Міжорганізаційна єдність націоналістичних організацій необхідна

15 грудня 2018 року, в Києві, ВО ,,Тризуб’’ ім. С.Бандери, ОУН та КУН підписали заяву про створення єдиного Проводу Українських Націоналістів. Отже починає збуватися мрія, яку із нетерпінням чекали українці.

На запрошення організаторів, мав честь перебувати і виступати з вітальним словом. Ще раз вітаю своїх побратимів Віктора Сердульця-Яра, Богдана Червака та Степана Брацюня, з якими пліч-опліч, крокую разом уже більше 25 років.

Об’єднавчий процес, що триває в націоналістичному середовищі вимагає чітких, виважених та послідовних дій.

У зв’язку з цим, хочу нагадати мудру науку славної пам’яті Провідника ВО “Тризуб” ім. С.Бандери полковника Василя Іванишина і пропоную увазі вдумливого читача главу з його книги “На розпутті велелюднім”, що безпосередньо стосується цієї теми.

І. Міжорганізаційна єдність націоналістичних організацій необхідна. Ця необхідність мотивується:

а) станом кожного націоналістичного об’єднання – жодна з наших організацій не може самотужки успішно і в повному обсязі вирішувати ті проблеми, які диктують завдання й умови боротьби за УССД;

б) потребами націоналістичного руху – для ефективної діяльності він мусить мати єдиний авторитетний провід чи хоча б координаційний центр;

в) ситуацією в національно-патріотичному таборі – він розпорошений, безідейний, постійно використовується кон’юнктурниками, позанаціоналістичними і навіть антиукраїнськими силами;

г) розкладом сил в українському політикумі – у ньому донедавна домінували “червоні”, тепер – космополітичні сили: чисто прагматичні (“партії влади”) й олігархічні;

д) характером влади – вона демонстративно антиукраїнська і фактично веде щодо українців політику етноциду;

е) станом суспільства – воно почленоване за різними ознаками, ідейно і політично дезорієнтоване, постійно виступає об’єктом, а не суб’єктом політичних процесів, але останніми виборами підготовлене до сприйняття української національної ідеї і боротьби за неї.

ІІ. Міжорганізаційне єднання може бути механічним і органічним. І справа тут не тільки в меті об’єднання, але й у тому, якого типу організації консолідуються. Бо є велика різниця між згуртуванням організацій суто прагматичного типу та об’єднанням організацій ідеологічного типу.

1. Механічне єднання

Механічне єднання – це тимчасове згуртування конкурентів і перетворення їх на певний час у спільників на основі сьогочасного інтересу. Так єднаються партії, блоки, коаліції, фракції тощо. Наприклад, саме так виник блок “партій влади” на виборах-2002: ці партії відчули небезпеку для своїх інтересів на випадок політичної монополії СДПУ(о), створили блок “За єдину Україну”, позбавили адмінресурсу конкурента і виграли боротьбу за парламент. Підкреслимо: це було об’єднання виключно на основі інтересу, а тому і його виникнення, і ліквідація після досягнення мети були цілком закономірними.

2. Органічне єднання.

Органічне єднання – це природне об’єднання соратників на основі спільної ідеї. Для нас, враховуючи спільність історії і мети, тип і суть наших організацій, виправданим і можливим, ефективним і стійким може бути тільки цей вид поєднання.

“Механічне об’єднання, без справжнього узгіднення найважливіших справ нашої визвольної політики, без однієї спільної платформи, яка визначала б один шлях до однієї, спільної мети, – не тільки що не скріплювало б цілості української політичної енергії на шляху визволення, але й гальмувало б акцію складових частин нашої політичної дійсності та нейтралізувало б досягнення їх позитивної роботи”, – застерігав С.Бандера.

І всі попередні спроби консолідації зазнали невдачі саме тому, що не була врахована специфіка націоналістичних організацій: вони ідеологічні дефінітивно, а тому спроби їх поверхового єднання (тільки на основі тимчасового інтересу) завжди були і будуть приречені.

ІІІ. Поєднання націоналістичних організацій можливе тільки як органічне, тільки як поетапне і тільки як таке, що послідовно здійснюється на різних рівнях: ідейному, ідеологічному, програмовому, політичному, організаційному, зрештою – на суто особистісному.

Ідейний рівень.

Ідейний рівень – перший і визначальний у консолідаційному процесі. Це тільки так здається, що раз усі наші організації називаються націоналістичними, то й ідейний комплекс у них ідентичний. Насправді навіть розуміння української національної ідеї має в різних організаціях такі “нюанси”, які фактично ставлять їх у різну політичну позицію (переконатися в цьому буде дуже легко за їх ставленням до інтерпретації української національної ідеї у цій праці). То ж поки не окреслено прийнятний для всіх формат комплексу основоположних ідей і не досягнуто єдиного їх трактування, про об’єднання нічого й говорити. І навпаки. Досягнення єдності на ідейному рівні знімає масу протиріч, послаблює дезінтеграційний вплив інших відмінностей і відкриває можливість для поглиблення консолідації.

