Бій УПА на Київщині
Ще на першому курсі університету захопилася романтикою повстанської боротьби і героїзмом їх учасників. Мені дуже кортіло віднайти хоча б частинку цього руху на терені рідної Київщині і я її знайшла. Тепер для усіх це відома сторінка історії УПА - рейд ранньої весни 1944 р., а колись була лише стаття на історичній правди Andriy Matskiv .
У 2014 році любитель авантюр своєї дівчини-історикині Мишко Адамчак повіз мене на захід, де річка Тетерів розділяє дві області Київську та Житомирську. Там серед неймовірно пишних та зелених лісів розкинулися українські села. Як досі пам’ятаю ту красу природи у поєднанні із скромними хатами майже безлюдного краю. Де-не-де ще зустрічаєш коней, мажі і привітних бабусь, які, звісно, про повстанців не чули, але багато чого іншого повідати можуть.
Так ми опинилися у Мигалках — селище у Бородянському р-ні, де прийняв 30 березня 1944 р. останній свій бій повстанський відділ “Базар”.
У Мигалках 1944 р., втомлені несприятливою сніжною погодою (як тепер), голодні повстанці зайшли за харчами до села. У той час за відділом полювало НКВС. Саме частини останнього розташувалися у Мигалках і вичікували появи “бандер”. Повстанці, розуміючи, що опинилися в оточенні, вирішили давати бій. Так після обіду 30 березня залунали перші постріли. Повстанці зайняли оборонну позицію у формі трикутника. Праве крило - бунчужний Залізняк, ліве - Ярий, сзаду - Лисогір. Червоні весь час атакували. Атаки повстанців раз у раз відбивалися. Кулемети переходили з рук в руки, бо кулеметники гинули або були ранені. Лисогір отримує рану в груди і розриває себе гранатою. Командир Ярий - важкопоранений. З великим жертвами з обох сторін бій триває з 15 до 19 години вечора. Після важких втрат ворожі сили відступили.
Жертви у бої біля с. Мигалок є великими, як для рейдучого з’єднаня - 9 стрільців потрапили до рук НКВС, 20 загинуло, 10 лишилося пораненими. Про втрати з боку червоних дізнаємося від 2-ох полонених, котрі розказують, що жертви НКВС є великі -120 убитих рядових і офіцерів, ранених число невідоме.
Загалом бій біля села Мигалок оцінюють, як повстанські звіти, так і звіти НКВС, як один з найбільших сутчок між червоними і рейдуючим відділом на Східних теренах. Сьогодні нам про сі події 1944 року нагадує у с. Мигалки могила і пам’ятна дошка поруч. Місцеві розповідають, що тодішний голова селища після бою наказав молодим дівчатам - 20-річній Ганні Герасименко і її сестрі Зінаїді викопати могилу “для бандер”, погрожуючи за невиконання відправити на Донбас. До ями було спочатку принесено трьох молодих хлопців, одного з яких Ганна впізнала: він заходив до них напередодні з іншими повстанцями просити хліба, не шкодячи, а вічиливо звертаючись по допомогу. Невдовзі до могили було підвезено ще 9 хлопців.
Від тоді на місці поховання лишився невеликий горбик. Коли робили автобусну зупинку, то дорога мала йти через нього, бо ніхто вже й не знав, що там поховані люди. Тоді Ганна Герасименко, що у свій час копала могилу, підійшла до робітників, оповівши про тутешнє захоронення. Тоді дорогу зробили на декілька метрів далі.
