Те, що для нас національна трагедія, для когось – "лише політика"
Уряд Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії вчергове відмовився визнати Голодомор 1932–1933 років в Україні геноцидом. Це сталося на спеціальних парламентських слуханнях в Лондоні, ініційованих депутатом від правлячої Консервативної партії пані Полін Латам.
Полін Латам розповіла, що дізналася про Голодомор від своїх виборців з української громади в окрузі англійського міста Дербі й висловила думку, що про сталінські злочини в Україні повинні знати усі, хто вивчає історію.
“Я досі, справді, не можу зрозуміти, чому ми дотепер не визнали це геноцидом. Мені важко зрозуміти, чому Міністерство закордонних справ цього не робить, подаючи різноманітні виправдання. Якщо користуватися будь-яким нормальним визначенням, що таке геноцид, так, як його визначив Рафаель Лемкін, правник, автор даного терміну, то жодних питань стосовно того, що український голод був таким, немає.”, — заявила політик.
Колега Латам, також депутат від Консервативної партії, Джон Віттінгдейл заявив, що вважає потрібним винесення цього питання на парламентські дебати. А на прохання пояснити причини стриманості Лондона у визнанні геноциду в Україні, обмежився словами, що “усе це – просто політика”.
Звісно, політика. Бо не визнаючи Голодомор 1932-1933 років в Україні – злочином (актом геноциду), офіційний Лондон прагне уникнути підстав для аналогічних дій щодо власного злочину, відомого як Велиикий голод в Ірландії (ірл. An Gorta Mór) у 1845-1849 роках. У результаті якого загинуло до 1,5 млн ірландців і ще 1,5 млн змушені були покинути свою Батьківщину.
1996 року Френсіс Е. Бойл, професор права в університеті штату Іллінойс в Урбана –Шампейн, написав доповідь, підготовлену на замовлення розташованого у Нью-Йорку Комітету з Ірландського голодомору/геноциду, в якій ідеться про те, що британський уряд навмисно тоді впровадив расову та етнічну політику, спрямовану на знищення групи, повсюдно відомої як ірландський народ, і що політика масової смерті від голоду заслуговує називатись геноцидом за Гаазькою Конвенцією 1948 року.
От і виходить: те що для нас біль і національна трагедія, для когось просто “політика”.
Цікава історична паралель. Лорд Джон Рассел, тодішній прем’єр-міністр Обє’днаного Королівства, заявив, що «суд Божий послав лихо, щоб провчити ірландців». А ось що заявляє патріарх московської православної церкви в Україні Онуфрій: “Голодомор —это было вразумление, усмирение со стороны Господа нашей гордыни”. Окупанти різні — політика одна — блюзнірське виправдання злочинів.
Меморіал жертвам Голодомору 1845-1849 рр. у Дубліні
Так само офіційний Єрусалим ніколи не визнає факт геноциду українців більшовицькою москвою. Бо ревно оберігаючи інформаційну монополію на статус “народа-жертви геноцидів”, не допустить аби прізвища причетних до цих злочинів Когана Лазара Йосиповича, Бермана Матвія Давидовича, Плінера Ізраїля Ізраїльовича, Начальників ГУЛАГу ОГПУ — НКВД різних років, а також Ягоди Генріха (Єноха) Григоровича (Гершеновича), Миронова (Кагана) Лева Григоровича, Кацнельсона Зиновія Борисовича, Іванівського (Гібшмана) Ізраїля Давидовича, керівників ОДПУ (політичної спецслужби при РНК СРСР) — безпосередніх виконавців наказу кремля винищувати українців, стояли поруч із прізвищами катів засуджених за аналогічні злочини Нюрнберзьким трибуналом у 1945-1946 роках.
Надзвичайний та Повноважний Посол Держави Ізраїль в Україні у 2007-2011 рр. Зіна Калай-Клайтман так і заявила, що “Ізраїль не мав і не має наміру визнавати Голодомор геноцидом української нації”.
Ось така… Політика!
Для нас історична пам’ять та справедливість, понад політикою. Ми не боїмося визнавати злочинцями тих із походження “українців”, котрі допомагали катові знущатися з нашого народу: “Помогали москалеві Господарювати, Та з матері полатану Сорочку знімати. Помагали, недолюдки, Матір катувати”. Їхні прізвища також звучатимуть під час Міжнародного Трибуналу над злочинами більшовизму-комунізму.
Віктор СЕРДУЛЕЦЬ