З ратищами — на кулемети
Півострів Трахтемирів — легендарна місцевість в середній течії Дніпра.
Археологія свідчить про безперервне заселення цієї місцини протягом 120-130 тисяч років. З тих часів ці землі були свідками історії.
У 5 столітті до народження Христа, їх відвідав «батько історії» Геродот. Не виключено, що саме в місцевому поселенні сколотів, одному з найбільших серед віднайдених, площею близько 500 гектарів, він почерпнув чимало матеріалу для своєї «Мельпомени».
Ця місцевість буквально дихає історією: Вікентій Хвойка вперше розкопав тут (в урочищі Зарубинці на місці давньоруського міста Заруб) поселення «зарубинецької культури», тут знаходиться найбільший в Україні козацький некрополь. У добу Козаччини на території Трахтемирова функціонував козацький шпиталь при монастирі, і тут же (в Жердевій долині) у XVI-XVII століттях працював козацький уряд, обирали гетьманів, приймали іноземних послів і майстрували козацькі флотилії. Звідси виходили у далекі походи. З того часу за Трахтемировим закріпилася назва «Козацька столиця». Неподалік була підписана «Переяславська» угода з московитами.
Дніпрові хвилі щодня виносять на берег тисячі артефактів — невербальних свідків та доказів як великих звершень, так і великих злочинів проти нашого народу.
У вересні 1943 року тут була розіграна жахлива за своїми масштабами драма. Прагнучи будь-якою ціною захопити Київ до 7 листопада — річниці більшовицького перевороту 1917 року, кремль віддав кривавий наказ: не рахуватися з людськими втратами. Командування операцією доручили генералу Ватутіну. І Ватутін ревно виконував злочинну команду.
Коли забракло регулярних військ, поповнення набирали з так званих «оточенців», — українських селян, від старого до малого, із Черкащини та Полтавщини, котрі волею долі опинилися під гітлерівською окупацією. Ці солдати, “чорна піхота”, йшли без належного озброєння і підготовки. Саме про них писав Олександр Довженко: “… в бої гонять погано навчених, на них дивляться, як на штрафників, і нікому їх не жаль, нікому.”
На місці сколотського городища археологи знаходять зразки зброї тих далеких часів: вістряки стріл кочівників та леза від ратищ оборонців. І тут таки, на місцях боїв Другої світової, залишки таких же дерев’яних ратищ із прикріпленими до них багнетами. Командування радянської армії кидало тисячі необстріляних українських селян без вогнепальної зброї проти гітлерівських кулеметів. Під шквальним вогнем ворога, вони, хто як міг: на човнах, тримаючись за дерева, колоди, дошки, плащ-намети, напхані соломою — «атакували». І тонули тисячами, і, видершись на берег, падали скошені свинцем, стискаючи в руках дерев’яні палиці або шматок цеглини замість рушниць.
На встановленому місці загибелі кількох українців, в околицях села Великий Букрин, козаки місцевої застави та київський загін ВО «Тризуб» ім. С. Бандери ще в 2004 році насипали символічну могилу-курган та встановили на ньому перенесений з козацького кладовища кам’яний хрест. І щоразу прибуваючи сюди на таборування чи відпочинок, тризубівці молитвою вшановують пам’ять сотень тисяч тих, хто поліг тут через суперечку двох сатанинських імперій за панування над нами.
Під час візиту в останніх числах липня до дитячого спортивно-патріотичного табору «Трахтемирівська Січ», тризубівці традиційно відвідали і козацькі могили, і пом’янули тих козацьких нащадків, котрі загинули на «Букринському плацдармі» в 1943-му.
А на березі, поміж череп’ям трипільської чи черняхівської кераміки, часом можна надибати й людські кості та черепи часів Другої світової.
Прес-служба ВО «Тризуб» ім. С.Бандери