«Демократія» і народовладдя
Дивує обурення багатьма співвітчизниками результатами того цирку, що у засобах масової дезінформації обзивали словом «вибори». Не втомлюємось повторювати, що причиною всіх наших бід є те, що держава Україна є не національною державою українців, а неоколонією. В цій неоколоніальній Україні й раніше жодні вибори не могли мати якихось стратегічно позитивних наслідків для народу, оскільки їх метою було узаконення переділу сфер і об’єктів грабунку, а в цих останніх ще й додалося узаконення розподілу територій впливу агентів Москви і Заходу. Що яскраво проявляється у тому, наскільки активно так звані партії тої чи іншої геополітичної орієнтації проявляли активність в тому чи іншому регіоні.
От після чергових «виборів» багато хто нарікає, які ж ми всі (і деякі зокрема) нерозумні, кого ж ми вибрали… Не зле було б зайвий раз нагадати, що ця наша так звана «демократія» не має нічого спільного з народовладдям і є нічим іншим, як СИСТЕМА збереження біля корита так званих «еліт». Хоча чого гріха таїти, рівень політичної культури і банальної освіченості нашим масам таки серйозно бракує. Для того, щоб не наступати без кінця на ті ж самі граблі треба запровадити радикальні (революційні) реформи для запровадження реального Національного народовладдя. Деякі елементи цього можна навести такі:
Перш за все треба позбавити різні антинаціональні елементи (умовно кажучи, усіляких «сєпарів») права голосу, як варіант запровадити інститут «громадянства» і «негромадянства» як у країнах Прибалтики. Підвищити вимоги до права на набуття громадянства (знання мови, історії та законів і т. д. та повага до них). За порушення цих вимог позбавляти таких осіб громадянства з відповідним обмеженням у правах. Їх не варто допускати не тільки до обрання керівництва держави, а і взагалі дозволяти займати будь-які відповідальні посади. Не обов’язково запроторювати їх до концтаборів, але суттєво обмежити рівень комфортності проживання в цій такій ненависній їм країні треба. Нехай працюють чорноробами, якщо хочуть, а ні — то ми нікого не тримаємо… Це уже суттєво зменшить кількість наших проблем.
Також слід посилити вимоги до тих груп і окремих громадян, що висувають себе кандидатами на виборні посади за тим же принципом лояльності до Національної ідеї та держави. Лише носії національної ідеї мають право керувати у Національній державі, грубо кажучи, законодавчо обмежити можливість проходу до влади різним агентам Кремля та іншим прихильникам принципу «заграніца нам поможет».
Демократія – це не тоді, коли кожна суспільна нікчемність може собі дозволити щось там десь собі обирати. Це називається охлократія. Дійсна ж демократія дає можливість кращим представникам суспільства здійснювати так звану «волю народу» через інститути добору справжньої еліти. Мало хто знає, що на батьківщині демократії, античній Греції, діяло далеко не звичне для нас загальне виборче право. Право голосу мали лише вільні громадяни-автохтони. В дійсності нинішня ліберальна «демократія» - це звичайний обман, коли справжні (як правило, анонімні) «господарі світу» накидають масам ілюзію того, що вони (маси) на щось впливають в суспільстві, лукаво «ділячись» таким чином з ними владою. На справді ж це просто метод втечі від відповідальності, прикриваючись «волею народу», коли ніхто ні за що не відповідає, а вершки знімають певні дуже вузькі кола. Зараз аж надто очевидним стає те, що загальне виборче право, для постгеноцидної нації в умовах неоколоніалізму – це зло!
Це все доволі ще умовно і потребує серйозних досліджень та доповнень фахівцями відповідних галузей, але вже видно, що поле для державотворення у нас не пахане, і простір для творчості величезний. Але наївно чекати подібних змін шляхом еволюції нашого «громадянського суспільства» чи що «еліти» з якогось дива покаються, перестануть паразитувати і нищити українців як націю, почнуть служити їхнім інтересам. Це може здійснити лише єдиний революційний національно-визвольний рух, заснований на непартійній основі, щоб не ділити (як дотепер) активний і патріотичний сегмент суспільства, а консолідувати і унапрямлювати до реалізації тих цілей, що зможуть дати нам всім перспективу на можливість самим впливати на своє майбутнє і справедливо розпоряджатися плодами своєї праці.
