Коли робити революцію?
Число людей, які усвідомлюють безальтернативність Національної революції, постійно зростає. Але одностайного погляду на її проведення немає: коли, якими методами, як готуватися і т.д.
Хтось вважає, що націоналісти повинні прямо зараз, не чекаючи особливої нагоди підняти збройну революцію. Інші — що революцію можна проводити лише тоді, коли зменшиться московська загроза (але чи зменшиться вона, якщо нинішній режим продовжуватиме існувати?). Ще інші — що потрібно зараз докладати максимум зусиль для підготовки революції, але не відкидати того варіанту, що вона може вибухнути вже завтра чи післязавтра.
Останній варіант мені видається найреалістичнішим.
Революцію не заплануєш на всі сто. Абсолютна більшість революцій, які перемогли (незалежно від того, яким — негативним чи позитивним — був їхній характер), вибухнули не тому, що революціонери наперед запланували “час Ч”, а тому, що вони були готовими і скористалися моментом.
Революцію не заплануєш на конкретну дату. Але щоб вона відбулася, революціонери повинні, по-перше, мати чітку волю до її здійснення і, по-друге, готувати її.
Напрямів підготовки революції є чимало. Їх можна поділити на внутрішні та зовнішні. Серед перших — розбудова революційної організації/руху, вишкіл кадрів, слідкування за чистотою кадрів, вирішення технічних питань, пов’язаних із безпосереднім здійсненням революції. Зовнішні напрями полягають у пропаганді в широкому сенсі цього слова (як і безпосередня пропаганда, пропаганда словом, так і революційні акції, що також мають передусім пропагандивний ефект). Пропаганда має надважливе значення для здійснення революції. І якщо “час Ч” чітко не заплануєш, то в питанні революційної пропаганди необхідна гранична чіткість.
Не можна готувати революцію, уникаючи чітких революційних ідей та гасел. Таке уникання демотивує чи навіть відштовхне революційно налаштоване членство і дезорієнтує суспільство, не даючи йому побачити силу, за якою потрібно йти.
Степан Бандера писав, що вести успішну боротьбу можуть лише “революційні рухи, що наснажені високими, пориваючими ідеями, кадри яких, їх боротьба й ціла діяльність пройняті найвищим ідейним напруженням — горінням”. Натомість затуманення власних ідей та цілей не принесе нічого окрім виродження руху. Якщо рух декларує революційні ідеї та гасла і є вірним їм на практиці, його лави поповнюють революціонери. Якщо рух стає на стежку опортунізму, до нього тягнуться пристосуванці, кар’єристи, політикани, меркантильно вмотивовані люди тощо, натомість революціонери покидають його лави.
Те ж саме стається і з підтримкою з боку суспільства: лише чіткі революційні ідеї і дії, що свідчать про готовність переможно завершити революцію, можуть сформувати і унапрямити критичну масу, необхідну для здійснення революції.
Отож, активно працюймо на справу революції вже зараз, по усіх напрямах, аби завтра чи післязавтра не втратити чергового шансу для її здійснення!