Продовжувати чи не продовжувати: про мораторій на продаж землі
Панівна у сучасному світі доктрина лібералізму з його ідеєю «вільного ринку», на якому «попит і пропозиція нічим не є обмеженою», нічим, окрім зажерливості й підступності багатіїв лукавих, котрі знедолюють, а потім до нитки оббирають своїх жертв,«прагне категорію «Бути» звести до категорії «мати». А з будь-якого об’єкту зробити товар на продаж» (П. Іванишин). Виховати суспільство із виключно споживацьким інстинктом — бездумних і бездушних рабів матеріальних речей, інфантильних істот, для котрих нова іграшка є вершиною щастя, а обіцянка її отримати приводом для беззаперечного послуху та доведених злиднями до відчаю сіромах, що за «кусень хліба» готові віддати/продати все на світі, включаючи власну особистість. Але існують святі речі, які товаром бути ніяк не повинні: честь, гідність, духовні і матеріальні святині народу, його історична пам’ять, батьки, діти, родина, друзі, Батьківщина (рідна земля), власна держава, майбутнє народу і нації.
Український націоналізм завжди базується у своєму осягненні чогось на непорушному правилі:
«те, що корисне для нації, сприяє її безпеці, добробуту і розвитку — є прийнятним; усе, що може зашкодити, призвести до занепаду, зникнення чи поневолення — неприйнятним за будь яких обставин.»
Українська земля для нас є чимось більшим, ніж родючі ґрунти і своєрідний «Золотий запас» країни. Вона, попри все інше, являється ще й магічною родовою колискою у якій протягом тисячоліть Україна-МАТИ виколисує-викохує покоління українців — націю хліборобів і воїнів. Орачів із оголеним мечем у руках, котрі за право господарювати на своїй землі, щедро кропили її у всі часи своєю та чужинською кров’ю, керуючись настановою: «Нам чужого не треба, а своє не дамо!»
Земля повинна мати господаря. Того, хто живучи із її плодів, обходитиме і дбатиме про неї, керуючись не тільки потребами сьогодення, але й турботою про нащадків, яким вона перейде у спадок. Цим українці завжди відрізнялися від представників кочових народів, над котрими, підсвідомо на генетичному рівні й досі правує принцип: «після нас, хоч потоп, хоч трава не рости».
Вільний продаж землі необхідний. Але!
Аби нам, українцям, не бути безправними наймитами «на нашій, не своїй землі», або власниками, але пустелі, після хижацького використання її чужинцями, диктувати умови на земельному ринку повинні винятково українські національні інтереси, а не так званий «вільний ринок», за яким насправді ховаються інтереси мега агрокорпорацій, що належать незначній кількості найбагатших сімей світу.
До прикладу, скуплені ними землі на Африканському континенті за декілька десятиліть нещадної експлуатації доведені до крайньої межі ерозії ґрунту, наслідком якої буде невдовзі повна втрата родючості. Їм вже потрібен український чорнозем. Тому застосовуючи свої засоби впливу, агромагнати взялися завзято переконувати українців у крайній необхідності зняття мораторію.
Знаючи, що доведені майже до краю зубожіння, українці ще й без належного правового захисту не є на цьому ринку конкурентоспроможними. До того ж купівля земель буде проводитися через посередників громадян України, для видимості, що вона залишається у власності українців.
Що ж робити у цій патовій ситуації, коли не вигідно для нас же самих і продовжувати мораторій, і його скасовувати?
Для зняття мораторію на продаж землі, і аби вона гарантовано залишилася власністю українців,необхідно встановити деякі запобіжники: впорядкувати державну правову базу та здійснити ряд інших заходів.
Оприлюднити повний реєстр сільськогосподарських угідь: рілля — землі, що систематично оброблюються і використовуються для посіву різноманітних сільськогосподарських культур; багаторічні насадження (сади, виноградники); перелоги (рілля, необроблювані тривалий час землі). Тільки ці землі повинні стати об’єктами вільного продажу. Але громадські сіножаті і пасовища (луки, що використовуються для сіножаті і випасу сільськогосподарських тварин), а також ліси, річкові, озерні, морські береги — повинні залишатися у спільній власності місцевих громад.
Державний земельний банк повинен надавати громадянам України безвідсоткові довготривалі грошові позики для можливості купівлі землі та господарювання на ній. Для цього держава повинна створити дотаційний фонд на випадок банківських ризиків.
Пріоритет для купівлі землі повинен надаватися громадянам України, котрі можуть документально підтвердити неперервність проживання свого та своїх безпосередніх предків на території України протягом не менше, ніж трьох поколінь. На цій підставі внести зміни до законів України про громадянство та його набуття з пріоритетами для «закордонних українців» (української діаспори в інших країнах).
Для ведення статистичного обліку відновити у всіх актах громадянської реєстрації графу національність, підтвердження якої також має бути засвідчена документально згідно з архівними даними. Етнічних українців в Україні проживає,за останнім переписом населення 76% від усіх громадян країни. 76% землі повинні бути у власності етнічних українців та їх родини, решта 24% — громадян України інших національностей.
Заборонити продаж землі іноземцям та особам із подвійним громадянством.
Іноземні громадяни можуть користуватися правом недовготривалої оренди. Розрахунок за оренду повинен вестися у грошовій валюті або продукцією відповідного до цінового курсу за обопільною згодою сторін.
Створити спектр дієвих інспекційно-контролюючих органів (державні і громадські та змішані) із широкими повноваженнями для контролю і запобіганню зловживань та махінацій у цій сфері. За порушення правил користування, недбайливого ставлення, земля повинна вилучатися у судовому порядку і потрапляти знову на ринок землі.
Цей дискусійний список не є вичерпним, може уточнюватися і доповнюватися. Та одне повинно залишатися незмінним: українці мають право бути господарями на своїй батьківській землі. Утвердження цієї непорушної умови буде запорукою подальшого розвитку, досягнення добробуту і процвітання, гідних перспектив на майбутнє для українців нації та громадян України інших національностей, твердим підґрунтям існування майбутньої справедливої без пана і холопа Української Самостійної Соборної Держави.
Але. Скасовувати мораторій в сучасних неоколінальних умовах панування режиму внутрішньої окупації — це перетворити українську дійсність на відомий сюжет народної казки «Коза-дереза».
Земельні питання можливо буде вирішити на користь українського народу лише в Українській Соборній Самостійній Державі. «Державі — української нації на українських землях, яка забезпечить українському народу гарантований розвиток, усім громадянам України – всебічну Свободу, Справедливість, Добробут. Державу із всеохопною системою національного народовладдя. У якій воля народу стане визначальним фактором, а сам він – головним суб’єктом державної політики».
«Бо доки не буде вирішене головне політичне завдання народу – створення української національної держави, – доти, як показує наша і світова практика, є і буде неможливим вирішення виключно на користь народу всіх інших проблем (політичних, економічних, соціальних, аграрних, правових, конфесійних, мовних, освітніх, культурних тощо)».(В. Іванишин)
Слава Україні!
Марко БЕЗЗЕМЕЛЬНИЙ