“Правий сектор”: між війною та революцією
Протягом двох років існування “Правого сектору” це явище по-різному сприймали і самі члени ПС, і суспільство. Зрозуміло, що під час Майдану для нас на першому місці стояло силове протистояння зі псами режиму з перспективою усунення режиму Януковича і подальших революційних змін у житті країни. Себе ми чітко вважали революціонерами. Представники різних суспільних груп дивилися на нас по-різному: для одних ми були “екстремістами”, для других — “нерозважливими радикалами”, для третіх — “героями”.
Потім прийшла війна, і ситуація дещо змінилася. “Правий сектор” почали асоціювати насамперед із добровольцями, які боронять українську землю від московської агресії.
Отож сформувалися два образи ПС — революційний та військовий. Який із цих образів більше відповідає дійсності і чи варто взагалі робити вибір на користь одного із них?
Я займався націоналістичною діяльністю до Майдану. Я керував одним із підрозділів ПС під час Майдану. І я брав участь у військових діях на Сході. Отож, обидва образи мені, так би мовити, “рідні”. Але питання про вибір одного із них для мене не існує. Чому? Тому що ПС — це, в першу чергу, націоналістична сила. І вже потім він є революційним, військовим, політичним і т.д.
Ми діяли як революціонери. Януковича вдалося повалити, але, будучи дезорієнтованими, ми не пішли на ризик і не продовжили повноцінної революційної боротьби. Основні сили ПС були спрямовані на війну. Попри допущену в лютому-березні 2014 року помилку, ми діяли як націоналісти, коли захищали власну землю на Сході. Але сьогодні більш, ніж зрозуміло, що без революції, без розгрому внутрішнього ворога ми не здолаємо ворога зовнішнього.
Тому для мене цілком очевидно, що ПС як націоналістична сила зараз повинна спрямовувати більшість своїх ресурсів саме в революційному напрямі: широкомасштабна революційна пропаганда, акції, які поведуть за ПС активних патріотів тощо.
Ще навесні режим Порошенка доклав максимум зусиль, аби витіснити нас із фронту. Це робилося тому, що на Банковій знали: добровольці-націоналісти не будуть бавитися у зрадницьке “перемир’я”. Їхній дороговказ — це не якісь мінські “маляви”, а інтереси української нації. Тому зараз безглуздо розраховувати на те, що незабаром Порох отямиться, Україна розпочне активні бойові дії, і ми звільнимо Донбас. Зберігаючи свої бойові частини в прифронтовій зоні, ми водночас повинні працювати на справу революції, адже цього вимагає наше націоналістичне сумління і просто здоровий глузд.
Олександр ТУМАНОВ ПС