При цьому слід врахувати, що на рівні ідей не може бути домовленості, компромісу, частковості: український націоналізм один, кожна його ідея перевірена часом і вогнем боротьби, за ідейну чистоту і повноту націоналізму заплачено великою кров’ю. Націоналізм – надбання нації, а не власність якоїсь організації. Тут діє максималістське або-або: або все – або нічого, або націоналізм – або не націоналізм, – бути “трохи націоналістом” не вийде.

Компроміс у сфері ідейності – це не політична мудрість, а ренегатство чи навіть зрада.

Ідеологічний рівень.

Ідеологічний рівень – це наступний етап поступового зближення. Не буде ніякої консолідації між організаціями, які однаково називаються, але вкладають у назву “націоналізм” різний зміст. Організація може бути основною чи фасадною, політичною чи громадською, партійного чи орденського типу, але їх ідеологія мусить бути єдиною. Бо немає, наприклад, політичного чи громадського націоналізму. І ніщо не втримає разом націоналістичні організації, якщо їх не буде об’єднувати спільна ідеологія українського націоналізму. Досягти тут єдності зовсім не просто. Але необхідно. Інакше замість вимріяної єдності матимемо стільки “єдиноправильних” “українських націоналізмів”, скільки маємо організацій та ідеологів.

Результатом і “вінцем” ідеологічної єдності міг би стати спільний для всіх єдиний ідеологічний центр із визнаним усіма організаціями друкованим органом, де публікувалися б бездискутивні ідеологічні матеріали, схвалені до друку авторитетними для всіх членами редколегії, спільною конференцією чи Збором. Саме так свого часу налагодив процес витворення ідеології організованого націоналізму славної пам’яті полковник Євген Коновалець. Дивно і прикро, що доводиться закликати націоналістів учитися в наших великих Провідників…

І ще. Ідеологічна єдність передбачає й ідеологічну конфронтацію – нетерпимість до свідомих ренегатів, фальсифікаторів, провокаторів, ворогів нашої ідеології. Якщо не берегти і не захищати чистоту нашої ідеології, то вона перестане бути ідеологією, а множення числа псевдонаціоналістичних об’єднань буде продовжуватися.

Програмовий рівень.

Програмовий рівень – це єдність концепції національно-визвольної боротьби і державотворення, яка досягається на основі єдності ідейної та ідеологічної. Саме на цьому рівні визначаються єдині, спільні й обов’язкові для всіх стратегічні напрямні і пріоритети у боротьбі за державність нації. Інакше - розбрід, розколи, отаманщина. Програмова єдність цементує єдність організацій, різних за типом і формою, дозволяє сповна використати специфічні для них особливості, діяти на добро спільної справи. Ідейно-програмова спорідненість перетворює зовні різні організації в природних соратників: ми не можемо бути конкурентами, бо успіх кожного стає досягненням усіх.

Недоцільно в цьому тексті наводити наявні факти кричущих програмово-концептуальних розходжень: іде консолідаційний процес, то ж не варто різними “правдами” захаращувати шлях до вимріяної єдності. Але й ігнорувати цих розбіжностей не можна: без єдності на програмовому рівні всяке об’єднання втрачає будь-який сенс.

Політичний рівень.

Політичний рівень єднання завжди актуальний, але ефективним у справі консолідації він стає тільки після досягнення єдності ідейної, ідеологічної та концептуально-програмової. Тоді і тільки тоді реальністю, що працює на об’єднання, стануть постійні спільні політичні акції, повсякчасна координація і планування політичних дій – з урахуванням специфіки кожної організації та спільних сил, спільні завдання актуальної політики, творення спільного політичного центру: як мінімум - координаційного.

Результатом такої єдності на політичному рівні перед майбутніми виборами мав би бути єдиний блок націоналістичних організації – для самостійних дій, для переговорів про можливу консолідацію на основі загальнонаціональних інтересів (в ідеалі – на основі української національної ідеї) з іншими блоками державницького характеру чи для підтримки претендента на пост президента, який іде на вибори під прапором української національної ідеї і готовий до співпраці з нашим середовищем як до, так і після виборів.

Гарантом дотримання домовленостей між таким блоком і кандидатом (майбутнім президентом) стане не тільки об’єднане, дієве і політично активне націоналістичне середовище (а це вже буде чимала сила), але й мільйони тих українських патріотів, які давно чекають на єдність націоналістичних сил, на справді націоналістичну політику, на реальну боротьбу за державність української нації.

Це наша спільна вина, що зараз вони розпорошені по середовищах, політична мета яких часто дуже далека від ідеї української національної держави.

Організаційний рівень.

Організаційний рівень може бути актуальним тільки після того, як буде пройдено шлях ідейного, ідеологічного, програмового та політичного єднання. Ідейно-світоглядна єдність – неодмінна передумова організаційного об’єднання націоналістичного середовища. Тільки тоді відбудеться його природна структуризація, з’явиться можливість і навіть виникне необхідність створити єдиний провід націоналістичного руху, у якому закономірно займе провідне становище єдина ОУН, у якому нинішні партії або об’єднаються в одну, або буде визнано за доцільне зберегти їх як окремі структури для ефективнішого діяння в різних сферах і стратумах суспільного життя, а численні громадські організації будуть діяти кожна відповідно до своєї специфіки, але за єдиним планом.

