ВО «Тризуб» ім. С. Бандери — 24 роки в боротьбі за УССД
(витяг із виступу Головного командира Організації полковника «Яра» на VIII Великому Зборі «Тризубу»)
«Сьогодні ми підбиваємо підсумки зробленого протягом звітного періоду, і нинішній день – це перший день підготовки до наступного Великого Збору “Тризуба”. Усі супровідні питання ми вирішили до того, бо їхнє обговорення і вирішення на Зборі не може бути продуктивним. Адже тут зібрані люди, значна частина з яких, враховуючи специфіку нашої Організації, часто не проінформована про суть тої чи іншої проблеми. Тому всі ці справи треба й надалі вирішувати наперед, а Збір має бути чимось надзвичайно важливим в житті Організації – саме як зустріч побратимів для окреслення свого місця в боротьбі, для самооцінки, для осмислення пройденого шляху, для внесення тих структурних чи кадрових змін, які треба терміново зробити для користі Справи, і для визначення перспективи: що і як робитимемо в перспективі.
Чому ми так ставимо питання? Чому я так деталізую проблематику способу вирішення внутрішніх організаційних проблем? Тому що завжди є спокуса розширення організаційної демократії, обговорення всього на світі, кожної дрібниці… Не робімо цього – це згубний шлях, це погубило багато хороших організацій…
Коли в нас виникає потреба змінити керівництво, ми так і робимо – без паніки і страху за цілісність Організації. Ми вже тричі змінили керівництво – і нічогісінько Організації від того не сталося, навпаки, кожного разу вона отримувала потужний стимул і діяла ще краще. Так, щоразу на Великому Зборі ми легітимізували, узаконювали цю заміну, але жодного разу в нас це не перетворювалося в боротьбу за «владу», за «крісло», голоси тощо. Бо керує нами не особистий інтерес, не бажання вибороти якусь владу, потрапити в якісь списки чи ще кудись, а прагнення краще зробити справу, в ім’я якої ми стали в стрій. Нас об’єднує спільна Ідея, нас об’єднує спільна Справа, нас об’єднує, хлопці, спільна доля. І просто Божа ласка над “Тризубом”, що в нас організаційні стосунки будуються на засадах побратимства, а не конкуренції, гризні, протистояння, самоствердження і так далі. Ми маємо всі підстави довіряти один одному, і мені особливо приємно переживати отой момент, коли влада в “Тризубі” безболісно переходить від одного керівника до іншого.» (із виступу засновника, першого Головного командира і довічного Провідника «Тризубу» В. Іванишина виголошеного на V Великому Зборі Організації в 2005 році).
Провідник говорить про приємність переживання моменту, «коли влада в “Тризубі” безболісно переходить від одного керівника до іншого». Бо не завжди так було. Були неприємні моменти, коли не всі члени організації спокійно сприймали кадрові зміни… Але у всіх вистачало мудрості не клонувати «Тризуб». І це є предметом гордості нашої організації. «Тризуб» зажди залишався єдиним і неподільним, і в цьому аспекті унікальним. Бо організацію цементували не постаті, не особи навколо себе, нас гуртувала ідея, а от вона не покидала Тризубу за жодних обставин. Бо такий наріжний камінь заклав у її основу геній Провідника Василя Іванишина.
І я не дарма зачитав витяг із виступу Василя Іванишина дванадцятирічної давнини. Не відаю, чи знайдеться ще в Україні якась суспільно-політична організація, в якій її нинішній керівник міг би отак цитувати своїх попередників. Багато хто з діячів, соромиться згадувати й те, що сам говорив рік-два тому, пристосовуючись усяк час, немов персонаж фільму «Весілля в Малинівці», до поточної кон’юнктури.
«Тризубу» нічого соромитись. Ми від початку свого заснування базували свою діяльність на засадах ідеології українського націоналізму в інтерпретації Т.Шевченка, М.Міхновського, Д.Донцова, С.Бандери; оцінювали людей і події крізь призму добра чи шкоди нації, а не особистого чи корпоративного добробуту. А тому запросто можемо поширювати свої матеріали десяти і двадцятирічної давнини.
Лише змінюючи там прізвища президентів, прем’єрів, міністрів, політиків, діячів культури тощо. Бо, як десять і двадцять років тому, не вирішене головне політичне питання — державність української нації. В Україні, за пройдені роки незалежності, українська національна ідея так і не була закладена в основу новітнього державотворення. Тому написане аторами тризубцями протягом минулих років і досі залишається актуальним.
Та зміни в національному бутті все ж відбулися і в тому чимала заслуга нашої організації. Коли інші «теж націоналісти» (визначення В. Іванишина) поставили націоналістичний рух на службу собі і крутили ним, підмінюючи поняття, як циган сонцем, то «Тризуб» виконував роль ідеологічної скелі, об котру розбилося чимало ідеологічних махінацій. Саме завдяки йому український націоналізм став політичним чинником в Україні, а не перетворився на релікт славного минулого та опортуністичне ґешефтярство сьогодення. За це нас ненавиділи й чужі, бо єдино ідея українського націоналізму стоїть на заваді їхнім планам цілковитого поневолення українців, і так звані «свої», бо заважали їм, у їхньому заробітчанському пориві, монополізувати право інтерпретації націоналістичних засад під себе і під роботодавця з Вашинґтону, Брюселю, Тель-Авіва, Москви, Варшави чи «місцевого» з Дніпропетровська, Києва; Донбасу.
