючи і може, того не бажаючи, як Ісус Христос, піднімалися на Голгофу власного безсмертя.

У день страти молодих хлопців по Львові та всій Галичині почали бити церковні дзвони, віддаючи останню честь Героям України. Героям, які, вмираючи, просили у Бога міці і величі своїй Батьківщині, Героям, яких не забувають, пам"ять про яких гуртує, творить новий національний міф, міф про безсмертя і велич Нації.

Слава Україні! Героям Слава!