“Забігання вперед”, намагання негайно, методом “великого стрибка” організаційно поєднати все і всіх – у надії потім, “коли вже будемо разом”, директивно і в порядку організаційної дисципліни домогтися єдності на інших рівнях, – зрозумілі, але не виправдані, бо шкідливі. Так ми погубимо саму ідею єдності, створимо передумови для чергового розколу, ще більше розчаруємо і наше членство, і наших симпатиків.

Особистісний рівень.

Особистісний рівень – рівень особистих контактів (передусім керівників націоналістичних організацій) – має бути наявний на всіх етапах консолідації і навіть за відсутності такої. Ці контакти можуть бути офіційні і неформальні, регулярні і принагідні, планові і спорадичні, але вони мусять бути. Вони прискорюють процес консолідації або хоча б частково компенсують його відсутність. Особисті зустрічі і приватні розмови знімають напругу конфронтацій, допомагають знайти шлях до міжорганізаційного порозуміння, запобігають організаційним діям “під гарячу руку”, після яких порозуміння стає дуже проблематичним.

Сектантська самоізоляція від “грішників” шкідлива для справи, а тому їй не повинно бути місця в нашому середовищі – як і заочним присудам чи забороні членству контактувати з учорашніми побратимами з “єретичної” організації. Так діють тільки слабкі лідери, для яких власний гонор важливіший за добро справи і які не впевнені у переконаннях свого членства.

Нас може різнити дуже багато чого, але визначальним у стосунках націоналістів має бути те, що робить нас націоналістами, що ми найбільше цінуємо в собі, а тому повинні шанувати це в інших.

Для нас, для нашої Організації – це не просто теорія чи добрі побажання: саме через взаємини на особистісному рівні нам вдалося провести низку успішних та значимих акцій і з ОУН-М, і з СНПУ, і з людьми та об’єднаннями з інших середовищ. Якісь заходи ініціювали вони, якісь – ми, але завжди вигравала спільна справа. Такий закон національно-визвольної боротьби: у ній або всі виграють, або програють теж усі.

Тому треба визначитися, якого поєднання ми хочемо і як далеко готові зайти в об’єднавчому процесі. Від цього залежатиме, що саме з перерахованого стане об’єднавчою домінантою, якої форми набере це об’єднання, якою має бути методика його досягнення. Зараз є добра воля до єдності. Тепер вистачило б тільки терпіння і мудрості пройти цей нелегкий шлях до кінця і не бокуючи від проблем. Ми всі від цього виграємо. Тим паче, що кожна організація нагромадила значний досвід практичної політики, яким може суттєво збагатити й посилити весь націоналістичний рух. От тільки не завадили б цьому амбіції та отаманщина, за якими завжди стоїть одне - брак націоналізму в конкретних людях.

Є ще одна проблема на шляху консолідації. Вона виникла давно, але й досі не знята часом. А за консолідаційним поспіхом можна непомітно впустити в наше середовище те, чому місця в ньому не повинно бути.

Ось що пише з цього приводу О.Баган: “…Зараз дуже багато політиків видає себе за націоналістів, б’ючись в груди, а своєю невизначеністю, часто навмисним затемненням власних позицій лише дезорієнтує народ, розмиваючи взагалі поняття націоналізму. Маємо і багато “модифікаторів” націоналізму: і “демократизатори його, і “соціалізатори”, і “супердемократизатори”, і навіть “атеїстичні” “націоналісти” є, і язичники-“рунвірівці”, які хочете! Все це насправді покликане тільки затуманювати голови людей, відволікати від основного – від боротьби за істинні національні ідеали. Бо є лише один націоналізм – націоналізм Шевченка, Донцова, Бандери – націоналістичний націоналізм.

У 1954 році з приводу подібних інсинуацій навколо святої Національної Ідеї у статті “Фальшування визвольних позицій” С.Бандера писав: “Найшкідливішим для революційного руху, який своїми ідеями мобілізує народ до боротьби, є якраз притуплювання, підмінювання його ідей, створення баламутства щодо його ідеологічних, програмових і політичних позицій. Коли це роблять вороги і політичні противники, то їх намагання завжди мають менший вплив. Але значно більше шкоди може постати, якщо таку роботу проводять такі чинники, які зараховуються до складу самого руху та мають будь-яку легітимацію виступати від його імені” (О.Баган,“Націоналізм і націоналістичний рух”, 1994, стор.162).

То ж саме на ідейних засадах треба чітко “визначити формат учасників об’єднання” (І.Гавдида). Інакше не уникнути і “притуплювання”, і “підмінювання”, і “баламутства”.

Підполковник запасу ВО «Тризуб» ім. С.Бандери

Іван Сута-Вітер