По чужим граблям
Нехтуючи уроками минулого, Аваков ризикує повторити долю своїх ідейних попередників
“У Нацполіції створили новий секретний департамент”, “Аваков створив таємний департамент поліції” - такими заголовками рясніли сторінки українських медіа в понеділок. Як виявилось, в Національній поліції відтепер існує “Департамент захисту інтересів суспільства і держави”. Простіше кажучи — політична поліція. Тут ще слід додати, що структуру та повноваження департаменту в МВС завбачливо засекретили.
Питання “навіщо в МВС подібна структура?”, в той час, як у нас все ще існує Служба безпеки України з її Департаментом захисту національної державності, є доволі цікавим і таким, що потребує певного аналізу. Очевидним є те, що міністерство, яким керує Арсен Аваков, намагається перебрати на себе деякі функції СБУ. Вірогідно, що очільник головної (чи вже ні?) української спецслужби Іван Баканов, як людина абсолютно чужа і стороння для більшості співробітників, не користується авторитетом у своїх підлеглих, не має достатнього впливу в очолюваній ним організації, а отже не може бути надійною опорою для президента Зеленського. Водночас Арсен Борисович має безмежну довіру голови держави, як це стало зрозуміло після нещодавньої прес-конференції президента. У керівника МВС є абсолютна свобода дій, йому сходять з рук будь-які злочини його підлеглих, а його позиції в уряді та в державі потужні і непорушні. Зараз в його руках сконцентрована така влада, якої, мабуть, немає ані у голови Верховної Ради, ані у прем’єр-міністра, і навіть у президента. І дуже показовим є те, що свою таємну поліцію Аваков створює в той час, коли в суспільстві назріла чергова хвиля громадянських протестів проти невмотивованих репресій, реваншу проросійських політиків тощо. Чи знав Зеленський про утворення нового структурного підрозділу МВС? Очевидно, що його повідомили про це. Чи узгоджували створення цього департаменту із ним? Ні. Його просто поставили перед фактом, користуючись його сліпою довірою до Авакова.
Пам’ятаючи, що всі аналогії є апріорі хибними, все ж важко уникнути порівняння нового департаменту із Охоронним відділенням поліції в Російській Імперії, простіше кажучи — царською “охранкою”. Служба, назва якої стала ім’ям загальним, була створена для протидії революційному руху, коли той тільки-но почав формуватися в країні, яка потребувала рішучих реформ і суспільних змін. Охоронне відділення стало головним інструментом політичної реакції та репресій не лише проти терористів-народовольців чи членів підпільних революційних організацій, але і проти прихильників ліберальних змін та ненасильницьких методів боротьби із режимом. У тому числі “охранка” боролася і проти українських політичних організацій, які стояли на засадах самостійності Української Нації. І ми маємо всі підстави вважати, що цей новийсекретний департамент Національної поліції слугуватиме тій самій меті, але вже в нашій, незалежній Україні. Арешти і судилища у “справі Шеремета” це ще не апофеоз — це лише початок нової хвилі політично вмотивованих утисків і переслідувань. Як і понад сто років тому, коли міністри Плеве та Столипін за допомогою таємної поліції керували державою при слабкому імператорі Миколі Другому, так і зараз нова структура слугуватиме Авакову для посилення своєї влади в країні, яку очолює некомпетентний і безвідповідальний президент.
Та пану Авакову, перш ніж повторюватися за російськими державними діячами початку минулого століття, варто все ж пам’ятати, що таємна поліція не врятувала життя міністрів Плеве і Столипіна, хоч якими могутніми і всесильними вони не були. І тим паче вона не врятувала царський режим від руйнівного падіння, яке закінчилося трагічно для Миколи Романова та його родини. Тож Арсену Борисовичу варто було б провідати могилку Петра Аркадійовича в Києво-Печерській лаврі і ще раз добре подумати — а чи не наступає він на ті граблі, по яким вже пройшли інші?
***Артем ДОРОТЕНКО,
м. Дніпро***