Українцям не потрібен бунт, аби замінити шило на швайку, а – всеохопна Національна революція!
Український народ в умовах узаконеної на державному рівні системи національного поневолення, грабунку і правової незахищеності перед чиновницьким свавіллям, в умовах тотального зубожіння багатьох верств населення на тлі стрімкого зростання статків невеликої кількості “обраних” і їхніх прислужників – має право як висловлювати своє невдоволення цим становищем, так і підніматися на боротьбу для звільнення своєї шиї від важкого й ненависного ярма.
Але цими справедливими прагненнями вкотре зловживають різного ґатунку пройдисвіти, котрі народне обурення намагаються використати для досягнення своїх приватних інтересів.
Вони вміють по-акторськи майстерно озвучувати біди народу. Говорити правильні речі, аби викликати до себе довіру і досягти необхідного резонансу з масою невдоволених. Поет із Закарпаття Петро Скунць писав про таких: “Там недовго стати правдою юрби: Довести голодним, що вони голодні,. Донести горбатим, що у них горби,. Й умлівати з віри, що з тобою згодні.”
І вкотре доведений до відчаю народ купується на красномовне озвучення загальновідомого, на рясні обіцянки змін без ознайомлення з механізмами їх здійснення.
І знаходяться ж українці, які знову і знову стають співучасниками описаного класиком англійської літератури Вільямом Теккереєм метушливого балагану, організованого для відволікання уваги нерозважливих ґав від зрізання злодюжками їхніх гаманців. Тепер ще й із закордонними гастролерами на сцені…
Невже забулися ті часи, коли українці, зачаровані “харизмою” Віктора Ющенка, некритично наділяли його якостями, які хотіли би бачити в своєму лідері, та якими він насправді й близько не володів; уособлювали в його персоні свої сподівання і не усвідомлювали відсутності у “месії” та його оточення бодай якоїсь стратегії змін на користь українського народу.
Не хочуть зрозуміти, що “Хорошою” буває не та влада, яка складається з хороших людей, а та, яка перебуває під постійним, щоденним контролем і тиском обʼєднаного національною ідеєю народу" (В.Іванишин). Не цілком усвідомлюють стан бездержавності української нації, тому вірять тим, хто закликає до боротьби із наслідками, а не з причинами їх виникнення. “І знову висувають, як прапорне, гасло: “За демократичний лад в Україні”, а не гасло “За самостійну національну державу українського народу”. (С. Бандера, “Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанс”).
Підтримка тих, хто намагається ощасливити “народ” винятково “розвитком і зміцненням демократичної, соціальної, правової держави” на кшталт США, де “добре всім”, а титульній нації належить роль “індіанців”, де українській нації залишають минуле, але позбавляють повноцінного майбутнього — не наш, не націоналістичний шлях.
Ми закликаємо до якісних загальнонаціональних і державотворчих перетворень. До впровадження комплексу заходів, окреслених терміном Національна революція. Не заміни одних панів на інших в умовах функціонування режиму внутрішньої окупації, а запровадження дієвих механізмів Націократії, за допомогою яких український народ, керуючись інтересами всієї нації, стає найвищою гілкою влади в Україні — установчою. Затверджує конституційні норми, котрі справді забезпечуватимуть нації можливість повноцінного Буття. Утверджує свою національну волю як найвищу домінанту. Стає не лише джерелом влади в країні, а й її безпосереднім уособленням з усією повнотою повноважень для впливу на ухвалення рішень в країні. А це неможливо без формування й розвитку системи національного народовладдя. Без неї будь-які зміни – то лише косметичний ремонт. Лишень “покращення умов перебування невільників у в’язниці” (В. Іванишин) замість цілковитого звільнення.
Бачення потрібних країні змін нашою організацією описано в “Програмі реалізації української національної ідеї в процесі державотворення” та праці Провідника ВО “Тризуб” ім. С. Бандери Василя Іванишина: “Національна громада”. Це наша відповідь на злободенне питання: “що, як і з ким робити?”
І вкотре невтомно цитуємо настанову нашого Провідника Василя Іванишина: “Без вирішення головного політичного питання – створення української національної держави (УССД) – жодна інша (соціальна, економічна, політична, освітня, культурна, релігійна тощо) проблема ніколи не буде вирішуватися на користь народу.”
Ми знаємо як перемогти! Ми можемо перемогти! І переможемо!
***Віктор СЕРДУЛЕЦЬ,
Головний командир ВО “Тризуб” ім. С. Бандери***