Вандейське повстання – французький Холодний Яр
Місяць березень знаковий в історії французького народу. Саме в березневі дні далекого 1793 року розпочалося славнозвісне Вандейське повстання. Перший силовий конфлікт між вандейцями та республіканцями відбувся 4 березня. А вже 11 березня кілька тисяч селян звільнило від республіканців місто Сен-Флоран.
Так звана «Велика французька революція» є однією з найтрагічніших сторінок не лише французького народу, але й усієї Європи. І коли ми бачимо нинішні європейські негаразди, зокрема засилля космополітизму й мультикультуралізму, то повинні розуміти, що витоки такої ситуації криються в подіях кінця ХVIII століття, коли обдурена ліберальними агітаторами частина французького суспільства проміняла власні національні традиції на ілюзії «свободи, рівності, братерства».
На кінець ХVIII століття через корупцію та службові зловживання окремих чиновників політична система Франції і справді почала викликати недовіру у окремих представників суспільства. Цим вдало для себе скористалися групи лівих і ліберальних авантюристів, які шляхом широкої пропаганди зуміли сформувати революційну ситуацію. Їхня діяльність спрямовувалася не на усунення реальних проблем суспільства, а на цілковите знищення того, що вони називали «старим режимом».
Під гаслами «свободи, рівності, братерства» ці групи розпочали війну проти традицій, які формували національне обличчя Франції. Була повалена монархія, хоч для цього не було жодної потреби (у інших країнах, наприклад у Іспанії та Австро-Угорщині, вона залишалася дієвою і ефективною). Наступною жертвою стала Церква. Замість колишніх місцевих вольностей французькі землі отримали жорстку централізацію.
Фактично, аналогом «Французької революції» є більшовицький переворот осені 1917-го року в тогочасній Росії, оскільки суть обидвох «революцій» є подібною.
Та кожна війна проти цивілізації викликає спротив. У випадку із «Французькою революцією» найбільший опір чинили мешканці провінції Вандея. До зброї взялись всі вандейці – від селянина до аристократа. Не слід також забувати, що кожна боротьба за національний ідеал має ще й духовну сторону. Духовенство взяло активну участь у цьому повстанні. Крім того, вандейська аристократія вигідно відрізнялася від аристократії у інших частинах Франції. Французькі аристократи нерідко підтримували ліберальні ідеї і під впливом так званих “філософів-просвітників” ставилися до селян як до черні. Натомість вандейські аристократи були більш консервативними і ближчими до селянства. Отож, боротьба проти ліберального терору об’єднала усі три верстви французького суспільства.
Як було сказано, Вандейський збройних виступ розпочався у березні 1793-го року. Як і кожна повстала сторона в історії людства, вандейські повстанці мали свою військову ієрархічну структуру, альтернативні органи влади на контрольованих землях, духовне наставництво та ідеологічну складову (стихійний французький традиціоналізм). Деякі історики називають вандейську повстанську структуру «Вандейською монархією». Та все ж найдоцільніше, на мою думку, визначити її як консервативно-традиціоналістичну республіканську модель (яка все ж була вимушеною, адже вищим прагненням Вандейського повстання було відновлення монархії).
Вірні «революції» французькі війська, що вели боротьбу із «контрреволюцією» (нам до болю знайома боротьба більшовицької РККА супроти «імперської контри» ), тримали провінцію в стані постійної облоги. Та партизанський метод боротьби в сумі зі сприятливими для її ведення ландшафтними особливостями провінції (лісиста місцевість) дозволили чинити рішучий збройний опір «революційній» ліберально-лівацькій чумі.
Боротьба вандейських партизанів тривала до жовтня 1793-го року. Вона тривала б ще довше, а, можливо, навіть перекинулась і на решту територій Франції, але стратегічний прорахунок очільників повстання. Ларошжаклен здійснив спробу захоплення порту Гранвіль, залишивши разом із повстанськими військами Вандейську територію. На нормандське узбережжя мав висадитись англійський десант. Повстанці ж повинні були здобути плацдарм для висадки, створивши таким чином сприятливі умови задля спільного походу на захоплений республіканцями Париж.
Але англійський десант так і не прибув, натомість «революційна армія» взяла повстанців в оточення й вщент розбила їхні сили. Весь наступний рік французька Вандея в буквальному сенсі перетворилась на криваве море, адже «революційна» влада у Франції розгорнула жорстку репресивну політику у провінції. Придушення повсталого духу вандейців увійшов в історію як «Франко-Французький геноцид».
Поруч із Вандейським повстанням відбувалося знамените повстання шуанів у Бретані. Воно протривало аж до 1800 року. Також спостерігалися дрібніші повстання на інших французьких теренах.
Вандейське повстання стало першим прецедентом правого спротиву, попередником таких партизанських рухів як литовські «Лісові Брати» або ж українські повстанці Холодного Яру чи УПА.
Як і Вандейський рух опору, УПА мала селянську природу (понад 80% вояків-повстанців мали селянське походження); духовне покровительство (важливу роль у боротьбі УПА відігравало капеланство); ідеологічну складову; наявність альтернативних органів правління на контрольованих теренах; вищу мету (здобуття незалежності українських земель у порівнянні із поверненням традиційного християнсько-аристократичного ладу у Франції); підтримку з боку широких верств населення.
А найголовніше — і українські, французькі повстанці однаково облиті брудом. І якщо правда про повстанську боротьбу в Україні повертається, то французькі герої ще досі похоронені під товщею брехні. Панівна історіографія продовжує залишатися на позиціях, чужих традиційній Європі. Ліберально-лівацьку «Французьку революцію» зображують як щось позитивне. Але, якщо вона була позитивним явищем, то чому так багато французів боролися проти республіканців? Як пояснити таку запеклість і жертовність?
Вандейські повстанці — це борці за справжню, традиційну Францію. І сьогодні кожен європейський правий має розглядати їх як своїх попередників.