Кому може здатися це занадто радикально-агресивним і недемократичним, прошу звернути увагу на таку державу, як Естонія, яку я з певними зауваженнями сміливо можу назвати національною (хоч уже і не зовсім самостійною) державою. Ми з ними вийшли з однієї й тої ж дупи, що мала назву СССР і проблем з «рускаязичним насілєнієм», яке понаїхало туди в період совєтської окупації, там не менше ніж у нас, але вони так побудували державний механізм, що все, що йде поза рамки національних і державних інтересів (конкретно намагання імпер-реваншистських сил щось там нашкодити) просто пролітають. А там близько третини населення етнічних московитів і вони нічого з тим зробити не можуть. Хоча країна інтегрована в західну ліберастичну систему, яка аж ніяк не сприяє розвитку національного державотворення…
Це лише ескізи можливих майбутніх змін необхідних для побудови реального національного народовладдя в Україні. Звісно про це можна і потрібно писати і говорити значно більше, але за всією цією метушнею пов’язаною з московською агресією якось навіть ті, хто повинні це робити, мовчать… Славної пам’яті Провідник «Тризубу» Василь Іванишин казав, що український націоналізм не популярний у суспільстві не тому, що він поганий чи застарілий, а тому, що не знаний у суспільстві. Зараз націоналістичні ідеї все більше отримують визнання, але все ще й досі не є знаними і як слід усвідомленими, зокрема такі його аспекти як влада нації у своїй державі.
Для початку треба формувати основи, фундамент нашого народовладдя — це національні громади. Не ті космополітичні «громади» що будують «громадянське суспільство», а саме спільноти національно свідомих активних і вольових людей, що і мають сформувати правдиву національну еліту яка тільки може і має право керма в національній державі, а не шматка території з невизначеними кордонами, що має назву держава «Україна», яке більше схоже на закрите акціонерне товариство, де «національною ідеєю» є захист і збереження награбованого тими чи іншими кримінально-олігархічними кланами, що зараз чи перед тим мали в цьому «ЗАТ» контрольний пакет. Тому розбудова широкого націоналістичного руху — це справа не тільки жменьки фанатиків, але й кожного духовно здорового громадянина, що прагне жити як нормальна людина в нормальній державі. За нас, друзі, цього ніхто не зробить! І ніякі європи чи америки не рахуватимуться з нами, доки ми самі не станемо суб’єктом а не об’єктом на міжнародній арені, доки не здобудемо свою українську національну державу! А єдиним і безальтернативним шляхом до цього є тільки національна (а не якась інша) революція. Ясна річ, ті що тримають 90% всіх ресурсів держави, просто так не повернуть усе законному власнику (українській нації), тож легкої прогулянки нам не буде, але тільки так здобувається воля. «Хто визволиться сам – той вільний буде, хто визволить – в неволю візьме». Консолідація, структуризація під чіткими і зрозумілими принципами та ідеями суспільних груп та відповідна системна, напружена боротьба призведе до усунення та заміни старих, чужих і неприродних для нас суспільних взаємовідносин на органічні і живі, бо зрощені з самих потреб і духовності національного організму принципах державотворення.
Тож всім патріотам (партійним і непартійним) варто припинити чекати від «лідерів», що вони все за них зроблять і організують, а починати творити живі і дієві клітини націоналістичного революційно-визвольного руху. Ідея, концепція боротьби і навіть деякі організації уже є для цього. Треба лиш «Миром, громадою обух сталить…» Ніхто не ощасливить народу без участі самого народу, але сам по собі народ (власне, так звана “критична маса”) не здатний на революцію без Ідеї і без Еліти, що вестиме цей народ до її здійснення. Ідея в нас є, а еліта може сформуватися лише в боротьбі за ту Ідею. Тож усе в наших руках!
Слава Україні!
Юрій ПОНОМАРЕНКО