Не називайте москвинів «ординцями», воїни «Золотої орди» були більш шляхетними
(851-літтю москвино-української війни приурочується)
Коли йдеться про масштабні чужинські навали на Русь-Україну, то найперше про що прийнято згадувати — це вторгнення монгольських військ на території руських князівств у 13-14 ст. «Військо хана Батия в грудні 1240 року штурмом здобуло Київ і майже повністю зруйнувало його Горішнє місто», — описує ті трагічні події літописець.
А от про події, які відбувалися сімдесят один рік перед тим, зазвичай згадується мало та неохоче.
А варто повсякчас нагадувати, що 8 березня 1169 року один з основоположників на той час майбутньої Московської держави син Юрія Довгорукого та доньки половецького хана Аепи Осеневича — Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський зі своїм військом увірвався в Київ та піддав його нещадному пограбуванню. «Тоді були знищені та спалені не лише житлові квартали, а й значна кількість церков та монастирів. Зокрема розграбовано та спалено Києво-печерський монастир, монахів катовано і вбито».
«За давньої традицією та неписаними правилами Руси, кияни вважали, що новий князь прийшов правити столицею, тому вирішили покластися на милість переможців. «Милість» виявилася такою, що Київ три дні піддавався небаченому доти спустошенню, в якому не було милосердя та винятку ні для кого: ані для жінок, ані для дітей».
Той «Київський погром», на думку дослідника минувшини Лева Гумільова, свідчив про втрату серед населення східної Русі почуття етнічної та державної єдності із Руссю-Матір’ю. Захопивши Київ, Боголюбський віддав місто на триденне розграбування своїм ратникам. До цього моменту на Русі було прийнято поводитися подібним чином тільки з чужоземними містами. На руські міста ні за яких міжусобиць подібна практика ніколи не розповсюджувалася. Наказ Андрія Боголюбського показує, з точки зору Лева Гумільова, що для нього і його дружини Київ був настільки ж чужим, як який-небудь німецький або польський замок.
Дослідники зазначають, що Андрій Боголюбський не бачив для себе перспектив та зиску в Києві. Його намірами було відірвати Ростово-Суздальську землю від Києва, створити окрему державу зі своєю столицею та окремою церковною митрополією.
Як бачимо, «мишебратні» ратники Боголюбського повелися з Києвом, його святинями та мешканцями набагато жорстокіше, ніж це зроблять через сім десятиліть «монголо-татари». У світлі вищеописаного: руйнування Запорозької Січі, винищення Батурина, Київська різанина, вчинена Муравйовим у 1918-му, голодомори, ГУЛАГи, Іловайький «зелений» коридор, обстріл «Градами» житлових кварталів Авдіївки та Маріуполя, інші звірства москвинів на українських землях є не якоюсь випадковістю, винятком чи збігом обставин, а цілком очевидною закономірною лінією поведінки, рішень та подій, починаючи ще з дуже давньої війни москви проти Києва.
Полковник «Яр»