Але на кривавому зламі 2013-14 років сталося те, до чого «Тризуб» імені Степана Банддери готувався протягом більш як двадцяти років, час од часу, проводячи репетиції (Акція «Україна без Кучми», «Помаранчевий майдан», «Податковий майдан»). І саме тризубівці виявилися готовими до виклику: єдина структурована, ідейно вмотивована, дисциплінована сила, котра згуртувала навколо себе рішучих і дієвих патріотів, дала бій режиму й здобула локальну, але потужну в психологічному контексті перемогу, після якої народ повірив у свої можливості, побачив подальшу перспективу вільного життя, а не рабського існування. Сила, котрій, цитую: «з її печерними ідеями Бандери в сучасному прогресивному світі», пророкували вічний марґінес у западенському запіллі і несприйняття суспільством України. Час показав чия правда.
На кадровій і почасти ідейній базі Організації започаткувався широкий рух, котрий оформився у НВР «Правий сектор», який мав задатки, але не можливості, стати зародком майбутнього ордену. Масовий наплив кон’юнктурників та засланих деструктивних елементів унеможливив цей процес. А «Тризуб» на той час не володів необхідними ресурсами аби ефективно їм протидіяти. Варто відверто зізнатися, ми до того не були готові.
Внаслідок розпаду «Правого сектора» з’явився цілий спектр націоналістичних організацій. Але згодом оформилося й порозуміння між ними. «Тризуб» також зіграв у цьому процесі свою вагому роль. Скажімо, на засіданні по узгодженню тексту спільного маніфесту, серед представників трьох націоналістичних структур, половину складали колишні і теперішні тризубівці. Це більш, ніж показово.
За цей час національна ідея загалом перетворилася на значно впливовішу силу України. Ставлення до націоналістів змінилося з початком московсько-української війни… розуміння націоналістичної ідеї стало значно зрозумілішим суспільству, і більшою стала підтримка, особливо серед військових, що дуже важливо.
На жаль, «Тризуб» вийшов із цих подій досить «пошарпаним», а членство тимчасово дезорієнтованим. Так тривало три роки поспіль. Донині. Але ми люди характеру: «Бо плач не дав свободи ще нікому, а хто борець, той здобуває світ!». Впали, загоїли рани, встаємо і вперто рухаємось далі.
Бо є необхідність зберегти і відродити організацію, котра твердо стоїть на засадах: «встановлення влади українського народу, а не влади над ним». «Націоналістичну організацію орденського типу, створену не для виборювання влади для свого членства чи керівництва, а для культивування, поширення і реалізації української національної ідеї – побудови в Україні української національної держави з дієвою і всеохопною системою українського національного народовладдя». Бо до «безсрібників» завжди більше довіри.
Пригадую минулі часи: після багатьох зустрічей з громадою, люди підходили з одним питанням: «ну чому ж ви не йдете до влади? Ви єдині, в цьому морі політичного ошуканства, псевдоборотьби та мискоборства, варті довіри». «Та тому і не йдемо, щоб не стати завтра такими ж як оті вищеназвані, і потім або позичати очі в Сірка, або вислуховувати прокляття на свою адресу. Бо не всі, хто йде у владу є злодіями та брехунами, але існуюча система влади в Україні примушує їх усіх ставати такими. Тому ми завжди залишаємося з народом, а із владою лише співпрацюємо, і лише у випадках, коли вона діє в цього народу інтересах. Це суттєва відмінність тризубу від організацій політичного спрямування, котрі прагнуть «ощасливити народ без участі самого народу» і лише замінити у владних кабінетах «тих поганих» на «себе хороших».
Хоча й тут «Тризубу» є чим похвалитися. НВР «Правий сектор», за основу своєї політичної програми, взяв розроблену В. Іванишиним «Програму реалізації української національної ідеї в процесі державотворення», яка й створювалась для того, аби стати для інших націоналістичних організацій, відправною точкою, в умовах тотальної відсутності державотворчих програм в політикумі України. Також, за наявності серед керівництва «Правого сектора» тризубівців, вдалося впровадити принцип «невиборювання владних крісел для свого керівництва»: кожен, хто мріє про депутатське або чиновницьке крісло, мусить скласти обов’язки члена Проводу. Це явище якісно нове у політичній практиці України. Але не в організації «Тризуб», бо на таких принципах організація і творилася.
Та, навіть при наявності численних патріотичних партій та об’єднань (блоків), боротьба за владу в Україні ще не стала боротьбою за Українську Самостійну Державу. Державу української нації на своїх етнічних землях. Державу, котра б забезпечувала інтереси української нації у всіх сферах її буття. Націоналісти ще не мають достатнього авторитету в більшості суспільства, аби переконати в необхідності такої боротьби й зробити йому щеплення проти «вірусу довіри» пройдисвітам, дурисвітам, пустомелям, блазням, манкуртам, лакузам великого капіталу та іншій нечисті, котра прагне одного — паразитувати за рахунок народу.
Такий необхідний авторитет може здобути лише націоналістичний орден на чолі з єдиним загальнонаціональним Проводом.
І саме «Тризуб» ім. С. Бандери якнайпослідовніший, так би мовити, лобіст творення такого «Ордену Української Надії» (формулювання В. Іванишина).
У цьому плані «Тризуб» і надалі має вести наступального характеру пропаганду. А оскільки дослухаються лише до сильних, організація повинна ставати сильнішою. А сила це не тільки в кількості членства і фінансових можливостях, а перш за все наявності авторитету, здобутого безкомпромісністю, безкорисливістю, чесністю, рішучістю, моральністю, відданістю ідеї та незламності духу. У цій площині «Тризуб» є досить конкуренто спроможним. Бо гуртує в своїх лавах пасіонаріїв, виховує людей характеру та ідеалістичного світогляду. У цьому й полягає наш найбільший потенціал.
І не забуваймо про те, що ми єдина в Україні націоналістична структура, котра беззастережно опирається на фундамент традиційного Християнства.
Тому з нами Бог, а відтак не важливо хто проти нас!