Квітень 2018
Без Криму не може бути стабільної Української держави
Петро Болбочан — уродженець родини священика з Хотинщини (Буковина), випускник Кишинівської духовної семінарії та Чугуївського піхотного юнкерського училища, виділявся серед патріотично налаштованої української інтелігенції початку XX ст. глибиною бачення політичної ситуації, відповідальним ставленням до своїх обов’язків. Неодноразово проявив себе як професіонал під час Першої світової війни. Він, будучи офіцером 38-го Тобольського полку, за виявлену хоробрість був нагороджений рядом орденів. Будучи одним з найуспішніших командирів Армії Української Народної Республіки, Болбочан не лише відзначився організацією низки перших українських військових частин, чисельними перемогами над більшовицькими військами, але й проявив талант непересічного політичного діяча. Він чи не єдиний в критичні дні листопада 1918 року намагався примирити адміністрацію Павла Скоропадського та українських соціал-демократів. Слід зауважити, що у керованих ним військових частинах панувала зразкова військова дисципліна, вони були найбільш боєздатними та найкраще виконували поставленні завдання.
10 квітня 2018 р.
Про дестабілізаційні мантри
Схоже, Третього Риму з Росії, як би не надувалися щоки, не получається. Виходить щось на кшталт Третього Рейху, що, тим більше, не полегшує життя ні світу, ні країнам-сусідам, та й галюциногенні марення поки що тільки згущуються. Під цей шумок на Сході України вже скоро п’ятий рік точиться війна, яку фахові люди чомусь нарекли гібридною. Хоча, слід визнати, там таки переважають речі прості, відчутні на дотик: кров і залізо, вогонь і смерть. Але наразі не про це.
2 квітня 2018 р.